Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької
 
Фасад Львівської опери
Фасад Львівської опери
Адреса
Місто
Країна Україна Україна
Архітектор Зиґмунт Ґорґолевський
Місткість 1100
Тип оперний театр
Статус Національний академічний
Відкрито 1900
Керівництво Вовкун Василь
www.opera.lviv.ua/

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької — театр опери і балету у Львові, розташований в історичному центрі міста на проспекті Свободи, 28 та названий на честь відомої української оперної співачки Соломії Крушельницької.

Історія[ред.ред. код]

Скульптура Слави на фасаді

Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проектом архітектора Зигмунта Горголевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі і Німеччини.

Відкрився театр для глядача 4 жовтня 1900 р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор Олександр Мишуга. В урочистому відкритті взяли участь письменник Генрик Сенкевич, композитор Ігнацій Ян Падеревський та делегації з різних європейських театрів.

1928 рік

Австро-Угорщина й Польща[ред.ред. код]

Театр іменувався Великий міський театр і працював до 1934 року. Репертуар включав опери «Тангейзер», «Лоенгрін» та «Кільце Нібелунга» Ріхарда Ваґнера, «Травіата», «Трубадур» Джузеппе Верді, «Кармен» Жоржа Бізе, «Лючія ді Ляммермур» Гаетано Доніцетті, «Фауст» Шарля Гуно, «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського, «Борис Годунов» Модеста Мусоргського та інші. У 1921 була поставлена перша балетна вистава — «Лебедине озеро» Петра Чайковського.

У 1934 році театр був закритий через фінансову скруту. У грудні 1939 року із входженням львівського воєводства до складу СРСР Великий міський театр було перейменовано на Львівський державний театр опери та балету з підпорядкуванням його Міністерству культури України. Реорганізовано оркестр, хор, балетну трупу, серед солістів опери з'явилися нові імена — випускники Київської, Харківської та Одеської консерваторій. Репертуар театру збагатився операми українських композиторів — «Наталка полтавка» Миколи Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Протягом 19391941 диригентом був Мар'ян Альтенберґ.

Під час Другої світової війни[ред.ред. код]

У 1939—1945 роках театр пережив встановлення окупаційної влади (спочатку російської, потім німецької) і остаточне включення Західної України до СРСР.

У воєнні роки театр продовжував працювати [1], сезон 1941-42 років був відкритий оперою «Запорожець за Дунаєм», пізніше ставились опери переважно італійських та німецьких композиторів.

13 — 14 березня 1943 року театр гастролював в Дрогобичі.[2].

Повоєнні роки (CPCP)[ред.ред. код]

У повоєнні роки репертуар театру збагатився операми та балетами українських композиторів — Миколи Лисенка, Михайла Вериківського, Бориса Лятошинського, Анатолія Кос-Анатольського, Мирослава Скорика, а також творами російських композиторів — Петра Чайковського, Миколи Римського-Корсакова та інших.

У сторіччя від дня народження Івана Франка (1956 р.) театру було присвоєно його ім'я. У 1961 театр одержав статус Академічного. 1973 року на фасаді встановлено меморіальну таблицю, яка сповіщала про проведення 1939 року в будівлі театру Народних Зборів Західної України.[3]

У кінці 70-х років театр закрився на реставрацію. В ньому було зміцнено фундаменти, переплановано підвальні приміщення. Здійснено реконструкцію сценічних механізмів, що дало можливість встановити на сцені 4 плунжери для спорудження декорацій на різних рівнях. У нішах фойє було встановлено погруддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу — М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського, виконані скульпторами Е. Миськом, Я. Чайкою, Й. Садовським, О. Пилєвим. Оновлений театр відкрився у 1984 році.

Роки незалежної України[ред.ред. код]

Зображення Львівського оперного театру на 20-гривневій банкноті взірця 2003 року

У травні 1999 р. театр став важливим об'єктом Шостої Зустрічі Президентів країн Центральної Європи у Львові: Болгарії — Петер Стоянов, Румунії — Еміл Константінеску, Угорщини — Арпад Ґьонц, Австрії — Томас Клестіль, Словенії — Мілан Кучан, Чехії — Вацлав Гавел, Німеччини — Роман Герцоґ, України — Леонід Кучма та Польщі — Александр Квасневський. Ця історична зустріч президентів сприяла другому оновленню театру. У тому ж році до саміту президентів Центральної Європи будівля театру /інтер'єр та екстер'єр/ були оновлені з використанням сучасних матеріалів та технологій.

