Обговорення:Чортків
| Ця стаття є частиною Проєкту:Тернопільщина (рівень: III, важливість: найвища) | ||
|---|---|---|
|
Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Тернопільщиною. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні. | |
| III (у розвитку) |
Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Тернопільщина має рівень «стаття у розвитку». | |
|
Найвища |
Важливість цієї статті для проєкту Тернопільщина: «найвища» | |
Чим допомогти: 1. Додайте, будь ласка, шаблон {{Стаття проєкту Тернопільщина}} до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних із Тернопільщиною.2. Редагуйте та доповнюйте статті про Тернопільську область, найбільшої уваги потребують незавершені статті. 3. Вікіпроєкт «Тернопільщина» покликаний покращувати усі статті, що розповідають про Тернопільську область. Ласкаво запрошуємо всіх, особливо тернопільців! | ||
Тернопільщина: У Чорткові виявили сенсаційну знахідку Jun 8, 12:13 Під час підготовки фундаменту будинку на території чортківського овочевого ринку знайдено унікальні старовинні предмети побуту, повідомляє «Українська хвиля».
Археологи, які прибули на місце розкопки, з’ясували, що це залишки житла так званої черняхівської культури. Вона була поширена у 6 столітті нашої ери. Раніше подібні предмети вже знаходили на території Чортківщини. Якщо припущення археологів підтвердяться, історія райцентру почнеться новим відліком. Чортків
Давнє місто, яке згадується ще в 1522р. Знаходиться за 76 км від Тернополя. Був центром селянського повстання 1648р. Знаходився під владою Туреччини (1672-1683), Польщі (з 1699), Австрії (з 1772). Дивна назва походить від першої назви міста Чартковіце. Коли Сигизмунд ІІІ подарував місто польскому шляхтечу, то він взяв собі титул - граф Чортківський. звідсі і пішла назва Чортків. Багатьом вона мозолить очі, хотіли навіть перейменувати місто на Богородичне. Місто є центром греко-католицької єпархії.
Замок[ред. код]
Розташований на горі, над рікою. Побудований в 1610. Збереглося дві башти та оборонні мури. В 18ст замок було реконструйовано, він втратив своє оборонне значення, а башти було перетворено в ризаліти палацу.Але саме місце для замку було вибрано досить невдало, він знаходився під горою і дуже проглядувався для обстрілу. Від початку 20ст його жодного разу не намагалися відбудувати. Зараз це напівруїна. Особиста власність, на території замку стоять машини Сторож погодився пустити на територію, сказав - та тут і дивитися нічого. І справді, то якщо не знаєшь, що. колись тут були підземелля.
Iсторiя мiста[ред. код]
На берегах Серету, у південно-східній частині Тернопільщини, розкинувся наш сивочолий Чортків. Перші відомості про нього сягають 1522 року. Це друге за величиною місто області. З трьох його боків узгір'я. На гірських схилах ялини, дуби, берези, клени, ясени... Над річкою верби. Обабіч доріг дикий терен, кущі шипшини. Клімат тут помірний, середньої зволоженості: зима не сувора, з частими відлигами, літо не завжди жарке. Весни, як правило, ранні. Наприкінці квітня і на початку травня сади вдягаються в ніжне біло-рожеве вбрання цвітуть яблуні, вишні, черешні... Гарна в нас осінь. Вона тепла і багата. У повітрі в той час легке і тонке павутиння, в кронах дерев райдуга барв світла і темна зелень, бронза й багрянець. З глибини віків починається історія міста. До наших днів височать під Вигнанською горою рештки стін колишнього замку. Ці посивілі від часу мури бачили і татарську орду, і турецьких яничарів, і кінноту польської шляхти, і вершники в козацьких полків. Адже замок наш був і резиденцією польських феодалів, а відтак й козацькою фортецею. Але люди тут жили значно раніше. Про це засвідчують залишки поселень трипільської культури (ГУ-ІІ тис. до н.