Kawanishi H8K

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Kawanishi H8K
Kawanishi H8K Flying Boat Emily h8k-1.jpg
H8K
Призначення: літаючий човен
Перший політ: січень 1941
Прийнятий на озброєння: 1942
Знятий з озброєння: серпень 1945
Розробник: Kawanishi Aircraft Companyd
Виробник: Kawanishi — завод в Конані
Всього збудовано: 167, в т.ч. 36 транспортних
Конструктор: Сідзуо Кікахура
Екіпаж: 10 осіб
Крейсерська швидкість: 290 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 465 км/год
Дальність польоту: 7 150 км
Практична стеля: 8 760 м
Швидкопідйомність: 8,1 м/с
Довжина: 28,13 м
Висота: 9,15 м
Розмах крила: 29,25 м
Площа крила: 160,0 м²
Споряджений: 24 500 кг
Двигуни: Mitsubishi Mk.40 Kasei 22
Тяга (потужність): 1850 к.с. (1380 кВт)
Гарматне озброєння: 5 × 20 мм гармат Тип-99 (в носовій, верхньофюзеляжний, хвостовій і бортових точках)
Внутрішнє бомбове навантаження:

до 2000 кг бомб або

Кулеметне озброєння: 5 × 7,7 мм кулеметів Тип-97 у фюзеляжних люках

Kawanishi H8K (яп. 二式飛行艇, Літаючий човен Тип 2)  — серійний літаючий човен Імперського флоту Японії періоду Другої світової війни.

Кодова назва союзників — «Емілі» («Emily»).

Історія створення[ред. | ред. код]

У липні 1938 року командування ВПС Імперського флоту Японії замовило фірмі Kawanishi розробку нового літаючого човна для заміни Kawanishi H6K. Вимоги специфікації 13-Сі значно перевищували характеристики літаків Short Sunderland та XPBS-1. Літак мав розвивати швидкість 445 км/г, дальність польоту мала становити 7 410 км без бомб та 6 485 км з бомбовим чи торпедним навантаженням (до 2000 кг). Озброєння мало складатись з п'яти 20-мм гармат та чотирьох 7,7-мм кулеметів.

Розробка почалась в серпні 1938 року, колектив конструкторів під керівництвом Сідзуо Кікахура спочатку хотів використати аеродинамічну схему парасоль, перевірену на H6K, але після випробувань в аеродинамічній трубі прийшов до висновку, що більш перспективною є схема вільнонесучого високоплана. Ця схема дозволила зменшити аеродинамічний опір літака, що дало змогу збільшити масу літака, і відповідно, дальність польоту.

Хвостова турель H8K2
Бокові блістери і верхня турель.

Будівництво першого прототипу розпочалось влітку 1939 року і завершилось 29 грудня 1940 року. На літаку були встановлені 4 радіальні двигуни Mitsubishi MK4A Kasei 11 потужністю 1 530 к.с. кожен. Щоб досягнути замовленої дальності польоту, на літаку встановили 8 невеликих непротектованих паливних баків у крилах, і ще 6 більших у фюзеляжі. Баки у фюзеляжі були частково протектованими та мали систему пожежогасіння. Також баки були влаштовані так, що при пробитті паливо мало б витікати в трюм звідки його можна було б закачати в непошкоджені баки. Загальний обсяг палива — 17 040 л, що становило 29 % злітної маси літака. Озброєння складалось з п'яти 20-мм гармат «Тип 99 Модель 1» (встановлені у 3 баштах — носовій, верхній та хвостовій, а також у бокових блістерах) та трьох 7,7-мм кулеметів «Тип 92». Бомби (до 2000 кг) або дві 800-кг торпеди кріпились на зовнішній підвісці. Екіпаж складався з 10 чоловік, їх робочі місця мали бронезахист.

Випробування розпочались у січні 1941 року, на яких проявився серйозний недолік літака — при зльоті бризки води заливали двигуни, знижуючи їх потужність. В конструкцію літака внесли ряд змін: змінили обриси нижньої частини фюзеляжу та місце розташування повітрозабірника. Доопрацьована машина продемонструвала набагато кращі гідродинамічні характеристики, хоча й гірші, ніж у H6K, а також високі аеродинамічні характеристики, які переважали показники всіх існуючих закордонних літаючих човнів. Наприкінці 1941 року літак був прийнятий на озброєння під назвою «Літаючий човен Тип 2 Модель 11» (або H8K1 Модель 11). В серійних варіантах захисне озброєння було зменшене до двох 20 мм гармат (в верхній і хвостовій турелі) і чотирьох кулеметів. Варіант H8K1 випускався у 1941—1942 роках. Всього було випущено 14 серійних машин цієї модифікації, деякі з двигунами Mitsubishi MK4B Kasei 12.

