Лукаш Микола Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Олексійович Лукаш
Микола Лукаш

Микола Лукаш
Псевдоніми, криптоніми Микола Нежурись
Народження 19 грудня 1919(1919-12-19)
  Україна Кролевець, УНР
Смерть 29 серпня 1988(1988-08-29) (68 років)
  Київ, Українська РСР, СРСР СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР
Мова творів українська
Рід діяльності українські переклади літературних творів чотирнадцятьма мовами, теорія перекладу, мовознавство, літературознавство
Роки активності: 19531988
Жанр лірика, проза
Magnum opus: Від Бокаччо до Аполлінера: Переклади М. Лукаша / Ред.-упоряд., авт. передм. «Високий шлях Миколи Лукаша» (С. 5—10) М. Н. Москаленко. — К. : Дніпро, 1990. — 510 с. — (Майстри поетичного перекладу).
Нагороди та премії
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Мико́ла Олексі́йович Лука́ш (19 грудня 1919(19191219), Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот.

Життєпис[ред.ред. код]

Освіта і перші вивчені мови[ред.ред. код]

Народився Микола Лукаш 19 грудня 1919 року в Кролевці Сумської області в сім'ї Олексія Яковича і Василини Іванівни Лукашів. Свої лінгвістичні здібності виявляв змалку. Ще в дитинстві засвоїв їдиш — до революції єврейське населення Кролевця становило четверту частину від загального. А якось утік із циганами, й буквально за кілька днів навчився їхньої мови. В семирічці опанував французьку, німецьку та англійську мови.

У 1937 році він вступив на історичний факультет Київського університету. Через неподілене кохання до однокурсниці Олени Біличенко полишив навчання й пішов вчителювати в сільській школі на Київщині. За рік біль улігся, й він повернувся в університет. Жив на стипендію і свої невеликі заробітки.

В архіві стародавніх документів Лукаш вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх і перекладав з польської та латини українською мовою. Мало не задарма готував ці матеріали для Костя Гуслистого: той саме працював над книгою про Коліївщину. Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки. В 1930-ті роки букіністичні крамниці були заповнені «конфіскатом» засуджених письменників і науковців. Цінні видання збували за копійки. На відміну від Лукаша, продавці не дуже тямили в книжках. Перекладач знався на них чудово: зібрав усі 10 томів «Історії України-Русі» Михайла Грушевського, «Исторические монографии» Миколи Костомарова, «Описание старой Малороссии» Олександра Лазаревського, твори Михайла Максимовича.

У війну університет евакуювали до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений в ногу, одужав і після перемоги викладав англійську та німецьку в Харківському педінституті іноземних мов та сільськогосподарському інституті. За час перебування в Харкові Лукаш завершив свій видатний переклад «Фауста» Ґете, який опублікувано 1955 року.

Повернення у столицю та стиль життя[ред.ред. код]

У 1958 році Лукаш перебрався в столицю. Як згадує його племінниця Валентина, дядько Микола завжди одягався дуже скромно, а обідати ходив до ресторану «Інтурист». Там йому було цікаво, бо тільки там міг чути чужу мову від самих іноземців, адже за кордон його не випускали; через це навіть премію, яку німці присудили Лукашеві за найкращий переклад «Фауста», не зміг забрати.

За словами його товариша Михайла Сереженка, для Лукаша була характерна життєва безпорадність. Обпікшись на першому коханні, він так і залишився старим парубком. «Кохана жінка, діти потребуватимуть моєї постійної уваги, а в мене така робота, що як порину в неї, то забуваю про все на світі, і надовго. Розриватися між двома пристрастями не зможу, тому і віддав перевагу роботі», — відповідав він умовлянням сестри Ганни одружитися.

Одержуючи великі гонорари, він завжди був без грошей. Зате зібрав велику і цінну бібліотеку. До одягу був байдужий. Ходив у поношеному костюмі класичного крою або у спортивному. Зимового пальта, шапки теплої не мав. Взимку ходив простоволосий або у спортивній шапчині з помпоном, піднищеному світлому пальті, розтоптаних черевиках. Голився лише в перукарні. Їв двічі на день. Снідав у кафе ресторану «Театральний», обідав у ресторані «Інтурист», а з побудовою на розі Хрещатика готелю «Дніпро» — в ресторані цього закладу, призначеного, по суті, для іноземних туристів. Пив помірно. Вдома, у «комуналці» на вулиці Коцюбинського, ніколи не тримав ніяких продуктів, посуду. Кімнату свою ніколи не замикав.

