I-23

Історія
Японія
Назва:	I-23
Будівник:	Yokosuka Navy Yard
Закладений:	8 грудня 1938
Спуск на воду:	24 листопада 1939
На службі:	27 вересня 1941
Доля:	загинув в кінці лютого 1942 поблизу Гаваїв із невідомих причин
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу B1 (I-15)
Водотоннажність:	2584 над водою, 3654 при зануренні
Довжина:	108,7 м
Ширина:	9,3 м
Осадка:	5,1 м
Двигуни:	2 дизелі потужністю 9,2 МВт електромотори потужністю 1,5 МВт
Швидкість:	23,5 вузла (над водою), 8 вузлів (при зануренні)
Дальність плавання:	26000 км при швидкості 16 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	100 м
Екіпаж:	94
Озброєння:	6 × 533 мм торпедних апарата (всі носові), 17 торпед 1 × 140 мм палубна гармата / 40 калібрів Тип 11-го року зенітне озброєння 2 х 25 мм Тип 96 1 літак Watanabe E9W1

хх.02.43

Район загибелі I-23

I-23 — підводний човен тип B1 Імперського флоту Японії, який прийняв участь у Другій світовій війні.

Передвоєнна історія

Корабель спорудили на верфі Yokosuka Navy Yard. Човни типу B, підтипу B1 (він же клас I-15), до яких відносився I-23, мали великі розміри (їх надводна водотоннажність перевищувала підводний показник океанських підводних човнів США) та могли нести розвідувальний літак або, після переобладнання, міні-субмарину для диверсійних операцій.

I-23 завершили у вересні 1941-го року та включили до складу 3-ї дивізії підводних човнів. Невдовзі після цього човен провів тренування з використанням розвідувального гідролітака Watanabe E9W1 «Слім».

Наприкінці листопада на I-23 встановили додатковий резервуар з авіаційним пальним для проведення дозаправки літаків у океані.

Перший похід

20 — 23 листопада 1941-го року човен перейшов із Йокосуки до затоки Хітокаппу на острові Еторофу (наразі затока Касатка на Ітурупі). 26 листопада I-23  вийшов звідси разом з підводними човнами I-19 та I-21, маючи завдання прикривати ударне авіаносне з'єднання, котре повинне було атакувати Перл-Гарбор.

7 грудня, в день нападу на головну базу Тихоокеанського флоту Японії, I-23 перебував разом з ударним з'єднанням. Після атаки всі три підводні човни отримали наказ зібратись у районі за п'ять з половиною сотень кілометрів на схід від острова Мауї.

9 грудня один з підводних човнів виявив авіаносець у супроводі двох крейсерів, після чого I-23 та ще 6 човнів отримали наказ перехопити вороже з'єднання. Щоб виконати наказ, вони пішли у надводному положенні, в якому мали доволі високу швидкість, втім, наздогнати «Ентерпрайз» так і не вдалось. Під час погоні 10 грудня з I-23 помітили патрульний літак та екстрено занурились, при цьому випадково досягли глибини у майже 120 метрів (при нормальній максимальній глибині у 100 метрів).

11 грудня I-23 перенацілили для дій біля західного узбережжя Північної Америки, в районі затоки Монтерей-Бей (південніше від Сан-Франциско). 19 грудня човен прибув до визначеного району. 20 грудня I-23 атакував артилерією танкер Agwiworld. Всього було випущено 14 снарядів, проте в умовах штормового моря човну так і не вдалось досягнути попадань.

Вже 22 грудня I-23 перенацілили для дій біля атолу Пальміра (1800 км на південний захід від Гонолулу). На переході човен тричі зустрічався з ворожими літаками, проте вчасно занурювався та зміг уникнути пошкоджень. 1 січня 1942-го року I-23 намагався провести рекогносцирування через перископ атолу Пальміра, проте потрапив під вогонь берегової артилерії і був вимушений відійти.

5 січня човен узяв курс на базу на атолі Кваджелейн (Маршаллові острови).

Другий наліт на Перл-Гарбор

У січні 1942-го року японське командування розробило план ще одного обмеженого нальоту на Перл-Гарбор, який мали здійснити два чотирьохмоторні літаючі човни Kawanishi H8K «Емілі». Вони мали вилетіти з бази на атолі Вотьє (Маршалові острови), приземлитись урайоні атолу Френч-Фрігейт-Шолс (дев'ятсот кілометрів на північний захід від Гонолулу) для дозаправки від підводних човнів, після чого продовжити свій рейд.

Під час підготовки операції літаки з американського авіаносця «Ентерпрайз» здійснили 1 лютого атаку на атоли Вотьє та Кваджалейн, при цьому на останньому був потоплений транспорт і ошкоджені легкий крейсер і ще кілька кораблів та суден, зокрема, плавуча база підводних човнів «Ясукуні-Мару». I-23 стояв неподалік від неї і в результаті осколками був поранений один з членів обслуги зенітної установки, а також загорівся резервуар для авіаційного пального (втім, ця пожежа не завдала серйозних ушкоджень). Далі човен занурився та в такому положенні чекав до завершення нальотів. Надалі ще 8 підводних човнів отримали наказ вийти на перехоплення ворожого авіаносця, що, втім, не призвело до якогось результату.

Тим часом для участі в операції проти Перл-Гарбору відібрали 5 підводних човнів. I-19, I-15 та I-26 дообладнали розмістивши у їх ангарах по шість резервуарів для авіаційного пального. I-9 мав знаходитись між Вотьє та Френч-Фрігейт-Шолс і виконувати функцію маяка, а I-23 повинний був провадити метеорологічну розвідку та, за необхідності, забезпечувати порятунок пілотів в районі самого Перл-Гарбору. 5 лютого човен першим із групи узявся за виконання завдання та рушив до Гаваїв. 8 лютого він опинився за двісті миль на південь від острова Оаху, а потім підійшов до нього ближче.

24 лютого від I-23 отримали останню радіограму. Точна причина його загибелі невідома, проте, ймовірно, це сталось внаслідок технічних причин. Разом з I-23 загинули всі 96 осіб, що перебували на борту.

Важливо відзначити, що наліт на Перл-Гарбор таки відбувся 5 березня. Хоча сама операція пройшла за планом, скинуті бомби не завдали серйозної шкоди запланованим цілям — ремонтним потужностям, де йшло відновлення пошкоджених кораблів.