Лікарня Червоного Хреста у Дніпрі

Лікарня Червоного Хреста у Дніпрі
Засновано	30 грудня 1910 року
Країна	м. Дніпро, Україна
Адреса	Короленка, вул. 22
Акредитаційна категорія	Зруйновані пам'ятки історії Дніпропетровщини

Лікарня Червоного Хреста у Дніпрі — зруйнований багатопрофільний медичний заклад, побудований частково коштом організації Червоного хреста, історично перспективний медичний дослідницький центр [1].

Історія створення, розвитку та початку стагнації лікарняного комплексу

Передумови створення та початок історії лікарні

Кількісне відношення між лікарями та містянами та селянами Катеринославщини було катастрофічним. Для міста на одного лікаря припадали 8867 чоловік, а для повітів це значення було 12679 на одного лікаря. При цьому ці показники порівняльно із іншими губерніями були низькими. Водночас слід звернути увагу і на такий чинник, як кількість лікарняних ліжок у містах. Останній показник досить наочно характеризував стан медичного обслуговування міського населення. Так, якщо у 1880 р., за підрахунками автора проведеними на підставі оглядів Катеринославської губернії та довідкових видань («Города России в 1904 году» та «Города России в 1910 году»), на одне ліжко припадало 210 городян, то згодом ця цифра змінювалася наступним чином: у 1887 р. - 172 особи; в 1897 р. - 186 oci6; 1905р. - 209 oci; 1910 p. - 458 oci6; в 1914 р. - 464 особи . Наведені цифри не дають можливості казати про стабільно задовільний стан організації лікарняної справи у губернії. Також згадаємо, що середня вартість річного утримання лікарняного ліжка визначалася в той час у сумі від 90 до 350 крб. . Характерним показником надання населенню Катеринославської губернії медичних послуг було поступове розширення в містах регіону мережі аптечних закладів і відділень. Так, у 1880 р. на 1 аптеку припадало 6676 міських жителів, у 1890 р. - вже відповідно 7803 особи, в 1900 р. - 6926 осіб, 1910 р. - 3654 особи, 1914 р. - 3469 осіб. І першими діяти супротив цієї тенденції починає саме товариство Червоного хреста, місцеве управління товариства якої у 1908 році очолив Микола Урусов, та яке по суті у Катеринославі зароджувалося саме за його сприяння та ініціативи. В загальному, потрібно розуміти, що серед організацій Російської імперії завжди виділялося Російське товариство Червоного хреста, яке постійно перебувало у процесі власного динамічного розвитку. Зросту його структури сприяло потужне фінансування як з боку приватного сектору економіки, так і держави. Не менш важливими факторами були війни та перебування товариства під покровительством Імператорського дому. До одних з регіональних представництв цієї організації відносилося і Катеринославське відділення Червоного хреста, яке до сих пір привертає пильну увагу багатьох історикознавців. Вже 25 вересня 1908 року кн. Урусов робить подання на ім’я голови губернської земської управи, у якому повідомляє, що на своєму засіданні від 24-го вересня управління Червоного хреста постановило розпочати будівництво у м. Катеринославі дитячої лікарні Червоного хреста та просить його виступити перед губернським земським зібранням з ходатайством про призначення управлінню матеріальної допомоги на реалізацію цього проекту. Безперечно, це була влучна ідея, оскільки, незважаючи на масштаби тогочасного міста та губернії, а також динаміку їхнього розвитку, вони не мали йому альтернативи. Основою земської медицини тоді була губернська земська лікарня. У цьому поданні є й загальна характеристика означеного проєкту. Планувалася побудова лікарні з внутрішніх хвороб з заразним та хірургічним відділеннями. Окремо виділялося і подальше майбутнє закладу: «з тим, що б у майбутньому влаштувати при ній Фребелівський інститут і притулок для дітей, одержимих не невиліковними хворобами» .