У 1973 році Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з «комуналки» лишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки і друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище. Попросив викинути газову плиту і засів за переклад «Дон Кіхота» Сервантеса.

Репресований[ред.ред. код]

Коли вийшов резонансний публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який автора у 1973 році засудили до 5 років ув'язнення та 5 років заслання, Микола Лукаш, на той час уже знаний перекладач і літературознавець, публічно його підтримав. Він запропонував Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, Лукашеві, термін ув'язнення замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися, чим позбавили засобів для існування. Збірка віршів французького поета Аполлінера в Лукашевому перекладі так і не вийшла у світ, хоча перекладачеві вже виплатили аванс. У наступних восьми томах багатотомного тлумачного Словника української мови укладачі перестали посилатися на Лукашеві переклади. Не один знайомий навіть із числа письменників перестав із ним вітатися. «Вліз, як сліпе теля в яму, — охарактеризував його вчинок письменник Панас Кочур. — Велика бездоглядна дитина, твердо переконана в слушності, необхідності своїх вчинків». Тривалий період біля його під'їзду стояв пост міліції, що не пропускав до нього нікого.

Заощаджень у Лукаша не було, економити він не вмів. Отож був приречений жити впроголодь, на позичені у знайомих кошти. І коли в лютому 1978-го в Кролевці померла мати, на похорон Лукаш поїхав, не маючи ні гроша, у потертих лижних штанях, светрі та брезентовій куртці. На голові — бавовняна шапчина з помпоном, на ногах — легкі боти…

Лукашу радили визнати помилковість своєї заяви до Президії Верховної Ради та записатися на прийом до секретаря ЦК з ідеологічних питань Валентина Маланчука. Дивись, і влада змінила б гнів на милість. Але він категорично відповів, що не хоче, щоб якийсь чиновник возводив його у звання поета, й уперто наполягав, що ні в чому не винний. А час плинув. Іван Дзюба давно відбув рік ув'язнення, став друкуватися, а Лукаш лишався вигнанцем. Микола Бажан, Олесь Гончар клопотали перед Щербицьким, щоб повернути «вигнанця» в літературу, але той відповів, що ЦК КПУ проти Лукаша нічого не має, що це справа Спілки письменників. «Давня істина: пересіч не терпить талантів, — пише Михайло Серженко. — Талантів мало, пересічі багато. А Лукаш — збіса талановитий». Дмитро Павличко про ситуацію Лукаша писав: «На вулицях Києва ходили чиновники в „дубльонках“ та норкових ушанках, а він (Лукаш) ставав у дверях без шапки і пальта, в самому костюмчику, схололий, червоний від холоду».

Ситуація змінилася лише у 1979 році, коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.

Останні роки життя[ред.ред. код]

Могила Миколи Лукаша

Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. Був поновлений в Спілці письменників України на хвилі перебудови у 1986-му, фактично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка вийшла 1990 року і стала своєрідним пам'ятником Лукашеві.

Помер у серпні 1988-го, похований на Байковому кладовищі. Але не в центральному секторі, а на «задвірках історії», як висловився упорядник книги «Наш Лукаш» Леонід Череватенко. Тож коли письменники на чолі з Дмитром Павличком пішли віддати шану Миколі Лукашу, то довго не могли знайти його могилу. На будинку, де жив перекладач, досі немає навіть скромної меморіальної дошки. Пам'ятник на могилі — білу мармурову стелу — Лукашу поставила його шанувальниця, викладачка «Могилянки» Ольга Петрова. Унікальна ж бібліотека перекладача (понад три тисячі книжок) потрапила до Музею літератури — туди її передала сестра М. Лукаша.[1]

Скромний геній[ред.ред. код]

Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!

У другому томі мемуарів «Наш Лукаш» Дмитро Павличко згадує:

У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі. Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які годі спостерігати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом.

Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.

Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом російською[2]. «У Радянському Союзі твори світових класиків, які дозволялося перекладати, перекладали мовами національних меншин не з оригіналу, а тільки з російської мови, — згадує мовознавець Олександр Пономарів. — Але Лукаш перекладав лише з першотвору… Окремої уваги заслуговує переклад „Декамерона“, зроблений Лукашем архаїчною українською мовою XVII—XIX століть. До всіх приказок і афоризмів Боккаччо він знайшов точні українські відповідники». Крім того, Лукаш мав феноменальне лінгвістичне обдарування і дивовижну ерудицію в галузі зарубіжної літератури.