е.) однієї з найяскравіших археологічних культур мідно-кам'яного віку. З кінця XI ст. по 1144 р. землі ці були в складі Галицького, Галицько-Волинського і Теребовлянського князівств, а у 1387 р. опинились під владою Речі Посполитої Польської. З того часу краянам нашим життя дуже рідко посміхалося. Вороги загарбники постійно завойовували одні одних. Люди важко страждали як від пограбувань шляхти, так і від турецько-татарських розбоїв. І хоч працювали наполегливо, своїми руками творили багатства, але більшість з них залишалися убогими, ледве зводячи кінці з кінцями. Але які б важкі умови не виникали, творчий дух земляків наших ніколи не згасав, розвивались ремесла, промисли, торгівля, культура, місто розбудовувалося, зводилися руками людей будинки, церкви, оборонні укріплення. Крім названого вже замку, було збудовано Вознесенську церкву прекрасний витвір народної архітектури початку XVII ст.; Успенську церкву початку XVI ст., одну із найдавніших церков дерев'яного зодчества на Поділлі; Домініканський костел, збудований у 1610 р. і перебудований, розширений на початку XX ст.; міську ратушу з годинниковою баштою початок XX ст.; церкву святої Покрови; народний дім ім. К.Рубчакової; синагогу "Нову"; будинок колишнього міського магістрату і т.д. Чортківщина дала українській культурі найвидатнішу зірку галицького театру Катерину Рубчакову (1881-1919). Уродженцем нашого міста був Євген Курило (1912-1992) провідний артист галицьких театрів. Із Чорткова походить видатна українсько-канадська співачка (сопрано) Роксолана Росляк, яка народилася у 1940 році. У Великих Чорнокінцях народилася у 1897 р. Іванна Синенька-Іваницька, видатна українська артистка і співачка світової слави. У Палашівці 1922 р. народився українсько-канадський оперний і камерний співак Йосип Гошуляк. У цьому ж селі народився Іван Гушалевич (1823-1903), один з перших галицьких драматургів. У с.Кривенькому народився великий український письменник Богдан Лепкий (1872-1941). У с.Білобожниця видатний вчений в галузі медицини, окуліст із світовим іменем, Іван Борисикевич (1848-1899). У с.Шманьківцях Степан Чарнецький (1881-1944), письменник, перший історик галицького театру, автор пісні "Ой у лузі червона калина похилилася". Цей список, звичайно можна продовжувати й багатьма Іншими видатними іменами як минулого, так і сучасного. Із сьогоднішніх митців назву хоч декількох. Це письменник Степан Сапеляк (с.Росохач) та народні артисти України Мирослав Коцюлим із Ст. Ягільниці, Іван Ляховций з Угриня і Борис Мірус з Чорткова і т.д. Твердо переконаний в тому, що земляки мої й надалі спрямовуватимуть усі свої сили й здібності на відродження духовності нашого народу, на примноження його багатств в усіх сферах життя.
Маю велику симпатію до цього міста, просто люблю його - і все. Як не дивно, місто це поляризує думки подорожуючих: дехто закохується в нього з першої миті, як я (Скажімо, Норман), дехто очікує від міста бозна чого - і потім не скриває розчарувань. Хоча я б тут залюбки жила.
Отже, райцентр на Тернопіллі, друге за кількістю мешканців місто в області. Лежить приблизно в 80 км. на захід від Кам‘янця в мальовничій долині Серету.
Як і інші давні подільські поселення, Чортків не знає точної дати своєї появи на світ. Будемо оперувати лише встановленими фактами: місто отримало Магдебурське право в 1522 р., ця ж дата є одночасно і першою письмовою згадкою про Чортків, хоча, безумовно, виникло це поселення значно раніше. На карті Казимира Великого місто було позначене як Чортковиці, а офіційний дозвіл перейменувати місто в Чортків дав король Сигизмунд ІІІ. До речі, назва міста походить не від слова “чорт" (а шкода), а від прізвища власників поселення - магната Чартковського.
