Перегляд вихідного коду сторінки Берилій

{{Картка:Хімічний елемент
|назва= Берилій
|символ= Be
|номер= 4
|внизу= [[Магній|Mg]]
|чого= берилію
|вигляд= твердий, крихкий, сріблясто-сірий [[метал]]
|зображення= Be-140g2.jpg
|зображення опис= 140-грамовий шматок берилію понад 99% чистоти.
|емісійний спектр= Beryllium emission spectrum.png
|атомна маса= 9.0121831(5)<!--
--><ref name="IUPAC">[http://www.ciaaw.org/atomic-weights.htm Standard Atomic Weights 2013] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200209091930/http://www.ciaaw.org/atomic-weights.htm |date=9 лютого 2020 }}. {{нп|Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights||en|Commission on Isotopic Abundances and Atomic Weights}}{{ref-en}}</ref>
|група= 2
|період= 2
|блок= s
|клас= лужноземельний метал
|радіус атома= 112
|радіус Ван дер Ваальса= 153
|енергія іонізації1= 899.5
|енергія іонізації2= 1757.1
|енергія іонізації3= 14848.7
|електронна конфігурація= &#91;[[Гелій|He]]&#93; 2s<sup>2</sup>
|електронна оболонка= 2, 2
|ковалентний радіус= 96±3
|іонний радіус= (+2): 35
|електронегативність= 1.57
|електродний потенціал1= −1.69
|ступені окиснення= +1<!--
--><ref>{{cite web|url=http://bernath.uwaterloo.ca/media/252.pdf|title=Beryllium: Beryllium(I) Hydride compound data|accessdate=2007-12-10|publisher=bernath.uwaterloo.ca|archiveurl=https://web.archive.org/web/20071202130342/http://bernath.uwaterloo.ca/media/252.pdf|archivedate=2007-12-02|deadurl=yes}}{{ref-en}}</ref><!--
-->, '''+2'''
|густина кт= 1.848
|густина тп= 1.69
|температура плавлення= 1560
|температура кипіння= 3243
|критична точка К= 5205
|критична точка МПа= &nbsp;
|молярна теплоємність= 16.443<!--
--><ref name="ХЭ">{{книга |автор = Редкол.:Кнунянц И. Л. (гол. ред.) |заголовок = Химическая энциклопедия: в 5 т |місце = Москва |видавництво = Советская энциклопедия |рік = 1988 |том = 1 |сторінки = 280|сторінок = 623 }}{{ref-ru}}</ref>
|теплота плавлення= 12.21
|теплота випаровування= 292
|молярний об'єм= 5
|тиск нп 1= 1462
|тиск нп 10= 1608
|тиск нп 100= 1791
|тиск нп 1 k= 2023
|тиск нп 10 k= 2327
|тиск нп 100 k= 2742
|структура ґратки1= гексагональна_щільноупакована
|період ґратки= a=2,286; c=3,584
|структура ґратки2= кубічна
|структура ґратки2 за= між 1277-1287 °C
|відношення c/a= 1,567
|температура Дебая= 1000
|магнітна структура= діамагнетик
|питомий опір 20C= 36
|теплопровідність= 201
|теплове розширення 25C= 11.3
|швидкість звуку тд_кт= 12890<!--
--><ref>{{cite book |editor-last = Haynes | editor-first = William M. |date = 2011 |title = {{нп|CRC Handbook of Chemistry and Physics||en|CRC Handbook of Chemistry and Physics}} |url = https://archive.org/details/crchandbookofche0000unse_e9l0 |page = 14.48 |edition = 92nd |publisher = [[CRC Press]] |location = Boca Raton, FL |isbn = 1439855110 }}{{ref-en}}</ref>
|модуль Юнга= 287
|модуль зсуву= 132
|модуль всебічного стиску= 130
|коефіцієнт Пуассона= 0.032
|твердість Мооса= 5.5
|твердість Віккерса= 1670
|твердість Брінелля= 590–1320
|номер CAS= 7440-41-7
|NFPA 704 ref= <ref>[http://www.sigmaaldrich.com/MSDS/MSDS/DisplayMSDSPage.do?country=US&language=en&productNumber=265063&brand=ALDRICH&PageToGoToURL=http%3A%2F%2Fwww.sigmaaldrich.com%2Fcatalog%2Fproduct%2Faldrich%2F265063%3Flang%3Den MSDS - 265063] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201123173956/https://www.sigmaaldrich.com/MSDS/MSDS/DisplayMSDSPage.do?country=US&language=en&productNumber=265063&brand=ALDRICH&PageToGoToURL=http%3A%2F%2Fwww.sigmaaldrich.com%2Fcatalog%2Fproduct%2Faldrich%2F265063%3Flang%3Den |date=23 листопада 2020 }}{{ref-en}}</ref>
|небезпека для здоров'я= 3
|реакційна здатність= 3
|визначено= [[Луї Ніколя Воклен]] (1797)
|отримано= [[Фрідріх Велер]] & [[Антуан Олександр Брут Бюссі|Антуан Бюссі]] (1828)
|ізотопи=
{{Хімічний елемент/ізотопи радіоктивні| ні=Берилій-7 | мі=7 | сі=Be | кн=3 | іп=рідкий | сн={{Дріб|3|2}}<sup>-</sup> | пр=53.12 [[доба|д]] | фр={{E- за}} | ер=0.862 | нп=Літій-7 | мп=7 | сп=Li }}
{{Хімічний елемент/ізотопи стабільні| ні=Берилій-9 | мі=9 | сі=Be | кн=5 | іп=~100% | сн={{Дріб|3|2}}<sup>-</sup> }}
{{Хімічний елемент/ізотопи радіоктивні| ні=Берилій-10 | мі=10 | сі=Be | кн=6 | іп=рідкий | сн=0+ | пр=1.36×10<sup>6</sup> [[рік|р]] | фр={{B-}} | ер=0.556 | нп=Бор-10 | мп=10 | сп=B }}
}}
{{Елемент періодичної системи|number=4}}
'''Бери́лій''' ([[хімічний символ]] — '''{{Хі фо|Be|}}''', {{lang-la|Beryllium}})&nbsp;— [[хімічний елемент]] з [[атомний номер|атомним номером]] '''4''', який належить до [[Група 2 періодичної системи елементів|2-ї групи]] (за старою класифікацією — головної підгрупи II групи), [[Період 2 періодичної системи елементів|2-го періоду]] [[періодична система|періодичної системи хімічних елементів]], та є першим представником [[Лужноземельні метали|лужноземельних металів]].

