Користувач:Ruslan987654321/Чернетка
Соціально-педагогічна робота — різновид соціально-педагогічної діяльності, який здійснюється у певній соціальній інституції та який спрямований на точно визначений об’єкт впливу; засіб реалізації соціальної політики, як соціальний локатор, який визначає наслідки соціальної політики, і як діяльність із надання різного роду захисту, допомоги та підтримки людині, сім'ї чи спільноті у складних життєвих ситуаціях.
На сучасному етапі розвитку соціальної роботи як професійного виду діяльності виокремлюється кілька підходів до її тлумачення. При першому підході соціальна робота розглядається як інструмент реалізації державної соціальної політики (А.Й.Капська, П.Д.Павленок). При другому підході акцент зміщується на допомогу населенню у кризових або важких ситуаціях (І.Д.Звєрєва, І.І.Мигович). третій підхід зводить сутність соціальної роботи до надання соціальних послуг (С.В.Толстоухова, І.М.Пінчук). Основними завданнями соціальної роботи як виду професійної діяльності є покращення соціального самопочуття людини, умов її життя,забезмпечення відповідального соціального функціонування особистості, гармонізація систем відносин у сім`ї, колективі та суспільстві цілом
- Соціальна робота — як наука про закономірності та принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, їх динаміку під цілеспрямованим впливом організаційних, психолого-педагогічних та управлінських чинників у захисті громадянських прав і свобод особи в суспільстві. Основними поняттями соціальної роботи є соціальний захист, соціальна політика, соціальна допомога, соціальне обслуговування, соціальні послуги, соціальний патронаж, соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальний супровід.
Соціально-педагогічна робота поєднує в собі кілька аспектів, котрі характеризують її як єдність таких складників:
- надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опинилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг;
- актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації;
- цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної політики на всіх рівнях — від загальнодержавних до місцевих — з метою забезпечення соціально здорового середовища життєпобуту та життєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опинилися у складній життєвій ситуації.
Перші два рівні представляють мікрорівень, третій — макрорівень соціально-педагогічної роботи.
Метод соціально-педагогічної роботи − це спосіб організації узгодженої діяльності соціальних педагогів та клієнтів з метою вирішення завдань соціально-педагогічної роботи.
Педагогічні Методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад) Методи організації діяльності (тренування, створення виховуючих ситуацій, прогнозування, формування громадської думки) Методи стимулювання діяльності (гра, змагання, заохочення, схвалення) Методи самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самонаказ, самонавіювання)
Психологічні Методи психодіагностики (тести інтелекту та здібностей, малюнкові та проективні тести, особистісні опитувальники, соціометрія) Психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна психотерапія, поведінкова терапія)
Психокорекційні методи (психогімнастика, арттерапія, казкотерапія, соціально-психологічний тренінг) Психологічне консультування
Соціологічні Спостереження
Методи опитування (інтерв’ювання,
анкетування, фокус-група)
Методи аналізудокументів (традиційний
аналіз, контент-аналіз)
Біографічний метод
Експертна оцінка
Слово “технологія” походить від грецьких слів techne – мистецтво, майстерність, logos – учення, слово. Отже, дослівно воно означає майстерність, викладену словом або знання, вчення про майстерне виконання діяльності. Спочатку термін “Технологія” використовувався відносно предметної діяльності, промислового виробництва, та згодом став застосовуватись для характеристики діяльності взагалі, у тому числі й соціальної.
Поняття “технологія” звичайно вживають для визначення:
- опису процесу виконання певної діяльності взагалі;
- конкретного способу організації і упорядкування діяльності;
- плану, програми, інструкції щодо виконання певної діяльності;
- відпрацьованого механізму вирішення певних завдань у процесі діяльності, організації і проведення заходів тощо;
- певної послідовності дій у процесі діяльності (алгоритму);
- наукового опису процесу виробництва;
- сукупності методів, прийомів і засобів, що використовуються фахівцями певної галузі діяльності.
Метою розробки і впровадження технологій є пошук найефективніших шляхів досягненнямети діяльності за конкретних умов її здійснення, оптимальне використання ресурсів, можливість узагальнення досвіду і використання його за інших умов і сфер діяльності.
Технологія має відповідати таким вимогам:
- наукова обґрунтованість;
- практична апробованість;
- структурованість, системність і алгоритмічність (систематичність, послідовність і координованість дій);
- однозначність мети, завдань, умов використання методів і очікуваних результатів;
- наявність механізму адаптації до конкретних умов діяльності.
