Закон (правило) 1%

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:38, 10 грудня 2012, створена Maxim Gavrilyuk (обговорення | внесок) (категоризація)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Закон (правило) 1 % свідчить: зміна енергетики природної системи понад 1 % виводить природну систему з рівноважного стану. Як і у випадку правила 10 %, багато що залежить від стану природної системи, в якій відбуваються зміни. Це робить правило одного відсотка ймовірнісним, дає лише приписи, яким доцільно слідувати, або у всякому разі враховувати велику ймовірність ланцюга подій, пов'язаних з виходом системи з рівноваги.

Емпірично правило одного відсотка підтверджується дослідженнями в галузі кліматології, геофізичних та біофізичних процесів. Всі великомасштабні явища на поверхні Землі (потужні тропічні циклони, виверження вулканів, процес глобального фотосинтезу тощо), як правило, мають сумарну енергію, що не перевищує 1 % від енергії сонячного випромінювання, що падає на поверхню Землі. Перехід енергетики процесу за це значення зазвичай призводить до суттєвих аномалій і природних лих — різких кліматичних відхилень, змін в характері рослинності, великим лісовим і степовим пожежам, затяжним посухам і т. д.

Особливе значення правило одного відсотка, на думку Н. Ф. Реймерса[1], має для глобальних систем. Їх енергетика, мабуть, принципово не може перевершити рівень приблизно 0,2 % сонячної радіації, що надходить (рівень енергетики фотосинтезу), без катастрофічних наслідків. Ймовірно, це непереборний поріг і ліміт для людства.

Закон 1% у формі, запропонованій В.Г Горшковим, стверджує, що зміна енергетики природної системи на 1%, як правило, виводить природну систему з рівноважного (квазістаціонарного) стану[2].

Література

[ред. | ред. код]
  • Зверев А. Т. Основные законы экологии. — М.,: Издат. дом Паганель, 2009. — 171 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Реймерс Н. Ф. Экология (теория, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994.
  2. Горшков В. Г. Устойчивость биогеохимических круговоротов // Экология. — 1985. — № 2. — C. 3-12