Також бери́лієм називають  [[проста речовина|просту речовину]] хімічного елемента Берилію. За [[Нормальні умови|нормальних умов]] це легкий, твердий, крихкий, сріблясто-сірий, хімічно активний [[метал]].

Представлений Берилій лише одним {{link-interwiki |Стабільні ізотопи |text=стабільним |Q=Q878130}} [[ізотоп]]ом <sup>9</sup>Be. При нагріванні сполучається з [[Кисень|киснем]], [[галоген]]ами та іншими [[неметал]]ами. Розчинний в [[Луги (хімія)|лугах]] і більшості [[Кислоти|кислот]]. При високих [[температура]]х взаємодіє з більшістю металів, утворюючи {{li|Берилід|text=бериліди|Q=Q4084882}}. [[Леткі речовини|Леткі]] сполуки берилію та [[пил]], що містить берилій, [[Токсини|токсичні]]. Відомо 54 берилієві [[мінерал]]и, найважливіші&nbsp;— [[берил]], [[фенакіт]], [[бертрандит]], [[гельвін]], крім того, берилій міститься у мінералі [[бабефіт]].

== Історія ==
[[Файл:Louis Nicolas Vauquelin.jpg|200px|thumb|left|[[Луї Ніколя Воклен]] — першовідкривач берилію]]
{{Multiple image
|align= left
|direction= vertical
|width= 200
|image1= Friedrich Wöhler Stich.jpg
|caption1= [[Фрідріх Велер]]
|image2= Antoine_AB_Bussy.jpg
|caption2= [[Антуан Олександр Брут Бюссі]]
|footer= перші хто отримали берилій
}}
[[Мінерал]]и, що містять берилій ([[Дорогоцінне каміння|дорогоцінні камені]]), — [[берил]]и ([[смарагд]], [[аквамарин]] тощо) — відомі з глибокої давнини. Деякі з них добувалися на [[Синайський півострів|Синайському півострові]] ще в XVII столітті до [[Наша ера|нашої ери]]. У [[Стокгольм]]ському [[папірус]]і ([[III століття]]) описуються способи виготовлення підроблених каменів. Назва «берил» (Beryll) зустрічається у [[Грецька мова|грецьких]] і [[Латинська мова|латинських]] [[Античність|античних]] [[письменник]]ів і в [[Давньоруська мова|давньоруських]] творах, наприклад в "Изборник Святослава" [[1073]] року, де берил фігурує під назвою «віруліон».