Характерною ознакою технології є її поетапність з обов’язковими компонентами:
- мета (опис того позитивного кінцевого результату, який очікується отримати після реалізації технології, бажаний стан об’єкта, на досягнення якого спрямовується діяльність);
- завдання (дії, які належить здійснити для досягнення мети, конкретні й вимірювані можливі зміни ситуації, яка описувалася під час постановки проблеми. Конкретність і досяжність результату реалізації – головні вимоги до формулювання завдань);
- алгоритм як система послідовних дій (саме алгоритм є найбільш характерною ознакою технології. Процедури є окремими складовими елементами діяльності, завершені й відносно незалежні один від одного (етап, операція, вид діяльності тощо). Процедури, поетапність їх виконання визначаються завданнями технології і спрямовані на їх досягнення. Кожен етап передбачає використання декількох методів. Метод – спосіб здійснення діяльності, спрямованої на досягнення конкретних завдань у своєму етапі, він може також бути окремою технологією).
- отриманий результат (після дотримання алгоритму реалізації технології).
Технології можна поділити на такі види:
- традиційні, побудовані на емпіричному досвіді, перевірені тривалою практикою і спрямовані на вирішення типових проблем, і інноваційні, побудовані на новітніх наукових досягненнях і спрямовані на пошук нових засобів вирішення складних проблем;
- прості, доступні неспеціалісту, і складні, використання яких потребує спеціальної підготовки;
- жорсткі, що передбачають постійну послідовність процедур і операцій та використання одних і тих самих методів і прийомів незалежно від обставин діяльності, а також гнучкі, що передбачають зміну змісту та послідовності процедур і операцій, вибір методів та прийомів діяльності залежно від особливостей об’єкту і суб’єкту діяльності, умов, в яких здійснюється діяльність.
Основним завданням розвитку технологій соціально-педагогічної роботи сьогодення є розробка шляхів результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціального результату.
Технології соціально-педагогічної роботи – це сукупність способів, дій соціальних педагогів, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об’єкта, сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків.
Технології соціальної-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову – прикладний аспект. Врахування технологій, що мають місце в соціально-педагогічній роботі допомагає помітно збільшити можливості вирішення соціальних проблем дітей і молоді.
Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату. В основі реалізації соціально-педагогічних технологій закладені принципи соціальності та розвитку. Їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.
Основним завданням соціально-педагогічних технологій є:
- розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу;
- застосування технологізації як способу оптимізації соціально-педагогічного результату
Спільними принципами всіх технологій і методів, що використовуються в соціально-педагогічній роботі є:
- Індивідуальний підхід до клієнта (клієнтів);
- Активна позиція клієнта (клієнтів);
- Орієнтація на мобілізацію власних ресурсів клієнта і його соціального оточення.
Ресурсне забезпечення соціально-педагогічної роботи охоплює: інформаційне, інструментальне, нормативне, методичне, організаційне, фінансове забезпечення.
Інформаційне забезпечення визначається як сукупність інформації на друкованих та аудіо-відео матеріалах, Інтернет-джерела. Ця інформація може бути як зовнішня, що сприяє підвищенню ефективності надання соціальних послуг користувачам, так і внутрішня з усіх питань.
Інструментальне забезпечення здійснюється за допомогою таких методів: адміністративні (звільнення, посадові переміщення тощо); економічні (підвищення заробітку, позбавлення премії тощо); психологічні (психотехніка та ін.). Нормативно-методичне забезпечення розглядається як сукупність зовнішніх і внутрішніх регламентів, а також інших документів (трудове законодавство, посадові інструкції, положення про оплату праці, внутрішні методичні рекомендації для керівників центрів тощо).
Організаційне забезпечення включає сукупність вимог і умов, що визначають організаційні аспекти функціонування персонального менеджменту (формалізовані вимоги до конкретних посад, критерії відбору персоналу, ресурсне забезпечення робочих місць тощо). Фінансове забезпечення розглядається як сукупність витрат на формування, функціонування, розвиток соціально-педагогічної роботи в цілому і конкретних її елементів (витрати на підвищення кваліфікації персоналу тощо).
У працях зарубіжних та вітчизняних авторів широко представлені різні підходи до класифікації ресурсів. Аналізуючи проблему природи ресурсів соціально-педагогічної діяльності та їх видів жодну класифікацію не можна вважати універсальною, оскільки для успішного функціонування кожної професійної діяльності є безліч умов її ресурсного забезпечення.
