Словосполучення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Словосполучення — поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал багатозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом.[1]

Види словосполучень[ред.ред. код]

За будовою:
Прості. Прості складаються з двох повнозначних слів, між якими один вид синтаксичного зв'язку, наприклад: Крута гора. Піти додому. 
Складні. Складні складаються з одним головним словом для кількох простих словосполучень. Наприклад: Маленькі друзі брата.

3. Комбіновані. Вони складаються з кількома різними іменникові, прикметникові, числівникові та займенникові.

  1. Прислівникові.
  2. Дієслівні.
  • За синтаксичною роллю у складі речення.
  1. Вільні.

За зовнішньо-синтаксичними стосунками словосполучення поділяють на підрядні, у яких одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (наприклад, висока хата, хати села, писати листа). Надрядні слова словосполучень поділяються на: субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, ад'єктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників), адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), також кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (наприклад, субстантивно-нумеральне словосполучення: три яблука).

Найчастішими є субст у якому залежне слово відповідає на питання означення: який? чий?;

  • керування — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання додатка: кому? чому? кого? чого?… ;
  • прилягання — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання обставини: коли? як? де? скільки?.

сполучникового підпорядкування, наприклад, радіє, аж скаче. За внутрішньо-синтаксичними стосунками словосполучення поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різняться словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому). З уваги на наявні в дієслові категорії модальності, часу, особи й числа, а також з уваги на словолад (все це, разом з комунікативною інтонацією, характеристичне для речення, а не для словосполучення), дехто вважає предикативні й предикативноатрибутивні словосполучення сполученнями слів, а не словосполученнями (подібно й нумерально-сологізми.

Поєднання слів, які не бувають словосполученнями[ред.ред. код]

  1. Фразеологізми.
пекти раків; бити байдики.
2. Однорідні члени речення. яблуні і груші; л
  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 373.