Паспорт Нансена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паспорт Нансена
Обкладинка паспорта
Обкладинка паспорта
Німецький документ для подорожей, що видавався власникам паспорта
Німецький документ для подорожей, що видавався власникам паспорта
Видається в Ліга Націй
Тип документу паспорт
Вимоги до власника біженець без громадянства

Па́спорт На́нсена — це міжнародний документ, що посвідчував особу власника, і вперше почав видаватися Лігою Націй для біженців без громадянства.

Опис[ред. | ред. код]

Цей документ був розроблений 1922 року норвежцем Фрітьофом Нансеном, комісаром Ліги Націй у справах біженців. На початках він видавався росіянам, а згодом і іншим біженцям, котрі не могли отримати звичайного паспорта.[1] У 1942 році цей паспорт визнали уряди 52 країн світу і він стався першим переїзним документом для біженців.

Було видано близько 450 000 паспортів Нансена з метою допомогти біженцям без громадянства знайти притулок у належній країні. Цей документ став предтечею для Проїзного документа біженця, ратифікованим Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року.

Міжнародний Офіс Нансена з питань біженців отримав 1938 року Нобелівську премію за зусилля в поширенні паспорта Нансена.[2]

Вимоги[ред. | ред. код]

Нансенівський паспорт видавався при двох обов'язкових умовах:

  • наявність документів, що засвідчують особу людини, якій видають паспорт;
  • наявність документа, що підтверджує, що людина є емігрантом;

Марки[ред. | ред. код]

Платні 5-франкові марки із зображенням Нансена (нансенівські марки) наклеювалися на нансенівські паспорта замість гербів, які символізують владу держави, після сплати внеску і давали законну силу документу. З коштів, зібраних за ці марки, формувався особливий фонд, кошти якого використовувалися перш за все для полегшення переселення і життя біженців в заокеанських країнах, перш за все в Південній Америці.

Управління цим фондом знаходилося в руках особливого органу в складі представника Ради Ліги Націй і представника Адміністративної ради Міжнародного бюро праці. Емігрантські організації домагалися участі у витрачанні коштів особливого фонду. Х сесія Ліги Націй (вересень 1929) постановила, щоб «частина фонду, утвореного від продажу нансенівські марок, була використана для поповнення фондів, заснованих для надання допомоги біженцям, які заслуговують на допомоги».

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. http://www.xs4all.nl/~pal/inventio.htm
  2. Англійський відповідник у Вікіпедії