Майяське право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Майяське право — система правових відносин в державах цивілізації майя. Найбільше відомо про право післякласичного періоду. Певний вплив на його розвиток мали тольтеки і Теотіуакан.

Характеристика[ред. | ред. код]

Правові норми розвинулися зі звичайного права. Тому право відрізнялося жорстокістю, а більшість злочинів каралося смертю. Проте на сьогодні невідома діяльність законодавців майя. Ймовірно розквіт права відбувався у класичний період, час піднесення держав майя, централізації влади. Все це відповідно спонувало володарів та жерців визначити кожній верстві населення його функцію, підкріплену спеціальними наказами.

В якосму вигляді існували закони: чи карбувалися на стінах, стелах або спеціальному камінні, або мали усну форму, натепер невідомо. Проте їх наявність підтверджують іспанські хроністи, зокрема Дієго де Ланда.

Держава частково виконувало свою роль, санкціонуючи правові норми, що стояли поза межами звичайного права і відображали епоху ранньокласових відносин. Це було свого роду «сукупне право», де цивільні, кримінальні, інші норми існували тільки у формі основ. Вони починають викоремлюватися у самостійні галузі у післякласичний період, особливо напередодні іспанського вторгнення.

Вільні люди виступали суб'єктами права, невільні та раби були об'єктами права. З погляду майя, потерпілою стороною ніколи не бувало суспільство, а завжди окрема особа. Тому на відміну від інших месоамериканських народів у них був відсутній принцип колективної відповідальності.

В праві чітко розрізнялися ненавмисні і навмисні злочини. Серед перших вказуються випадкові вбивства, самогубство чоловіка або жінки з вини одного з подружжя, випадковий підпал будинків, вуликів і зерносховищ, що бувало досить часто, коли ліс спалювали перед посівом. У всіх цих випадках суд виявляв досить терпимості, і якщо винний сам не мав коштів для відшкодування збитку, його друзі і родичі могли надавати йому допомогу. Якщо боржник помирав, не сплативши боргу, це мали зробити його дружина і діти, інакше вони ставали рабами до повного повернення заборгованості.

У разі важкої провини підлеглому правителем надсилалося суворе попередження у вигляді знака з кістки або равлика. Отримавши його, він не мав права виходити з дому і повинен був шукати заступника, який попросив би для нього прощення. Посередник називався «той, що топче кістку» (на кшталт адвоката), тому що, отримавши прощення для свого поручителя, розтоптував знак царської немилості.

Судді[ред. | ред. код]

В централізованих державах усі вищі особи, починаючи з ахава або халач-вініка та закінчуючи батабом були наділені також судовим функціями. Втім вони займалися особливо складними випадками або питання державної ваги, зокрема зради, втеча з полі бою, злочини аристократів.

Побутовими питаннями та кримінальними справами займався холь-поп. Він розслідував вбивства, крадіжки, перелюбства, фальшування бобів какао, торговельні злочини, цивільні позови. На площі або ринку він мав огорощений майданчик, де сидів на лавці (поп — poop), символі влади й вирішував справи. Як винагороду за виконання своїх обов'язків судові чиновники отримували подарунки від позиваючих сторін. Не існувало апеляцій, сторона позову була виконувала роль звинувачення або захисника в залежності від ситуації. Все одноосібно вирішував суддя.

Покарання[ред. | ред. код]

Холь-поп міг тільки встановити вину, привести ж вирок у виконання повинен був потерпілий або його родич. Де і коли — це також залежало від волі потерпілого.

У майянська звичайному праві часів класичного і раннього післякласичного періодів діяв принцип: око за око, зуб за зуб. Злодій повинен був або відшкодувати потерпілому заподіяну йому втрата власною працею, або сплатити вартість присвоєної речі бобами какао, в іншому випадку його навертали у рабство (тим самим понижувався соціальний статус й обмежувалися права). Тривалість перебування у рабстві визначалося розміром збитків. Якщо злодій не зміг оплатити всю вартість вкраденого, він залишався рабом назавжди.

Вбивцю мали право вбити родичі загиблого. І навіть якщо мова йшла не про навмисний злочин, а лише про вбивство з необережності, винний повинен був померти. Якщо вбивцею був неповнолітній, він ставав рабом.

Перелюбство завдавало шкоди чоловікові невірної дружини. Однак головного винуватця майяське право вбачало в спокуснику, а не в дружині. Якщо коханці були застигнуті на місці злочину — причому виключно в сам момент перелюбу, суддя виносив обвинувальний вирок, чоловік міг вбити спокусника великим каменем або стрілами з лука. Але якщо простолюдин дружину пана, йому загрожувало покарання у вигляді вівісекції — обдурений чоловік мав право розкрити спокусникові черево і заживо вирвати його нутрощі або витягнути їх через пупок. В класичний період невірну дружину також страчували, хоча чоловік міг її помилувати, і тоді вона піддавалася суспільній ганьбі.

Зґвалтування каралося смертю, якщо до суду насильник не одружився на жертві. За содомію спалювалися, що вважалося найтяжчим покаранням, позбавляли надії на отримання вічного життя.

Смертна кара також призначалася за богохульство, зраду і образу гідності володаря. Тут діяли спеціальні представителі батаба або хава (чи хала-вініка).

Практикувалися покарання з позбавлення честі. Вони зазвичай відносилися до знаті та жрецтва. Сановники і чиновники за посадові злочини піддавалися татуюванні, якої відкривалися обидві щоки від підборіддя до чола.

Існувала заборона на шлюби між особами однієї тотема, одного роду..

Джерела[ред. | ред. код]

  • Coe, Michael D. (2011). The Maya (Eighth ed.). Thames &Hudson. ISBN 978-0-500-28902-0.
  • Sharer, Robert J.; Loa P. Traxler (2006). The Ancient Maya. Stanford, CA: Stanford University Press. ISBN 0-8047-4817-9.
  • Foster, Lynn (2002). Handbook to Life in the Ancient Maya World. New York, US: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-518363-4.