У 2000 році театр святкував 100-річний ювілей. Було вирішено, що Указ про присвоєння театру імені Івана Франка «втратив чинність» і присвоїти театру імені Соломії Крушельницької. 5 жовтня 2005 р. у дзеркальному залі перед працівниками театру Президент України Віктор Ющенко, відзначаючи великі заслуги всього колективу, високий виконавський рівень солістів, хору та оркестру оголосив про присвоєння театру статусу Національного.

Світовими прем'єрами були постановки балету «Поверення Баттерфляй» та опери «Мойсей» Мирослава Скорика, що відбулася у дні візиту Папи Івана Павла ІІ до України у 2001 році.

У квітні 2006 року відбулися гастролі опери у мусульманському світі: трупа Львівського оперного театру під керуванням головного диригента Михайла Дутчака виконала оперу Джузеппе Верді «Травіата» у Катарі.

У 2009 році Львівський націнальний академічний театр опери та балету став членом асоціації «Опера Европа».

В другій половині 2000-х років у дзеркальному залі театру встановлені скульптурні портрети видатних українських співаків першої половини 20 ст. Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського; видатного українського сценографа другої половини 20 ст., народного художника України Євгена Лисика та диригента Ярослава Вощака.

26 серпня 2016 року, з нагоди завершення року праведного Андрея Шептицького, у Львівській опері урочисто освятили барельєф Митрополита. Чин освячення звершив глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Барельєф духовному лідеру, меценату і громадському діячеві Митрополиту УГКЦ Андрею Шептицькому розміщений у фойє оперного театру поруч з барельєфом Папі Римському Іоанну Павлу II. Завершення року Андрея Шептицького, цього ж дня, відзначили концертною програмою [4].

Історія будівництва та реконструкцій[ред.ред. код]

Будівництво театру

1892 року закінчувався 50-літній привілей на використання містом давнього театру, що належав фундації Станіслава Скарбека. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У Політехнічному товаристві Львова відбувалась публічна дискусія. Розглядались ділянки на місці колишнього Низького замку, площі Святого Духа (нині площа Підкови), площі Голуховських, парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка), площі Смольки (нині Генерала Григоренка), площі Галицької, Губернаторських Валів (територія між вулицями Винниченка і Підвальною). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), Палацу Бесядецьких, Порохової вежі з гімназією чи частини оборонних споруд бернардинського монастиря. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги — характерна особливість містобудівних проектів того часу. Але брак коштів унеможливив будь-який з варіантів.

1894 року місто отримало позику у 10 млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це зокрема визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. 12 липня 1895 року був оголошений конкурс із доволі специфічними умовами — проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів — 1 січня 1896 року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проекту Зиґмунта Ґорґолевського, хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора Промислової школи у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у Лейпциг, звідки вже анонімно його переслали до Львова[5]. Не бажаючи прийняти поразку, суперник конкурсу Ян Завейський, ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але загало́м не змінили вигляду майбутнього театру. На вулиці Сонячній, 6 (нинішня Куліша) за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським[5] було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. 1898 року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель[6].

На початку будівництва гостро постало питання фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті принципово розходилась із позіцією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проекти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25 %. Однак рішення залишалось за магістратом і 5 червня 1897 року було розпочато земляні роботи, а від 21 серпня 1897 — бетонування. Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. 26 січня 1898 року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі Івана Левинського, асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в Сяноку. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто Зиґмунт Ґорґолевський за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював Ян Новорита — в майбутньому відомий архітектор Львова і Катовіц. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, Тадеушу Барончу, Тадеушу Вісньовецькому, Юліушу Белтовському, Юліану Марковському.

Будівля театру[ред.ред. код]

Міський театр став однією з найвизначніших споруд Львова, збудованих наприкінці періоду, який в історії архітектури характеризується як «історизм», або «еклектика». Стилістично споруда відноситься до неоренесансу та необароко. Присутні також елементи модерну[5]. Застосовано велику кількість форм обидвох стилів та рясне скульптурне декорування. Ретельно опрацьовані і декоровані усі фасади, а не лише головний, оскільки споруда не входить у жодну лінійну забудову і має достатньо добрий круговий огляд. Будівля на залізобетонному фундаменті і кам'яному цоколі збудована переважно з цегли. У перекриттях застосовано залізобетонні конструкції. Займає територію розмірами 45×95 м. Застосовано сучасні станом на 1900-й рік інженерні рішення у комунікаціях, будівлю повністю електрифіковано фірмою Siemens & Halske.