Лікарня_Червоного_Хреста,_1911_рік

Наступний розвиток лікарні, найкращі роки

Під час Першої світової війни лікарню Червоного хреста перепрофілювали на головний військовий шпиталь, розрахований на 200 ліжок. З початком війни М.П. Урусова було призначено заступником головноуповноваженого Червоного хреста південно-західного фронту, а з вступом Румунії у війну він стає головноуповноваженим Червоного хреста Південного району, сферою його діяльності було визначено румунський фронт та район Чорного моря. Одним з визначних моменті, пов’язаним із Урусовим та лікарнею Червоного хреста була історія про те, як у Катеринославі було мобілізовано 12 000 менонітів, які не могли брати зброю за релігійними переконаннями. Урусов же зголосився їм допомогти та витяг 2000 з них, задіявши їх у діяльності шпиталю. Відгук про лазарет Червоного хреста, створеного менонітами, зберіг у своїх спогадах вояк Першої Сербської добровільної дивізії російської армії, Олександр Рудольфович Трушнович: «У Катеринославі, в лазареті Червоного хреста, створеному німцями-менонітами, нам було несказанно добре. ... Осінніми днями 1916 року, коли бійці заліковували рани в теплих палатах, а за вікнами йшов сніг, сестри проходили повз нас у білих хустках, суворі, як черниці, але щиросердечні, віддані своїй справі. Скільки їх загинуло на фронті, в епідеміях! Чи згадає коли-небудь росія про їхні подвиги?» Не згадає. Іншим катеринославцем, якого було призначено уповноваженим Червоного хреста по Катеринославській губернії (за виключенням м. Катеринослава та повітів: Бахмутського , Маріупольського та Слов’яносербського) був Г.Г. Харченко. Заступником Урусова теж був катеринославець – камергер К.І. Карпов. У січні 1915 року шпиталь на базі лікарні Червоного Хреста відвідав імператор Микола ІІ, який прибув до Катеринослава, щоб з'ясувати, чи можуть місцеві металургійні заводи допомогти фронту. Персонал госпіталю самовіддано допомагав хворим і пораненим, які надходили з фронту. Багато лікарів тоді продемонстрували зразки самопожертви виявили старший лікар Анатолій Євгенович Вартмінський, який побував на фронті першої світової війни, врятувавши по різним даним від 127 до 579 поранених. Перший старший лікар лікарні Микола Петрович Моцаков Моцаков не був на фронті, втім також проявив в ті роки героїчність: він залишався до кінця зі своїми маленькими пацієнтами, рятуючи їх від дифтерії. Заразившись цим інфекційним захворюванням, помер, як солдат на бойовому посту. Зі змінами у лютому 1917 р., державного керівництва в імперії, ці зміни сягнули і Червоного хреста . У березні 1917 р. М. П. Урусова було усунуто від виконання обов’язків головноуповноваженого Червоного хреста, а вже у першій декаді квітня головне управління Червоного хреста розпочало роботу в оновленому складі. Головноуповноваженим при арміях південного фронту став катеринославець В.Є. Бродський, а його тимчасовим заступником ще один вихідець з Катеринослава – лікар А. Є. Вартминський. Останнє відоме засідання місцевого відділення Червоного хреста під проводом М. П. Урусова відбулося на початку червня 1917 року. На ньому було розглянуто грошовийзвіт подіяльності відділення, який було визнано задовільним. Лікар Вартминський виступив зі звітом по діяльності лікарні Червоного хреста та місцевої общини з 19 червня 1914 р. по 1 січня 1917 р. На його основі було винесено подяку персоналу общини, лікарні та аптеки. Окремо було розглянуто роботу аптеки відділення по якій доповідав її управляючий - Д.Ю. Юрасов. Він наголосив, що за останній рік аптека принесла 20 000 руб. чистого прибутку, а населення отримало 24 000 руб. у вигляді 25-відсоткової знижки. Далі за порядком денним були заслухані звіти з будівничої діяльності відділення, дамського комітету та власного складу. А насамкінець було обрано новий склад правління місцевого відділення. М. П. Урусов одностайно був переобраним на посаду голови правління, а його дружина - попечительниці общини сестер милосердя. Але через декілька місяців М.П. Урусов був змушений рятуватися втечею до Кисловодська від свого другого арешту. За власну діяльність на ниві Червоного хреста, М.П. Урусов у червні 1916 р. був нагороджений Великою Княжною Тетяною Миколаївною жетоном1-го ступеню. Особливо відмічалися його заслуги і при відвідинах лазаретів у Катеринославі царем Миколою ІІ, які відбулися 30 січня 1915 р. У наступні роки обидва "дітища" Урусова змінили не тільки статус, а й вигляд. У 1918 році госпіталь закрили, але лікарня Червоного хреста працювала до початку 20-х - поки не була реорганізована в лікарню Рабмеда номер l. У 1919 році лікувальний заклад переведено на державне забезпечення. Трьома роками раніше лікарня стає базою медінституту, а потім науково-дослідним медичним центром. Ведеться будівництво нового корпусу, збільшується кількість ліжок.

