Користувач:Andrstad/Григорій Ґаладжун
Ґаладжун Григорій Іванович (10.04.1913 – 27.11.1942), псевдо: «Яворівський». Народився 10.04.1913 р. в с. Ляшки (тепер с. Глинець Яворівського р-ну Львівської обл.). Закінчив екстерном філію Академічної гімназії у Львові (1935). Член повітового проводу ОУН Яворівщини (1938). Зв’язковий між центром ОУН в Кракові та Крайовою екзекутивою ОУН Західно-українських земель у Львові (1939-1941). У 1940 р. працював в «Маслосоюзі» у м. Катовіце та переправляв членів ОУН до Німеччини та Чехословаччини.
Існує цікавий та розлогий спогад Василя Бородача про Григорія Ґаладжуна.
«Імен «далекобіжних» зв’язкових ОУН, що переходили кордон на чесанівському відтинку, майже ніхто не знав. Вони з’являлися непомітно й так само непомітно відходили. Непомітною була і вся їхня діяльність. Відважні витівки Максима Торського «Жирафи» і пригоди на кордоні Гриця Ґаладжуна, що належав до «далекобіжних» зв’язкових, але був постійним резидентом міста Чесанова, ми тримали в дуже суворій таємниці, щоб не викликати репресій команди німецьких прикордонників. До того ж ми забезпечували себе від мимовільного протікання вісток до большевицької розвідки, яка в Чесанові широко й хитро розвивала свою діяльність.
Сл. п. Гриць Ґаладжун прийшов до Чесанова зовсім випадково. Однієї темної ночі він вирішив «узяти кордон» просто штурмом. В прикордонній большевицькій смузі викликав таку стрілянину, що нам, у Чесанові, здавалося, що на місто почався наступ якоїсь ворожої сили. Перейшовши на німецький бік кордону Гриць Ґаладжун опинився в німецькому арешті в Чесанові. Завдяки нашим заходам, німці звільнили Ґаладжуна й з того часу він обрав собі містечко Чесанів на свою «головну квартиру» і свою оперативну базу.
Гриць Ґаладжун мав семітські риси обличчя. На перший погляд, він – як поставою, так поведінкою – викликав враження типового «оферми», що боїться навіть понюхати стрільного пороху. Проте, за цією «димовою заслоною», досить вигідною в небезпечні воєнні часи, приховувався одчайдушний бойовик. Це була людина відважна, прямолінійна, з міцним характером. Обов’язковий, точний, повністю відданий ідеям ОУН. Нам, у Чесанові часто видавалося, що Гриць був «вродженим фаталістом» , бо незвичайно любив ворожбу з карт, постійно прив’язував велику вагу до всяких снів, знаків та інших «пророцтв».
Тому, що від щасливого переходу кордону залежало фізичне існування, він усі свої рішення основно продумував, перевіряв, слідкував за середовищем і людьми, серед яких жив, взагалі був типовим підпільником. Саме він викрив у траві чесанівської прикордонної смуги сигнальні дроти, що алярмували прикордонну заставу енкаведистів, як хтось необережно торкнувся їх під час переходу кордону. Був дуже осторожним і незвичайно метким.
Траплялися йому й комічні пригоди. Так одного разу, після довгого обсервування прикордонного руху на большевицькому боці, він вирішив перейти вночі кордон вздовж берегів річки Бруснянки – це був смертельний риск. Гриць переліз прикордонні німецькі дроти, але – зробивши кілька кроків у напрямі большевицької смуги – несподівано попав на дебелого большевицького прикордонника, що гукнув до нього: «Пан, давай назад!». Гриць миттю обернувся і помчав – проскочив німецькі дроти й впав на траву. А прикордонник, навздогін йому, гукав: «Ех, мальчик, чи не бальной ти?!»
«Жирафа» після цієї Грицевої пригоди, розсудливо заявив йому: «Знаєте, Грицю, той прикордонник-москалина слушно вас питав: «Мальчик, чи не бальной ти?», бо хто ж із добрим людським розумом лізе кацапові просто в зуби?». Гриць на такі докучливі завваги свого друга, Торського, тільки відмовчувався, невдоволений собою.
Історія кінцевого періоду життя сл. п. Гриця Ґаладжуна дуже трагічна й незвичайна. Вона частинно пов’язана з переходом німецько-большевицького кордону іншим «далекобіжним» зв’язковим ОУН – Володимиром Дейчаківським, що недавно помер у Торонті.
Було це в першій половині квітня 1940 року. Перевіривши можливості переходу кордону на чесанівському терені, вони побачили, що на давньому терногородсько-любачівському тракті, по обидвох боках кордону, завеликий коловий і піший рух. Тому вирішили незамітно зникнути з Чесанова, щоб перейти німецько-большевицький кордон з боку Карпатської України. Першим перейшов кордон В. Дейчаківський і сховався у прикордонному селі, в якому жили його батьки. За кілька днів перейшов кордон і Гриць Ґаладжун. Згідно з домовленням, він зайшов до хати батьків Дейчаківського. Випадково сталося так, що в хаті Дейчаківських у той час були якісь сусіди, а між ними й сільський міліціонер. Міліціонер прийняв появу Гриця з підозрою і негайно зголосив до НКВД.
Відчувши непевність, Гриць вийшов з хати й швидко подався до недалекої залізничної станції, щоб затерти за собою сліди. Купив залізничний квиток і всів до поїзду, але побачив, що довкола нього метушаться якісь підозрілі типи. Інтуїтивно зорієнтувався, що це аґенти НКВД. У відповідному моменті хвилевої метушні, він вийшов до вбиральні, відчинив вікно й вискочив із поїзда.
