Пянь

Пянь (Зв'язка; кит. 篇; піньінь: piān) — одиниця виміру обсягу тексту в Китаї. Спочатку позначала зв'язку бамбукових планок, які до винаходу паперу використовувалися в якості матеріалу для запису і зберігання рукописів. Зв'язка складалася з 20-30 планок шириною близько одного сантиметра і довжиною від 20 до 40 сантиметрів. На кожній планці розміщувалося від 30 до 50 ієрогліфів. У сучасній китайській мові пянь — рахункове слово для листів, аркушів паперу, глав, статей. Крім пянь, в стародавньому Китаї існувала ще одна одиниця обчислення — цзюань (сувій; 卷), яка позначала шматок шовку з записаним на ньому текстом.

Залежно від обсягу і типу твору, слово пянь на інші мови може перекладатися як глава, розділ, книга, пісня (наприклад: 詩 三百篇 триста пісень «Ші цзіна») або не перекладалися зовсім. Наприклад: Чжуанцзі підрозділяється на вісім цзюанів і тридцять три пянь.

Див. також

• Цзюань (сувій)
• Чжан

Джерела

• Цзюань (свиток) (рос.)
• И. Л. Зограф (1977). ПИСЬМЕННЫЕ ПАМЯТНИКИ И ПРОБЛЕМЫ ИСТОРИИ КУЛЬТУРЫ//СЧЕТ ПРЕДМЕТОВ В СРЕДНЕКИТАЙСКОМ ЯЗЫКЕ (PDF). Ленинград: Академия наук СССР. Институт востоковедения. Ленинградское отделение. с. стор. 164. Процитовано 7 лютого 2019. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)