Лінійні крейсери типу «Дерфлінгер»

Ліні́йні крейсери́ ти́пу «Дерфлі́нгер» (нім. Derfflinger-Klasse) — тип лінійних крейсерів ВМФ Германської імперії епохи Першої світової війни. В офіційній німецькій класифікації того часу лінійних крейсерів не було, і цей тип кораблів разом з броненосними крейсерами належав до великих крейсерів (нім. Großer Kreuzer). У порівнянні зі своїм попередником — «Зейдліцом» — цей тип лінійних кораблів мав численні конструктивні зміни.

У 1913 році німці започаткували серію «Дерфлінгер» — першу серію німецьких лінійних крейсерів, озброєних 305-мм гарматами головного калібру. Усього було побудовано три кораблі цього типу. В рамках бюджетної програми 1911 року був замовлений лінійний крейсер, який згодом отримав назву «Дерфлінгер». За програмою 1912 року був замовлений «Лютцов», а в рамках бюджету 1913 року — останній корабель серії — «Гінденбург». «Гінденбург» будувався за дещо зміненим проектом і мав на 300–350 тонн більшу водотоннажність, дещо відмінну схему бронювання і був на 2,4 м довший. Через ці зміни його іноді відносять до окремого типу.

Через обмеження проекту по водотоннажності (порівняно з «Зейдліцом» вона зросла лише на 1600 тон), кількість двогарматних башт було зменшено з п'яти до чотирьох. Але це дозволило, вперше для німецьких лінійних крейсерів, розмістити їх за лінійно-підвищеною схемою. Кораблі мали cерйозне бронювання та досконалий протиторпедний захист. Схема бронювання мало відрізнялася від схеми бронювання на “Зейдліці”.

Завдяки збалансованому бронюванню та озброєнню деякі спеціалісти вважають лінійні крейсери типу "Дерфлінгер" найкращими лінійними крейсерами, що стали в стрій до кінця Першої світової війни.

Історія розробки

Після закінчення проектування лінійного крейсера "Зейдліц" постало питання про проектування корабля нового типу. Розробка проекта велася Депаратментом загального машинобудування протягом восьми місяців - з жовтня 1910 року по червень 1911 року. Ще в квітні Генеральний депаратмент Військово-морського флоту почав опрацьовувати вимоги до лінійного крейсера за програмою 1911 року. Основні питання викликав вибір кількості гвинтів, типу силової установки та озброєння. Використання трьох гвинтів дозволяло розмістити на центральному валу дизельну силову установку. Переваги дизельної установки полягали у вищому ККД і простішій паливній системі, що зрештою призводило до зменшення екіпажу та зниженню вартості.

Генеральний департамент вважав обов’язковим перехід на 305-мм гармати, тому що 280-мм гармати вже не гарантували пробиття 300-мм головного броньового поясу британських лінкорів. Ця обставина барадася до уваги, оскільки німецькі лінійні крейсери планувалось використовувати у лінійному бою. Незважаючи на те, що морський штатс-секретар (міністр) Німеччини Альфред фон Тірпіц, який робив акцент на крейсерські функції, вважав цю вимогу необов’язковою, до 1 вересня було остаточно вирішено озброїти нові кораблі 305-мм гарматами.

Традиційно для німецького флоту велике значення мала вартість корабля і, відповідно, вимога обмеження водотоннажності нових кораблів. Через те, що 305-мм башти були важчі в 1,3 раза, ніж 280-мм, кількість башт була скорочена з п’яти до чотирьох. При цьому, у порівнянні із "Зейдліцом", вага гармат зросла усього на 36 тонн. До того ж, це зменшення кількості гармат, вперше для німецьких лінійних крейсерів, дозволило розмістити їх за лінійно-підвищеною схемою. До цього часу стало зрозуміло, що дизельний двигун великої потужності не буде готовий, і від його використання відмовились.

Лінійно-підвищене розташування носових башт призводило до значного збільшення висоти центру ваги усієї надпалубної структури не лише через вище розташування самих башт і їх барбетів, але й через необхідність з метою забезпечення належного огляду більш високого розташування бойової рубки і, відповідно, усієї новосої надбудови. Оскільки остійності надавалось велике значення, то з метою пониження центру ваги пішли на радикальне рішення. На відміну від "Мольтке" і "Зейдліца", новий проект отримав гладкопалубний корпус, і в результаті башта "А" мала висоту гармат над КВЛ усього 8,2 м. Це було найнижче значення серед усіх німецьких лінійних крейсерів і значно нижче, ніж у англійських (наприклад у сучасника "Дерфлінгера" британського "Тайгера" - 11, 9 м). З метою покращення мореплавних якостей палуба мала в носі помітну осілість. В результаті висота борта біля форштевня склала 7,7 м, що порівнювано з попередніми типами ("Мольтке" 7,6 м, "Зейдліц" 8,0 м). Гладкопалубний корпус з осілістю надавав "Дерфлінгерам" особливо граційного вигляду, і вони по праву вважались найгарнішими кораблями кайзерівського флоту.