=== Відкриття ===
Дослідження [[Хімічний склад|хімічного складу]] [[Дорогоцінне каміння|дорогоцінних мінералів]] цієї групи почалося лише в кінці [[XVIII століття]] з настанням хіміко-аналітичного періоду. В той час [[мінерал]] [[берил]] був відомий багатьом хімікам XVIII століття. Перші аналізи ([[Мартін Генріх Клапрот|Клапрот]], {{li|Біндгейм Іог Якоб|text=Біндгейм|Q=Q18221343}} тощо) не виявили в берилі нічого особливого. В кінці XVIII століття відомий мінералог [[абат]] [[Рене-Жюст Аюї]] звернув увагу на повну схожість [[кристал]]ічної будови берилу з [[Лімож]]у та смарагду з [[Перу]].

Берилій був відкритий в [[1797]] році [[Французи|французьким]] хіміком [[Луї Ніколя Воклен|Луї Нікола Вокленом]] у вигляді берилієвої землі ([[Оксид берилію|оксиду ВеО]]), а саме тоді, коли займаючись порівняльним аналізом та з'ясовуванням загальних особливостей хімічного складу двох [[Дорогоцінне каміння|дорогоцінних каменів]] [[берил]]у і [[смарагд]]у, отриманих від Рене-Жюст Аюї, він виявив присутність [[оксид]]у невідомого хімічного елемента. Той був схожий на оксид алюмінію ([[Оксид алюмінію|глинозем]]), проте мав деякі відмінності. [[Оксиди|Оксид]] розчинявся у {{link-interwiki |Карбонат амонію |text=вуглекислому амонії |Q=Q204873}} ([[оксид алюмінію]] такою властивістю не володів), [[Сульфат берилію|сірчанокисла сіль даного елементу]] не утворювала [[Галуни природні|галунів]] з [[Сульфат калію|сірчанокислим калієм]] (а [[Сульфат алюмінію|сірчанокисла сіль алюмінію]] такі галуни утворює). Використовуючи різницю у властивостях оксидів Воклен розділив оксид алюмінію та оксид невідомого елемента.

Після того, як оксид був отриманий, тривалий час не вдавалося виділити чистий берилій. Лише через три десятиліття, в [[1828]] році [[Велер Фрідріх]] в [[Німеччина|Німеччині]] і незалежно від нього [[Антуан Олександр Брут Бюссі]] у [[Франція|Франції]] отримали [[порошок]]оподібний металевий берилій, методом взаємодії металевого [[Калій|калію]] на {{link-interwiki |хлорид берилію |Q=Q265407}}, правда в дуже невеликих кількостях:
: <math>\mathrm{BeCl_2 + 2K \longrightarrow 2KCl + Be}</math>

Проте внаслідок наявності великої кількості домішок його не вдавалося виплавити. І врешті решт майже через 70 років у [[1898]] році французький хімік П. Лебо, піддавши [[електроліз]]у берилієво-фтористий натрій, отримав достатньо чисті металеві [[кристал]]и берилію<ref>{{книга|автор=Венецкий С.И.|частина=Металл космического века|заголовок=Рассказы о металлах|місце=Москва|видавництво=Металлургия|рік=1979|сторінок=240|тираж=60000}}{{ref-ru}}</ref>.

