Методи соціально-педагогічної роботи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності.

Метод соціально-педагогічної роботи − це спосіб організації узгодженої діяльності соціальних педагогів та клієнтів з метою вирішення завдань соціально-педагогічної роботи.

В сучасній літературі з проблем соціальної роботи визначають наступні групи методів:

Загальні (філософські) методи[ред. | ред. код]

  • метод наукової абстракції;
  • метод аналізу та синтезу;
  • метод індукції та дедукції;
  • метод єдності спільного та особливого;
  • метод пересування від простого до складного;
  • метод єдності якісного та кількісного аналізу;
  • метод формалізації;
  • метод аналогії;
  • системно-структурний метод.

Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях суспільної діяльності[ред. | ред. код]

Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. Найбільш часто згадуються такі загальнонаукові методи:

  • історичні методи;
  • генетичні методи;
  • соціологічні методи;
  • психологічні методи;
  • педагогічні методи.

Спеціальні наукові методи[ред. | ред. код]

Спеціальні наукові методи — це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. [2]

Групами методів які використовуються у соціально-педагогічній роботі є:

- педагогічні (методи формування свідомості (переконання, навіювання, приклад), методи організації діяльності (тренування, створення вихованих ситуацій, формування громадської думки), методи стимулювання діяльності (гра, змагання, заохочення, схвалення), методи самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самонаказ, самонавіювання));

- психологічні (методи психодіагностики, психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, поведінкова терапія), психокорекційні методи (психогімнастика, арттерапія, казкотерапія), психологічне консультування);

- соціологічні (спостереження, методи опитування, методи аналізу документів, біографічний метод, експертна оцінка);

- соціально-педагогічні (аналіз соціуму, метод вуличної роботи, метод «рівний-рівному») [1]

Метод «рівний — рівному»[ред. | ред. код]

Метод «рівний — рівному» як спосіб навчання однолітків та людей, рівних за певними ознаками, має переваги: знання цінностей і вимог соціальної групи, у якій здійснюється спілкування; високий ступінь довіри; рівність у взаєминах; схожий внутрішній світ, досвід, схоже ставлення до проблеми; однаковий рівень (освітній, культурний, соціальний тощо); молоді люди розуміють один одного, використовуючи невербальні та вербальні засоби спілкування (наприклад, сленг), а дорослому необхідно досконало знати (а значить, вивчити) мову молодіжного спілкування; підвищена самооцінка та впевненість у собі, почуття власної гідності та віри в себе не тільки в підлітків-інструкторів, які виступають у ролі вихователів, а й у тих, з ким вони працюють. Разом з тим метод «рівний-рівному» має свої недоліки: не завжди достатньо схожості (бути схожим — не означає бути рівним); недостатність досвіду, інформації в підлітків; важкість контролю, вимірювання результатів методу; можливість спотворення інформації підлітками; вік підлітка (людина ще не пережила того, про що говорить, її не сприймають як експерта в даній ситуації, справі) [2]. Переваги цього методу полягають у тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали — лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, a дорослі «намагаються зрозуміти», пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.

Методи соціально-педагогічної діяльності[ред. | ред. код]

Усі методи соціально-педагогічної діяльності можна згрупувати, беручи до уваги мету призначення:

1. Методи дослідження.

2. Методи соціального виховання.

3. Методи соціально-психологічної допомоги.

До першої групи методів належать спостереження (моніторинг), соціологічні методи, вивчення передового педагогічного досвіду, моделювання, педагогічний експеримент, метод соціометрії, математичні методи: ранжування — розміщення зібраних даних у визначеній послідовності, в порядку зростання або спадання показників, визначення місця в цьому ряду кожного клієнта; шкалування — кількісний метод, який дає можливість ввести цифрові показники в оцінку окремих сторін педагогічного явища, метод «дерева цілей».

Другу групу методів складають педагогічні методи, а саме:

1. Методи формування свідомості: приклад, бесіда, диспут, розповідь, лекція та інші.

