Кюріке II
| Кюріке II | |
|---|---|
 | |
| цар Ташир-Дзорагета | |
| Початок правління: | 1048 |
| Кінець правління: | 1089 |
|
| |
| Попередник: | Давид I |
| Наступник: |
Давид II Абас I |
|
| |
| Дата народження: | невідомо |
| Дата смерті: | 1089 |
| Діти: | 2 сина і 1 донька |
| Династія: | Кюріняни |
| Батько: | Давид I |
| Мати: | Зоракерцель Кахетінська |
Кюріке II (*Կյուրիկե Բ, д/н —1089) — 3-й цар Ташир-Дзорагетського царства з 1048 до 1089 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з династії Кюрінянів. Старший син Давида I, царя Ташир-Дзорагета, та Зоракерцель Кахетінської. У 1048 році після смерті батька стає новим царем. Зумів встановити союзницькі відносини з Візантійською імперією. Разом з візантійцями організував боротьбу проти сельджуків, що в цей час вдерлися на Кавказ. Водночас став першим царем Ташир-Дзорагету, що став карбувати власні монети (мідні та срібні). Це перші монети, на яких присутні вірменські літери. Тип монет схожий на поширені на той час візантійські монети - фоліси. При цьому отримав від імператора титул куропалата.
У 1064 році зазнав важкої поразки від сельджуків на чолі із султаном Алп-Арсланом. Тому вимушений був визнати зверхність останнього. У 1065 році переніс столицю з Самшвілде до Лорі. У 1068 році вимушений був приєднатися до війська султана Алп-Арслана у поході проти Картлійського царства. Становище Кюріке II погіршилося після поразки візантійців від сельджуків у битві при Марцікерті 1071 року.
Згодом намагався зберегти від нападів сельджуків вірменські області. Також сприяв відродженню Вірменської Апостольської церкви. 1081 року сприяв обранню в монастирі Ахлат каталікосом Барсеха I.
У 1088 році підвідав Ісфаган, де здобув прихильність султана Мелік-шаха I. Невдовзі після повернення помер у 1089 році. Йому спадкували сини Давид II та Абас I.
Джерела[ред. | ред. код]
- Cyrille Toumanoff, Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiques, Rome, 1990, p. 125.
- Gérard Dédéyan (dir.), Histoire du peuple arménien, Toulouse, Éd. Privat, 2007 (1re éd. 1982), 991 p. [détail de l’édition] (ISBN 978-2-7089-6874-5)