Стабістор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Стабі́стор (раніше нормістор) — напівпровідниковий діод, в якому для стабілізації напруги використовується пряма гілка вольт-амперної характеристики (тобто в області прямого зміщення напруга на стабісторі слабо залежить від струму). Відмінною особливістю стабісторів в порівнянні зі стабілітронами є менша напруга стабілізації[1], яке становить приблизно 0,7 В. Послідовне з'єднання двох або трьох стабісторів дає можливість отримати подвоєне чи утроєне значення напруги стабілізації. Деякі типи стабісторів являють собою єдиний набір з послідовним з'єднанням окремих елементів.

Стабістору властивий негативний температурний коефіцієнт опору, тобто напруга на стабісторі при незмінному струмі зменшується зі збільшенням температури. У зв'язку з цим стабістор використовують для температурної компенсації стабілітронів з позитивним коефіцієнтом напруги стабілізації.

Основна частина стабісторів — кремнієві діоди. Крім кремнієвих стабісторів промисловість випускає і селенові полікристалічні стабістори, які відрізняються простотою виготовлення, а значить, меншою вартістю. Однак селенові стабістори мають менший гарантований термін служби (1000 год) і вузький діапазон робочих температур.

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. В. Пасынков, Л. К. Чиркин Полупроводниковые приборы: Учебник для вузов — 4-е изд. — М.: Высшая школа, 1987. — 478 с. ил.