В кінці 2013 року будівля обладнана спеціальною підйомною платформою, яка уможливлює самостійне відвідування опери людьми в інвалідних візках[7].

Екстер'єр[ред.ред. код]

Фронтон і фриз театру

Основою головного фасаду є складний портик, опертий на коринфських колонах колосального ордеру і потрійній аркаді, архівольти якої в свою чергу стоять на іонічних колонах. Уся будівля і зокрема головний фасад має почленований глибоким горизонтальним рустом перший ярус. Три входи влаштовані у нішах. Входи фланкуються тосканськими колонами, також заглибленими у ніші. Портик вінчає утворений гербовими щитами фриз і трикутний, багато декорований скульптурою фронтон.

Найбільш декорованою частиною головного фасаду є поле трикутного фронтону розмірами 4,2×20 м. Його прикрашає скульптурна композиція Антонія Попеля «Радощі та страждання життя». Виготовлена з гідравлічного вапна з домішками цементу. На краях фронтону розміщені дві бронзові скульптурні групи з крилатими символічними постатями. Зліва — «Комедія і драма», справа — «Музика». На вершині — статуя «Слави» з позолоченою пальмовою гілкою піднятою над головою. Гілка символізує нагороду тим, хто присвятив себе мистецтву. Усі скульптури авторства Петра Війтовича. З двох боків під куполом також знаходяться бронзові скульптурні групи Едварда Подгурського[6]. Під фронтоном проходить фриз із гербових щитів з прізвищами відомих польських акторів, виконаний Едмундом Плішевським за ескізами Ґорґолевського. Фриз двічі розривається парними постатями муз, виконаних Антонієм Попелем, Тадеушем Вісньовецьким, Юліушем Белтовським та Юліаном Марковським. Між статуями муз уміщено барельєфи міфологічної тематики. В архівольтах арок лоджії знаходяться алегоричні фугури, авторства Станіслава Вуйцика. Замкові камені арок виконані у вигляді голів левів. На краях другого ярусу головного фасаду в півциркульних, завершених конхами нішах встановлено дві триметрові сидячі алегоричні статуї з полянського пісковика. Зліва жінка з маскою авторства Антонія Попеля уособлює Комедію, справа жінка з ножем — Трагедію, скульптор Тадеуш Баронч. Дах театру двосхилий, над сценою влаштовано чотирикутний у плані купол. Наріжні вежечки купола — це замасковані вихідні вентиляційні отвори. Масивні обеліски тильного фасаду — замасковані комини.

Інтер'єр[ред.ред. код]

Вестибюль
Вестибюль (стеля

Проект інтер'єру театру також виконано Зиґмунтом Ґорґолевським. Живопис та скульптура створені цілою плеядою тогочасних живописців та скульпторів. Для збереження цілісності задуму і стилістичної єдності творів мистецтва, для кількох основних приміщень було призначено художніх керівників. Дискусійним було питання живописної техніки — фресковий живопис, темпера, казеїнові фарби, енкаустика чи мінеральні фарби кайма. Врешті театральним комітетом обрано техніку олійного живопису на бельгійському полотні, яке в подальшому було наклеєне на бетонні стіни та склепіння.

Вестибюль

Через троє дверей головного входу відвідувачі потрапляють у передсінок із касами, а далі — у вестибюль зі сходовою кліткою. Приміщення прямокутне в плані і має висоту 18,5 м. Вестибюль вирішений у формі двоярусних і триповерхових лоджій, згрупованих навколо єдиного об'єму освітленого денним світлом через велике багатосекційне дахове вікно («ліхтар»). Нижній ярус опирається на стовпи з доричними пілястрами. Другий — двоповерховий, утворений аркадою на іонічних пілястрах. Балюстради другого поверху кам'яні, а на третьому — металеві. На другий поверх ведуть сходи, перший марш яких розміщений на осі приміщення. Під стелею над аркадою усе приміщення по периметру оперезане фризом зі стюковою ліпниною і камеями, що символізують Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Тріумф краси, Тріумф танцю. Автор камей — скульптор Едвард Печ. Стюкове оздоблення вестибюлю виконано італійською фірмою «Detoma». Керівником художнього оформлення вестибюлю був Тадеуш Попель.