Хоча й легенда про нечисту силу є. Краєзнавець П. Медведик записав:
"Коли ще людей не було, боги на нашій землі порядок наводили, русла рік та озера водою заповнювали. Отоді із заздрощів посварився бог з чортом. Що бог задумає зробити, чорт йому наперекір насвинить, зіпсує справу. Ото як запустили в русло Серету воду, то чортяка назло перегородив її кам'яними насипами. Води у річці зібралося багато - розірвало його насип. Тоді чорт в іншому місці насипав вал із землі та каміння високо, щоб зупинити річку. Закурив файку і регоче. Та тут водяні змії порили нори, вода великою силою прорвала ту греблю. Там, де була гребля, стала долина. Чорт ще раз пробував перегороджувати воду високими горбами, каменюками, а вода зробила бокові русла і знову затопила долину. Сила води закинула чорта в рів, накрила на кільканалцять сажнів густим намулом. Там він і зостався, бо вилізти не міг. Вода зійшла, береги зазеленіли, прийшли сюди люди, оселилися в затишній долині над водою і назвали ту улоговину Чортовою долиною. Потім побудували місто іназвали його Чортків".
Була я тут багато разів, переважно легковим автотранспортом. Машину під час візитів до Чорткова ми завжди лишаємо біля Успенської церкви, під‘їжджаючи з сторони головної площі міста задвірками. По Чорткову раджу пройтись пішки, тут багато вуличок, забудованих сецесійними кам‘яницями з невеличкими баштами, шпилями, еркерами - естетика тієї архітектури, вважайте її за самодостатній стиль чи лише за еклектику зламу сторіч - милує око якоюсь очевидною радістю буття, декоративністю заради самої декоративності. А тепер - про найголовніші туристичні принади міста.
ЗАМОК
Вважається, що побудовано місцеву фортецю на місці давніших дерев‘яних укріплень в 1610 р. Місце було вибрано невдало - хоч і на пагорбі, але під горою, що робило замок легкою мішенню для артилерії. Площа замку - 100 на 70 м. Збудовано його з місцевого світлого пісковику. Зберігся замок відносно непогано - але це відносно інших твердинь, що стоять цілком зруйновані. На території фортеці діє дизельна заправочна станція - не знаю, як вплинуть на пам‘ятку калюжі мазуту, але впевнена, що не найкраще. Раніше на територію потрапити було важко, туди не пускали, та останнім часом місцеві тітоньки та дядьки нічого не мають проти людей з фотоапаратами, які блукають старими баштами та переходами. Тітоньки ці вельми спритні та ділові: на замку-заправці стояьб кілька вуликів біля старих стін.
До цієї пори збереглись, кажуть, підземні ходи, що тягнуться на кілометри. Скільки в цій інформації фольклору, а скільки правди - сказати не беруся. Можу говорити лише про те, що бачила сама: підвалини геть усі завалені сміттям, там - як на першому, так і на вищих ярусах - хазяйнують полохливі істеричні кури, часом провалля під ногами завбачливо зверху прикидане гілляччям, що створює певну атмосферу ризику: провалюся чи ні? Підлога піді мною - чи лише тонкий прошарок листя та кори?
Не вірте інформації про начебто збережені на стінах палацу фрески зі сценами полювання: немає там такого, найцікавіше, що є - граффіті 1911 року (див. фото поруч). І не думаю, що сто років тому були ті фрески: старі поштівки дозволяють переконатися, що і тоді вже замок був в стані руйнації.
Спочатку укріпленням володіли українські магнати Гольські, потім - княжа родина Потоцьких. Останнім власником був Ієронім Садовський, який передав споруду місцевим благодійницьким організаціям. На початку ХХ ст. Подільським туристсько-краєзнавчим товариством була проведена наукова консервація замку (також Товариство реконструювало замки в селах Кривче та Окопих).
Замок п‘ятикутний в плані, своєрідний подільський Пентагон, з 4 оборонними вежами. Товщина стін сягала метра, а висота - до 12 метрів. Колись дитинець був по периметру забудований будинками, зовнішні стіни які одночасно слугували й оборонними. Зараз від цієї забудови лишилися лише руїни. Головний в'їзд розташовувався у північній стіні. Між двома вежами на західній стороні замку в 18 ст. був побудований палац в неоренесансному стилі. Частково збереглись аркадні галереї, які так чудово простежуються на старій поштівці з видом замку. Башти при перебудові втратили оборонне значення і перетворилися на ризаліти палацу. “Історія міст і сіл УРСР” згадує, що збереглися фрески на тему полювань на стінах палацу - але про це ми вже говорили, немає їх там.
