Користувач:Abd2506/Чернетка

Йосиф Сталін
Військове звання	Генералісимус Радянського Союзу
Партія	Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу

В сучасній історичній науці Друга світова війна, яка почалася 1 вересня 1939 року і тривала до 2 вересня 1945 року, є одним із пріоритетних напрямків дослідження .

Національна трагедія України

    Полум’я війни обпалило Україну найбільше з усіх тодішніх республік СРСР.  Для неї війна обернулася національною трагедією, що поглинула мільйони людських життів, перетворила на згарища й руїни міста і села, знищила промисловість і сільське господарство, завдала величезної шкоди науці і культурі. Сплюндрована окупантами Україна 1225 днів і ночей перебувала в епіцентрі нищівних фронтових ураганів, які двічі пронеслися її територією - під час трагічного відступу радянських військ, а потім, коли вони наступали, женучи фашистські орди на Захід.  І війська, які наступали, і війська, які відступали, не берегли цю територію і її людей від вогню військової зброї. Були зневажливі постанови Верховного Суду СРСР про українців, що залишилися на окупованій території, хоч їх ніхто й не збирався евакуювати. Чому так відбувалося ? Відповідь очевидна : ми не мали свого національного політичного обличчя, не мали своєї держави, а тому через відсутність власної держави український народ належить до числа народів,  які найбільше постраждали в роки Другої світової війни.              

Україна - “розмінна карта” в руках європейських держав

    Напередодні війни українське питання стало розмінною “картою” в руках європейських держав. Уже в березні 1939 р.  українцям Закарпаття довелося відчути дихання майбутньої світової пожежі, вступивши у бій із окупаційними угорськими військами, у вересневій кампанії 1939 р. 112 тис. українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, сотні тисяч українців взяли участь у вторгненні на територію Другої Речі Посполитої у складі Червоної армії, у запеклих битвах  у Фінляндії та в захопленні Бессарабії і Північної Буковини .

Два роки поспіль сталінський і гітлерівський режими кроїли карту Європи. Однак результатом воєнних кампаній РСЧА 1932-1940 рр. стало і те, що більшість українських етнічних територій нарешті стали єдиним цілим. Возз’єднання етнографічних земель для України стало подією історичного значення, адже зросла геостратегічна, політична та економічна вага “другої радянської республіки СРСР “. Українці Волині, Галичини, Західного Полісся, Північної Буковини і Бессарабії в перші роки Другої світової війни на власному досвіді відчули прискорені радянізаційні заходи, які обернулися десятками тисяч розстріляних, сотнями тисяч депортованих і арештованих.

Плани агресорів

З перших днів вторгнення Вермахту на територію СРСР Україна стала ареною запеклих бойових дій. Реалізуючи план “Барбаросса”, в Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій “Південь”. 23 червня 1941 р. берлінське радіо урочисто повідомило всьому світові, що концентрація військ на радянсько-німецькому кордоні є “найбільшою за всю історію людства”. Адольф Гітлер вважав Україну зручним у всіх відношеннях плацдармом для здобуття Німеччиною “світового панування”.

         Особливі розрахунки покладали на Україну обидві воюючі сторони. Саме залежність їх від українського економічного, сировинного потенціалу, людських ресурсів зумовила вкрай безкомпромісний, гранично запеклий характер бойових дій на території республіки. Через те Україна неймовірно і потерпіла, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва війною, і за окупаційний злочинний “новий порядок”.
        Мета агресорів полягала в тому, щоб терористичними, насильницькими методами пограбувати завойовані території, максимально очистивши їх від корінного населення, а для решти запровадити систему жорстокої експлуатації. У планах колонізації зазначалося, що територія України - найбагатша, найплодючіша в Європі, отже, здатна постачати усе те, чого не вистачає “рейху” : продукти харчування та сировину. А жити на українській землі повинні люди тільки німецької крові. Вважаючи українців неповноцінними людьми, нацисти вирішили відняти у них їхню віковічну територію, позбавити цей народ суверенітету. Скасувавши, по суті, саме поняття “Україна”,  окупанти штучно розчленували суверенну територію, що історично склалася, включили її до так званого великонімецького простору. 