Варіант H8K2 Модель 12 («Літаючий човен Тип 2 Модель 12») мав потужніші двигуни Mitsubishi Kasei 22 із системою впорскування в циліндри водно-метанолової суміші (внаслідок чого потужність зросла до 1 850 к.с.), повністю протектовані паливні баки та збільшений до 18 880 л запас палива. Проте в цих машинах озброєння повернулося до планованої комплектації, і ще один 7.7 мм кулемет міг встановлюватись в кабіні пілота. З 1943 по 1945 рік було випущено 112 таких літаків, в останніх моделях встановлювався радар.

На базі H8K2 був розроблений транспортний варіант H8K2-L Модель 32 «Seiku» ("Транспортний літаючий човен Тип 2 "), призначений для перевезення 29 VIP-персон або 64 десантників зі спорядженням. При цьому фюзеляж літака розділявся на дві палуби, а паливні баки з фюзеляжу прибирались, що зменшило загальний об'єм палива до 13 414 л. Озброєння було скорочене до одного 13-мм кулемета «Тип 2» в носовій частині та однієї 20-мм гармати у хвостовій башті. Всього було збудовано 36 літаків цієї модифікації.

Ще при початковій розробці, розглядався варіант з висувними стабілізуючими поплавками (в польоті вони ховались в крило), але від ідеї відмовились для зменшення маси. Проте в 1943 році до цієї ідеї повернулись і було збудовано 2 прототипи, але у серію літак не пішов. Цей варіант мав назву H8K3 Модель 22 і мав озброєння було аналогічне H8K2, окрім змінених бокових блістерів які могли тепер закриватись і знімної верхньої турелі.

В 1945 році H8K3 були перероблені в H8K4 Модель 23 з двигунами Mitsubishi MK4T-BKasey 25b потужністю 1 825 к.с. та транспортний H8K4-L Модель 33, які також не пішли у серію, бо Kawanishi переключилась на виробництво винищувачів Kawanishi N1K-J.[1]

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

Kawanishii H8K3.svg
H8K1 H8K2 H8K3 H8K2-L
Екіпаж 10 осіб 10 осіб 10 осіб 9 осіб
Довжина 28,13 м 28,13 м 28,13 м 28,13 м
Висота 9,15 м 9,15 м 9,15 м 9,15 м
Розмах крил 38 м 38 м 38 м 38 м
Площа крил 160 м ² 160 м ² 160 м ² 160 м ²
Маса пустого 15 502 кг 18 380 кг 18 570 кг 16 900 кг
Маса спорядженого 24 500 кг 24 500 кг 24 500 кг 26 683 кг
Максимальна злітна маса 31 000 кг 32 500 кг 32 500 кг 30 000 кг
Навантаження на крило 153.1 кг/м2 153.1 кг/м2 153.1 кг/м2 166.8 кг/м2
Двигуни 4 х Mitsubishi Kasei 11/12 4 х Mitsubishi Kasei 22 4 х Mitsubishi Kasei 22 4 х Mitsubishi Kasei 22
Потужність 4 x 1 530 к. с. 4 x 1 850 к. с. 4 x 1 850 к. с. 4 x 1 850 к. с.
Питома потужність 4 кг/к.с. 3,3 кг/к.с. 3,3 кг/к.с. 3,6 кг/к.с.
Максимальна швидкість 433 км/г
(на висоті 5 000 м)
466 км/г
(на висоті 5 000 м)
- 420 км/г
(на висоті 4 000 м)
Крейсерська швидкість 296 км/год 296 км/год - 296 км/год
Практична дальність польоту 7 200 км 7 150 км - 4 440 км
Практична стеля 7 630 м 8 850 м - -
Час набору висоти 5000 м за 14 хв. 33 с. 5000 м за 10 хв. 12 с - 4000 м за 10 хв. 37 с.