Лікарня Червоного хреста 1916 рік

У 1925 році тут був відкритий Дім для сліпих, де надавалася медична та соціальна допомога людям із сліпотою та значними порушеннями зору. У 1932 році незавершена церква при лікарні була переобладнана під навчальний заклад, а саме зварювальний технікум. У 1936 році на базі лікарні створюється обласний інститут невідкладної хірургії. B 1934 - 1936 роки до головного корпусу, що виходить на вул. Короленка, прибудували ще один поверх. У період нацистської окупації лікарня виконувала функції німецького шпиталю. Втім з її лікарів, які не були евакуйовані було самоорганізовано цілу підпільну партизанську сіть. Таким чином, багато лікарів та лікарського персоналу героїчно продемонстрували себе, іноді жертвуючи собою заради допомоги.

Інноваційний відділ переливання крові

Факти свідчать, що в 1-й міській клінічній лікарні імені Ілліча (таку назву лікувальний заклад носив у 20-ті роки) взялися за освоєння методу переливання крові 1924 року, тоді як в наступне у іншого лікарняного закладу успішно вийшло відтворити дану манупуляцію лише у 1926-ому. Перша світова війна. Переформатування у шпиталь. Ще довгі роки потому лікарня Червоного хреста відрізнялася найвищим рівнем переливань крові у всьому місті, надаючи ще в 60-ті доступ не лише до такої необхідної крові, але й до її компонентів: еритроцитарній масі та нотивній плазмі. З 1947 року станція переливання крові переведена на територію обласної клінічної лікарні ім. Мечникова, де займала два невеликі флігелі, пристосовані для заготівлі крові. Мечникова, де займала два невеликі флігелі, пристосовані для заготівлі крові. У 1932 році на базі цього відділення було засновано філію Українського інституту невідкладної хірургії та переливання крові (науковий керівник проф. Гальперін Я.А.), який започаткував організацію донорства і впровадив переливання крові в практику й інших лікувальних установ міста. Даним відділенням 15 лютого 1936 року в Дніпропетровську вперше було заготовлено консервовану кров. По області цього року було здійснено 330 гемотрансфузій. На початку Другої Світової Війни філія інституту переливання крові була евакуйована до Таджикистану, де продовжила активну співпрацю у складі Таджицької станції переливання крові до березня 1944 року.

Евакуаційна бригада лікарні Червоного хреста переливання крові у фронтовом шпиталі часів Другої світової війни

16 березня 1944 року станцію було перейменовано на дев'яту пересувну станцію переливання крові, директором якої був професор Барінштейн Л.А. Згідно з наказом Наркомохоронздоров'я СРСР дев'яту пересувну станцію переливання крові було направлено до міста Дніпропетровська, де вона почала працювати на базі розглянутої лікарні з 19 квітня 1944 року. З 1944 року до капітуляції Третього Райху дев'ята пересувна станція переливання крові забезпечувала кров'ю Український фронт і лікувальні установи Дніпропетровська. Приймалися донори всіх груп. Інтервал між дачею крові був 2 місяці. Робота на станції велася у 2-3 зміни з 9:00 ранку до 21:00. Донорам давали талони на харчування (жири, цукор, крупи). Експедиція видавала кров у лікувальні заклади і готувала кров для фронтових госпіталів. Холодильників не було. Були дерев'яні з подвійними стінками ящики, куди клали лід із Дніпра, а влітку з льодовика, а у внутрішню порожнину ставили флакони з кров'ю. Температуру зберігання крові регулювати було надто складно. З 1947 року станцію переливання крові переведено на територію обласної клінічної лікарні ім. Мечникова, де вона займала два невеликі флігелі, пристосовані для заготівлі крові.