Вшанування[ред.ред. код]

  • У 1989 році редакція журналу «Всесвіт» заснувала щорічну премію імені Миколи Лукаша — Arts Translationis за найкращі переклади й перекладознавчі праці, опубліковані упродовж року на сторінках журналу.
  • У кількох містах України іменем Миколи Лукаша названо вулиці.

Твори[ред.ред. код]

Переклади Миколи Лукаша на сторінках окремих книжок:[3]

Рік Текст і видання Наклад
1953 Стіль А. Перший удар. — К.: Держлітвидав УРСР. 30 000
1955 Гете Й.-В. Фауст. — К.: Держлітвидав УРСР. 8 000
1955 Флобер Г. Мадам Боварі. — К.: Держлітвидав УРСР. 30 000
1956 Гейне Г. Вибрані твори. У 2 т. — Т. 1. — К.: Держлітвидав УРСР. невідомо
1956 Родарі Дж. Малим і старим про Італію і Рим. — К.: Молодь. 88 000
1956 Боккаччо Дж. Декамерон. 15 000
1958 Стіль А. Діти французьких докерів. — К.: Дитвидав УРСР. 15 000
1959 Бернс Р. Вибране. — К.: Держлітвидав УРСР. 8 000
1959 Чопич Б. Рибалка і Кіт. — К.: Дитвидав УРСР. 58 000
1960 Керрол Л. Аліса в Країні Чудес. — К.: Радянський письменник. невідомо
1960 Родарі Дж. Якого кольору ремесла: [Вірші]: Пер. з італ. — К.: Дитвидав УРСР. 88 000
1961 Єлін Пелін. Ян Бібіян. — К.: Дитвидав УРСР. 25 000
1961 Флобер Г. Мадам Боварі. Побут провінції. — К.: Держлітвидав УРСР. 15 000
1962 Лопе де Вега. Овеча криниця. Собака на сіні. — К.: Держлітвидав УРСР. 6 000
1963 Тувім Ю. Вибрані поезії. — Київ: Держлітвидав. 4 000
1964 Боккаччо Дж. Декамерон. — К.: Дніпро. 65 000
1965 Бернс Р. Поезії. — К.: Дніпро. 5 000
1966 Родарі Дж. У небі і на землі. — К.: Веселка. 100 000
1967 Мадач І. Трагедія людини. — К.: Дніпро. 4 000
1967 Шіллер Ф. Лірика. — К.: Дніпро. 28 000
1968 Верлен П. Лірика. — К.: Дніпро. 16 000
1969 Боккаччо Дж. Декамерон. — К.: Дніпро. 25 000
1969 Гарсіа Лорка Ф. Лірика. — К.: Дніпро. 12 000
1969 Гете Й.-В. Фауст. // Гете Й.-В. Твори. — Київ. 50 000
1981 Гете Й.-В. Фауст. — К.: Дніпро 20 000
1984 Аполлінер Г. Поезії. — К.: Дніпро. 7 000
1985 Боккаччо Дж. Декамерон. — К.: Дніпро. 150 000
1985 Шекспір В. Троїл і Крессіда // Шекспір В. Твори в шести томах. — Т. 4. — К.: Дніпро, 1984—1986. 68 000
1986 Волькер Ї. Поезії. — К.: Дніпро. 2300
1986 Йожеф А. Поезії. — К.: Дніпро. 3200
1987 Флобер Г. Пані Боварі // Г. Флобер. Твори. В 2 т. — Т. 1. — Київ. 250 000
1990 Від Боккаччо до Аполлінера: Переклади М. Лукаша. — К.: Дніпро. 16 000
1990 Родарі Дж. У небі і на землі. — К.: Веселка. 100 000
1995 Сервантес Сааведра М. де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Пер. з ісп. М. Лукаш, А. Перепадя. — К.: Дніпро. невідомо
2000 Боккаччо Дж. Декамерон. — Дніпропетровськ: Січ. 3 000
2001 Гете Й.-В. Фауст. // Гете Й.-В. Фауст; Лірика. — Київ. 10 000
2002 Флобер Г. Пані Боварі; Проста душа. — Харків: Фоліо. 2 500
2003 Боккаччо Дж. Декамерон. — Харків: Фоліо. 2 500
2004 Шіллер Й. Ф. Лірика, Драми. — Харків: Фоліо. 2 500
2005 Сервантес Сааведра М. де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. — К.: Дніпро невідомо
2005 Флобер Г. Пані Боварі; Проста душа. — Харків: Фоліо. 1 250
2008 Сервантес Сааведра М. де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. — Харків: Фоліо. 1 250