Втікав у поле, а за ним посипались постріли. Потяг раптово зупинився, вискочили енкаведисти й кинулись у погоню за Грицем. Втікаючи, він постійно відстрілювався з двох пістолів.
Тому, що був дуже швидким, йому вдалося хвилево відв’язатися від тічні енкаведистів. Але, на нещастя, один з енкаведистів побачив на пасовищу коня – сів на нього й здоганяв Гриця. Ручна цільна граната допомогла Грицеві позбутися кінного переслідувача. Другою гранатою він позбувся і тих енкаведистів, що намагалися перетяти йому шлях утечі.
Але, раптом, Гриць відчув, що слабне ... Він ранений, по чоботях спливає кров і він не може вже так швидко бігти. А на обрії – розстрільна енкаведистів. Його оточують. Відбиваючись останніми гранатами, він знає, що становище його безвихідне й останнім револьверовим набоєм стрілив собі в уста, щоб не попасти живим у руки ворога. Але куля поховзнулася об кістку й вийшла лицем, тяжко поранивши язик. Він не може говорити й це його щастя, бо певний, що кати не вирвуть від нього жадної таємниці.
Тяжко пораненого Гриця енкаведисти забрали й окремим конвоєм перевезли до Львова. Тут примістили в тюремному шпиталі й лікували, надіючись, що коли Гриць зможе говорити – здобудуть від нього цінні інформації.
Німецько-большевицька війна в червні 1941 року вирятувала Гриця від неминучої смерти, але ненадовго.
Під час німецької окупації Гриць продовжував лікуватись. А коли видужав трохи – знову поринув у підпільну організаційну працю. Цe був зміст його життя. Позбавлений навіть таких елементарних вигод як хатнє тепло, як чиєсь тепле, добре серце, Гриць був дуже зворушеним і вдячним, відчував особливе зобов’язання, коли не раз у Чесанові чи Львові наші пані випрали йому білизну, випрасували одяг, привели його до «людського вигляду». Вони самі накидалися Грицеві зі своїми дрібними материнськими прислугами, бо Гриць ніколи в нікого не просив найменшої будь-якої допомоги. Ніхто не знав ні його родини, ні його матері.
У Львові сл. п. Гриць Ґаладжун сповняв роль харчового інтенданта Організації. Його завданням було допомагати харчами українським в’язням по всіх тюрмах губернаторства, особливо у Львові. Грицева квартира у Львові перетворилась на склад усяких консерв, муки, сушених овочів та на сховок чужої валюти.
Під час таких нелегальних операцій одного разу, транспортуючи більшу кількість муки, він «напоровся» на гестапівських урядовців. Хоч висмикнув їм з рук, проте з того часу за ним постійно шукали гестапівські агенти. Але, не зважаючи на переслідування, він далі успішно й спритно допомагав тим, що цієї допомоги найбільше потребували.
Врешті, завдяки доносові сусідки Гриця, львівська кримінальна поліція, що в той час була повністю опанована колишніми польськими поліцаями й їх агентами, несподівано наскочила на Грицеву квартиру. Знайшовши багато грошей, харчів та акти Окружного суду з процесу С. Бандери, що їх Гриць якось роздобув, – кримінальна поліція передала Гриця львівському Гестапові. І так він опинився у горезвісній львівській тюрмі при вулиці Лонцького.
Вci знали, що Грицеві грозить розстріл. Почалися енергійні заходи, щоб звільнити його з тюрми. Проте навіть докази про переслідування Гриця під час большевицької окупації не помагали. Проти Гриця був шарфюрер Кольт, кат українських націоналістів у Львові. Він покликав якусь «раду» німецьких лікарів, які підтвердили, що поранення Грицевого обличчя – це сліди звичайної операції і воно немає нічого спільного, ні з пострілами, ні з політикою. І не зважаючи на багатократні іньтервенції у провідних гестапівських можновладців тодішнього Львова, шарффюрер Кольт, референт від українських справ, наказав вивезти Гриця на т. зв. Піски у Львові, де його розстріляли. Так загинув сл. п. Гриць Ґаладжун, дуже характеристична постать українського революційного руху мого покоління.
В містечку Чесанів Гриць Ґаладжун перебував у 1939-1940 роках. Потім був ще раз, але коротко, переїздом, в товаристві Івана Равлика. Він тоді потребував ще постійної лікарської допомоги й шукав за лікарем Грицем Шиманським. Впродовж своєї багатолітньої лікарської практики в Чесанові, д-р Г. Шиманський здобув собі славу типового лікаря-добродія цілої Чесанівщини.
Гриць Ґаладжун виглядав тоді дуже знищеним. На його обличчі боляче відбилося пережите горе. Зникла десь і його колишня постійна усмішка. Був нервовим, але діловим. З цієї моєї останньої зустрічі із сл. п. Грицем Ґаладжуном я взяв у дальшу дорогу мого життя образ його обличчя, як виразний символ української помсти за всі наші кривди»[1].
Земне життя славної пам’яті Григорія Ґаладжуна закінчилося 27 листопада 1942 року на Пісках на околиці Львова, де він був розстріляний разом з іншими героями.
[1] Бородач В. Стежками рідної землі. – Брентфорд, Онтеріо, 1970. – 51–55 с. // https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/17138/file.pdf