Ерімена
Ерімена (Ерімен, Ерміна) — можливо цар держави Урарту періоду її занепаду, роки правління близько 620 — 605 рр.. до н. е.., про період правління якого не збереглося жодних написів. Також, ймовірно, що Ерімена був просто батьком Руси III, братом Руси II і його згадка в титулатурі Руси III пов'язана з тим, що Руса III не був прямим нащадком попереднього царя Сардурі IV .
Про останній періоді історії Урарту у розпорядженні вчених існує дуже мало відомостей. Ерімена жодного разу не згадується в ассирійських джерелах, а в урартських тільки як батько царя Руси III (Руса, син Ерімени). Тому існує кілька можливих трактувань приходу до влади Ерімени. І. М. Дьяконов вважав, що Ерімена був братом Сардурі III і очолив державу у зв'язку із тим, що на момент смерті Сардурі III його син Сардурі IV ще не досяг повноліття[1]. У пізніших роботах Н. В. Арутюнян, спираючись на нові дані археологічних розкопок на Кармір-Блурі, вказує, що для подібних конструкцій немає підстав і що Ерімена просто зійшов на престол після Сардурі IV[2][3]. При цьому зберігається можливість, що Ерімена був сином Сардурі IV, а також, що Ерімена міг скинути з престолу Сардурі IV близько 620 року до н. е.. і стати засновником нової урартскої династії. Можливо також малоймовірне припущення, що Сардурі IV був скинутий Русою III, сином Ерімени, а сам Ерімена ніколи не був царем (аналогічно тому, як Сардурі I, син Лутіпрі, зійшов на престол після Арами). Сучасна наука не має у своєму розпорядженні достатніх відомостей, щоб однозначно вирішити ці питання.
У першій половині XX століття було припущення, висловлене І. І. Мещаніновим, про те, що по — батькові Руси III означає не ім'я «Ерімена», а національність — «вірменин»[4]. Це припущення висловлював британський історик Річард Барнетт[5], однак згодом відмовився від нього у зв'язку з появою нових даних[6]. Це припущення в поєднанні з народними легендами породило думку, що з 620 року до н. е.. в Урарту вже правила вірменська династія. Сучасна наука, однак, відкидає таку можливість як з лінгвістичних, так і з історичних міркувань[3][7][8].
Література
- Арутюнян Н. В.Біайнілі (Урарту), Видавництво Академії наук Вірменської РСР, Єреван, 1970
- Арутюнян Н. В.Деякі питання останнього періоду історії Урарту / / Стародавній Схід, Видавництво АН Вірменської РСР, Єреван, № 2, 1976
- Дьяконов И. М.Останні роки урартскої держави за ассиро-вавилонськими джерелами / / Вестник Древней Истории № 2, 1951
- Мелікішвілі Г. А.Урартские клинообразные надписи, Видавництво АН СРСР, Москва, 1960 (Часткова електронна версія)
Примітки
- ↑ Дьяконов И. М. Останні роки Урартского держави за асиро-вавилонськими джерелами // Вестник Древней Історії № 2, 1951
- ↑ Арутюнян Н. В.Біайнілі (Урарту), Видавництво Академії наук Вірменської РСР, Єреван, 1970
- ↑ а б Арутюнян Н. В.Деякі питання останнього періоду історії Урарту // Стародавній Схід, Видавництво АН Вірменської РСР, Єреван, № 2, 1976
- ↑ Мєщаніновим І. І.До аналізу імені Ерімена / / Мова і мислення, т. 1, Ленинград, 1933
- ↑ Barnett R. The Archaeology of Urartu // CR du Rencontre Assyriologique internationale. — 1952. — Вип. 17.
- ↑ Barnett R.D. Urartu / Edwards I.E.S., Gadd C.J., Hammond N.G.L., Boardman J. — Cambridge Ancient history. — London : Cambridge University Press, 1982. — Т. 3, part 1. — С. 314—371. — ISBN 0-521-22496-9.
- ↑ Дьяконов И. М.Урартські листи і документи, Москва — Ленинград, 1963
- ↑ Піотровський Б. Б.Ванское царство (Урарту), Видавництво Східної літератури, Москва, 1959
| ||||||||