Істотна подібність берилію з [[алюміній|алюмінієм]] принесла багато клопотів і [[Менделєєв Дмитро Іванович|Дмитру Івановичу Менделєєву]], який відкрив [[періодичний закон]]. Саме через цю подібність в середині [[XIX століття]] берилій вважали [[валентність|тривалентним]] елементом з [[атомна маса|атомною вагою]] 13,8. З цими властивостями він повинен був знаходиться між [[Вуглець|вуглецем]] і [[азот]]ом, що геть руйнувало [[закономірність|закономірності]] періодичного закону. Однак Менделєєв був впевнений в правильності відкритої ним закономірності і доводив, що [[атомна маса]] берилію визначена неправильно, і що берилій повинен бути не тривалентним, а двовалентним елементом «з магнезіальними властивостями». Виходячи з цього, Менделєєв помістив берилій у [[Лужноземельні метали|другу групу періодичної]] системи разом з двовалентними [[Лужноземельні метали|лужноземельними металами]], виправивши його атомну вагу на 9. Д. І. Менделєєв писав з цього приводу:
<blockquote>
«...Непорозуміння тривало кілька років. Не раз мені доводилося чути про те, що питання по атомній вазі берилію загрожує сколихнути загальність періодичного закону, може вимагати в ньому глибоких перетворень. У науковій суперечці, що стосується берилію, взяли участь чималі сили, звичайно, тому саме, що справа йшла про предмет більш багатозначний, ніж атомність порівняно рідкісного елемента; періодичний закон роз'яснювався в цих суперечках, і взаємний зв'язок елементів різних груп став більш очевидним, ніж було коли-небудь...»
</blockquote>
Довгий час головними противниками двовалентності берилію були [[Шведи|шведські]] хіміки професора [[Ларс Фредрік Нільсон]] і {{link-interwiki |Отто Петерсон |Q=Q15450666}}. У [[1878]] році вони опублікували статтю «Про отримання і валентність берилію», наприкінці якої були такі слова:
<blockquote>
«...наша думка про істинну атомну вагу і хімічну природу цього металу суперечить так званому періодичному закону, який Менделєєв прирівняв для всіх елементів, а саме не тільки тому, що при ат. масі Be = 13,8 цей метал навряд чи може бути поміщений в систему Менделєєва, але й тому, що тоді елемент з атомною вагою 9,2, як це вимагає періодичний закон, в системі був відсутній  і, напевно, ще має бути відкритий...»
</blockquote>
Перше підтвердження своїх поглядів Менделєєв знайшов в одній з маловідомих робіт [[Росіяни|російського]] хіміка {{link-interwiki |Іван Васильович Авдєєв |text=І. В. Авдєєва |Q=Q4055511}} ([[1842]]), який відносно точно приписував берилію атомну масу 9,26 (сучасна 9,0122), та вважав, що [[оксид берилію]] хімічно подібний [[Оксид магнію|оксиду магнію]]. Також на захист періодичного закону виступив [[чехи|чеський]] хімік [[Богуслав Браунер]], який вважав, що відомий [[Закон Дюлонга — Пті]], яким користувалися шведські хіміки, має деякі відступи в області малих атомних мас, до якої власне і відноситься берилій. Крім того, Браунер радив Нільсону і Петерсону визначити [[Густина|густину]] [[пара|парів]] {{li|Хлорид берилію|text=хлористого берилію|Q=Q265407}}, вважаючи, що кількісне визначення цієї характеристики допоможе точно встановити приналежність елемента до тієї чи іншої [[група періодичної системи|групи періодичної системи]]. І коли наприкінці 70-х років XIX століття ці ж шведські хіміки (колись найбільш затяті прихильники думки про тривалентний берилій) повторили свої досліди і виконали те, що радив їм Браунер (повторно визначивши атомну вагу берилію, знайшли її рівною 9,1), вони переконалися у правоті Менделєєва. В статті, що відображала результати цієї роботи, Нільсон і Петерсон написали:
<blockquote>
«...ми повинні відмовитися від раніше підтримуваної нами думки про те, що берилій тривалентний елемент ... Одночасно ми визнаємо правильність періодичного закону і в цьому важливому випадку...»
</blockquote>
У 1884 році Нільсон писав Менделєєву:
<blockquote>
«...не можу не висловити Вам мого сердечного вітання з приводу того, що і в цьому випадку, як і в багатьох інших, система виправдала себе...»
</blockquote>
Пізніше в одному з видань «Основ хімії» Д.І. Менделєєв зазначив, що «Нільсон і Петерсон — одні з головних захисників тривалентного берилію ... самі ж і пред'явили дослідні докази на користь його двовалентності».

Так берилій, колись перший камінь спотикання на шляху періодичного закону, тільки підтвердив його загальність. Завдяки періодичному закону стало більш чітким поняття щодо фізичної і хімічної сутності берилію. Образно кажучи, берилій отримав, нарешті, свій «паспорт».

З берилієм пов'язано таке відкриття як «[[нейтрон]]». А саме коли на початку 30-х років німецькі фізики [[Вальтер Боте]] і його студент [[Герберт Бекер]], бомбардуючи берилій [[Альфа-частинки|альфа частинками]], помітили так зване «берилієве випромінювання» — дуже слабке, але надзвичайно проникаюче. Воно, як було доведено пізніше, виявилося потоком нейтронів. А ще пізніше ця властивість берилію лягла в основу «нейтронних гармат» — [[Джерело нейтронів|джерел нейтронів]], що застосовуються в різних областях [[Наука|науки]] і [[Техніка|техніки]]. Так було покладено початок вивченню [[атом]]ної структури берилію.

