Гуревич Лев Емануїлович
| Лев Емануїлович Гуревич | |
|---|---|
| рос. Гуревич Лев Эммануилович | |
 | |
| Народився | 14 червня 1904 Париж, Франція |
| Помер | 28 червня 1990 (86 років) |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | фізик, астрофізик |
| Alma mater | Ленінградський політехнічний інститут |
| Галузь | теоретична фізика, астрономія |
| Заклад | Московський фізико-технічний інститут |
| Посада | професор |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук |
| Аспіранти, докторанти | Israel D. Vagnerd Artur Chernind |
Лев Емануїлович Гуревич (рос. Гуревич Лев Эммануилович, 14 червня 1904 – 28 червня 1990) — фізик-теоретик і астроном, основоположник радянської школи фізичної кінетики. Автор першої в світовій літературі книжки, в котрій фізична кінематика була представлена як окремий розділ теоретичної фізики. Професор (1946)[1].
Лев Гуревич народився 14 червня 1904 року в Парижі в сім'ї професійного революціонера і журналіста Е.Л. Гуревича. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут з дипломом інженера-електрика.
Ще з 1926 року, будучи студентом — характерний для того часу парадокс — Лев розпочав викладацьку діяльність Гірному інституті[2].
В 60-их року Гуревич створив у Фізтеху (Московський фізико-технічний інститут) досить активну космологічну школу, яскравим досягненням якої стала теорія первинного вакуумного стану Всесвіту[3].
В області фізики твердого тіла найвідоміший цикл його робіт присвячений ефекту захоплення електронів фононами (1940). Він вперше вказав, що цілий ряд кінетичних ефектів в металах і напівпровідниках за великим рахунком визначаються «фононним вітром», тобто тим фактом, що фононна система перебуває в незбалансованому стані. Згодом показав, що фононна незбалансованість другого типу («розігрів фононів») відіграє важливу роль в проблемі «гарячих» електронів у напівпровідниках.
Великий цикл праць Гуревича присвячений всебічному дослідженню хвиль і нестійкостей у твердих тілах. Відкрив нові типи хвиль в напівпровідниках і металах, котрі можуть існувати і утворюватися в нерівноважних умовах. Одне з найяскравіших явищ – термомагнітні хвилі, що виникають в провідниках при наявності градієнта температури.
В серії робіт 1945-1950 років, виконаних частково спільно з О. Г. Лебединським, висунув ряд нових фізичних ідей, завдячуючи яким вдалося розвинути і конкретизувати теорію ранніх стадій формування Сонячної системи в ході процесу гравітаційної конденсації[3].
Довів можливість повторних термоядерних вибухів у тонких зоряних оболонках (1947–1954). Розробив теорію первинного космологічного вакууму (1975).
- Фізична кінетика - (1940)[1];
- Загальна теорія відносності після Ейнштейна - Знання:Москва, 1972 - 64с. (Разом з Ерастом Борисовичем Глінером)