Лімітанеї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Римські ріпенси)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Лімітаней (лат. limitaneus — ті, що на кордоні) були прикордонними військовими підрозділами Римської імперії, які охороняли кордони (limes)[1] імперії під час пізньої античності. Вони були частиною римської армії і відповідали за оборону прикордонних територій від варварських племен та інших загроз. Були важливою частиною пізньоримської та ранньовізантійської армії. Після реорганізацій кінця III — початку IV ст. лімітанеї, на відміну від Comitatenses, palatīni та Scholae, складали гарнізони в укріпленнях уздовж кордонів Римської імперії, і зазвичай не очікувалося, що вони воюватимуть далеко від своїх укріплень.

Основні етапи розвитку

[ред. | ред. код]
  1. Реформи Діоклетіана[2] (кінець III — початок IV століття):
    • Імператор Діоклетіан (правив у 284—305 роках) розділив армію на два основні типи: comitatenses (мобільні війська) і limitanei (прикордонні війська).
    • Limitanei були закріплені за певними прикордонними регіонами, де вони служили як гарнізони у фортецях та укріпленнях.
  2. Реформи Костянтина Великого (початок IV століття):
    • Імператор Костянтин Великий (правив у 306—337 роках) продовжив зміцнювати прикордонну оборону, підвищуючи роль limitanei.
    • Він також створив нові військові округи та побудував додаткові укріплення на кордонах.
  3. Подальший розвиток (IV—V століття):
    • З часом limitanei стали більш залежними від місцевих ресурсів, займалися землеробством і мали сім'ї, які жили поруч з військовими поселеннями.

Занепад

[ред. | ред. код]

Внутрішні причини

[ред. | ред. код]
  1. Економічний спад:
    • Постійні війни, політична нестабільність і висока вартість утримання великої армії виснажували економіку імперії.
    • Римська імперія переживала періоди інфляції, що призводило до зниження оплати праці limitanei.
  2. Зменшення боєздатності:
    • Limitanei все більше займалися сільським господарством, що відволікало їх від військових обов'язків і знижувало рівень їхньої підготовки.
    • Постійне проживання на одному місці призводило до втрати дисципліни і бойового духу, які були важливими для ефективного військового підрозділу.

Зовнішні причини

[ред. | ред. код]
  1. Натиск варварських племен:
    • Починаючи з IV століття, посилилися напади германських племен, гунів та інших варварських народів на кордони Римської імперії.

Політичні причини

[ред. | ред. код]
  1. Імператори намагалися реформувати армію, зміцнюючи мобільні сили (comitatenses) за рахунок прикордонних військ.
  2. Після розділення Римської імперії на Західну і Східну (Візантійську) в 395 році, західна частина зазнавала все більших труднощів з утриманням своїх кордонів.
  3. Падіння Західної Римської імперії у 476 році стало кінцем системи limitanei на заході. У Візантійській імперії ця система ще певний час існувала, але також зазнала змін і поступово занепадала.

Основні типи укріплень

[ред. | ред. код]
  1. Фортеці (лат. castella):
    • Фортеці були основними гарнізонами limitanei. Вони розташовувалися вздовж кордонів і слугували базами для прикордонних військ.
    • Фортеці мали товсті стіни, бастіони, вежі і часто були оточені ровами.
    • Всередині фортець знаходилися казарми, склади для зберігання зброї та продовольства, а також приміщення для офіцерів.
  2. Сторожові вежі (лат. turres):
    • Сторожові вежі будувалися на відстані одна від одної вздовж кордону, щоб забезпечити спостереження за прилеглою територією.
    • Вежі дозволяли швидко передавати сигнали за допомогою вогнів або диму у разі наближення ворога.
  3. Вали (aggeres):
    • Вали складалися з насипів землі або каменю, часто зміцнених дерев'яними або кам'яними стінами.
    • Вали використовувалися для створення фізичних перешкод, що ускладнювало вторгнення ворогів.
  4. Стіни (лат. muri):
    • Довгі захисні стіни, такі як знаменитий Вал Адріана в Британії або Рейнські та Дунайські лімеси в Європі, забезпечували додатковий захист.
    • Стіни були оснащені воротами і оборонними вежами для спостереження і оборони.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Діоклетіан поділив армію на прикордонні війська (limitanei) і мобільні сили (comitatenses). Це дозволило швидко реагувати на загрози на кордонах, зберігаючи при цьому мобільні резерви для внутрішніх конфліктів та інших загроз.
  • Діон Кассій (Cassius Dio) у своїй «Римській історії» не використовує термін «limes» систематично, але він описує прикордонні укріплення, військові кампанії та оборонні стратегії Римської імперії, що можуть бути пов'язані з лімесами.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Діон Кассій, «Римська історія» (Roman History)
  2. A.H.M. Jones, «The Later Roman Empire, 284—602: A Social, Economic and Administrative Survey»

Література

[ред. | ред. код]
  • Майкл Уітбі, «Армія та суспільство в пізньоримському світі» в Paul Erdkamp, A Companion to the Roman Army (Wiley-Blackwell, 2011).
  • Г'ю Елтон, Війна в римській Європі 350—425 рр. н. е. (Oxford University Press, 1996).
  • Michael Whitby. Army and Society i.d. later Roman World, 2007, in: Averon Carneron/B.Ward Perkins/M.Whitby (Hrsg.) The Cambridge Ancient History Nr.14
  • Лутвак, Едвард (1976). Велика стратегія Римської імперії. Балтімор: Джон Хопкінс ISBN 0801821584.
  • Badisches Landesmuseum Karlsruhe (Hrsgb.): Erben des Imperiums in Nordafrika. Das Königreich der Vandalen, darin: Yann Le Bohac: Africa in der späten Kaiserzeit, Die Provinz am Vorabend der vandalischen Eroberung, S. 65-78, Verlag P.v.Zabern, Karlsruhe 2009 ISBN 978-3-80534083-0
  • Пет Саузерн і Карен Р. Діксон, Пізня римська армія (Рутледж, 1996).
  • Уоррен Тредголд, Візантія та її армія, 284—1081 (Stanford University Press, 1995)
  • Benjamin Knör. Das spätantike Offizierskorps (4./5. Jahrhundert), Verlag Grin, 2010
  • AD Lee, War in Late Antiquity, A Social History (Blackwell, 2007)
  • Juan José Sayas Abengoechea, Historia Antigua de España II. Uned 2001 ISBN 84-362-4398-6.
  • Noé Villaverde Vega. Tingitana en la antigüedad tardía, siglos III—VII: Autoctonía y romanidad en el extremo Occidente Mediterráneo. Publicado por Real Academia de la Historia, 2001