1984 року в овальних нішах чотирьох глухих арок встановлено погруддя Шевченка (скульптор Яків Чайка), Франка (Еммануїл Мисько), Міцкевича (Йосип Садовський), Пушкіна (Олександр Пилєв). Підлогу вимощено керамічною плиткою, що імітує мозаїку, виконаною учнями Промислової школи, керівником якої на той час був Зиґмунт Ґорґолевський. Після раптової смерті Ґорґолевського 1903 року над входом до зали глядачів встановлено його барельєфний портрет, авторства Юліуша Белтовського. Під портретом — роки будівництва театру: 18971900. 2011 року у вестибюлі, у полі стіни між входами театру встановлено білу мармурову пам'ятну таблицю Івану Павлу II (скульптор Ярослав Скакун).[8]

Фойє
Фойє

Два входи другого поверху вестибюлю провадять у фойє розмірами 7,5 на 35 м, поділене арочними проходами на два менших та одне більше центральне приміщення. На північній та південній стінах змонтовано по чотири великих дзеркала, через що фойє відоме також під назвою «Дзеркальна зала». З приміщення можна вийти на лоджію головного фасаду з видом на проспект Свободи. Над архівольтами бічних аркових проходів зали знаходяться дві алегоричні двофігурні скульптурні групи Петра Війтовича: Кохання та Ревнощі, Пиха та Материнство. У супрапортах над дзеркалами чотири алегорії пір року, виконані живописцем Марцелієм Гарасимовичем. Цей же художник виконав і символічні «Частини світу» над дзеркалами бічних частинах фойє. На стропах живописець Юліуш Зубер у видовжених форматах зобразив сцени з популярних вистав кінця XIX ст.: «Краков'яки і гуралі» та «Карпатські гуралі» (драматург Юзеф Коженьовський), «Відмова грецьких послів» (Ян Кохановський), «Балладина» (Юліуш Словацький). Станіслав Дембіцький є автором чотирьох дещо менших сюжетів на стропах — алегорії Кохання і Покори, Героїзму, Мудрості, Справедливості. На стелі знаходиться також три великих картини Дембіцького — «Поезія», «Музика», «Хореографія». Оформлення фойє відбувалось під загальним керівництвом Станіслава Дембіцького. У цьому йому допомагали Станіслав Батовський-Качор, Дамази Котовський, Валерій Крицінський. У 2000-х роках у дзеркальній залі встановлено погруддя Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського, Євгена Лисика, Ярослава Вощака, виконані в бронзі Ярославом Скакуном[9].

Зала глядачів
Зала глядачів

Зала глядачів чотириярусна, у плані має форму ліри. Має 44 ложі і розрахована на 1002 осіб. «Сліпих» і «глухих» місць немає. Арку сцени увінчують фігури генія і ангела з гербом Львова. Автор — Петро Війтович. Металеву протипожежну завісу, що відділяє зал від сцени, розписав Я. Дюлль. Розпис представляє краєвид Львова зі сторони Стрийського узгір'я.

Завіса «Парнас». Художник Генрик Семирадський

Керівництво оздобленням зали глядачів здійснював Станіслав Рейхан. Його особиста робота — плафон із зображенням «Тріумфу Слави» знаходиться над оркестром. Головний круглий плафон над залом поділений на десять секторів. У кожному з них зображено алегоричні фігури: «Грація» (Едвард Печ), «Музика» (Олександр Августинович), «Танець» (Зигмунт Розвадовський), «Критика» (Тадеуш Рибковський), «Драма» (Л. Колер), «Натхнення» (Олександр Августинович), «Вакханка» (Станіслав Батовський), «Невинність» (Тадеуш Попель), «Ілюзія» (Антоній Стефанович) і «Правда» (Тадеуш Попель). Плафон також прикрашений десятьма медальйонами з портретами видатних польських акторів і актрис. Автори медальйонів — Едвард Подгурський і Петро Гарасимович[6].

Металеві конструкції сцени виконані на вагонній фабриці в Сяноку. Електричні світильники виконала фірма Oswald & C°.

Одна з головних прикрас театру — завіса «Парнас». Намальована у Римі польським художником Генриком Семирадським, обрамлена мереживним бордюром італійського художника Ретроссі за ескізом Семирадського. Сюжет картини — це роздуми про сенс життя і людської діяльності. Події відбуваються на горі Парнас при вівтарі Аполлона, під яким знаходиться жриця Піфія, богиня Феміда та 8 муз з атрибутами. Перед встановленням у театрі завіса експонувалась у Римі та Львові. Вперше опущена 13 січня 1901 року. При піднятті, з метою збереження цілісності живопису вона не згортається, а уміщується в спеціальний протипожежний металевий футляр. Завіса є власністю Львівської галереї мистецтв. Свого часу критичний відгук про завісу надрукувала у газеті «Słowo Polskie» письменниця Габріеля Запольська.

