Піші господарства
Піші господарства — категорія збіднілих селянських господарств наприкінці 18 — початку 20 ст., які володіли землею, але не мали робочої худоби і с.-г. реманенту. Їх частка в Україні була досить значною. За офіційними даними, наприкінці 1840-х рр. піші, городники (мали лише садибу), бобилі (не мали навіть хати) становили на Київщині 70 %, Харківщині — 30 %, Полтавщині — 74 %, Чернігівщині — 36 % від загальної кількості поміщицьких селян цих губерній. Під час селянської реформи 1861 у Правобережній Україні разом із городниками П.г. складали 82,5 % селянських господарств. Тоді ж піший поділ набув узаконення й у Лівобережній Україні. На кінець 19 ст., за даними земських подвірних переписів, в Україні (без правобережних губерній) 1/3 селянських господарств не мали робочої худоби.
Селяни п.г. змушені були наймитувати, здавати наділи в обробіток тяглим за гроші або з половини, чи наймати реманент і худобу для обробітку власного поля.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Лазанська Т. І. Піші господарства // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 264. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.