Прабхаватігупта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:50, 18 листопада 2021, створена Haida (обговорення | внесок) (→‎Життєпис)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прабхаватігупта
Народилася 4 століття
Діяльність політична діячка
Титул принцеса і королева-консорт
Посада регент і королева-консорт
Рід Царство Вакатаків
Батько Чандрагупта ІІ
Брати, сестри Кумарагупта I
У шлюбі з Рудрасена II (Вакатака)[1]
Діти Дамодарасена і Праварасена II

Прабхаватігупта (д/н — бл. 443) — регентша держави Праварапури в 385/390410/415 роках.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походила з династії Гуптів. Донька магараджахіраджи Чандрагупти II і Куберанаги. Замолоду вийшла заміж за Рудрасену Вакатака, спадкоємця держави Праварапури. Останній 380/385 року спадкував трон. Через 5 років чоловік помер і Прабхаватігупта стала решентшею при малолітньому старшому синові Дівакарасені.

Прабхаватігупта так й не передала владу синові, навіть після досягнення ним повноліття. Той навіть не отримав титулу маграаджа. Причини цього не відомі. Проводила активну прогуптську політику, внаслідок чого політичний і культурний вплив імперії Гупта в Праварапурі значно зріс. Деякі дослідники навіть вважають, що Праварапура фактично перетворилося в підлеглу державу.

Після смерті Дівакарасени 405/410 року його права на трон спадкував інший син Прабхаватігупти — Дамодарасена. Втім вона ще близько 5 років зберігала посаду регентши до його смерті близько 415/420 року. Новим маграджею став третій син — Праварасена II.

Ще 4 роки залишалася решентшею, після чого передала владу синові. Рештужиття активно сприяла храмам Вішну. надаючи численні землі та кошти. Завдяки їй священний пагорб у Рамагірі (на північ від столиці держави Нандівардхана) перетворився на своєрідне офіційне державне святилище, присвячене Вішну та його аватарам. Померла близько 443 року.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bakker, Hans (1997). The Vakatakas: An Essay in Hindu Iconology. Groningen: Egbert Forsten. ISBN 9069801000.
  • Shastri, Ajay Mitra (1997). Vakatakas: Sources and History. Aryan Books International. ISBN 9788173051234.
  • A.S. Altekar (2007). Majumdar, R.C.; Altekar, A.S. (eds.). The Vakataka-Gupta Age. Motilal Banarsi Dass. ISBN 9788120800434.
  • Singh, Upinder (2009). A history of ancient and early medieval India: from the Stone Age to the 12th century. New Delhi: Pearson Longman. ISBN 978-81-317-1677-9.