Обговорення:Вітошинський Роман Зенонович

Ця стаття є частиною Проєкту:Кінематограф (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з кінематографом. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Кінематограф.
	Чим допомогти: Статті до створення та доопрацювання

Ця стаття є частиною Проєкту:Львів (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Львовом. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Львів.
	Чим допомогти: 1. Додайте, будь ласка, шаблон «Вікіпроєкт:Львів» до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних зі Львовом. 2. Потребують вашої уваги Категорія:Незавершені статті про Львів. Потрібна ваша допомога: Необхідні статті • Необхідні зображення • Незавершені статті. 3.Якщо маєте бажання створювати або покращувати статті про Місто Лева, Ви також можете долучитися до проєкту. Ласкаво просимо всіх!

Переніс тимчасово сюди текст зі статті Вітошинський Р. З. про ту саму особу. Я б об'єднав, але не розумію, з якого це джерела. Потрібно знайти джерело і перевірити, чи не копівійо, потім приєднати, у кого буде час і наснага.

Вітошинський Роман Зенонович – (7.11.1940, м. Монастирська Тернопільської обл.) -український оперний артист (ліричний тенор), народний артист України і вокальний педагог.

Дитячі роки

Батько Зенон Теофілович працював бухгалтером на тютюновій фабриці, а мати Ядвіга Петрівна – вчителька польської мови у школі. З 1946 р. покинула роботу і залишилася вдома, щоб опікуватись родиною та господарством.

У 1947 році Роман Зенонович почав навчатися в загальноосвітній середній школі, у якій був власний духовий дитячий оркестр, де він грав на музичному інструменті. Майбутній актор почав вчити музичну грамоту, яку пояснював сам диригент хору. Через дитячі пустощі у Романа різко погіршується зір і вже у сьомому класі йому лікар-офтальмолог підібрав окуляри.

Дебют у вокальному мистецтві

Закінчивши школу в 1957 році, подав документи на геологічний факультет Львівського державного (нині національний) університету імені Івана Франка. Саме на цьому факультеті потрібен 100% - ий зір, якого у юнака не було, через що не вдалося вступити. Тому він влаштувався працювати сезонним робітником у цех тої ж тютюнової фабрики, на якій працював його батько. Ця робота була дуже виснажливою але розрадою став для хлопця фабричний хор, у якому він проспівав три роки. Хоровий колектив мав велику кількість репетицій, насиченку концертну діяльність і це безумовно стало невід’ємною частиною життя Романа.

Місто готувалось до прийому з нагоди приїзду генерального секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Родзинкою святкової програми був виступ хору. Для професійнішої підготовки колективу приїхала запрошений куратор з Тернополя Надія Ткач. Саме вона запропонувала хлопцеві вступити до Тернопільського музичного училища на вокальне відділення, коли почула його сольне виконання у пісні Ніщинського «Закувала та сива зозуля». Відповідної вступної програми у Р. Вітошинського не було, але це не стало на заваді, коли приймальна комісія почула його чудовий від природи голос. Професійне вокальне навчання почалось в 1960 році. Вчився у Ігора Краснопольського. Невдовзі одружився із солісткою хору Галиною Власенко, яка володіла сильним голосом з народною манерою виконання. Вона часто виступала на телебаченні та радіо.

Будучи на другому курсі училища взяв участь у відбірковому регіональному конкурсі вокалістів музичних училищ (м. Тернопіль) і після чудового виступу потрапив до фіналу республіканського конкурсу у Києві, учасники якого отримували рекомендацію на вступ до консерваторії.

У 1963 році, після трирічного навчання в училищі став студентом Львівської державної (нині національна) музичної академії імені М. Лисенка. Спочатку потрапив до викладача М. Сіверіної, яка навчала лише дівчат. Так трапилось, бо мав високий тембр голосу – ліричний тенор. Але в процесі навчання виникали непорозуміння стосовно роботи над голосом і педагог попросила перевести вокаліста до іншого викладача, заслуженого діяча мистецтв України, професора Остапа Дарчука. Унікальні вокальні дані студента вимагали ретельної праці.

Кар’єра оперного артиста

Прекрасний тембр і яскрава зовнішність – саме через ці якості на четвертому курсі зараховують стажистом до Львівського театру опери та балету імені Івана Франка (нині національний, ім. С. Крушельницької). Виступати на численних концертах, урочистих заходах йому і його товаришеві Миколі Чайковському (баритон), допоміг начальник обласного відділу культури Ярослав Вітошинський. Гастролювали містами України, Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Канади та ін. Знаковою була поїздка до Франції, у яку їздив із Діаною Петриненко, Анатолієм Мокренком та Галиною Туфтіною. Виступали солісти в опері Ж. Бізе «Шукач перлів», яку виконали мовою оригіналу і з високою вокальною майстерністю. Французька публіка була захоплена виступом, про що свідчили відгуки у місцевій пресі.