Замок знаходиться на другому березі Серету, тому його не видно з центру міста. Щоб туди потрапити, потрібно, пройшовши повз торгові ряди зі старою ратушею, перейти через міст - а там вже все буде видно.
ДЕРЕВ'ЯНІ ЦЕРКВИ
В місті збереглося 2 дерев‘яних храми. Перший - це Успенська церква, розташована в центрі міста. Побудована вона в 1635 р. в традиційному “карпатському стилі”. (За іншими даними - зведена у 1581-84рр. з ініціативи ремісників кушніра Миколи Драчука та шевця Гаврила Журавля). Старою не виглядає - можливо, через пізніші добудови. Два додаткових зруби, прибудовані до апсиди з півночі - робота ХІХ століття. Чомусь відзначається вийнятковою нефотогенічністю. На фасаді - підсилювачі звуку. Характерно для релігійного Тернопілля: найбільші черги тут саме у храми.
В 18 ст. створено іконостас храму. Збереглась гарна дзвіниця. Добра рада - біля церкви чистий туалет (трошки приземленно звучить, але таке теж треба знати). Також зверніть увагу на будинок поруч - балкон свого житла господар оздобив за допомогою пляшок з-під шампанського. Якось я не полінувалась і підрахувала їх - 162.
1717 р. датується будівництво дерев'яної тризрубної Вознесенської церкви (церкви Знесіння?). Це - один з найбільш довершених взірців народної архітектури Поділля. Принаймні, так стверджують книги з історії українського мистецтва. Церква, як і замок, лежить на другому березі Серету. Спитайте дорогу до залізничного вокзалу - і обов‘язково потрапите до цього храму. Якщо до замку, перейшовши міст, звертаєте направо, то до Вознесенської церкви - наліво.
Три частини храму, що завершуються куполами, традиційно символізують тризуб. Висота середнього верха - 14 м. Бічні зруби мають верхи з одним заломом, а середній - з двома заломами. Силует храму виразний та монументальний. Мені пощастило оглянути інтер‘єр церкви. Привітний дядечко, що відкрив на наше прохання храм, з гордістю показував іконостас та хори. Вражає висотно розкритий простір верхів, бабинець відкривається в неф двоярусною фігурною аркою. В храмі дуже затишно, багато деталей інтер‘єру виконані з дерева зовсім недавно.
CТАРА РАТУША І ТОРГОВІ РЯДИ
В центрі міста, на Ринковій площі збереглись торгові ряди 19 ст. у вигляді двоповерхової споруди з колонадою. Їхньою частиною є прегарна будівля ратуші з годинником. Зовнішній вигляд цієї споруди нагадує середньовічні будинки Північної Європи. Частина торгових рядів - двоповерхова, а частина - одноповерхова. Торгові ряди й зараз виконують свою функцію: тут розміщені м'ясні павільйони, крамнички та бари. Класно! Поруч - галасливий міський базар, який окупував весь центр міста.
Ратуша давно припала до смаку кінематографістам: тут знімались фільми "Вершники", "Діти підземелля", "Квартет Гварнері", "Вишневі ночі".
Новий магістрат розташований трохи далі - і теж прикрашений вежею з годинником, хоча й не такою мальовничою, як та, що на старій ратуші. Магістрат збудували у 1926-30рр. До того на цьому місці біла так звана "Стара міська гміна", яка розвалилася у 20-х роках ХХст. Керував будівництвом нової ратуші польський інженер з Перемишля Юзеф Кунцевський і місцевий житель Андрій Дражньовський. Споруда вийшла у так званому "блоковому" стилі. Крім контор магістрату і кабінету бургомістру, тут розміщувалися повітова поліція, адміністрація пожежної команди міста і міське музичне товариство імені композитора Станіслава Монюшка.
КОСТЕЛ СТАНІСЛАВА
Ось справжня окраса міста! Як він мені подобається, мммм... На площі Ринок височіє споруда, збудована на початку ХХ століття у неоготичному стилі - але на остові давнішого храму. Домініканці перебралися сюди близько 1600 р. з с. Шманьківці, що розташовано недалеко, а в 1610 р. було споруджено домініканський костел.
