Ved Rundarne

«У Рондане» або «У Рондських горах» (норв. «Ved Rundane», в сучасній орфографії також «Ved Rondane») — вірш норвезького поета Осмунда Улофсена Віньє 1861. Вірш входить до збірки «Ferdaminni fraa Sumaren 1860». У 1870 Едвард Ґріґ поклав вірш на музику, що зробило його одним з найвідоміших зразків норвезької поезії.

У Рондських горах

Знову дивлюсь сьогоднi на цi гори та полонини

Тi, що я бачив у раннiй молодостi

I той саме вiтер, що охолоджував розпашiле чоло

I золото, розкидане по снiгу, як тодi.

Це дитячий гомiн, що промовляє до мене

Робить мене мрiйливим i навiть щасливим.

Слова змiшуються зi спогадами юностi

Якi огортають мене i мало не забивають памороки.

Так, життя огортає мене, як воно огортало

Коли пiд снiгом я бачив зелене зiлля.

Сьогоднi я мрiю, як мрiяв ранiше

Коли бачив цi гори у синявi.

Я забуваю щоденнi чвари, як ранiше забував,

Коли надвечiр я тiшився з останнього вiдблиску сонця.

Я звичайно знайду собi дiм, який буде моїм прихистком,

Коли сонце, що хилиться спочити, вкаже менi шлях.

Все як колись, але бiльше безперечностi

А також свiтла дня, яке здається менi прозорiшим,

I те, що мене мучило i уражало так жорстоко,

Сама тiнь менi здається не такою темною;

Навiть те, що пiдбурює грiшити, часто мене зачаровує,

Навiть ця нескорена гора стає менш суворою.

Старi думки повертаються доладними:

Це те саме, стареньке серце, б’ється.

I кожен камiнь як вiднайдене знання,

Тому що дитям, я бiгав серед них.

Наче цi високi вершини були гiгантами,

Я питаюсь то в однiєї, то в iншої, хто виграє.

Я пам’ятаю про все; i те, i iнше

Поки сонце не згасне, занурившись у снiг.

I в день мого останнього сну,

Цi старi спогади i цi старi тiнi мене розрадять.

Переклад Дарини Макаренко