Нафтохімічний комплекс у Джелі

Джела

class=notpageimage|

Виробничий майданчик у Джелі

Нафтохімічний комплекс у Джелі — колишнє виробництво нафтохімічної промисловості в Італії на острові Сицилія.

У другій половині 1950-х в районі Джели виявили значні поклади нафти, що через підвищену щільність та вміст сірки була мало придатна для поставок на ринок. З огляду на це, в першій половині 1960-х тут спорудили нафтопереробний завод, доповнений нафтохімічним виробництвом, при цьому на той момент вони обидва належали компанії Azienda Nazionale Idrogenazione Combustibili (ANIC) зі складу нафтогазової групи ENI, що організувала розробку родовища Джела.

Основою нафтохімічного виробництва стала введена в 1963-му установка парового крекінгу (піролізу) потужністю 75 тисяч тонн етилену на рік, що станом на 1968 рік була модернізована до показника у 90 тисяч тонн. В 1970-му стала до ладу ще одна, значно потужніша піролізна установка з показником у 200 тисяч тонн етилену на рік. Станом на середину 1990-х перша установка вже була введена з експлуатації, а другу в 1991-му модернізували з доведенням показника до 225 тисяч тонн (крім того, ще 24 тисяч тонн етилену могли вилучати для повторного використання з відходів полімеризації).

Головною сировиною для піролізу була naphtha (суміш рідких вуглеводнів фракції С5 – С9), як наслідок, окрім етилену отримували значні обсяги інших продуктів. Так, в 2005-му комплекс спожив 261 тисячу тонн нафтової сировини та 113 тисяч тонн газів нафтопереробки і випустив 23 тисячі тонн пропілену, 21 тисячу тонн фракції С4 та 60 тисяч тонн піролізного бензину (також провели очистку 71 тисячі тонн пропілену, що надійшов з належної до НПЗ установки каталітичного крекінгу).

Споживання етилену організували на самому майданчику для:

- продукування поліетилену, перша лінія якого була введена в тому ж 1963-му та мала потужність у 25 тисяч тонн на рік. В 1974-му запустили другу лінію з показником 40 тисяч тонн, а в 1981-му — третю потужністю 80 тисяч тонн. У 1989-му третя ліня була модернізована до рівня у 120 тисяч тонн, а станом на початок 2010-х перша та третя лінії мала потужність у 70 та 130 тисяч тонн на рік відповідно;

- так само в 1963-му ввели в дію виробництво оксиду етилену (оксирану) потужністю 20 тисяч тонн на рік. В 1977-му стала до ладу друга установка, що використовувала іншу технологію та могла щорічно випускати 40 тисяч тонн. Того ж 1977-го розпочали продукування такої похідної оксирану як моноетиленгліколь з початковою потужністю 18 тисяч тонн на рік, яка в 1983-му була збільшена до 48 тисяч тонн. Джерело від 1991 року рахує потужність майданчика в Джелі по оксиду етилену та моноетиленгліколю як 45 та 55 тисяч тонн на рік відповідно. В 1989-му ввели в дію лінію етоксильованих спиртів (результат реакції спиртів з оксидом етилену) потужністю 60 тисяч тонн на рік;

- в якийсь момент розпочали продукування дихлоретану (напівфабрикат у виробництві мономеру вінілхлориду), сировиною для якого є етилен та хлор. При цьому в 1972-му комплекс доповнили електролізним виробництвом, що на основі хлориду натрію продукувало хлор та каустичну соду. Джерело від середини 1970-х рахує потужність цього виробництва на рівні 100 тисяч тонн хлору на рік.

Також з 1970-го частину етилену спрямовували по етиленопроводу до Рагузи.

Пропілен могла споживати запущена в 1967 році установка з виробництва акрилонітрила (за іншими даними, установку потужністю 30 тисяч тонн на рік запустили у Джелі в 1970 році).

Можливо відзначити, що ANIC мала завод синтетичного каучуку в Равенні, який потребував акрилонітрилу та бутадієну, при цьому в Равенні з 1973-го діяла установка розділення фракції С4, що працювала на привозній сировині та продукувала бутадієн. Акрилонітрил також був потрібен зведеному ANIC заводу синтетичних волокон у Пістіччі.

У 1980-х роках ANIC увійшла до нового хімічного концерну у складі групи ENI – компанії Enichem (після розділу останньої в 2003-му нафтохімічним напрямом продовжила опікуватись Polimeri Europa, що з 2012-го змінила назву на Versalis).

З урахування змін на ринку в 1994-му у Джелі закрили електролізне виробництво та припинили продукування дихлоретану, а 1999 – 2000 роках закрили напрям оксиду етилену, а в 2002-му припинили виробництво акрилонітрилу.

Зростання цін на нафту зменшувало конкурентоспроможність піролізного виробництва, яка закрили в 2008 році. Остання лінія поліетилену потужністю 150 тисяч тонн пропрацювала до 2013-го, використовуючи олефін, постачений по етиленопроводу Пріоло — Джела.