Тактика “випаленої землі”

   Вже з перших днів війни стало очевидно, що більшість території  європейської частини СРСР буде окуповано. Тому постала необхідність у негайній евакуації  промислових об’єктів, колгоспів, радгоспів, культурних і освітніх закладів. Підприємства з України вивозили в поволзькі міста, на Урал, до Сибіру, в Середню Азію. Але загалом з території УРСР не вдалося евакуювати устаткування понад 30 тис. підприємств.  Зі значними ускладненнями, зокрема й через опір населення, яке робило все можливе для того, щоб протидіяти реалізації проголошеної Сталіном тактики “випаленої землі” : зривала спроби вивезення і нищення колгоспного майна, продовольства, переорювання тракторами пшениці на полях, проходила евакуація сільськогосподарської продукції, майна колгоспів, радгоспів. Не вдалося вивезти більше 60 % тракторів, 87 % поголів’я худоби, на заготівельних пунктах довелося залишити близько 900 тис. зерна.  Застосовуючи тактику “випаленої землі”, радянські війська та органи держбезпеки знищували промислові підприємства, об’єкти інфраструктури, житловий фонд, харчові припаси, худобу, врожай, прирікаючи населення на злидні і вимирання. А на окупованій українській території залишилося не менше 95 % населення республіки, яке було використане німцями для відбудови та налагодження роботи промислового й сільськогосподарського виробництва, для забезпечення Вермахту продовольством, а економіки Німеччини - робочими руками. Залишаючи на окупованій території переважну більшість місцевих мешканців, радянські державні органи без жодних застережень вдавалися до застосування тактики “випаленої землі”.  У  спільному наказі Сталіна і начальника  РСЧА Б. Шапошнікова “Про знищення населених пунктів у прифронтовій смузі” вказувалося : “Руйнувати і спалювати дотла всі населені пункти у тилу німецьких військ … Для знищення населених пунктів у вказаному радіусі дії негайно направити авіацію, широко застосувати артилерійський і мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і партизанські диверсійні групи, що забезпечені пляшками із запалювальною сумішшю, гранатами і підривними засобами”. Подібні заходи в разі їх реалізації у повному обсязі прирікали населення на злидні і вимирання.  Тож 1941 р. позначився не тільки нападом нацистської Німеччини, а й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю державою в тилу - це злочинна тактика випаленої землі, коли радянська влада, знищивши зібраний врожай,  запаси зерна, аби вони не дісталися ворогу, прирікала на голод населення, яке залишалося на своїй землі ; це і безпрецедентне знищення в’язнів у тюрмах УРСР, і злочинне знищення пам’яток культури у Києві.

Економічні і культурні втрати України

     Багато житлових і адміністративних споруд зруйнували в Києві, Харкові, Запоріжжі, на Донбасі. Мінування унікальних пам’яток української культури - Успенського собору, Києво-Печерської лаври та багатьох будинків у центрі Києва призвело до їх знищення 3 листопада 1941 р. Центр міста перетворився на суцільне згарище з руїнами будівель, які до цього становили найкращі зразки модерну, неоренесансу, класицизму і необароко - рококо. Київ зазнав страшніших руйнувань під час відступу радянських військ, ніж за відступу німців. Загалом восени 1941 р. вибухами та пожежами у Києві було знищено 324 споруди, під руїнами яких загинуло кількасот нацистів.  В багатьох містах були зафіксовані спроби деяких робітників не допустити  знищення підприємств. Наймасштабніших руйнувань  зазнали Придніпровський промисловий район та Донбас. Був майже повністю знищений велетенський комплекс підприємств Дніпрельстану, всі 54 домни республіки, було також виведено з ладу генератори Дніпрогесу і підірвано греблю, що потягло за собою затоплення значної території і загибель тисяч людей. В Донецькому басейні затоплено майже всі кам’яновугільні шахти, знищено всі мости через Дніпро, тисячі кілометрів залізничних колій та телеграфних ліній, в Запоріжжі висаджено в повітря більшість заводів. 

Загалом більшість матеріальних втрат, яких зазнала Україна під час Другої світової війни, понесено саме в період відступу радянських військ.

Трагедія населення України

     Одним із найжахливіших злочинів радянської влади стали масові страти арештованих в українських тюрмах у перші дні радянсько-німецької війни під час виконання операції з так званого “Розвантаження тюрем” прифронтової смуги. Наймасовіші страти ув’язнених припали на західноукраїнські області, хоча подібні акції були проведені і в інших регіонах УРСР.  В результаті - без суду і слідства розстріляно 22 тис. осіб (дані щодо 35 міст Західної України). 

Українські історики встановили, що в результаті мобілізації військовозобов’язаних та поповнення військового контингенту за рахунок добровольців, а також бійців народного ополчення до Червоної армії і Військово-морського флоту протягом перших місяців війни було направлено близько 3,2 млн. українців. На території України відбулися перші великі битви на Східному фронті Другої світової війни : Волинська танкова битва, оборона Києва, Одеси, Севастополя. В Україні у 1941 р. було два великих оточення - Уманське і Київське (найбільше в світовій історії). До кінця 1941 р. в німецькому полоні опинилося більше 1 млн. 300 тис. українців. У 1942 р., коли територію України повністю окупували німці, українці становили близько 8 % у діючій Червоній армії. На початку 1943 р. їхня кількість виросла до 10-11 %. У 1943-1945 рр. з України було мобілізовано до діючої армії ще 4,5 млн. осіб. З другої половини 1943 р. і в 1944-1945 рр. українці становили 60-80 % солдатів у з’єднаннях Українських фронтів. В Україні широко практикувався так званий достроковий призов юнаків 16-17 років.

Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства  -  зникли такі впливові раніше національні меншини, як німці, кримські татари (депортація на Схід) ; із майже 3 млн. українських євреїв війну пережили  800 тис. осіб, із 2,5 млн. поляків до 1950 р. залишилося менше 400 тис. Натомість кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб. Фактично із країни з багатьма крупними етнічними меншинами Україна перетворилася на державу з єдиною численною та постійно зростаючою російською меншиною.

Наслідки Другої світової війни в Україні

      Колосальні збитки Україні принесла німецька окупація, майже безперервні бойові дії, диверсійно-партизанський і повстанський рухи. У роки війни від 1939 до 1945 рр. Україна втратила 4,5 млн. цивільних громадян. Усього СРСР в роки війни втратив 16,2 млн. військовослужбовців, близько 3,5 млн. з них були вихідцями з України, 1 млн. 700 тис. мешканців України повернулися з війни інвалідами.  У 1941 р. на Схід евакуювали (частково насильно) 3,5 млн. мешканців України. Протягом 1942-1944 рр. гітлерівці вивезли на роботу до Німеччини 2,4-2,8 млн. осіб. Демографічні втрати України внаслідок війни були значно більшими. В. Косик оцінює загальні демографічні втрати близько 14,5 млн (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти).  З 1941 по 1945 р. населення УРСР скоротилося з 41 млн до 27,4 млн. осіб. Невідомою залишається загальна кількість втрат радянських партизанів і підпільників, вихідців з України.  Усього у період Другої світової війни прямі безповоротні людські втрати українців і громадян України інших національностей становили від 8 до 10 млн. осіб, втрати мешканців великих міст сягнули 53 % довоєнного населення, на примусових роботах в Німеччині загинуло не менше 1 млн. громадян України, близько 220 тис. українців ще залишилося  на території Західної Німеччини та Австрії, більшість яких згодом виїхала до інших країн. 

Загрозливих обрисів для майбутнього української нації набула демографічна ситуація : катастрофічний статевий дисбаланс населення, загибель великої кількості чоловіків репродуктивного віку призвели до різкого падіння народжуваності. Жахливим соціальним наслідком війни стало масове сирітство, інвалідність мільйонів людей, деформована психіка усіх мешканців України. Прямі економічні збитки УРСР становили 285 млрд. крб. у довоєнних цілях (42 % усіх збитків, завданих Радянському Союзові). В Україні частково або повністю було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. населених пунктів, 16150 промислових підприємств (на Схід вивезли 550 найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернулися в рідні міста), 2 млн. будинків, 1916 залізничних станцій, 27725 колгоспів, 1227 МТС, 874 радгоспи, 18 тис. лікарень, поліклінік і медпунктів, 32930 шкіл, технікумів, училищ, інститутів та університетів, науково-дослідних установ, 19200 бібліотек. 10 млн. мешканців в Україні залишилися без даху над головою або проживали в ушкоджених приміщеннях. Що ж тоді одержала Україна в результаті Другої світової війни ? Були звільнені від польської окупації землі Західної Волині і Галичини, від угорської окупації - Закарпаття, від румунської окупації - Буковина. Вони були приєднані до УРСР і Україна отримала сучасні територіальні межі. Це сталося не стільки в результаті визвольних дій Українських фронтів у 1943-1944 рр., скільки внаслідок домовленостей Ріббентропа і Молотова в 1939 р. і нападу Німеччини спільно з СРСР на Польщу. Так що приєднання означених територій було не просто бажанням об’єднати українські землі, а результатом експансіоністської політики Сталіна. Україна належить до країн, які найбільше постраждали в роки Другої світової війни, в якій українці вбивали один одного в чужих арміях і за чужі інтереси, а все тому, що Україна як держава не існувала. У цьому була трагедія нашої країни.

Посилання

• Адольф Гітлер
• Сталін
• Б. Шапошніков
• В. Косик

Література

• Патриляк І. К., Боровик М. А. Україна в роки Другої світової війни, Київ, 2010, с. 552-553.
• Коваль М. В. Україна: 1939-1945, Київ, 1995, с. 45, 84, 90, 94.
• Юхновський І., Герасименко Л., Гриневич В., Патриляк І. Україна у Великій війні 1939-1945, Київ, 2014, с. 9, 12, 13, 70-78, 217-219.