2. Методи організації діяльності: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, організація суспільно корисної діяльності, творчі ігри та ін.

3. Методи стимулювання діяльності: заохочення, покарання, «вибух». Методи соціально-психологічної допомоги, які належать до третьої групи, містять психологічне консультування, аутотренінг, психологічні методи, симуляційні ігри (ділові та рольові ігри).

Спеціальними методами в соціально-педагогічній діяльності виступають: патронат, супровід, консультування телефоном, реалізація психотерапевтичної функції, медіація, тренінг [3].

Патронат — форма опіки, при якій діти, що залишилися без опіки, передаються на виховання іншим громадянам за договором на певний строк (діти до 4-х років передаються органам охорони здоров'я, а діти віком від 4-х до 14 років — органам освіти).

Соціальний супровід — це комплексний метод, який забезпечує створення умов для прийняття розв'язків в складних життєвих ситуаціях. Супровід включає: діагностику проблеми; інформацію про способи розв'язання проблеми; консультацію на етапі прийняття рішення і розробку плану дій; первинну допомогу при реалізації плану. Основний принцип супроводу «Не нашкодь», забезпеч умови надати допомогу «самому собі».

Консультування телефоном — це процес телефонного діалогу.

Медіація — методика посередництва при розв'язанні конфлікту — це створення атмосфери, при якій люди можуть відкритися, знайти спільну мову і виробити свої власні рішення.

Тренінг — це навчання досвідом. Навчання досвідом передбачає, що присутні мають можливість поділитися і обмінятися між собою своїми знаннями та проблемами, а також попрацювати разом для пошуку рішення.

Класифікація основних методів, які використовуються соціальним педагогом [4][ред. | ред. код]

 Методи соціальної діагностики
  • інтерв'ю
  • моніторинг
  • соціологічне опитування
  • експертна оцінка
  • експертний прогноз
  • біографічний метод

Методи соціальної профілактики

  • превентивний метод
  • соціальна терапія
  • соціодрама
  • група підтримки

Методи соціального контролю

  • соціальний нагляд
  • соціальна опіка
  • соціально-медичний догляд
  • соціальне обслуговування

Методи соціальної реабілітації

  • працетерапія
  • зміни у статусі
  • групова терапія
  • кризова інтервенція

Соціально-економічні методи

  • метод пільг
  • метод компенсацій
  • соціальний патронаж
  • медичний патронаж
  • соціально-економічні санкції

Організаційно-розпоряджувальні методи

  • регламентування
  • нормування
  • інструктування
  • критика
  • контроль і перевірка виконання
 Психодіагностичні методи
  • тести інтелекту і здібностей
  • особистісні опитувальники
  • тести досягнень
  • проективні тести
  • малюночні тести
  • соціометрія

Психокорекційні методи

Методи психологічного консультування

  • емпатичне слухання
  • інтерпретація
  • ідентифікація
  • фасилітація
  • висування гіпотез

Методи психотерапії

 Організаційні методи

Методи навчання

  • словесні (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція)
  • наочні (демонстрація, ілюстрація, робота з книгою)
  • практичні (вправи, лабораторні і практичні роботи, дидактичні ігри, творчі завдання, проблемні ситуації)

Методи виховання

  • позитивний приклад
  • переконання
  • привчання
  • заохочення і покарання
  • навіювання
  • вправність
  • перспектива
  • гра
  • довіра
  • організація успіху

Самовиховання

Джерела[ред. | ред. код]

  • Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І. Д. Звєрєвої. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 336 с. С. 68
  • Вайнола Р. Х. Технологізація соціально-педагогічної роботи: теорія та практика. Навчальний посібник / За ред проф. С. О. Сисоєвої − К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. − 134 с. С. 14 — 20
  • Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і випр./ М. П. Лукашевич, І. І. Мигович. — К.: МАУП, 2003. — 168 с.
  • Соціальний педагог: Класифікація методів роботи [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://sites.google.com/site/socialnijpedagogvosviti/klasifikacia-metodiv-roboti