Молочна Путь сяйлива сестро (поезія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Молочна Путь сяйлива сестро...»
Жанрвірш
АвторГійом Аполлінер
Написано1898-1913


«Молочна Путь сяйлива сестро...» - вірш Гійома Аполлінера із збірки «Алкоголі. Вірші 1898—1913рр.», де зображено тугу поета, яку викликає сучасне йому людство.

Образна система

[ред. | ред. код]

У вірші автор подає трагічну картину світу: людство прямує у безодню, бо позбавлене духовної мети.

Чи пригойдае твій потік
Нас до галактик новоскреслих
Випадку демони щокрок
Ведуть нас по мотивах зорніх
І рід людський іде в підскок
Танцює задки до безодні
Під шаленистий гук скрипок[1].

Ця думка розвивається у низці образів:

«царі скажені як ножі»,[1].
«жінки-зірки що не любили»,[1].
«старий принц-регент Луїтпольд

Намісник королів безумних»[1].

, та ін.

Земне життя викликає в поета глибоку тривогу. Втрачається все людське, гинуть усі гуманістичні цінності, тому і світ змальовується як

«пустеля нелюдима»[1].
..

Поетика твору

[ред. | ред. код]

Поетика твору лише підкреслює трагізм життя людства. У перекладі М. Лукаша майстерно відтворено художні засоби, які передають відчуття глибокого суму:

«блудні вогні»[2].
«вітри гули без заборол»[2].
«плив човен повен баркарол ячав присмертно лебедино»[1].
та ін. Невипадково тут з'являються образи мерців («і виплив мертвий»), оскільки, на думку автора, саме життя занепадає. Атмосфера смерті у перекладі М. Лукаша підкреслюється майстерним вживанням спільнокореневих слів: «присмертно», «мертвий», «і рад би вмерти».[3]

Художній світ вірша охоплює марення героя (суб'єктивний світ) і реальну дійсність (об'єктивний світ). Картини, що виникають в уяві ліричного героя, знаходять реальне підґрунтя у житті. Через це опис сучасного поету Парижа теж пройнятий трагізмом. Замість природного життя тут панує «електросяйво», що виступає як антитеза до початку твору: «Молочна Путь сяйлива сестро...» У замальовках міста автор знаходить лише «журбу машинну»[3]:

Снують трамваї без упину...

Кафе паризькі п'яні в дим
Сифонів шип і шик гарсонів
Гудуть на тисячу ладів...[4].

,

Позиція ліричного героя

[ред. | ред. код]

Аполлінер не виступає проти цивілізації, але його глибоко хвилює те, що розвиток техніки не сприяв духовному розвитку світу. Людство, яке стало матеріально жити краще, а рухатися швидше, забуло про вічні цінності. Тому свою поезію він сприймає як «Орфея клич» і «зов сирени». Позиція ліричного героя у цьому вірші відзначається складністю. Він зазнав чимало розчарувань у світі й людях, пережив нещасливе кохання («Тобі тобі що я любив»). Однак хоча герой і відчуває трагізм буття, він не відмовляється від складної і суперечливої реальності, не протиставляє себе світу, живе спільним життям із людством.[5]

Призначення поета

[ред. | ред. код]

Своє призначення герой убачає в служінні мистецтву, яке, на його думку, здатне покликати людство до духовної мети. Аполлінер не відокремлюється від життя, відчуваючи особисту відповідальність за його моральне піднесення:

Я я що знаю всі рефрени
Жалі-плачі моїх років
Рабів моління до мурени
Нелюбого похмурий спів [4].

В останній строфі утверджується ідея вірша — високе призначення мистецтва в сучасному світі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е Переклад Миколи Лукаша
  2. а б Переклад Миколи Лукаша,
  3. а б О.М. Ніколенко, В.Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003.— 266 ст.
  4. а б Переклад Миколи Лукаша
  5. Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера»

Джерела

[ред. | ред. код]
  • О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003. — 266 ст.
  • Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера»
  • Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.

Див. також

[ред. | ред. код]