В храмі знаходиться копія відомої Чортківської богоматері, ікони, яку дуже шанували свого часу. Давніше костел з монастирем був оточений високим оборонним муром з баштами на рогах і чисельними бійницями. За проектом відомого архітектора Теодора Маріана Тальовського (за іншими даними - професора Краківського університету Сас-Зубжицького) була здійснена перебудова споруди, внаслідок чого храм втратив своє оборонне значення. Дзвони з дзвіниці, до речі, під час Другої світової зняли та переплавили на гармати.
ІНШІ СПОРУДИ
Збереглося у місті дві синагоги - "Головна" біля медичного училища та "Нова", в якій зараз станція юних техніків. Головний корпус її був оздоблений розкішними різьбою та живописом, який виконали італійські майстри. Нова синагога збудована за проектом віденського архітектора Ганса Гольдкремера у псевдоорієнтальному стилі. Під час першої світової божниця була частково знищена, але відбудована у 1925-27рр. Сюди раз на рік приїжджав головний рабин з Відня або Парижа - "чудотворець". До нього в Чортків прибували євреї з усієї Галичини, а ще Угорщини, Румунії, Австрії та Чехії. Головна синагога збудована ще у 1680-х роках, за Яна Собеського. До побудови Нової у 1909р. саме ця божниця була резиденцією Головного рабина.
Збереглася ще й кірха з високим шпилем поблизу якогось медичного закладу (каритасу?). Ще огляньте православний храм біля замка - там Є на що подивитись:). Не рекламую греко-католицький собор - його побачите неодмінно, ця велична споруда стала справжньою окрасою міста. На жаль, від кладовища літаків, яке так вразило мене у 2000 році, зараз не залишилося нічого - кольорові метали в нас дорогі. :(
До речі, не так давно стали ходити чутки, що місто хочуть перейменовувати - мовляв, навіть єпархія локальна, центр якої саме в Чорткові, називається Бучацькою... Не знаю, як на мене - назва в міста чудова... а клерикали - хай маються:). Що ще? У центрі - історичний музей та готель "Таня". Ще є готельні комплекси "Гетьман" та величезний "Авіаносець". Поїсти теж є де.
Стаття з "ПіКу": Людмила ПУСТЕЛЬНИК
Чортків чи Богородичне?
"У 60-ті роки обласний центр з Тернополя хотіли перенести сюди, але передумали. Тоді, кажуть, місто було чистішим, а одна із центральних вулиць — Гончара — не була вимощена лише вибоїнами. І в річці Серет, на берегах якої стоїть Чортків, вода — не повірите — була прозорою, і в ній можна було купатися. А ще раніше, за часів, коли Галичина була частиною Польщі, влада вирішила зробити з Чорткова курорт, що мав би скласти гідну конкуренцію сусіднім Заліщикам — тогочасному місцю відпочинку №1. Тим паче, що краєвиди навколо — просто казкові, на кожному кроці — джерела з цілющою водою. І не бракує архітектурних пам'яток — руїни середньовічної фортеці й унікальний костел, збудований у стилі надвіслянської готики, дерев'яна церква XV століття. На схилах пагорбів мали розпланувати парк, встановити скульптури античних богів. Курортне майбутнє Чорткова перекреслив 1939-й рік. Прийшли червонозіркові "визволителі" і внесли свій внесок (даруйте за тавтологію) у місцевий фольклор. Суворі бабусі відтоді гримали на онуків: "Чого це ти стрибаєш, мов воші на совєцькому солдаті?" Тогочасні вояки Червоної армії мали своєрідне уявлення про особисту гігієну. Костел незабаром закрили, перетворивши його на склад для міндобрив. У храмі був орган, як виявилося пізніше — частина великого Дрезденського органа. Та радянській владі було не до сентиментів — державі потрібні кольорові метали, ось і розтягли інструмент. В 70-х роках з Дрездена до райкому компартії надійшов лист з ввічливим проханням: чи не була б міська влада настільки ласкавою, щоб продати нам орган? Дві необхідні частини ми вже знайшли і придбали, черга за вами. Повідомляли і суму оплати, на яку райцентр міг би безбідно існувати декілька років. Але продати тоді можна було хіба що спогад. До речі, одній з комуністичних діячок, яка наказала вчинити у храмі блюзнірство, судилися важкі останні години й огидна посмертна доля: жінка похилого віку залишила цей світ самотньою, і тільки через декілька тижнів у квартирі знайшли розкладене тіло її господині; по ньому вже повзали черви. Костел знову урочисто відкрили влітку 1989-го, зараз там правиться польською й українською. Серед його вірних теж не бракує прихильників нової назви Чорткова — Богородичне. Восени минулого року чортківські електричні стовпи та дошки оголошень прикрасилися зверненням "ініціативної групи" перейменувати місто, бо від такої назви, мовляв, усі наші біди — від хвороб до неврожаїв. Топонімічна полеміка вихлюпнулася на шпальти місцевих газет (тут їх аж дві — райвиконкомівський "Голос народу" і міськрадівська "Ратуша"), противники нововведення цікавилися, чи не варто заодно й Сатанів охрестити Янголівим, і чи витримає убогий місцевий бюджет ще й нову назву? За найскромнішими підрахунками перейменування міста коштувало б йому 20000 гривень. До того ж, історична його назва — все ж таки Чортків. (...) Руїни чортківського замку-фортеці зберігають чимало таємниць. Місцеві хлопчаки знаходили тут що завгодно — давні монети, наконечники стріл, комусь пощастило натрапити на заіржавілий пістоль чи турецький ятаган. Як і кожен пристойний замок, чортківський має розгалужений підземний лабіринт, він пролягав під річищем Серету. Саме по ньому, за легендою, втікала від ворогів графська родина. Інша легенда стала історичною правдою ще в XIX сторіччі — поважній чортків'янці ледь не щоночі снився один і той самий сон: якийсь небіжчик просив розібрати частину стіни фортеці і поховати його останки по-християнськи. З жінки довго сміялися, поки нарешті не прислухалися до її слів. У вказаному місці знайшли кістяк, пізніше виявилося, що він належав ченцеві, святому Теофілю, якого турки замурували в стіні живцем. Усі ці історії мали розповідати допитливим відвідувачам у музейно-туристичному комплексі чортківської фортеці. В середині 90-х його ідея ледь не матеріалізувалася: вже був готовий і архітектурний, і бізнес-план. На території фортеці мали вирости кемпінг, паркінг і готель, обладнаний "як у Європі", але в останню хвилину з'ясувалося, що грошей на цю справу нема. Звичайно, не знайшлося їх і досі. Але найгірше у Чорткові з дорогами і водою. Перші дорогами можна назвати вельми умовно, а води або нема зовсім, або буває забагато — коли злива, вся волога, з якою не впоралася каналізація, хлюпоче справжніми озерами на поверхні. Поремонтувати ж каналізацію нема за що: минулорічний бюджет міста з 40000-м населенням трохи перевищував 300000 гривень, цьогорічний — ледве за 100000.
Герої провінції Атмосфера галицького містечка найкраще відчувається на його ринку, на якому з перших теплих днів до пізньої осені "гастролюють" цигани. Вони отаборилися неподалік від Чорткова, заробляють жебракуванням, дрібними крадіжками і "художньою самодіяльністю". Пара, батько і син у строкатому лахмітті, у базарний день розважають публіку слізними, як мексиканський серіал, піснями. Хоча лідером зі збирання добровільних внесків громадян вважається сивий чоловічок Володя ("слабий на голову"). Втім, і йому не перевершити покійного персонажа міського колориту, старого Войцена. Його поява на вулицях у супроводі десятка псів викликала жваві коментарі городян. Собаки заміняли Войцену родину, вони ж його і годували — іноді хтось купував у Войцена цуценят. Взимку вони буквально не могли один без одного — тварини гріли старого у його напіврозваленій і ніколи не опалюваній хатині, він же знаходив для них сяку-таку їжу на смітниках. З людьми Войцен майже не спілкувався. Про нього розповідали небагато — що колись дуже майстерно грав на скрипці, а під час війни у нього на очах німці розстріляли дружину-єврейку. Відтоді Войцен став відлюдником і завів десяток-другий псів. За декілька років до смерті Войцену судилося стати кінозіркою. Наприкінці 70-х в Чорткові знімали художній фільм "Діти підземелля", і помічник режисера, помітивши на вулиці оригінального дідугана, схопила його за руку: "Товариш,, для вас єсть роль". Роль у Войцена була епізодичною — він грав лахмітника, якому бешкетники запалюють бриля на голові. Відзнявши потрібні кадри, кіношники поїхали собі, а Войценом ні з того ні з сього зацікавилася санепідемстанція. Старого примусово відвезли до лікарні, силоміць помили. Собак постріляли. Войцен, не витримавши наруги, помер — лікарняні порядки виявилися для нього надто суворим випробуванням. Років через два по тому до Чорткова повернувся чи то сценарист, чи то режисер "Дітей підземелля" зі спеціальним призом для актора Войцена, яким його нагородили за кращу епізодичну роль на міжнародному кінофестивалі. Приз не було кому вручати...
