Птахшепсес IV

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:47, 4 лютого 2021, створена Haida (обговорення | внесок) (→‎Родина)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Птахшепсес IV
Ім'я при народженні
G36S42U24p
t
HA51ssA1
Народився XXIV ст. до н. е.
Помер XXIV ст. до н. е.
Мемфіс
Діяльність священник
Титул ур херепу хенмут
Посада Верховний жрець Птаха
Попередник Сабу II Ібебі
Наступник Сабу III Тжеті
Конфесія Релігія Стародавнього Єгипту
Батько Сабу II Ібебі
У шлюбі з Інтіїт
Діти 2 сина і 1 донька

Птахшепсес IV (*XXIV ст. до н. е.) — давньоєгипетський діяч, верховний жрець Птаха в Мемфісі часів фараонів Уніса і Теті II.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив зі знатного жрецького роду, нащадок Птахшепсеса I, верховного жерця Птаха. Син Сабу II Ібебі, верховного жерця Птаха. За часів батька зробив швидку кар'єру, досягши посади другого верховного жерця Птаха ще за життя батька. Після смерті Сабу II домігся обрання колегою свого брата Сабу III Тжеті. Також був жерцем пірамід фараонів Уніса та Теті II. Завдяки цьому закріпив становище свого роду серед жерців та на державних посадах. після смерті Птахшепсеса IV його брат об'єднав посади верховних жерців Птаха в єдину.

Його могилу було знайдено в Сакарі Огюстом Марієттом, потім розкопано Жаком де Морганом у 1893 році, трохи північніше від мастаби Птахшепеса I. Поруч з нею розташована мастаба Сабу II. В мастабі Птахшепеса IV знайдено стелу з вапняку, пофарбовану в червоний колір для імітації граніту, на ній вибито фігури та ієрогліфи в зеленому забарвленні. Самого жерця зображено разомз батьком, братом і одним з синів.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Інтіїт

Діти:

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Gaston Maspero, Les mastabas de l'Ancien Empire: Fragment du dernier ouvrage de A. Mariette, publié d'après le manuscrit de l'auteur, F. Vieweg, librairie-éditeur, 1889 ;
  • Charles Maystre, Les Grands prêtres de Ptah de Memphis, Freiburg, Orbis biblicus et orientalis — Universitätsverlag, 1992.