Кров людська — не водиця (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Кров людська — не водиця»
Обкладинка до видання 1978 року
АвторМихайло Стельмах
КраїнаСРСР
Сторінок256

«Кров людська — не водиця» — роман українського письменника Михайла Стельмаха, написаний у 1956—1957 роках. Твір створювався на честь 40-річчя Жовтневої революції та описує події 2-го півріччя 1920-х років в Україні. У 2-му томі зібрання 1982 року роман налічував 256 сторінок та був поділений на 38 розділів.

Сюжетно передує роману «Велика рідня», що містить 4 частини і був написаний ще в 1949-51 роках, але тоді це був пролог (що став далі твором «Кров людська — не водиця») і 2 частини.

Твір вивчали в 10-му класі середньої школи.

Видавався українською, російською, вірменською, естонською, казахською, латишською, литовською, молдавською, таджицькою, татарською, узбецькою мовами.[1]Також перекладений багатьма мовами за межами СРСР.[2]

У 1960 році був екранізований у СРСР режисером Миколою Макаренком під однойменною назвою.

Є в варіанті п'єси, були постановки в СРСР і за межами.

Центром подій є село Дяківці, де родився автор, але в творі він дає йому назву Новобугівка.

Критика

[ред. | ред. код]

«Тільки зараз ми починаємо розуміти глибокий гуманістичний смисл роману Михайла Стельмаха,…, закладений …десятиліттями вперед, лише тепер ми відчули далекозорість і силу справжнього таланту, ще так і не розкритого до кінця.»[3]

У романі, що виріс з прологу «Великої рідні», відбиваються болючі пошуки селянином свого місця в житті після революції, його хитання і манівці, боязнь нового і засліпленість у роки громадянської війни. За силою гуманізму, щиросердним вболіванням за долю української нації — це один із кращих романів тодішньої літератури.

За жанром це доцентровий роман, тобто він сконденсовує й ущільнює людські дії і долі в короткий відтинок часу, ставлячи їх перед проблемою вибору, коли найповніше відчувається відповідальність за майбутнє.

Цей вибір, немов фокус, вбирає всі суперечності доби й зумовлює всі пружини сюжету.[4][неавторитетне джерело]

Персонажі з репліками

[ред. | ред. код]
  • Андрійко — сліпий співак-музикант
  • Антанас
  • Бараболя Денис Іванович — агент отаманської контррозвідки
  • Богданиха — мати Василя Підіпригори
  • Бондар Іван Тимофійович
  • Бондар Марія
  • Варчук Сафрон Андрійович
  • Василенко Клим — син Кузьми
  • Василенко Кузьма
  • Василинка
  • Васют
  • Веремій Стратон Потапович
  • Галя — дружина Данила Підіпригори
  • Герус — крамар, співкамерник Данила Підіпригори
  • Головань Євсей
  • Горицвіт Дмитро Тимофійович
  • Горицвіт Тимофій — голова земельної комісії
  • Гуркало Ярема Іванович
  • Данько Яків
  • Даньчиха
  • Денисенко Настя
  • Донелайтіс
  • Завірюха Уляна — далека родичка Мірошниченка Свирида по молочній матері[що це?]
  • Замриборщ Олекса
  • Заятчук Данило
  • Іванишин Кирило — немолодий коваль
  • Ільїн
  • Карпець Василь Денисович
  • Киринюк Йосип
  • Клименко
  • Круп'як Омелян
  • Кульницький
  • Куца Федора — вдова, запекла самогонщиця
  • Кушнір Степан — фронтовик, друг Василя Підіпригори
  • Левко
  • Марченко Григорій Михайлович — вчитель
  • Мар'яна — знахарка, наймичка Стратона Веремія
  • Мірошниченко Свирид Яковлевич
  • Настечка
  • Нечуйвітер Григорій Петрович
  • Никодим — дід Січкаря Івана
  • Ольга Вікторівна (Василева)
  • Палилюлька
  • Петлюра Симон
  • Петрик — син Данила Підіпригори
  • Пирогов Сергій — начальник особливого відділу
  • Підіпригора Данило Петрович
  • Підіпригора Мирон Петрович
  • Підіпригора Олександр Петрович
  • Підіпригора Юрій Олександрович — син одного з братів
  • Побережний Семен
  • Погиба Кіндрат — підполковник
  • Руденко Іван Панасович
  • Савченко Павло
  • Сергієнко Полікарп
  • Синиця Марко Григорович
  • Січкар Іван
  • Созоненко Митрофан Вакулович — лавушник, крамар
  • Таганець — секретар сільради
  • Троян Павло — наймит Січкаря Ів.
  • Фесюк Гнат — син Супруна
  • Фесюк Супрун
  • Фіалковський
  • Шаповал Юля
  • Югина — дочка Бондарів

Видання

[ред. | ред. код]

В т.2:Твори в 7-и томах—К.:видавництво худож. літер-ри «Дніпро», 1982 р.,592 с.,150 тис.екз.: с.5-260.

Кров людська — не водиця.—К., Дніпро, 1992 р., 384 с., ф.<А5, 15 тис.пр., передм. Гуцало «Співець долі народної» 5—36 с., іл. Негода В. М., суперобкладинка.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Непорожній, Олександр; Семенчук, Іван (1981). Українська радянська література (Українською) . Київ: Радянська школа. с. 328.
  2. Непорожній Олександр Степанович, Семенчук Іван Романович.:Українська радянська література.—Київ, Радянська школа, 1981, видання друге, змінене й доповнене, 328 с., 580 тис.пр.,— на 266 с., ост.абз.
  3. https://website-designer-2149.business.site. Гуманістична спрямованість народу Михайла Стельмаха „Кров людська – не водиця”. Українська література (укр.). Процитовано 8 грудня 2020.
  4. Романістика М. Стельмаха. Трилогія про долю народну. — Студопедія. studopedia.com.ua. Архів оригіналу за 14 серпня 2018. Процитовано 8 грудня 2020.