Словосполучення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Словосполучення — поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. Найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, пов'язаних між собою в граматичному плані і за змістом.[1]

Види словосполучень[ред.ред. код]

  • За будовою:
  1. Прості. Прості складаються з двох повнозначних слів, між якими один вид синтаксичного зв'язку, наприклад: Крута гора. Піти додому.
  2. Складні. Складні складаються з одним головним словом для кількох простих словосполучень. Наприклад: Маленькі друзі брата.

3. Комбіновані. Вони складаються з кількома різними головними словами. Наприклад: Друзі мого брата.

  • За головним словом (ГС):
  1. Іменні, мають 4 різновиди: іменникові, прикметникові, числівникові та займенникові.
  2. Прислівникові.
  3. Дієслівні.
  • За синтаксичною роллю у складі речення.
  1. Вільні.
  2. Невільні.

За зовнішньо-синтаксичними стосунками словосполучення поділяють на підрядні, у яких одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (наприклад, висока хата, хати села, писати листа). Надрядні слова словосполучень поділяються на: субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, ад'єктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників), адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), також кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (наприклад, субстантивно-нумеральне словосполучення: три яблука).

Найчастішими є субстантивні (субстантивно-субстантивні й субстантивно-ад'єктивні: ріг хати, висока хата) й вербальні словосполучення. Серед підрядних способів, крім загагально-реченнєвих способів підрядно-синтаксичних зв'язків розрізняють:

  • узгодження — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання означення: який? чий?;
  • керування — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання додатка: кому? чому? кого? чого?… ;
  • прилягання — словосполучення, у якому залежне слово відповідає на питання обставини: коли? як? де? скільки?.

Деякі мовознавці відрізняють також зв'язок підрядно-сполучникового підпорядкування, наприклад, радіє, аж скаче. За внутрішньо-синтаксичними стосунками словосполучення поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різняться словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому). З уваги на наявні в дієслові категорії модальності, часу, особи й числа, а також з уваги на словолад (все це, разом з комунікативною інтонацією, характеристичне для речення, а не для словосполучення), дехто вважає предикативні й предикативноатрибутивні словосполучення сполученнями слів, а не словосполученнями (подібно й нумерально-субстантивні словосполучення з числівниками 2 — 4, — за неслушною аналогією до російської мови). За числом членів словосполучення поділяються на прості (двочленні, наприклад, день і ніч) й складні (три- й багаточленні, наприклад, висока, почорніла від старости кам'яниця на розі вулиці). За лексико-семантичною структурою словосполучення поділяються на вільні (лан пшениці) й лексикалізовані, фразеологічно більш чи менш зв'язані (дуля під ніс), або нерозкладні фразеологізми (точити ляси), що їх уже власне не зачислюють до С. С. досліджували Є. Родзевич («Словосочетания как строительный материал предложения», 1956), Г. Удовиченко («Словосполучення в сучасній укр. літ. мові», 1968), О. Мельничук («Сучасна укр. літ. мова. Синтаксис: Словосполучення», 1972) й інше.словосполучення!

Словосполученнями не можуть бути підмет с присудком та фразеологизми.

Поєднання слів, які не бувають словосполученнями[ред.ред. код]

  1. Фразеологізми.
пекти раків; бити байдики.
2. Однорідні члени речення. яблуні і груші; луки і поля..
3. Сполучення підмета з присудком. весна іде, діти малюють.
4. Поєднання службових частин мови, дієслова - зв'язки,

інших допоміжних слів з повнозначними.

на подвір'ї, проти волі, буду працювати, більш досконало.

Джерела[ред.ред. код]

  • Левченко О. П. Українська мова. Українська література. Довідник школяра. - 2-ге вид. - Чернігів: Країна мрійтм, 2013. - 176 с. ISBN 978-966-431-838-6.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 373.