Таксюр Ян Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ян Ілліч Таксюр
Народився 11 листопада 1952(1952-11-11) (71 рік)
Київ, УРСР
Громадянство СРСР→Україна
Діяльність Письменник, поет, публіцист, редактор, педагог
Мова творів Російська (проза), українська (поезія)
Роки активності 1980 — т. ч.
Нагороди
Орден преподобного Нестора Літописця II ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця II ступеня
Сайт: taksyur.com
CMNS: Таксюр Ян Ілліч у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ян Ілліч Таксюр (нар. 11 листопада[1] 1952[2]) — радянський та український російськомовний письменник, поет, сатирик, публіцист, редактор[3], засуджений за державну зраду та за обміном переданий Росії[4]. Учасник, автор й ведучий[2] багатьох телепередач, автор поетичних збірок[5], учитель історії[2]. Голова «Клубу Голохвастова» газети «Київські відомості»[2] (у співавторстві з О. Володарським; 1993—2010 роки, аж до закриття видання). Кавалер Ордена преподобного Нестора Літописця[6].

Відомий своїми проросійськими поглядами, критикою томоса про автокефалію ПЦУ і закону про мову, та прихильністю до «руского міра» загалом[7]. Працював на забороненому за російську пропаганду телеканалі КРТ[7], а згодом став ведучим на проросійському ютуб-каналі «Перший Козацький»[8]. Поділяв погляди проросійського публіциста Олеся Бузини[9][10][11].

Є автором вірша «Міраж» (відомого також під назвою «Отак подивишся здаля…»)[12][13], якого іноді помилково приписують Тарасові Шевченку[14]. Ян Таксюр стверджує, що написав цей вірш з метою «посміятися над вузькістю і безумом національної ненависті й національного чванства», але «помилився»[12][13].

Біографія[ред. | ред. код]

Ян Ілліч Таксюр народився 11 листопада 1952 року. Після хрещення отримав ім'я Іоанн. 1969 року закінчив Київську середню школу № 17[1]. 1974 року закінчив історичний факультет у Київському педагогічному інституті імені Горького[1]. Після випуску з інституту служив у радянській армії, а згодом працював учителем історії. Водночас брав участь в аматорському театрі.

Твори писав ще з дитинства, а в 1980-ті роки почав публікувати сатиричні вірші, писати монологи для естради, а згодом і оповідання. За часів СРСР — постійний автор таких газет і журналів як: «Литературная газета», журнал «Крокодил», «Юность»[15]. Згодом писав для таких видань як: «Кореспондент»[16], «Обозреватель»[17], «Дзеркало тижня. Україна»[18], «Версии»[19], «Известия в Украине»[20], «Одна Родина»[21], «Омилия»[22], «Неделя.UA»[23], «Радуга»[24] і багатьох інших.

У співавторстві з Олександром Володарським писав тексти для багатьох зірок естради[25], вигадував сюжети для мультфільмів, був співголовою «Клубу Голохвастова» (1993—2010[26]) газети «Київські відомості»[2].

Публікує статті про православну віру і церкву[27][28], за що митрополит Української православної церкви (Московського патріархату) Онуфрій нагородив його орденом Нестора Літописця II ступеня[29].

Державна зрада[ред. | ред. код]

10 березня 2022 року Яна Таксюра затримала СБУ в Києві за звинуваченням у державній зраді[9]. 24 травня 2023 року засуджений до 12 років позбавлення волі за державну зраду. Після вироку суду, Таксюра обміняли на полоненого під Бахмутом українського військовослужбовця.[4]

Особисте життя[ред. | ред. код]

До обміну на полоненого українського військовослужбовця у травні 2023 року, жив і працював в Києві. Має сина і доньку.

За словами Яна Таксюра, йому вдалося подолати онкологічне захворювання[30].

