Паризька нормальна школа музики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паризька нормальна школа музики
48°53′02″ пн. ш. 2°18′32″ сх. д. / 48.883890000027776068° пн. ш. 2.308890000028° сх. д. / 48.883890000027776068; 2.308890000028Координати: 48°53′02″ пн. ш. 2°18′32″ сх. д. / 48.883890000027776068° пн. ш. 2.308890000028° сх. д. / 48.883890000027776068; 2.308890000028
Тип музичний коледжd
будівля школиd і консерваторія
Країна  Франція[1]
Засновано 1919
Засновник Альфред Корто і Auguste Mangeotd
Складається з Salle Cortotd
Випускники Category:École Normale de Musique de Paris alumni
Штаб-квартира Париж
Адреса rue Cardinetd і boulevard Malesherbesd
Сайт ecolenormalecortot.com
Мапа
CMNS: École normale de musique de Paris у Вікісховищі

Паризька нормальна школа музики (фр. École Normale de Musique de Paris «Alfred Cortot», ENMP) — провідний музичний освітній заклад у 17-му окрузі Парижа, Іль-де-Франс, Франція. Школа була заснована в 1919 році Огюстом Манжо[fr] та Альфредом Корто. Навчальний заклад був призначений для підготовки вчителів музики, а також концертних виконавців.

Школа офіційно визнана Міністерством культури та зв'язку та перебуває під патронатом Міністерства закордонних справ. Школа не визнана Болонським процесом.

Історія[ред. | ред. код]

Школа була заснована 6 жовтня 1919 року як приватний заклад французьким піаністом Альфредом Корто та Огюстом Манжо, директором журналу Le Monde musical.

У 1927 році школа переїхала з будівлі на вулиці Жуфруа-д'Аббан у віллу, подаровану маркізою Малейсьє, на бульварі Малезерба[fr], 114-біс, де вона перебуває донині.

У 1962 році, після смерті Корто, новим директором школи став композитор П'єр Петі. Через два роки, у 1964 році, диригент Чарльз Мунк був призначений президентом школи. У 1968 році Анрі Дютіє замінив президента Мюнха і залишався на посаді до 1974 року.

Керівництво[ред. | ред. код]

До ради директорів увійшли відомі музиканти, зокрема Елліотт Картер і Жан-Мішель Дамас. З 1 січня 2013 року Франсуаза Ноель-Маркі обіймала посаду директора школи, змінивши Анрі Гойгеля.

Зала Корто[ред. | ред. код]

У 1929 році відомий архітектор Огюст Перре, який також відповідав за Театр Єлисейських полів, спроектував для школи нову концертну залу на 500 місць у стилі ар-деко. На честь засновника школи тепер її називають «Зала Корто» (фр. Salle Cortot). Корто якось про неї сказав так: «Зала, що звучить як Страдіварі».

У 2001 році за підтримки Міністерства культури Франції та Ліліан Беттанкур була проведена реставрація зали. Тут щороку відбувається понад 160 концертів і музичних заходів. Зала Корто і школа зареєстровані французькою адміністрацією як історичні пам'ятки.

Викладання[ред. | ред. код]

Курси вищої освіти включають інструментальну, вокальну, композицію, кінокомпозицію, оркестрове диригування, камерну музику та фортепіанний акомпанемент. Навчальні курси, що пропонують індивідуальні приватні уроки з запрошеними професорами, також доступні за попереднім прослуховуванням. У школі також є інтенсивна спеціальна програма для талановитих музикантів віком від 11 до 16 років, які бажають продовжити музичну кар'єру.

Починаючи з 1974 року в Паризькій нормальній школі музики викладала вокал відома українська оперна співачка (мецо-сопрано) Євгенія Зарицька.

Концерти о пів на першу[ред. | ред. код]

Щовівторка, середи та четверга о 12:30 у Залі Корто відбувається безкоштовний концерт студентів старших класів школи та/або її викладачів. Концепція програми була започаткована Жаком Лагардом у 1981 році та продовжена під керівництвом Нарсіса Боне. Протягом сезону 2012—2013 Веронік Боннеказе змінила місце Боне новим художнім керівником. Відтоді цю посаду послідовно обіймали Франк Турре та Стефан Фрідріх.

Публічні майстер-класи[ред. | ред. код]

Щороку в Залі Корто проводиться низка публічних майстер-класів із відомими музикантами. Серед відомих митців, які вели майстер-класи, можна згадати Альфреда Корто, Самсона Франсуа, Мстислава Ростроповича, Томаса Гемпсона та, нещодавно, Енн Квеффелек, Інву Мула, Наталію Гутман, Карін Дешай, Франсуа-Рене Дюшабле, Вінсента Ле Текс'є, Михайла Руді, Барбару Ханніган, Еммануель Пахуд, Джеймс Голвей, Мішель Портал, Марія Жоао Пірес, Абдель Рахман Ель Бача, Андраш Шифф і Володимир Косма.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]