ЛК-1
| ЛК-1 | |
|---|---|
 ЛК-1 на кінцевій станції в селі Всіхсвятське. 1934. | |
| Виробник | СВАРЗ, АРЕМЗ, КЗЕТ |
| Випуск, рр. | 1933-1936 |
| Екземпляри: | біля 100 |
| Споряджена маса, кг | 8,75 |
| Макс. швидкість, км/год | 55 |
| Місткість, чол. | |
| Місць для сидіння | 37 |
| Габарити | |
| Довжина, мм | 9 040 |
| Ширина, мм | 2 500 |
| Висота кузова, мм | 3 600 |
| Колісна формула | 4×2 |
| Салон | |
| Кількість дверей | 1 |
| Привід дверей | ручний |
| Формула дверей | 1-0-0 |
| Двигун | |
| Виробник ЕО | «Динамо» |
| Тип | ДТБ-60 |
| Потужність, кВт | 60 |
| Система керування | БСК |
| Робоча напруга, В | 550-600 |
«ЛК-1» (названий на честь Лазаря Кагановича[1]) — перший радянський тролейбус. 15 листопада 1933 року о 11:00 ЛК-1 під номером 2 вийшов у свій перший рейс по Москві. Перший маршрут проходив по Ленінградському шосе від Білоруського вокзалу до Окружної залізниці і становив сім кілометрів.
Історія розвитку
Тролейбус виготовлявся на основі кооперації кількох підприємств: збірку виробляв СВАРЗ (Сокольницький вагоноремонтний завод), але лише в 1933–1935 роках, шасі — АРЕМЗ, а електрообладнання — завод «Динамо». Пізніше збірку також став виробляти Київський трамвайний завод ім. Т. Домбаля (пізніше КЗЕТ).
Дослідні ЛК-1 з номерами 1 і 2 були побудовані до листопада 1933 року. ЛК-2 з номерами від 3 до 8 були випущені до січня 1934 року, а номер 9, вантажний, навесні 1934 року. Тоді ж був зібраний в одному примірнику тривісний тролейбус ЛК-3 довжиною 12 метрів, що вміщав 70 пасажирів (50 + 20). Він експлуатувався в Ленінграді до 1939 року, розбився в аварії. Надалі випускалися комфортніші моделі ЛК-4 та ЛК-5 (з посиленими напіввісями). Всього було випущено близько сотні тролейбусів ЛК. На жаль, жодного примірника не збереглося.
З 1936 р. ЛК-1 почали замінюватися більш досконалими ярославськими ЯТБ-1 і до кінця 30-х років практично зникли з вулиць Москви.
Технічне влаштування
ЛК-1 є високопідлоговим тролейбусом для внутрішньоміських пасажирських перевезень.
Тролейбус мав вагонне компонування, дерев'яний кузов з металевою обшивкою, шасі від автобуса Я-6 і роликові голівки струмоприймачів. Однак, як і всяке починання, цей тип мав суттєві недоліки і недоробки (всього лише одні двері, відсутність пневматичних гальм, опалення, склоочисників, та інших елементів для комфортної поїздки пасажирів).
Див. також
Примітки
- ↑ Шугуров Л. М. «Автомобілі Росії і СРСР» — М.: ІЛБІ, 1993. — 400 с. (Частина перша)
Джерела
- Комплект листівок з анотаціями "Сторінки історії. Автомобіль "Випуск 3. © Видавництво «Планета» 1984
- Комплект листівок з анотаціями «70 років київському тролейбусу», © 2005.