Суд повинен тривати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Суд повинен тривати
рос. Суд должен продолжаться
Жанр драма
Режисер Юхим Дзиган
Борис Шрейбер
Сценарист Всеволод Павловський
У головних
ролях
Раїса Єсіпова
Сергій Ланговой
Оператор Наум Наумов-Страж
Художник Роберт Федор
Кінокомпанія "Білдержкіно"
Тривалість 63 хв.
Країна СРСР СРСР
Рік 1931
IMDb ID 0196124

«Суд повинен тривати» — радянський німий чорно-білий художній фільм 1931 року. Агітпропфільм викривав пережитки патріархальної буржуазної моралі і недоліки сучасної пролетарської моралі. В основі сценарію фільму — скандальна «чубарівська справа» 1926 року про групове зґвалтування дівчини групою хуліганів.

Сюжет[ред. | ред. код]

Кінець 1920-х років, СРСР. Йде судовий процес над п'ятьма хуліганами, яких звинувачують у зґвалтуванні лаборантки електрозаводу Олени. В ході процесу героїня стикається з новим ставленням до себе з боку чоловіків. Чоловік вважає те, що трапилося ганьбою і вимагає щоб вона пішла з заводу бо його дружина повинна бути домогосподаркою. Його не хвилює її законне право і бажання працювати. Шофер заводу запросто пропонує їй: «Поїдемо до мене!», а коли вона втікає, кричить їй услід: «Міщанинка!», але не заспокоївшись розшукує її в гуртожитку і кажучи «Ви мені подобаєтесь а я теж хлопець нічого собі» починає безсоромно приставати до лежачої на ліжку Олени, але вона запускає в нього стакан. Крупний план осколків, що залишилися від склянки, яку героїня запустила в кавалера, що нахабно чіплявся, тут символізує крах однойменної теорії: в особі шофера тут виступає передова молодь того часу, яка так само легко і нехитро відноситься до задоволення своїх статевих «прагнень», що частенько звинувачувала комсомолок в «міщанстві», які не бажали «йти йому назустріч». Адвокат, який на суді відмовився захищати гвалтівників сказавши палку промову, що «навіть їх некультурність не може служити їм виправданням», схиляє Олену до близькості культурно — безсоромно пропонуючи гроші, а на її обурення дивується, кажучи, що «ціна нормальна». Публічно виступаючи за справедливість і повагу до жінки, за фактом адвокат виявляється прихильником старої моралі, яка дозволяє йому залишатися споживачем продажної любові, для якого жінка є об'єктом сексуальних утіх. Вийшовши від адвоката Олена зустрічає дівчину-повію, абсолютно втрачену і нещасну, і розуміє, що вона далеко не єдина постраждала від сексуальної експлуатації. Олена розуміє, що буржуазні пережитки, притаманні в замаскованому вигляді, не менше огидні, ніж відверте хуліганство. У фіналі, після суду, що засудив хуліганів до розстрілу, героїня перед залом викриває поведінку свого чоловіка, шофера і адвоката і вимагає продовження суду над цими порушниками радянської моралі які, як зазначено в титрах мови героїні: «є найнебезпечнішими шкідниками! Вони гублять не верстати і машини, а найцінніше для нас — Людину!», при цьому вимагає затримати адвоката — «Чим ви кращі за ті п'ять, яких ви відмовилися захищати?» і декларує, що «Суд повинен тривати!». Фільм, який починається розбором приватної історії групового зґвалтування, в процесі стає судом над власником-чоловіком з забобонами патріархальної спадщини, шофером-прихильником новомодної теорії вільних відносин і адвокатом-споживачем продажної любові з старорежимним ставленням до жінки, — злочинцями, що заважають жінці стати повноправним членом суспільства. Судом над атавізмами патріархальної і буржуазної моралі і недоліками пролетарської.

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]