Власні художні твори[ред.ред. код]

2003 року опубліковано «Шпигачки»[4] — упорядковану Леонідом Череватенко невелику книжку епіграм-«шпигачок» Миколи Лукаша, жодна з яких не дочекалася публікації, хоча деякі передавалися з уст в уста. Як-от, наприклад, ця, в якій він виразив своє ставлення до тодішньої мовної політики і одного з її провідників академіка Білодіда:

«

Говорила баба дєду:
«К Бєлодєду я поєду.
Утверджу двомовну мову
І домой вернуся знову».

— Тихше, бабо, не ...,
К Бєлодєду нєт їзди!

 »

Примітки[ред.ред. код]

  1. Анна Щепа (2011-12-21). І наш, і ваш Лукаш. Україна молода. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 20 січня 2012 р.. 
  2. Ганна Черкаська. Унікальний перекладач. UAHistory. Процитовано 29.08.2016. 
  3. За матеріалами: Микола Лукаш: біобібліографічний покажчик. В. Савчин (уклад.) Українська бібліографія; ч.10. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — с. 40 — 58; Черняков, Борис. Чудодій українського художнього слова. // Микола Лукаш: біобібліографічний покажчик 1953—2005. — К.: Критика, 2007. — с. 7 — 34.
  4. Лукаш М. О. Шпигачки / упоряд. та післямова Л. В. Череватенко. — К. : Ярославів Вал, 2003. — 69 с., 154 с. іл. — ISBN 966-8135-05-9.

Література[ред.ред. код]

  • Микола Лукаш – подвижник українського художнього перекладу : моногр. / Валентина Савчин. – Львів : Літопис, 2014. – 374 с.
  • Наш Лука́ш. У 2 кн. / Упорядник Леонід Череватенко. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія». — Кн. 1 — 2009; кн. 2 — 2011. — збірка спогадів сучасників Миколи Лукаша про нього.
  • Фразеологія перекладів Миколи Лукаша, Словник-довідник. Прямий доступ
  • Олег Микитенко. Микола Лукаш і «Всесвіт» // Всесвіт. — 2005. — № 1/2. (електронна версія).
  • Євген Попович. Це ім'я мене зачарувало — поліглот, та ще й блискучий перекладач // Всесвіт. — 2009. — № 3/4. — С. 198-203. (електронна версія).
  • В. Р. Савчин. Новаторство Миколи Лукаша в історії українського художнього перекладу. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. — Київ, 2006. (електронна версія автореферату).
  • Микола Лукаш. Біобібліографічний покажчик / Укладач В. Савчин; науковий редактор Р. Зорівчак; редактор-бібліограф Г. Домбровська; редколегія: Б. Якимович (голова) та ін.. — Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. — 356 с. — (Українська біобібліографія. Нова серія; ч. 10). — 500 прим. — ISBN 966-613-272-9.
  • Віктор Жадько. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 86, 87, 264.
  • Віктор Жадько. У памяті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 25, 83, 92, 298.
  • Віктор Жадько. Український некрополь. — К., 2005. — С. 224.
  • Віктор Жадько. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 211—215.
  • Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша] / Б. Жолдак. — Київ : Грані-Т, 2009. — 125 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-256-5
  • Анатолій Птіцин про Шолом-Алейхема, Януша Корчака, Фріца Крейслера, Миколу Лукаша, Матір Терезу / А. Птіцин. — Київ : Грані-Т, 2009. — 120 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-219-0
  • Борис Черняков. Микола Лукаш. Біобібліографічний покажчик 1953—2005. — К.: Критика, 2007. — 576 с.
  • Черноватий Л. М. Микола Лукаш : Моцарт українського перекладу : Біографічно-бібліографічний та мистецький нарис / Черноватий Л. М., Карабан В. І., Черняков Б. І. [та ін.]. — Вінниця : Нова Книга, 2009. — 445 с. — ISBN 978-966-382-196-2.

Посилання[ред.ред. код]