Панюков Віктор Порфирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Віктор Панюков
Особові дані
Народження 24 березня 1918(1918-03-24)
  Баку
Смерть 11 листопада 1972(1972-11-11) (54 роки)
  Тбілісі
Зріст 173 см
Громадянство Flag of the Soviet Union (dark version).svg СРСР
Позиція нападник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1938–1939  «Локомотив» (Тбілісі) 28 (12)
1940–1952  «Динамо» (Тбілісі) 194 (39)
1941  «Динамо» (Тбілісі) 8 (6)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1956  «Нафтовик» (Баку) 5
Звання, нагороди
Звання
Заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Віктор Порфирович Панюков (нар. 24 березня 1918, Баку — пом. 11 листопада 1972, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — радянський футболіст, нападник і півзахисник. Заслужений майстер спорту.

Спортивна кар'єра[ред. | ред. код]

На початку футбольної кар'єри виступав за п'ятигорський «Спартак» (1936), смоленські команди БЧА[1] (1937) і «Динамо» (1938). Протягом двох сезонів був гравцем «Локомотива» зі столиці Грузії. 1939 року «залізничники» завершили чемпіонат у «групі Б» на другій позиції, а Віктор Панюков став найрезультативнішим гравцем команди — 10 забитих м'ячів[2].

Своєю грою привернув увагу керівництва тбіліського «Динамо», кольори якого захищав до 1952 року. Універсальний гравець з широким діапазоном дій, володів потужним ударом. У першому сезоні «динамівці» стали віце-чемпіонами, а Панюков відразу став гравцем основного складу.

Продовжував виступати за грузинську команду і після війни. 1946 року грав у фіналі кубка СРСР проти московського «Спартака» (поразка 2:3). У чемпіонатах СРСР здобув дві срібні і три бронзові нагороди.

1948 року отримав почесне спортивне звання «Заслуженний майстер спорту» (разом з одноклубниками Григорієм Гагуа, Арчілом Кікнадзе і Сергієм Шудрою). На час завершення виступів, рекордсмен команди за кількістю проведених ігор в еліті радянського футболу — 194 матчі (39 голів).

1956 року очолював бакинський «Нафтовик» (п'яте місце у другій зоні «класу Б»)[3]. Працював тренером у батумському «Динамо» та юнацьких командах Тбілісі.

Досягнення[ред. | ред. код]

  • Другий призер чемпіонату СРСР (2): 1940, 1951
  • Третій призер чемпіонату СРСР (3): 1946, 1947, 1950
  • Фіналіст кубка СРСР (1): 1946

Статистика[ред. | ред. код]

Статистика виступів в офіційних матчах:

Сезон Команда Чемпіонат Кубок
Ліга Ігри Голи Ігри Голи
1938 «Локомотив» Тб Д-1 6 2
1939 «Локомотив» Тб Д-2 22 10
1940 «Динамо» Тб Д-1 22 6
1941 «Динамо» Тб Д-1 8 6
1944 «Динамо» Тб 1 0
1945 «Динамо» Тб Д-1 17 6
1946 «Динамо» Тб Д-1 21 10 3 1
1947 «Динамо» Тб Д-1 24 4 2 0
1948 «Динамо» Тб Д-1 25 7 3 1
1949 «Динамо» Тб Д-1 28 5 3 1
1950 «Динамо» Тб Д-1 24 1 3 0
1951 «Динамо» Тб Д-1 23 0 2 0
1952 «Динамо» Тб Д-1 10 0
Усього за кар'єру Д-1 208 47 17 3
Д-2 22 10

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повна назва — Будинок Червоної Армії.
  2. Чемпіонат СРСР 1939 року («група Б»). «Історія та статистика українського футболу». Архів оригіналу за 10 серпень 2016. Процитовано 24 березня 2016. 
  3. Чемпіонат СРСР 1956 року («клас Б»). «Історія та статистика українського футболу». Процитовано 24 березня 2016. [недоступне посилання з липень 2019]

Посилання[ред. | ред. код]