Книги[ред. | ред. код]

  • Таксюр Я. Отак подивишся здаля… [Текст]: мої улюблені вірші / Я. Таксюр. — К. : Візант, 2002. — 56 с. — ISBN 956-7041-15-X
  • Таксюр Я. Кому на Україні жити добре. — К.: Амадей, 2004. — 112 с. — ISBN 966-7689-38-7.
  • Таксюр Я. Круглов И. Сколько стоит каравай, или Таємниці рідного краю. — Киев: «Спринт-сервис», 2016. — 176 с.
  • Таксюр Я. «100 кращих віршів». — 176 с. — К.: Саммит-книга, 2018. — ISBN 978-617-7672-06-6.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Киевский календарь. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 3 квітня 2022.
  2. ↑ а б в г д Ян Таксюр, «Альтернатива». Архів оригіналу за 8 листопада 2016. Процитовано 3 квітня 2022.
  3. ↑ Код нации: смеётся тот, кто никогда не сдаётся, или тонкости украинского юмора. Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 3 квітня 2022.
  4. ↑ а б Лариса Волошка, ред. (26 травня 2023). Київського рашиста Таксюра обміняли в Росію. novynarnia.com. Новинарня. Процитовано 26 травня 2023.
  5. ↑ Ян Таксюр: «Православие — мой дом. Наконец-то я его обрёл» (+видео). Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 3 квітня 2022.
  6. ↑ В УПЦ МП сумують через затримання СБУ проросійського пропагандиста Яна Таксюра. Духовний Фронт України (укр.). 18 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
  7. ↑ а б Головредка КРТ анонсувала перезапуск каналу з програмами Коцаби, Васильця і дочки Бузини. detector.media (укр.). 1 жовтня 2019. Процитовано 3 квітня 2022.
  8. ↑ СБУ затримала православного літератора та активіста УПЦ МП - РІСУ. Релігійно-інформаційна служба України (укр.). Процитовано 3 квітня 2022.
  9. ↑ а б Пропагандиста “руского міра” затримала СБУ: він лобіював підпорядкування Церкві окупанта та виступав проти ПЦУ. Духовний Фронт України (укр.). 11 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
  10. ↑ АНДРИЕНКО, Юлия (15 квітня 2017). «Украинцы - это такие русские». donetsk.kp.ru (рос.). Процитовано 3 квітня 2022.
  11. ↑ С днем рождения, Олесь! | Информационно-аналитический портал. odnarodyna.org (рос.). Архів оригіналу за 2 серпня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
  12. ↑ а б Рихліцький, Володимир (12 листопада 2019). «Київська Русь» кремлівського патріархату. Як змінився православний канал. ms.detector.media (укр.). Процитовано 3 квітня 2022.
  13. ↑ а б Міраж - Ян Таксюр | Литератор, сатирик, публицист. taksyur.com. Процитовано 3 квітня 2022.
  14. ↑ Культ Тараса Шевченка і війна. Історична правда. Процитовано 3 квітня 2022.
  15. ↑ Ян Ильич Таксюр. Украинский телеведущий, сценарист, поэт и писатель. Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  16. ↑ Ян Таксюр. Корреспондент. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 3 квітня 2022.
  17. ↑ Ян Таксюр. Обозреватель. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
  18. ↑ Ян Таксюр. Зеркало недели. Украина. Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 3 квітня 2022.
  19. ↑ «Версии». Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  20. ↑ «Известия в Украине». Архів оригіналу за 3 квітня 2017. Процитовано 3 квітня 2022.
  21. ↑ «Одна Родина». Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 3 березня 2017.
  22. ↑ Ян Таксюр. Произведения. Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
  23. ↑ Агенти кремля. НЕДЕЛЯ.UA. Архів оригіналу за 8 квітня 2017. Процитовано 3 квітня 2022.
  24. ↑ Радуга. Радянський письменник. 2009.
  25. ↑ Евгений Петросян. Когда Финансы Поют Романсы. Архів оригіналу за 23 лютого 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
  26. ↑ Интервью с писателем, драматургом и сценаристом Александром Володарским, которому 18 декабря исполнилось 60 лет. Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  27. ↑ Пощадите Церковь на земле Украины. Архів оригіналу за 14 серпня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
  28. ↑ Ян Таксюр. Сохраним верность Христу. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 3 квітня 2022.
  29. ↑ КИЕВ. Блаженнейший Митрополит Онуфрий удостоил церковных наград тружеников пера. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
  30. ↑ Ян Таксюр. В пустынном храме ставлю свечи…. Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Таксюр Ян Ілліч
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таксюр_Ян_Ілліч&oldid=40631162