Користувач:LiubomyrPetsiukh/Чернетка
Митрофорний протоєрей о.Михайло Пецюх[ред. | ред. код]
Митрофорний протоєрей о. Михайло Пецюх ( 10 лютого 1938 р. с. Дорожів, Дрогобицький район - 10 квітня 2007 р. м. Стрий, Львівська обл.) - підпільний священик Української Греко-Католицької Церкви.
Життєпис[1][ред. | ред. код]
Народився 10 лютого 1938 року у селі Дорожів, Дрогобицького району, що на Львівщині в сім'ї Івана та Юлії Пецюх. Дідусь Михайло, який дякував у сільській церкві, мав на нього великий вплив. участь родини у підпільній визвольні партизанській війні до якої, як не дивно, причинився і маленький Михасько (так батьки називали синочка все життя). Він, випасаючи за селом худобину, був непомітним маленьким зв'язковим, у картузі якого були послання для лісових хлопців, а вони в свою чергу передавали свої послання через маленького пастушка в село.
У 19?? році закінчив Дорожівську школу. Вимушений виїхати працювати на Донбас шахтарем, так як влада готувала його арешт за антирадянську пропаганду.
У 19?? році закінчив авіаційну школу, літав на винищувачах ЯК-21. у 19??-19?? роках відслужив строкову службу і повернувся в рідне село.
У 19?? році одружився з Осипою Двожан, яка з родиною повернулась із Сибірської висилки. Молода сім'я переїхала на постійне місце проживання у м. Стрий на Львівщині.
Праця на різних посадах у будівельній галузі дала великий досвід спілкування з різними людьми, а також досвід керівної роботи, хоч ніколи Михайло Пецюх не був членом КПРС. Керівництву Мостобудівельного управління неодноразово доводилось оправдовуватись за те, що на керівній посаді у них не комуніст. Саме тоді, коли здавалось, що життя посміхається і що ще кращого можна від нього сподіватись, адже є прекрасна сім'я: двоє підростаючих синів, любляча дружина, відносний достаток, несподіванкою для всіх стала добровільно написане прохання - заява про переведення Михайла Пецюха з посади заступника начальника МБУ на посаду кочегара котельні цієї організації. Для всіх це було як грім з ясного неба. Для всіх, крім сім'ї, яка добре знала причини цього радикального кроку. На той час сім'я Михайла Пецюха була вже дуже тісно зв'язана з підпіллям УГКЦ, а йому самому та його старшому синові Іванові запропонували вчитись у підпільній семінарії УГКЦ.
вкажіть період, коли вони вчилися у підпільній семінарії
Заручившись підтримкою дружини та дітей, усвідомлюючи небезпеку такого рішення, Михайло Пецюх разом з сином Іваном почали нелегкі студії. Нелегкими вони були саме тому, що небезпека з боку атеїстичної влади грозила не тільки сім'ї Пецюхів але й тим людям які приймали у своїх домівках семінаристів та викладачів, а це найбільша тривога, як не завдати шкоди цим жертвенним людям. Викладали предмети першої необхідності: догматичне та моральне богослов'я, біблійну історію, історію Церкви, літургіку, тощо. Під керівництвом професора Ієроніма Тимчука підпільна семінарія довела своїх питомців до свячень[2].
30 червня 1982 року отримав дияконські, а 7 липня 1982 року - священичі свячення з рук Преосвященнішого Владики Софрона Дмитерка на приватній квартирі у Львові[2]. На момент свячень навіть рідні батьки о. Михайла не знали, що відбувається у житті їх дорослого сина. Свідком свячень свого батька був старший син Іван, який 3 березня 1990 року також отримає ієрейські свячення з рук владики Софрона Дмитерка.
Перейшовши на роботу кочегаром котельні о.Михайло Пецюх отримав можливість більше часу приділяти священичому служінню. На початках вірні приходили на богослуження до невеличкої двокімнатної хрущовки в якій жила сім'я о. Михайла. Але коли по сусідству поселили працівника КДБ сім'я вимушена була переїхати на інше місце проживання по вул. Болехівська 13 у м. Стрию, де на горищі влаштували капличку і служилась Святя Літургія та уділялись церковні треби для вірних підпільної УГКЦ, які приїздили з різних районів і областей.
Крім домашньої каплиці о. Михайло Пецюх обслуговував вірних різних сіл і міст Львівської[3], Івано-Франківської, Тернопільської областей, а також виїжджав на схід (назвіть куди) і південь (назвіть куди) України.
У 1989-1991 рр. о. Михайло Пецюх відкрив церкву Покрова Пресвятої Богородиці в Бориславі[4], яка до цього часу використовувалась як складське приміщення. Згодом перевів сусідню парафію Святого Пророка Предтечі Івана Христителя в лоно УГКЦ[2]. На цих парафіях о. Михайло служив до 1996 року.
20 березня 1996 року о. Михайла Пецюха призначили на душпастирське служіння в парафію Успення Пресвятої Богородиці с. Довге, Моршинського деканату, що на Стрийщині. А 1 червня 1998 року Блаженніший Любомир Кардинал Гузар настановив о. Пецюха протопресвітером Моршинського деканату. У квітні 2000 року став парохом храму Святого Великомученика Дмитрія в селі Миртюки, що входить до Моршинського деканату Стрийської Єпархії УГКЦ. Кардинал Любомир Гузар високо оцінив священичу працю о.Михайла Пецюха у розбудові УГКЦ, згуртуванні українського народу навколо її престолу.
10 квітня 2007 року на 69 році життя згасла свічка його яскравого життя. Проте приклад відданого служіння запалив покликання служити Богу і Україні в його синах і внуках та в численних вірних, яких зумів огорнути пастирською любовю.
Нагороди
Жовтень 1998 року - нагрудний хрест з прикрасами (за вірне служіння Богу і Церкві, пасторальну турботу про добро вірних і розбудову парафіяльних структур).
2000 рік - піднесений до гідності митрофорного протоієрея з наданням права носити мітру і набедренник.[2]
- ↑ Розшифроване інтерв'ю з о. Іваном Пецюхом, сином митрофорного протоєрея о. Михайла Пецюха
- ↑ а б в г Газета Гомін Волі: Стаття: "Не можна любити Бога, якщо не любиш брата", Лідія Миськів, 12 квітня 2007р.
- ↑ Багатодітна хата-церква: підпілля в Барабашів | Збруч. zbruc.eu. Процитовано 16 травня 2016.
- ↑ ОПУБЛІКОВАНА ПРАЦЯ ОЛЕГА МИКУЛИЧА. om.io.ua. Процитовано 16 травня 2016.