Дім, у якому повертають надію
Є у Чорткові одна установа, якою наразі не може похвалитися жодне інше українське місто — при місцевому карітасі організували притулок для самотніх матерів, яким нема куди подітися. Директор карітасу, Володимир Мельник, на нестачу клієнток не нарікає — жінки і молоді дівчата-покритки сходяться сюди не лише з Чорткова. В карітасі нарешті можна перевести дух після життєвих випробувань: матері і дитині дають простору, світлу кімнату, забезпечують усім необхідним малюка, видають продукти, з яких жінки щось собі готують на спільній кухні. В раціоні, окрім м'яса, риби й молока, є солодощі й вітаміни для дітей. Перебувати в притулку можна від кількох місяців до року. Протягом цього часу жінка повинна влаштуватися на роботу, у чому нерідко допомагає адміністрація карітасу. Її працівники за коротку історію закладу надивилися всякого: зворушливих примирень з чоловіками клієнток, одну дівчину з дитиною просто звідси віддавали заміж, і не одне немовля саме тут було охрещене у каплиці. Кожній, хто приходить сюди, карітас дає надію, більшість жінок згодом пишуть вдячні листи або просто приходять сюди як до родини — надто, коли їхня власна від них відмовилась. Тут не чути дитячого галасу — тутешні дітлахи дуже тихі, до того ж, знають, що крім них, тут мешкають і самотні старі люди. Усі в неділю разом ходять на службу, іноді, вечорами, — збираються біля телевізора, який вже декілька разів ламали наймолодші мешканці карітасу. ...Залишати Чортків не хочеться. В потязі, під гуркіт коліс, сняться його церкви, костели і люди, яких зустрінеш тільки у галицькій провінції".
Офіційна сторінка http://www.chortkiv.com.ua/ Інші сторінки про місто Область Тернопільска область РВ АМУ Тернопiльське РВ АМУ Засноване: 1522 Поштовий iндекс 48500 Телефонний код 03552 Код міста E-mail meria@cor.tr.ukrtel.net Населення: 29.3 тис. чол. День мiста 12 липня Адмiнiстративний рiвень Мiсто Районного значення Площа 11,3 кв.м.
Памятники в Чорткові[ред. код]
У Чорткові в центрі міста є памятник Тараса Григоровича Шевченка.
Собор[ред. код]
Ще в Чорткові є ось така краса, але там уже фото тулити нікуди--Kusluj 09:45, 10 листопада 2009 (UTC)
Чому ж нема ? --IgorT 09:46, 10 листопада 2009 (UTC)
Рік заснування[ред. код]
У джерелі в обговоренні як рік першої згадки фігурує число 1522, у той час як у статті — 1427. 1522 у статті вказане також як рік заснування, але тоді ці числа суперечать одне одному. --Α.Μακυχα Θ 20:07, 30 липня 2010 (UTC)
В статті вказано, що "1533 король Сигізмунд ІІІ дозволив І. Чартковському підняти с. Чартковіце до рівня міста і надав йому маґдебурзьке право." Але я читав в "Історії міст і сіл Української РСР", що місто отримало маґдебургське право в 1522 році. Можливо, в тексті статті помилка? Met94 (обговорення) 12:33, 10 січня 2013 (UTC)
Цікавий факт є