Озброєння[ред. | ред. код]

  • H8K1:
    • Кулеметне:5 × 7,7 мм кулеметів «Тип 92»
    • Гарматне: 2 х 20-мм гармат «Тип 99»
  • H8K2, H8K3, H8K4:
    • Кулеметне:5 × 7,7 мм кулеметів «Тип 92»
    • Гарматне: 5 х 20-мм гармат «Тип 99»
  • Бомбове навантаження:
    • 2 × 800 кг торпеди або
    • 8 × 250 кг бомб або
    • 16 × 60 кг бомб/глибинних бомб

Модифікації[ред. | ред. код]

  • H8K1 — прототип (3 екз.)
  • H8K1 (Тип 2 модель 11) — перший серійний варіант (14 екз.)
  • H8K1-L — конверсія першого прототипу як транспортного гідролітака
  • H8K2 (модель 12) — покращений варіант з потужнішими двигунами, посиленим озброєнням, оснащений радаром (120 екз.)
  • H8K2-L «Seiku» («Чисте небо») (Модель 32) — транспортний варіант H8K1. виготовлялись як варіанти з озброєнням (дві 20-мм гармати «Тип 99»), так і без. Був здатний перевозити 29-64 пасажирів (36 екз.)
  • H8K3 (Модель 22) — експериментальна модель на базі H8K2, оснащена висувними поплавками, закрилками, зміни у конструкції хвостової гарматної башти та кулеметних турелей.
  • H8K4 (Модель 23) — модифікація H8K3, оснащена потужнішими двигунами (2 екз.)
  • H8K4-L (Модель 33) — транспортна модифікація H8K3
  • G9K — проект бомбардувальника наземного базування

Бойове використання[ред. | ред. код]

Американські солдати розглядають рештки H8K після бою за Макін. Літак стояв в бухті на ремонті, а під час американського наступу його турелі слугували вогневими точками.

Літаки H8K вперше взяли участь у бойових діях 4 березня 1942 року. Два літаки, злетівши в районі атола Вотье (Маршаллові Острови), дозаправились з підводних човнів, завдали бомбового удару по Перл-Гарбору (Операція К). Літаки скинули чотири 250-кг бомби, але через туман бомби не влучили у цілі та не завдали жодної шкоди. Незабаром такі нальоти довелось припинити, оскільки американці зайняли острови в районі, де проводилась дозаправка літакючих човнів.

Надалі літаки H8K діяли в Індійському океані, де завдавали бомбових ударів по Коломбо, Тринкомалі та Калькутті. Але основним використанням була дальня розвідка: в ній літак найкраще використовував свої високі характеристики — високу швидкість, величезну дальність польоту, потужне озброєння та високий ступінь захисту.[1]

Оператори[ред. | ред. код]

Японія Японська імперія[1]
  • Авіація імперського флоту Японії
    • 14-ий авіазагін ВПС
    • 801-ий авіазагін ВПС
    • 851-ий авіазагін ВПС
    • 1001-ий авіазагін ВПС
    • 1021-ий авіазагін ВПС
    • Авіазагін Токо
    • Авіазагін Йокохама
    • Авіазагін Такума
    • Авіазагін Йокосука

Вцілілі екземпляри[ред. | ред. код]

Літак H8K на базі Каноя

Після війни залишилось 4 екземпляри літака H8K. Один з них був захоплений американцями наприкінці війни. У 1979 році він був повернений Японії, де до 2004 року демонструвався у Національному науковому морському музеї в Токіо, після чого був переміщений на військово-морську базу Каноя у Каґошімі.

Затоплені рештки знаходяться на схід від острова Сайпан, і є об'єктом дайвінгу. Рештки ще одного літака знаходяться в лагуні атола Чуук.

Джерела[ред. | ред. код]

  • О. Дорошкевич Самолеты Японии второй мировой войны.-Минск, Харвест, 2004
  • Серия: История авиационной техники. Авиация Японии во Второй мировой войне. Часть вторая: Каваниси-Мицубиси. — Издательский отдел ЦАГИ, 1996
  • Francillon, Rene (1970). Japanese Aircraft of the Pacific War. TBS The Book Service Ltd. с. 583pp. ISBN 978-0370000336.  (англ.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Francillon, 1970, с. 307-313

Посилання[ред. | ред. код]