Поводир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поводир M:
The Guide
Поводир.png
Жанр історична драма
Режисер Олесь Санін
Продюсер Олесь Санін,
Ігор Савиченко,
Максим Асадчий
Сценарист Олесь Санін,
Ірен Роздобудько,
Олександр Ірванець
У головних
ролях
Антон-Святослав Грін,
Станіслав Боклан,
Джефф Баррелл,
Олександр Кобзар,
Сусана Джамаладінова
Оператор Сергій Михальчук
Композитор Алла Загайкевич
Кінокомпанія Pronto Film
Дистриб'ютор B&H Film Distribution
Тривалість 122 хв.
Мова українська, англійська, російська
Країна Україна Україна
Рік 2014
Дата виходу Світ 16 липня 2014
Україна 12 листопада 2014
Кошторис 16,6 млн. [1] ($ 2 млн.)[2]
Касові збори 14,1 млн. [3] ($ 905,9 тис.)[4]
IMDb ID 3037582
povodyr.com

«Поводир, або Квіти мають очі» (англ. The Guide) — український історичний драматичний фільм режисера і сценариста Олеся Саніна, в основу сюжету якого покладено мандри Радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору.

Робота над стрічкою тривала з 2012 року. Державною агенцією з питань кіновиробництва на створення фільму було профінансовано 16,6 млн грн.[1] Світова прем'єра фільму відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі 16 липня 2014 року. Український Оскарівський комітет обрав фільм «Поводир, або Квіти мають очі» представляти Україну у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» на здобуття премії «Оскар» 2015 року[5][6], проте стрічка не потрапила до короткого списку Американської кіноакадемії.[7]

Існує спеціальна версія стрічки з тифлокоментуванням для незрячих людей.[8] Також після прокату картини в кінотеатрах мала бути змонтована 4-серійна версія для телебачення, проте її виробництво наразі заморожене через нестачу коштів.[9]

Головним гаслом фільму є фраза: «Заплющ очі — дивись серцем».

Сюжет[ред.ред. код]

Події фільму відбуваються у 1932-1933-х роках в УСРР у часи індустріалізації, колективізації та напередодні й під час Голодомору й репресій представників Розстріляного відродження. Американський інженер Майкл Шемрок разом зі своїм десятирічним сином Пітером приїздить до Харкова працювати іноземним спеціалістом, де закохується в актрису Ольгу Левицьку. В Ольгу також закоханий співробітник ОДПУ Володимир, який всіма силами намагається позбутись конкурента. Випадково до рук Шемрока потрапляють секретні документи про заплановане радянською владою масове вилучення продовольства та супутні репресії, через що він гине.

Син Майкла стає випадковим свідком убивства батька. Документи знаходяться серед особистих речей Пітера. Пітеру дивом вдається втекти від переслідувачів — завдяки сліпому бандуристові Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до сліпого і стає його поводирем. У минулому Іван був командиром роти армії УНР, отримав поранення в голову й осліп. Кочерга вчить Пітера ремеслу поводиря, знаходить документи і намагається особисто передати документи в Москву. Спецслужби активно розшукують Пітера й документи.

Взимку 1932—1933 років під час подій Голодомору кільце пошуку звужується і Пітера майже ловлять, проте Кочерга, жертвуючи своєю свободою, допомагає хлопчикові сховатися. Пітер дістається Харкова і, приєднавшись до групи безпритульних, потрапляє в свою колишню квартиру, де зустрічає Ольгу. Взимку 1933 року сліпого Івана Кочергу разом з іншими кобзарями страчують під Харковом.

Пітер намагається запобігти загибелі кобзарів, проте це йому не вдається. Згодом Пітеру вдається врятуватися і виїхати з СРСР на батьківщину. Пітер лишаться єдиним живим свідком тих трагічних подій.[10]

Історичність подій[ред.ред. код]

Основою сюжету кінострічки є міфічний З'їзд кобзарів та їх розстріл, про які не лишилось документальних свідчень.

На початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З'їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З'їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних пріоритетів.

Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З'їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися в Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.

Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд…

Микола Литвин, «Як більшовики „вибивали колом закобзарену психіку“ українського народу», Педагогіка толерантності. 2011. № 2. С.48-52

За припущенням заслуженого журналіста України Вахтанга Кіпіані, історія про розстріл кобзарів є наслідком зникнення з базарних площ містечок та сіл в 30-ті роки сліпих співців, котрих, швидше за все, масово заарештовували як порушників закону про заборону бродяжництва та жебрацтва.[11]

У ролях[ред.ред. код]

Актор Роль
Станіслав Боклан Іван Кочерга кобзар Іван Кочерга
Антон Грін Пітер Шемрок син Майкла Пітер Шемрок
Олександр Кобзар Володимир співробітник ОДПУ Володимир
Джефф Баррелл Майкл Шемрок американський інженер Майкл Шемрок
Джамала Ольга Левицька актриса Ольга Левицька
Олег Примогенов Микола Ситник[12] Микола Ситник[12]
Ірина Саніна Орися дружина Івана Орися
Андрій Франчук Гарріс Гарріс
Вероніка Шостак
Едуард Безродний Аркадій Аркадій
Федір Стригун майстер Богдан майстер Богдан
Остап Годлевський
Ігор Засядкович[13] один із кобзарів один із кобзарів
Олександр Ірванець
Андрій Кацюба
Орест Кацюба
Петро Шеверда
Сергій Жадан Михайль Семенко поет Михайль Семенко
Андрій Білоус генерал генерал

Зйомки фільму[ред.ред. код]

Су251-86 — один з паротягів, що використовувався у зйомках фільму

Зйомки картини розпочались у 2007 році. Прем'єру планували в листопаді 2013 року. Події на київському Майдані відклали її.

Перший варіант сценарію до стрічки написав сам режисер Олесь Санін, потім він був допрацьований письменницею Ірен Роздобудько. Коли в 2012 році кінопроект став одним із переможців конкурсу на отримання державного фінансування, сценарій був ще раз переписаний Олександром Ірванцем. 20 лютого 2012 року компанія «Пронто Фільм» розпочала зйомки фільму «Поводир, або Квіти мають очі».

Зйомки «Поводиря» здійснював відомий кінооператор Сергій Михальчук. Вперше в Україні до участі в кінопроцесі було запрошено біля півсотні незрячих людей. Окрім незрячих акторів, у кінофільмі знімалися справжні лірники та кобзарі зі Львова, Сумщини та Луцька. До процесу створення кінострічки залучались європейські технічні фахівці.[14]

Частина коштів на створення фільму була передана Арсенієм Яценюком.[15]

Місця зйомок[ред.ред. код]

Депо у Цвітковому — одна з локацій, де знімали «Поводиря».
Руїни розстріляної церкви святого Михаїла у виселеному селі Вишенька Велика на Львівщині, біля якої знімався один з епізодів фільму.

Зйомки відбувалися під Києвом у Витачеві, у Харкові, під Переяслав-Хмельницьким, Новгород-Сіверським, біля Львова, у селищі Цвіткове Городищенського району Черкаської області на однойменній станції, де знаходяться на зберіганні паротяги та збереглась архітектура тих часів.[16] Стару козацьку фортецю, де збиралися кобзарі, зобразив Тараканівський форт, що під Дубном. Фінальну сцену знімали на кар'єрах поблизу села Базальтового, що на Костопільщині.[17]

« Бандуристів розстріляли в Рівненській області. Однак нам не вдалося відшукати справжнє місце і ми вирішили знімати під Львівською областю. При цьому через мінливу погоду зйомки багатьох епізодів довелося переносити: була осінь, і температура там змінювалася від 0 до 22 градусів. А коли завершили працю над фінальною сценою, де лірників намагалися втопити, то акторів буквально довелося розшукувати під сніговими завалами...  »