Оточення[ред.ред. код]

Ще на стадії обговорення ідеї, коли місце під будівництво лише обиралось, одним з основних питань було впорядкування території навколо театру, його взаємодія з навколишнім архітектурним середовищем. 1905 року існував проект створення пам'ятника Шевченкові перед оперним театром за проектом Богдана Лепкого, за спонсорування Костянтина Володковича. Довго тривала справа спорудження пам'ятника Юліушу Словацькому, також не доведена до кінця. Автором мав виступити Едвард Віттіг. До 1939 року було лише обрано місце.[10] Пам'ятник, але уже В. І. Леніну було встановлено 1952 року. Скульптор Сергій Меркуров, архітектори В. Шарапенко, І. Француз. У вересні 1990 року його демонтовано. Непростим був шлях появи фонтану. Проект Міхала Лужецького від 1905 року, як і пізніший задум світлового фонтану 1930 року реалізовано не було. На початку 1980 років фонтан збудовано, але він так ніколи і не запрацював. На його місці влаштовано клумбу. У 2000-х роках відбулась перебудова колишнього готелю «Дніпро» на проспекті Свободи, 45 (за австрійських часів — «Нью-Йорк»), зведеного 1912 за проектом Романа Фелінського[11] у помірковано-неокласичних формах модерну. Було споруджено ще кілька поверхів і споруда готелю стала візуально конкурувати з головною домінантою проспекту — театром. При цьому було порушено елементарні дозвільні процедури. Висвітлення незаконного будівництва у пресі не дало результатів.[12]

Відомі люди[ред.ред. код]

На сцені львівської опери співали всесвітньо відомі виконавці — Олександр Бандрівський, Гелена Рушковська-Збоїнська, Ян Кепура, Яніна Королевія-Вайдова, Джемма Белінчіоні, Маттіа Баттістіні, Ада Сарі, а також українські виконавці, зокрема Олександр Мишуга, Модест Менцинський, Олександра Любич-Парахоняк, Людмила Божко та Соломія Крушельницька, чиє ім'я тепер носить театр.

Серед солістів артистів балету Наталія Слободян, Олександр Ярославців.

С.Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-Сан в опері Д.Пуччіні «Мадам Баттерфляй»

За диригентським пультом оперного театру працювали відомі львівські композитори — Микола Колесса і Адам Солтис.

На сьогодні до складу оперної трупи входять 44 солісти опери і 4 стажувальники, керівник оперної трупи, 5 концертмейстерів, 3 режисери, 3 помічники режисера і суфлер.

Сопрано: Любов Качала, Світлана Мамчур, Наталія Романюк, Людмила Савчук, Марія Хохлогорська, Галина Вільха, Вероніка Коломіщева, Віра Колтун, Наталія Курильців, Світлана Разіна, Юлія Лисенко.

мецо-сопрано: Наталія Дядько, Наталія Слобода, Марія Мащак, Марія Пшеничка, Тетяна Вахновська, Наталія Величко, Яна Войтюк.

Тенори: Роман Вітошинський, Володимир Ігнатенко, Олег Лановий, Олексій Данильчук, Олег Лихач, Віталій Войтко, Юрій Гецко, Роман Ковальчук, Андрій Савка, Роман Трохимук, Авґусто Данні.

Баритони: Стефан П'ятничко, Ігор Кушплер, Анатолій Липник, Степан Степан, Андрій Бенюк, Орест Сидір, Віталій Загорбенський, Петро Радейко, Степан Тарасович, Руслан Феранц, Юрій Шевчук.

Баси: Дмитро Кокотко, Олександр Громиш, Василь Дудар, Ролан Марчук, Ігор Назаров, Назар Павленко, Юрій Трицецький, Володимир Чібісов.

До складу балетної трупи входять 67 артистів (15 провідних солістів,15 солістів, 37 артистів і 8 артистів допоміжного складу, керівник балетноі трупи, балетмейстер, 3 педагоги-репетитори, 2 концертмейстери.

Провідні солісти: Ігор Храмов, Віталій Рижий, Євгеній Свєтлиця, Олег Петрик, Сергій Наєнко, Микола Санжаревський, Альбіна Якименко, Христина Трач, Христина Мордзік, Анастасія Ісупова, Ганна Сурміна.