Поступова стагнація

На початку 1950-ого року хрестоподібну будову, яка початково планувалася як церква при лікарні, було зайнято училищем культури. У 1960-ті роки зварювальний технікум, який на цей час вже мав ім’я Є. О. Патона, переїжджає на вулицю К. Цеткін, 2а. В післявоєнні роки частину першого поверху одної з будівлі лікарні займав онкологічний (променевий) диспансер, де розміщувалося дві палати: чоловіча та жіноча по 25 койок кожна. До того це відділення базувалося у Земській лікарні (лікарні ім. Мечникова). З 1 травня 1950 року головним лікарем стала Стравець Марія Аронівна, яка організувала внутрішньопорожнинне променеве лікування радій-мезоторієм. Першим радіологом була лікарка Туровська М.А., яка згодом загинула від гострого лейкозу, бо ховала контейнер із радієм під час транспортування у звичайному вагоні поїзда під подушкою, щоб його випадково не вкрали, бо оболонка складалася із золота, платини, нержавіючої сталі. Захисні пристрої, дозиметрія прийдуть у диспансер лише в середині 50-х років. У звіті за 1950 рік зазначалося, що "онкологічна мережа Дніпропетровської області складається з онкодиспансеру на 50 ліжок, 15 штатних і 10 надштатних онкопунктів, онкологічних відділень при великих лікарнях м. Дніпропетровська і районних центрах області. Дніпропетровська та районних центрах загальним числом 240 ліжок"; "з огляду на те, що в онкодиспансері є тільки одна перев'язувальна-маніпуляційна, змушені обмежитися лише малою хірургією (видалення шкірних новоутворень, пункції, біопсії, імпрегнація рідиною Гордєєва і т.п.)". Після війни переформатована лікарня відзначалася лише деякими своїми відділеннями, які могли виконувати невелику кількість високоспеціалізованих маніпуляцій та оперативних втручань. Ось як, наприклад відділення судинної хірургії, яке за період з 1976 по 1986 рік пролікувало 12 тисяч хворих, понад 7 тисяч 300 осіб оперовано, понад 60 тисяч пацієнтів отримали консультативну допомогу. Враховуючи тогочасні показники інших лікарень за такий же період, це було доволі мало. Втім, те ж саме судинне відділення лікарні Червоного хреста першим у місті вводила новітні методики та, навіть проводила клінічні дослідження деяких методик та засобів. Враховуючи також і науковий потенціал самих співробітників лікарні, можна відмітити, що лише за 1976-1986-ті роки персонал лікарні самостійно розробив 28 успішні способи діагностики та лікування хворих.

Лікарня у 1967 році

Із прикладів можна навести прилад, сконструйований у 1986 році кандидатом медичних наук Ф. М. Зусмановичем, який дозволяв певним чином вводити кисень не-безпосередньо в кров, що на той момент було вкрай прогресивно, дозволяючи формувати нові підходи до лікування хвороб. Завдяки саме цьому приладу лікарі розробили новий спосіб, який дає гарний ефект при лікуванні захворювань судин. Вводилися зовсім нові лікувальні дисципліни. Наприклад, до створення судинного центру,, про який було написано вище, ніхто з хірургів не наважувався робити пластичні операції на артеріях і глибоких венах. Вони вимагали спеціальних знань, застосування нової апаратури і великого мистецтва лікаря. Після вивчення цих хвороб протягом кількох років хірурги Дніпропетровська освоїли складні пластичні операції і до того часу (1986) зробили їх понад двадцять. До того ж, велася активна методична робота з обміну накопиченими знаннями із колегами з інших лікарень та міст. У середині 1990-их лікарняні будівлі почали просідати через природу ґрунтів та прокладені біля трамвайні шляхи: головний корпус буквально тріщав по швах. Його визнали аварійним, що вплинуло на долю всього комплексу, який з 1996 року мав офіційний статус пам'ятки архітектури місцевого значення.