Конструкція

Конструкція корпусу і надбудови

"Дерфлінгер" і "Лютцов" мали довжину 210 м по КВЛ і 210,4 м між перпендикулярами. "Гінденбург" був трохи довшим - 212,5 по КВЛ і 212,8 між перпендикулярами. Ширина усіх трьох кораблів 29 м, осадка при повній водотоннажності носом - 9,2 м, кормою - 9,56 м. Нормальна водотоннажність у кораблів серії дещо зростала від першого корабля до останнього - у "Дерфлінгера" 26 600 т, у "Лютцова" 26774 т і у "Гінденбурга" 26 947 т. Повна водотоннажність «Дерфлінгера» 31 200, «Гінденбурга» — 31 700 т. Збільшення осадки на 1 см відповідало збільшенню водотоннажності 40,1 т. Корпус «Дерфлінгера» бу розбитий водонепроникними перегородками на 16 відсіків (на «Лютцові» и «Гінденбурзі» — 17). Незважаючи на відносно малу висоту борта над водою, загальна його висота в середині корпуса була 14,75 м (у «Зейдліца» на 0,87 м менше), що сприятливо вплинуло на мжливості забезпечити несучу міцність корабля при вигині. На «Дерфлінгері» була застосована повздовжня система набору корпуса вместо змішаної, яка застосовувалася на «Мольтке» и «Зейдліці». Ця система набору корпуса застосовувалась на нових легких крейсерах, починаючи з «Магдебурга» и дозволяла значно полегшити конструкцію корпуса.

Ще одним нововведенням стало застосування однієї середньої повздовжньої перегородки замість двох, як це було раніше. Це зменшувало жорсткість конструкції, але економило вагу. Також була зменшена протяжність подвійного дна до 65% довжини корпуса (у «Зейдліца» ця величина складала 76 %). Усе це дозволило отримати меншу відносну масу корпуса у порівнянні як із попередніми лінійними крейсерами, так і з британськими сучасниками (маса корпуса «Лютцова» 30,5 % від водотоннажності, у порівнянні з 36,5 % у британського «Лайона» и 34,3 % у «Тайгера»).

Відмінною особливістю конструкції стало розташування двох кормових турбінних відділень між кормовими баштами, а двох носових турбінних відділень поруч з погребами боєприпасів кормової підвищеної башти «C». Це дозволило зекономити довжину цілого турбінного відділення, відсунути башти подалі від країв і скоротити довжину цитаделі. Корпус виходив більш жорстким, зменшувався повздовжній згинальний момент. Також зменшувався момент інерції відносно вертикальної осі, що в результаті покращувало повороткість. Башта «A» на «Дерфлінгері» стояла в 54 м від форштевня (на «Зейдліці» в 46 м, а на «Мольтке» в 42 м). Завдяки цьому ширина корпуса в районі крайніх носової и кормової башт була більшою, що дозволило збільшити товщину протимінного захисту в крайніх частинах.

Крейсери цього типу мали чудову мореплавність і гарні ходові якості. При цьому корабель вважався «мокрим» — носові каземати постійно затоплювало. Маневреність була посередньою. Було два керма, встановлених тандемом. Поворот йшов легко, але повільно зі значною втратою швидкості — при максимальній перекладці керма втрата швидкості на циркуляції доходила до 65°, с утворенням крену до 11°. Метацентрична висота складала 2,6 м. Остійність була максимальною при крені 34° і нульовою при 74°. Кут бортової хитавиці досягав 11° з періодом 11 секунд. На «Дерфлінгері» для стишення бортової хитавиці були застосовані цистерни Фрама. Однак по результатам випробування цієї конструкції на «Фон дер Танні» було виявлено, що зменшення кута хитавиці складає лише 33 %. Це було визнано недостатнім, і від застосування цистерн Фрама на другому та третьому кораблі серії відмовились.

Відсутність башт головного калібру в середнійй частині корабля дозволило полегшити разміщення надбудов, димовых труб, артилерії малого калібру і рятувальних катерів и шлюпок. Екипаж по штату нараховував 1112 осіб, з них 44 офіцера. «Лютцов» і «Гінденбург» будувались як флагманські кораблі і мали приміщення для розміщення адмірала зі штабом — додатково 76 осіб, з них 14 офіцерів. У воєнний час екіпаж доповнювався за рахунок резервістів і був більшим — згідно з даними старшого артилериста Хаазе екіпаж «Дерфлінгера» в Ютландській битві налічував 1298 осіб. Умови розміщення екіпажу вважались досить гарними.

Кораблі цього типу були оснащені одним великим паровим катером, трьома моторними катерами, двома баркасами, двома вельботами, двома ялами і однією розбірною шлюпкою. В носовій частині було встановлено два основних і один запасний семитонних якоря і один кормовий 3,5-тонний якір.

Бронювання

Схема бронювання багато в чому повторювала схему бронювання на "Зейдліці".