Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:38, 16 січня 2020, створена SOMBot (обговорення | внесок) (ізольована стаття сирота0)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Успіння Пресвятої Богородиці.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці
50°28′11″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.46975200002777484° пн. ш. 30.519110000027779961° сх. д. / 50.46975200002777484; 30.519110000027779961Координати: 50°28′11″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.46975200002777484° пн. ш. 30.519110000027779961° сх. д. / 50.46975200002777484; 30.519110000027779961
Тип споруди Старообрядницький храм
Розташування  Україна, Київ
Стан пам'ятка архітектури місцевого значення України
Епонім Небовзяття Діви Марії
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці. Карта розташування: Україна
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці (Україна)
Мапа
CMNS: Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці у Вікісховищі

Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці — кафедральний храм Київської і всієї України єпархії (Української архієпископії) Руської православної старообрядницької церкви. Розташований в Києві за адресою вулиця Почайнинська, 26. До 1930-х років храм був освячений на честь Вознесіння Господнього.

Історія

Старообрядці оселилися в Києві на початку XIX століття, в основному це були купці. Тоді ж вони відкрили підпільну каплицю, про існування якої стало відомо в 1811 році, коли вона згоріла під час Подільської пожежі. У 1813 році купець Іван Алексєєв побудував нову моленну на вулиці Черая бруд з східного боку гори Киселівки[1]. У 1860 році була побудована Успенська церква на Набережно-Микільській вулиці[2].

У 1863 році для храму Успіння Пресвятої Богородиці єпископом Балтським Варлаамом був висвячений на священика Куликов Кирило Іванович. Згодом відносини о. Кирила з громадою зіпсувалися, тому архієпископ Антоній (Шутов) зняв його з посади настоятеля, а для Успенського храму висвятив Кисільова Кирила Івановича[3]. У 1874 році о. Кирило Куликов влаштував Вознесенську церкву у власному будинку на Почайнинській вулиці, за фактом чого в 1876 році поліція порушила справу. 21 вересня 1876 року Київська палата кримінального і цивільного суду закрила справу, так як законом заборонялося перебудову селянських хат під старообрядницькі молитовні, а про міські будинки нічого сказано не було[4]. У лютому 1888 року о. Кирило хотів покинути створену ним церкву, посилаючись на матеріальну убогість, але єпископ Сильвестр не дозволив йому цього зробити[3].

У 1914 році настоятелем Успенської церкви був протоієрей Полікарп Мясников, дияконом — Симон Іванович Маслов, головщіки — Василь Іванович Карпов і Іван Григорович Кольцов, церковним старостою — Терентій Іванович Крашенніков; настоятелем Вознесенської церкви був о. Кирило Кисельов, дияконом — Петро Якович Гришакин, головщік — Семен Чистов[5].

Обидва храми були закриті радянською владою. У 1930-х роках богослужіння у Вознесенській церкві були відновлені, але тепер її освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Іконостас і церковне начиння були перенесені сюди зі старої Успенської церкви[6]. Значну роль в захисті Вознесенського храму зіграв Федір Євгенович Торлін (розстріляний в 1938 році, реабілітований в 1955 році)[7].

У 1988 році в цей храм з Вінниці була формально перенесена кафедра єпископа Київського, але храм знаходився в поганому стані і довгий час не мав постійного священика[8]. Тільки в 2001 році до Києва прибув о. Меркурій Сосин з міста Вилкове, завдяки якому почалося відродження церкви[9]. Роками ведеться боротьба за повернення старої Успенської церкви[10]. Станом на 2018 рік настоятелем був протоієрей Олексій Комендантов[11].

Примітки

  1. ↑ Таранец, 2004, с. 193.
  2. ↑ Таранец, 2004, с. 195.
  3. ↑ а б Таранец, 2004, с. 200—201.
  4. ↑ Таранец, 2004, с. 194.
  5. ↑ Таранец, 2004, с. 201—202.
  6. ↑ Таранец, 2004, с. 202.
  7. ↑ Таранец, 2004, с. 203.
  8. ↑ Таранец, 2004, с. 204.
  9. ↑ Петров С. П. Киевская Русь и староверы. Проблемы преемственности Православия в условиях независимого государства Украины. Релігія в Україні. Процитовано 3 квітня 2019.
  10. ↑ Старообрядцы требуют храм от КГГА. КиевВласть. 6 серпня 2012. Процитовано 3 квітня 2019.
  11. ↑ Торжество в Киевской Архиепископии. Русская вера. 7 травня 2018. Процитовано 3 квітня 2019.

Джерела

  • Таранец С. В. Старообрядчество города Киева и Киевской губернии. — К. : Национальная академия наук Украины, Инcтитут Украинской археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского, 2004. — 352 с. — ISBN 966-02-3386-8​.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церква_Успіння_Пресвятої_Богородиці_на_Почайнинській_вулиці&oldid=27031510