Складна у вокальному та акторському виконанні партія Юродивого в опері М. Мусоргського «Борис Годунов» стала дебютом для молодого співака-стажиста Львівської опери, якого ввели на цю роль спонтанно через хворобу соліста, який виконував цю роль. З ним не працював окремо режисер чи диригент. Завдяки хористам, які підказували співаку на дії у мізансценах йому вдалось обіграти ситуацію.

Ліричний поет Лєнський у опері «Євгеній Онєгін» композитора П. Чайковького стає дипломною роботою студента, яку артист виконав блискуче. Ця опера була в репертуарі театру, тож після здачі в консерваторії, Р. Вітошинського запрошують виконувати партію на великій сцені.

Через одноразову відсутність на виставі «Пікова дама» стався конфлікт у співака із художнім керівництвом і через це його звільнили з театру. Поїхав на прослуховування в м. Горький (сьогодні – Нижній Новгород) в тамтешній опері та отримує запрошення на посаду соліста театру. Для керівництва Львівського оперного театру був несподіванкою виїзд Р. Вітошинського до Росії на пошук роботи, тож оцінивши безглузду ситуацію із звільненням, художній керівник Львівської опери пропонує артисту повернутись в трупу театру.

З 1968 року Р. Вітошинський стає одним із провідних солістів сцени, на найкращим виконавцем тенорових партій: Ернесто «Дон Паскуале» Г. Доніцетті, граф Альмавіва «Севільський цирульник» Дж. Россіні, Надір «Шукач перлів» Ж. Бізе, Альфред «Травіата» Дж. Верді, Герцог «Ріголетто» Дж. Верді, Рудольф «Богема» Дж. Пуччіні та багато інших.

Мистецький доробок співака був оцінений Міністерством культури України та керівництвом держави, а саме виконані вище названі ролі, та участь у концертних програмах Львова, України та інших країн Європи. Тож у 1980 році соліст отримав звання заслуженого артиста України, та в 1999 році – народного артиста України.

Колеги на сцені Львівської опери

На сцені оперного театру для соліста стали колегами народна артистка України, професор Володимира Чайка (з якою одночасно були прийняті у театр), народна артистка України, професор Людмила Божко, народний артист України, професор Олександр Врабель, народний артист України, професор, лауреат Міжнародної премії Національної Спілки театральних діячів України Володимир Ігнатенко, народний артист України, професор, лауреат республіканської премії ім. М. Островського Ігор Кушплер та багато інших. Також співпрацював з такими диригентами, як І. Юзюк, М. Дутчак, Ю. Луців, І. Лацанич, саме у роботі з ними, більшою мірою, Р. Вітошинський засвоював музичний матеріал, оскільки самому це вдавалось важко через проблеми із зором. У Романа Зеноновича прекрасне музичне чуття, адже виступати у виставах і співати не бачучи палички диригента через слабкий зір зможе лише професіонал.

Викладацька справа

Викладацьку справу Р. Вітошинський розпочав у 1971 році в Львівському музично-педагогічному училищі. Через десять років, його запросили стати асистентом у заслуженого діяча мистецтв України, професора О. Дарчука професор, викладач кафедри сольного співу П. Кармалюк. Тож з 1997 року Ромам Зенонович – доцент Львівського вищого музичного інституту (сьогодні Львівська національна музична академія) ім. М. Лисенка. Завжди молодий, дзвінкий, чистий голос є прикладом для студентів, до яких він ставиться вимогливо і ладен невтомно працювати заради якісного результату. І підтвердженням цьому є його випускники, серед яких н.а. України, соліст Львівської опери Олег Лихач, Олег Лановий, Павло Толстой, Олександр Сніцький та багато інших. Студенти Романа Зеноновича Вітошинського є лауреатами численних всеукраїнських та міжнародних вокальних конкурсів – це показник того, що не зважаючи на власну чудову співочу кар’єру, можна бути прекрасним викладачем, який ділиться своїм досвідом із учнями та дає їм безцінні знання. Найважливіший секрет Р. Вітошинського – доброта. На позитиві творити легше, як і виконувати будь-яку роботу.

Цитати:

- «Впродовж потужного співочого життя зберігати голос таким дзвінким, сильним, як вдалося Р. З. – велике мистецтво. Кращого ліричного тенора на нашій сцені я не чув. І більше того, після виконання партії Надіра в опері «Шукачі прелів», Ернесто в «Дон Паскуале» ніхто з вокалістів цих творів ще не співав, зважаючи на тривалий відрізок часу, оскільки вище названих вистав немає у репертуарі вже дуже довго» - з. д. мист. Укр., головний диригент Львівської опери М. Дутчак.

- «Під час навчального процесу ми – студенти приходили на заняття приблизно одночасно, слухали один одного, не виокремлювали когось кращого чи гіршого, для Р. З. всі були на рівні» - н. а. Укр. Олег Лихач.