Олесь Санін, режисер фільму.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Для зйомок деяких епізодів було запрошено більше сотні справжніх незрячих та кобзарів, зокрема у фільмі зіграв бандурист Тарас Компаніченко. У сцені бійки між кобзарем працівниками НКВД грає бронзовий призер параолімпіади 2004 року, дзюдоїст Ігор Засядкович. Також одного з кобзарів зіграв незрячий радіожурналіст Володимир Носков.
  • Українського поета Михайля Семенка зіграв сучасний український поет Сергій Жадан. Інший сучасний український поет — Олександр Ірванець — зіграв стенографіста на допиті.
  • Для Станіслава Боклана та кількох кобзарів було замовлено в США спеціальні лінзи, в котрих актори нічого не бачили.
  • Для зйомок спеціально збудували хату дружини кобзаря Івана Кочерги та замовляли для неї спеціальну стріху. Майстри постелили на будинок стару стріху з хати-музею Шевченка. Нині ця хата слугує одним з найцікавіших туристичних обєктів селища Витачів в Київській області, і розміщується неподалік давньоруського городища.
  • Щоб відтворити випуск радянського кіножурналу «Кінооко», присвячений першому радянському трактору, була використана раритетна кінокамера Parvo Debrie.
  • Спеціально для зйомок відновили перший трактор Харківського тракторного заводу 1931 року випуску, який 50 років простояв на постаменті перед підприємством і був зданий на металобрухт. Також відновили паротяг та колію для нього (7 кілометрів вузькоколійної дороги біля міста Гайворон).
  • Для сцени затягування Пітера в поїзд був створений спеціальний вагон, який зовні був точною копією вантажних вагонів 1930-х років, а всередині — повноцінним знімальним павільйоном. Вагон було також обладнано спеціальною системою тросів і підвісів, яка дозволила виконати фізично важкий трюк і мала убезпечити актора від потрапляння під колеса потяга.
  • Головну роль хлопчика-поводиря виконав 10-річний американець Антон-Святослав Грін (англ. Anton Sviatoslav Greene) з Детройта — онук українського художника-графіка Богдана Сороки[18].
  • Планувалося, що в фільмі зіграє голлівудський актор українського походження Джек Пеленс (Володимир Палагнюк), але Пеленс помер у 2006 році, на етапі розробки фільму.
  • Режисер Олесь Санін сам є кобзарем.

Прокат[ред.ред. код]

Стрічка стартувала в українському прокаті 12 листопада 2014 року накладом 130 копій. Виходу картини передувала промо-кампанія коштом 2,5 мільйони гривень.[19] За перший вікенд прокату (13-16 листопада) фільм зібрав $ 265 139. За цей період його подивилися 94 754 глядачі. На той момент це був найкращий результат бокс-офісу українських фільмів.[20] З топової десятки українського кінопрокату «Поводир» вийшов лише на 9 тижні свого прокату. Загальні збори кінострічки на цей момент становили 14 мільйонів 80 тисяч гривень (при бюджеті фільму 16-18 мільйонів), кількість проданих квитків — 360 064.[21]

На сході України, зокрема в Маріуполі та Краматорську, близько 10 кінотеатрів відмовилися демонструвати стрічку через острах скоєння терактів.[22] Кінокартину демонстрували бійцям АТО.[23]

21 лютого 2015 року на телеканалі «Інтер» відбулася телепрем'єра фільму в версії для кінотеатрів. Виробництво ж 4-серійної телевізійної версії наразі заморожене через нестачу коштів. За словами режисера стрічки Олеся Саніна, потрібно ще щонайменше 60-80 тисяч доларів для його завершення.[9]

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

Рік Нагорода Категорія Номінант Результат
2014 Варшавський міжнародний кінофестиваль[24][25] Гран-прі Олесь Санін Номінація
Приз глядацьких симпатій Олесь Санін 6 місце
Одеський міжнародний кінофестиваль[26][27] «Золотий Дюк» Олесь Санін Номінація
Найкращий фільм (міжнародний конкурс) Олесь Санін Номінація
Найкраща акторська робота Станіслав Боклан Перемога
Спеціальний диплом журі за візуальну реалізацію фільму Сергій Михальчук Перемога

Скандал довкола Оскарівського комітету[ред.ред. код]

9 вересня 2014 року Український Оскарівський комітет оголосив, що цього року на здобуття премії «Оскар» Американської кіноакадемії в номінації «Фільм іноземною мовою» висуває від України драму «Поводир» Олеся Саніна. Всього у цьому відборі брали участь три українські стрічки: «Поводир», експериментальний фільм «Плем'я» і дитячий музичний фільм «Трубач».