Остаточна руйнація лікарні

У 2008 році підіймалося питання про повну реконструкцію будівлі лікарні Червоного хреста владними структурами, втім ніяких суттєвих дій зроблено не бул. Після того, вже 19 лютого 2019 року, активні громадяни Дніпра на чолі з Тимощенко Нонною Анатоліївною, бачучи по рішенню Окружного судді, що скоріш за все станеться із лікарнею, намагалися зупинити процес термінації, проштовхнувши на розгляд у міську та облраду ідею про реставрацію деяких будівель лікарняного комплексу задля подальшої реорганізації у музей шпиталів та військової медицини Дніпропетровщини, пояснюючи важливість такого рішення із прифронтовим статусом Дніпра, який на той момент вже декілька років приймав у стінах своїх лікарень поранених бійців; а також, не варто забувати, і до того мав неабияку військово-медичну історію. Для цього була запущена петиція, яка, втім, не дивлячись на суспільний резонанс, не змогла набрати необхідних 3000 підписів для розгляду. У 2012 році на другому поверсі кутової будівлі лікарні відбулася пожежа, що призвело до руйнування майже усіх перекриттів, та відповідно, залишило будівлю без даху. До моменту остаточної руйнації внаслідок зносу, від даної будівлі залишився тільки самий фасад. Даний корпус обнесли парканом 4-ого та почали зносити 6-ого березня 2019 року.

Лікарня 2015 рік

У березні 2017 року земельну ділянку із повним комплексом лікарні придбало Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне товариство Дніпро». Оскільки це історичний ареал, у рішенні про передачу були прописані обмеження. Проєкт землевідведення було погоджено з Управлінням культури, національностей та релігії Дніпропетровської обласної державної адміністрації. З цього моменту і починається сумнівна історія початку будівництва ЖК «Женева». Замовник будівництва повинен був погодити техніко-економічні показники об'єкта будівництва з урахуванням вимог чинного законодавства України у сфері охорони культурної спадщини. Тобто, погодити його з Мінкультом. Але цього зроблено не було. Натомість юридичним обличчям-власником даної земельної ділянки було подано позив у Дніпропетровський окружний суд, при тому відповідачем стала облдержадміністрація. Згідно із рішенням судді Дніпропетровського окружного суду Романа Глобутовського від 6 листопада 2017 року, позив був схваленим через те, що «будівля не відповідає критеріям пам’яток» та відповідно було подано позив вже у міську раду. Депутати міської ради 21 лютого 2019 року дали остаточний дозвіл на звільнення від звання історичного ареалу землі за адресою Короленко, 22, знявши усі обмеження із забудовника. Згідно з іншим рішенням цього суду від 17 грудня 2018 року, “Будівельно-монтажне товариство Дніпро” позивалося до Архітектурно-планувального управління Дніпра щодо відведення земельної ділянки по вулиці Короленка, 22 для “будівництва багатоквартирного житлового будинку, після чого ділянка разом із лікарнею була остаточно передана у особисту власність ТОВ «БМТ Дніпро» без будь-яких обов’язків, пов’язаних з історичною цінністю будівель, росташованих на ділянці, для покупки. Таким чином, власник земельної ділянки остаточно затвердив своє право на руйнування легендарної дніпровської лікарні, а після на побудову на її місці багатоквартирного житлового будинку. З 2013 по 2016 рік обрушувалася центральна частина колишнього головного корпусу.

Лікарня 2017 рік. Крупний план. Розбиті вікна, понівечений фасад

1 травня 2019 року знесли кутову будівлю "Лікарні Червоного хреста", що була розташована на вулиці Короленка, 22. В кінці осині знесли й лікарняний храм. Останні залишки всього комплексу лікарняних будівель були знесені 30 березня 2020 року. Спочатку новий житловий комплекс, розрахований на 0,9 га та 309 квартир, на місці лікарні планували здати в експлуатацію у третьому кварталі 2020-ого року, але не дивлячись навіть на те, що роботи на об’єкті не вщухали, навіть під час тотального локдауну; потім приблизний рік здачи в експлуатацію перенесли на 2021 рік. На 2018 рік, в кінці свого існування, лікарняний комплекс налічував чотири дванадцятиповерхові будинки; 9,7 тис. квадратних метрів території.