Сенат Франції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:10, 26 лютого 2022, створена StarDeg (обговорення | внесок) (Керівництво)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сенат Франції
фр. Sénat de la France
 
 
 
Загальна інформація:
Юрисдикція: Франція Франція
Дата заснування: 28 квітня 1859
Попередник: Council of the Republic
Структура:
Спікер: Жерар Ларше (Союз за народний рух)
Адреса:
Мапа
Адреса: Люксембурзький палац
Офіційний вебсайт:
www.senat.fr

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сенат Франції

Сенат (фр. Sénat) — верхня палата сучасного парламенту Франції, є однією з гілок законодавчої влади Франції. На відміну від нижньої палати парламенту Національної асамблеї вирізняється відсутністю гострих дебатів та пильної уваги з боку засобів масової інформації. Сенатом також називалася верхня палата парламенту за часів Французької революції 17991804 років.

Склад і вибори

[ред. | ред. код]

До вересня 2004 року Сенат складався з 321 сенатора, які обиралися на 9 років. Зараз термін скорочений до 6 років, а склад поступово збільшувався, так що до 2010 року кількість сенаторів досягла 346 чоловік. Збільшення кількості сенаторів є віддзеркаленням демографічних змін у французькому суспільстві. Кожні три роки переобирається одна третина Сенату.

Пасивне виборче право наступає з 35 років.

На відміну від депутатів Національної асамблеї сенатори обираються у процесі непрямих виборів приблизно 150 тисячами виборців, до яких входять мери, місцеві депутати та депутати Національної асамблеї. Система складена таким чином, що надає перевагу аграрним областям. Це призводить до того, що з часу утворення Сенату П'ятої республіки він залишається консервативним — таким чином задіюється важливий законний метод стримування популізму (риторики, до якої нерідко вдаються «ліві»), зрівноважуючи принцип «революційності змін» принципом «дотримання традиції і еволюційного розвитку»[1].

За традицією, яка склалася з часів Французької революції, праві партії займають праве крило зали засідань, а ліві партії — ліве крило.

Керівництво

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Див.: Дюверже Морис. Политические партии. — М.: Академический проект, 2002. — с.474

Література

[ред. | ред. код]

Французькою:

  • Jacques Baguenard: Le Sénat. 2. Auflage. Presses Universaitaires de France, Paris 1997, ISBN 2-13-047988-X.
  • Jean Cluzel: Le Sénat dans la société française. Economica, Paris 1990, ISBN 2-7178-1972-X.
  • Pascal Jan: Le Parlement de la Ve République. Ellipses Marketing, 1999, ISBN 2-7298-7925-0.
  • Didier Maus: Le Parlement sous le Ve République. 3. Auflage. Presses Universaitaires de France, Paris 1996, ISBN 2-13-047848-4.

Англійською:

  • Samuel C. Patterson und Anthony Mughan: Senates. Bicameralism in the Contemporary World. Ohio State University Press, 1999. Der Senat in vergleichender Perspektive, ISBN 0-8142-5010-6.
  • George Tsebelis und Jeanette Money: Bicameral Negotioations: The Navette System in France. In: British Journal of Political Science. 25, S. 101—129.

Посилання

[ред. | ред. код]