Прилягання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Приляга́ння — вид підрядного синтаксичного зв'язку між словами в реченні, при якому залежне слово пов'язане з головним інтонаційно, за змістом і за допомогою порядку слів, а не граматичних форм, як при узгодженні й керуванні. У східно-слов'янських мовах прилягають незмінні повнозначні слова — прислівник, дієприслівник, інфінітивлетіти хутко, співають ідучи тощо. Іноді як прилягання розглядається приєднання до головного слова прийменниково-відмінкових форм іменників з обставинним значенням — так зване іменне прилягання — зустріч у місті, йти до лісу тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]