Рішення Оскарівського комітету викликало бурхливу емоційну реакцію в українській кіноспільноті. Творча група «Племені» 11 вересня направила відкритого листа в Український Оскарівський комітет із проханням провести повторне голосування. Режисер «Племені» Мирослав Слабошпицький висловив недовіру членам комітету, а також звинуватив їх у необ'єктивності, запропонувавши кіногромадськості виступити із протестом проти їхнього рішення.[28] Творці фільму «Плем'я» стверджують, що у процедурі голосування мали місце грубі порушення:[29]

  • Під час засідання Комітету, на якому мали ухвалити рішення, були присутні тільки 4 члени комітету з 9. За публічного визнання голови Комітету, 3 людини взагалі не брали участь у таємному голосуванні.
  • Неможливо встановити точну кількість голосів за кожен фільм, оскільки протокол засідання не був оприлюднений.
  • Конфлікт інтересів серед членів Комітету: Ігор Савиченко є продюсером фільму «Поводир», Дмитро Колесников — керівником компанії-підрядника, яка займалася пост-продакшном фільмів «Трубач» і «Поводир»; компанія Анатолія Кокуша була підрядником при виробництві фільму «Поводир». Участь в голосуванні зацікавлених осіб свідчить про непрозорість прийняття рішення.
  • Згідно з рекомендаціями Американської кіноакадемії, в голосуванні повинні брати участь від 8 до 15 членів Комітету.

Комітет у відкритому листі-відповіді заявив, що рішення приймали прозоро, без порушень, з дотриманням правил Американської кіноакадемії. Комітет повідомив, що голосувало семеро експертів, троє членів комітету (Сергій Тримбач, Ада Роговцева та Андрій Курков) голосували дистанційно. Було наголошено, що продюсер «Поводиря» Ігор Савиченко не брав участі в голосуванні згідно з регламентом, а претензії щодо інших двох членів комітету, названих причетними до виробництва фільму (Дмитра Колесникова та Анатолія Кокуша) у комітеті назвали безпідставними.[30]