Найчастіше доступні для використання в соціально-педагогічній роботі ресурси класифікують за такимиосновними групами:
- фінансові (кошти в національній та іноземній валюті, папери - векселі, депозитні сертифікати, облігації тощо);
- матеріальні ресурси (приміщення, обладнання, транспортні засоби тощо);
- людські ресурси (штатні працівники, консультанти, волонтери, члени громадських організацій);
- інтелектуальні ресурси (твори, символіка та інша інтелектуальна власність, що охороняється чи не охороняється законом).
Однією з найбільш прийнятною є класифікація, запропонована О. Безпалько, відповідно до якої усі ресурси поділяються на:
- офіційні і неофіційні;
- внутрішні і зовнішні;
- реальні і потенційні.
Офіційні ресурси соціально-педагогічної роботи – це засоби, використання яких передбачене чинним законодавством і нормативно-правовими документами. До них відносяться соціальні служби, навчально-виховні заклади, державні установи й організації, діяльність яких спрямована на виконання соціально-педагогічних функцій, а також їх працівники, устаткування та обладнання, документація та технології, якими володіють спеціалісти.
Неофіційні ресурси – державні, громадські, релігійні організації, їх працівники та прихильники, які виконують волонтерську та благодійну діяльність, спрямовану на подолання назрілих соціально-педагогічних проблем. Варто підкреслити, що в теорії і практиці зарубіжних країн починаючи з 70-х років XX ст. набула значної популярності концепція мобілізації ресурсів, тобто системи заходів, спрямованих на максимальне задоволення потреб клієнтів на основі використання їх потенційних внутрішніх ресурсів (фізичних і психічних) та залучення зовнішніх ресурсів, що знаходяться в навколишньому середовищі.
Залучення внутрішніх ресурсів (інтелект, професійна освіта, цілеспрямованість, воля, мотивація тощо) передбачає активізацію клієнтів щодо віри у власні сили, усвідомлення власної компетентності і здібностей, опанування методами самоконтролю та формування позитивної оцінки, вміння управляти собою і виконувати відповідні соціальні ролі.
На основі цього до внутрішніх ресурсів соціально-педагогічної діяльності відносять:
- особливості психічних пізнавальних процесів особистості (сприймання, уваги, пам′яті, мислення, мови);
- особливості прояву емоційно-вольових процесій та етапів;
- особистісні характеристики (особливості характеру, темпераменту, потреби, інтереси, цінності, мотиви);
- освітній рівень людини;
- професійні та соціальні уміння й навички, якими вона володіє.
Зовнішні ресурси являють собою можливості щодо розв’язання індивідуальних і суспільних проблем, які може використати як суб’єкт, так і об’єкт соціально-педагогічної роботи. По суті до зовнішніх ресурсів належить уся соціальна інфраструктура, тобто сукупність органів і закладів, їхня матеріальна і нормативно-законодавча база, які мають задовольняти різноманітні потреби громадян та захист їхніх соціальних прав. Діяльність, спрямована на залучення зовнішніх ресурсів, отримала назвуфандрейзінгу. До зовнішніх ресурсів відносяться:
- інституційні (соціальні інститути, соціальні служби, громадські і релігійні організації тощо)
- інформаційні (законодавча і нормативно-правова база, документи, спеціальна література, матеріали у ЗМІ, Інтернеті, усна інформація)
- людські (спеціалісти (фахівці-практики і науковці), волонтери)
- матеріальні та фінансові (фінанси, приміщення, обладнання, транспорт, одяг, ліки, продукти харчування).
До фінансових ресурсів можна віднести всі види грошових надходжень для організації на здійснення соціально-педагогічної роботи. Серед них бюджетні витрати на забезпечення діяльності різних соціальних служб, пенсії та інші види виплат, передбачені діючим законодавством для різних категорій населення, спонсорські поступлення на рахунки державних, громадських організацій та фізичних осіб.
Реальними ресурсами є ті ресурси соціально-педагогічної роботи, які щоденно застосовуються у ході розв’язання соціально-педагогічних проблем. Потенційними ресурсами соціально-педагогічної роботи є ті, що володіють необхідним потенціалом і можуть бути використані у майбутньому.
На сьогодні серед ресурсів найчастіше виокремлюються: природні, фінансові, матеріальні, людські, інституційні, інформаційні, технологічні, часові.