Солісти: Олексій Потьомкін, Юлія Єрмоленко, Тетяна Прокоф'єва, Євгенія Коршунова, Таїсія Тарновська, Вікторія Ткач, Наталія Дідик, Оксана Гришко-Голованова, Ганна Сапункова, Зоряна Назарук, Олександра Белік, Юлія Рома, Андрій Білоус, Андрій Михаліха, Мирослав Мельник, Сергій Мерзляков, Юлія Ушакова.

Диригенти: Михайло Дутчак, Мирон Юсипович, Ірина Стасишин, Юрій Бервецький.

Головні балетмейстери: в 1948—1958 — Микола Трегубов.

Художники: Риндзак Тадей Йосифович, Риндзак Михайло Йосифович, Зінченко Оксана Кузьмівна.

Сьогодення[ред.ред. код]

Львівська опера з північно-східної сторони

Сьогодні в оперному театрі працюють понад 40 солістів, балетна трупа (60 артистів), хор (60 артистів), симфонічний оркестр (90 музикантів). Зараз у репертуарі театру 22 опери, 3 оперети та близько 20 балетів. Всі опери йдуть мовою оригіналу (італійською, французькою, російською, польською). Для зручності глядачів над сценою розміщене табло з рухомим рядком, що подає переклад змісту вистави українською мовою.

У театрі проводиться міжнародний фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької.

Остання прем'єра: «Чарівна флейта» Вольфганга Амадея Моцарта.

Наразі генеральним директором-художнім керівником театру є Вовкун Василь Володимирович[13], [14].

Нічна панорама театру[ред.ред. код]

Нічна панорама Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької

Примітки[ред.ред. код]

  1. Максименко С. Театральне життя Львова 1941–1944 рр.— Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.— 2013.— Вип. 13.— С. 67—84.
  2. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.). — Дрогобич : Коло, 2009. — ISBN 978-966-7996-46-8.
  3. Памятники истории и культуры Украинской ССР. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 318.
  4. В Львовской опере освятили барельеф Митрополиту Андрею Шептицкому
  5. а б в Бірюльов Ю. О. Ґорґолевський Зиґмунт // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 635. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  6. а б в Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 151—152. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  7. Львівську оперу пристосували для інвалідів на візочках
  8. Папа Іван Павло II в Опері // Експрес, додаток «Львівські новини». — 17 листопада 2011. — № 129 (6054). — С. 10.
  9. Марчук О. Галерея пам'яті особистостей у Львівській опері // Віче. — 2012. — № 1 (72). — С. 72.
  10. Сьомочкін І. В. Пам'ятники // Галицька брама. — 1998. — № 2 (38). — С. 14.
  11. Lewicki J. Roman Feliński — architekt i urbanista, pioner nowoczesnej architektury. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 36—39. — ISBN 978-83-7543-003-5.
  12. Шуляр В. Що будується на проспекті Свободи, 45? // Архітектурний вісник. — 2002. — № 1—2 (12). — С. 10—13.
  13. Рішення про призначення В.Вовкуна генеральним директором-художнім керівником Львівського НТОБ /Сайт міністерства культури України/
  14. Василь Вовкун став керівником Львівської опери /”Голос України”/

Джерела[ред.ред. код]

  • Гранкін П., Соболевський Є. Львівський оперний театр: історія будови і реставрації // Будуємо інакше. — 2000. — № 6. — С. 42—45.
  • Гранкін П., Соболевський Є. Львівський оперний театр: історія будови і реставрації // Будуємо інакше. — 2001. — № 1. — С. 37—47.
  • Гранкін П., Шулінський Я. Вентиляція оперного театру у Львові // Ринок інсталяцій. — 2004. — № 5. — С. 64.
  • Паламарчук О., Пилип'юк В. Львівська опера. — Львів : Світло й тінь, 2000. — 155 с. — ISBN 966-7594-08-4.
  • Сусак В. За завісою Генрика Семірадського, або історія створення куртини для Львівського оперного театру // Галицька брама. — 1995. — № 8. — С. 6.
  • Каліберда Сергій. Органи Львова // Незалежний культурологічний часопис «Ї» - 2004 - С.258-263

Література[ред.ред. код]

  • Львівський національний академічний театр опери та балету ім. С. Крушельницької (1900 - 2014 рр.) / А. О. Корнутяк // Укр. культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку : зб. наук. пр. - 2014. - Вип. 20, т. 1. - С. 131-135. - Бібліогр.: 10 назв.

Посилання[ред.ред. код]