9 грудня 2014 року Американська кіноакадемія оприлюднила короткий список премії «Оскар» в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою». Висунутий Україною фільм «Поводир» не потрапив до зазначеного переліку з дев'яти стрічок.[7]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Трагічна сторінка української історії, що стала фільмом. mincult.kmu.gov.ua. Міністерство культури України. 17 липня 2014. Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 2014-10-17. 
  2. Роман Голубовський (13.11.2014). Стрічку «Поводир» відрізняє не лише небачений бюджет, але й амбіції. UaInfo. 
  3. БОКС-ОФИС УКРАИНЫ: уикенд Украины №3 15.01.15-18.01.15 - ТОП-20 [БОКС-ОФІС УКРАЇНИ: вікенд України №3 15.01.15-18.01.15 - ТОП-20]. www.kinometro.ru (рос.). METROPOLITAN MEDIA. Процитовано 22 квітня 2015. 
  4. Povodyr. Box Office Mojo (англ.). IMDb. Процитовано 21 лютого 2016. 
  5. Фільм «Поводир» Олеся Саніна представлятиме Україну на премію «Оскар». Радіо «Свобода». 2014-09-09. Процитовано 2014-10-17. 
  6. Natalie Kojen (2014-10-09). 83 countries in competition for 2014 Foreign language film Oscar® [83 країни позмагаються за «Оскар» за фільм іноземною мовою]. oscars.org (англ.). Академія кінематографічних мистецтв і наук. Процитовано 2014-10-13. 
  7. а б Український фільм «Поводир» вибув із змагання за «Оскар». Espreso.tv. 19 грудня 2014. 
  8. Стрічку «Поводир» адаптували для незрячих. Еспресо.TV. 14 листопада 2014. Процитовано 14 листопада 2014. 
  9. а б Валентина Самченко. Сліпі не ті, хто незрячий. Україна Молода. 
  10. Синопсис. povodyr.com. Процитовано 2014-10-17. 
  11. Вахтанг Кіпіані (15 листопада 2014). Поводырь, кино и кобзари [Поводир, кіно і кобзарі]. «Новое Время» (рос.). 
  12. Галина Ярема (26.07.2015). Олег Прімогенов: «Якби мене запросили зіграти якогось російського подонка, я б із задоволенням погодився». «Високий Замок». 
  13. Марічка Думич (19 лютого 2015). Незрячий дзюдоїст Ігор Засядкович передає свої вміння учням. Zaxid.net. 
  14. Володимир Носков (30.05.2013). Якщо не журналістом, то кобзарем. Радіо «Свобода». 
  15. На украинские экраны шумно вышла кинолента Олеся Санина «Поводырь» [На українські екрани шумно вийшла кінострічка Олеся Саніна «Поводир»] (укр.). ТСН. 15 листопада 2014. 
  16. Лариса Жарких (15 листопада 2014). «Поводир»: коли камера сильніша за зброю. Газета «Вгору». 
  17. Софія Приходько (16.01.2013). Поводир, або Квіти мають очі. «Сім'я і Дім». 
  18. Наталка Космолінська (11.12.2014). ПОВОДИР: невипадкова історія Антона Ґріна. ZBRUČ. 
  19. Олеся Анастасьєва (10.11.2014). Богдан Батрух: «Ми сподіваємося, що на “Поводир” прийде не менше глядачів, аніж на найбільші релізи року». «Телекритика». 
  20. Олексій Першко (19 листопада 2014). Бокс-офіс №46 за 14-17 листопада 2014. Касові збори України. Огляд касових зборів фільмів в прокаті. Kino-teatr.ua. Процитовано 10 квітня 2015. 
  21. Олексій Першко (6 січня 2015). Бокс-офіс № 1 за 02-05 січня 2015. Касові збори України. Огляд касових зборів фільмів в прокаті. Kino-teatr.ua. Процитовано 10 січня 2015. 
  22. Володя Костик (24 листопада 2014). Кінотеатри сходу бояться показувати фільм „Поводир“ — режисер. «Преса України». 
  23. Василіска Єгорова (28 листопада 2014). Фильм «Поводырь» покажут бойцам АТО на передовой (ВИДЕО) [Фільм «Поводир» покажуть бійцям АТО на передовій (ВІДЕО)]. nr2.com.ua (рос.). РІА «Новий Регіон». 
  24. International Competition at 30th WFF [Міжнародний конкурс на 30-му ВКФ]. wff.pl (англ.). Warsaw Film Festival. Процитовано 2014-10-17. 
  25. Nagroda Publiczności 30. Warszawskiego Festiwalu Filmowego [Приз глядацьких симпатій 30-го Варшавського кінофестивалю]. wff.pl (пол.). Warsaw Film Festival. Процитовано 2014-11-17. 
  26. Представлена конкурсна програма юбілейного Одеського міжнародного кінофестивалю. oiff.com.ua. Одеський міжнародний кінофестиваль. 2014-06-11. Процитовано 2014-10-17. 
  27. Призери 2014. oiff.com.ua. Одеський міжнародний кінофестиваль. Процитовано 2014-10-17. 
  28. «Плем'я» проти «Поводиря». Навколо висунутого на Оскар від України фільму розгорівся скандал. «Кореспондент». 12 вересня 2014. 
  29. Творча група фільму «Плем'я» протестує через висунення на «Оскар» стрічки «Поводир». zik. 11 вересня 2014. 
  30. Євгенія Шидловська (19 вересня 2014). Кого Україна відправляє на Оскар. BBC Україна. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні медіафайли
Аудіофайли
Nuvola apps arts.svg Трек «Чому квіти мають очі»
Nuvola apps arts.svg Трек «Meni ğamdan azat eyle» (крим.)
Відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg 1-й прокатний трейлер фільму «Поводир» у YouTube
Nuvola apps kaboodle.svg 2-й прокатний трейлер фільму «Поводир» у YouTube
Nuvola apps kaboodle.svg Трейлер фільму «Поводир» з англійськими субтитрами у YouTube
Nuvola apps kaboodle.svg Відеокліп «Чому квіти мають очі» у YouTube