Застосування берилію почалося в 40-х роках [[XX століття]], хоча його цінні властивості як компонента [[сплав]]ів були виявлені ще раніше, а чудові [[атомне ядро|ядерні]] - на початку 30-х років того ж [[століття]].

=== Походження назви ===
Після того як [[Луї Ніколя Воклен|Воклен]] в [[1897]] році відкрив берилієву землю, він опублікував роботу в науковому журналі «[[Annales de Chimie]]», [[редактор]] якого, запропонував для неї назву «гліцина» від {{lang-el|γλυμυς}}&nbsp;— солодка, через те що її деякі [[Солі (хімія)|солі]], які отримав Воклен під час своїх дослідів, мали солодкий смак. Новий елемент, що міститься в цій землі, відповідно було названо «глюциній» (Glucinium).

Але хіміки [[Мартін Генріх Клапрот]] та [[Андерс Густав Екеберг]], будучи противниками найменування нових елементів за випадковими властивостями їх сполук, та маючи вплив у науковому середовищі, вважали, що дана назва невдала, мотивуючи тим що солодкий смак мають сполуки й інших елементів (наприклад солі [[ітрій|ітрію]]), і у їхніх роботах «земля», відкрита Вокленом, називається берилієвою, а відповідно хімічний елемент має назву «берилій» (Beryllium).

Сучасна назва «берилій» походить від назви напівдорогоцінних каменів [[берил]]ів ({{lang-el|βήρυλλος}}), назва яких у свою чергу походить ймовірно зі слова на [[санскрит]]і «वैडूर्य» (vaidurya), яке і свою чергу походить від назви сучасного міста [[Белур]] (Веллуру) що в [[Південна Індія|Південній Індії]], неподалік [[Мадрас]]а, де з давніх часів були відомі родовища [[берил]]ів (а саме [[смарагд]]ів).

Тим не менш, в науковій літературі XIX століття, аж до 60-х років, берилій часто-густо називається «гліцієм», «гліцинієм» або «глюцинієм» (і супроводжується хімічним символом "Gl"). Нині ця назва збереглася тільки у Франції.

Цікаво відзначити, що з пропозицією називати елемент №4 берилієм ще в [[1814]] році виступав [[харків]]ський професор [[Федір Іванович Гізе]].

== Поширення ==
[[Файл:2009 Берилл сер.Минералы Украины.jpg|thumb|Зображення [[берил]]у на українській [[Поштові марки|поштовій марці]]]]
[[Файл:Beryl-130023.jpg|left|thumb|160px|[[Смарагд]] — один з видів [[берил]]ів — природних [[мінерал]]ів берилію]]
[[Файл:Beryllium OreUSGOV.jpg|thumb|Шматок [[Берилієві руди|берилієвої руди]] (монетка для масштабності)]]
Типово [[Рідкісні елементи|рідкісний]] [[Літофільні елементи|літофільний]] елемент. Середній вміст берилію в [[земна кора|земній корі]] складає 3,8 г/т (2,6 {{e|–4}} % за [[Маса|масою]]), в [[морська вода|морській воді]] 6 {{e|-7}} мг/л (надзвичайно низький)<ref>J.P. Riley and Skirrow G. Chemical Oceanography V. I, 1965</ref>. Його присутність збільшується від [[Ультраосновні гірські породи|ультраосновних]] (0,2 г/т) до [[Кислі гірські породи|кислих]] (5 г/т) та [[Лужні гірські породи|лужним]] (70 г/т) [[Гірські породи|породам]]. Зазвичай берилій зустрічається як незначна домішка в різних [[мінерал]]ах земної кори. Основна маса берилію в [[Магматичні гірські породи|магматичних породах]] пов'язана з [[плагіоклаз]]ами, де берилій заміщає [[кремній]]. Проте найбільші його концентрації характерні для деяких темнокольорових мінералів і [[мусковіт]]у (десятки, рідше сотні г/т). У лужних пегматитах берилій встановлюється в невеликих кількостях у складі рідкісних мінералів: {{link-interwiki |Евдидиміт |text=евдидиміту |Q=Q1372252}}у, {{link-interwiki |Чкаловіт |text=чкаловіту |Q=Q2729670}}у, [[анальцим]]у і [[лейкофан]]у, де він входить в [[аніон]]у групу. І все ж, якщо в лужних породах берилій майже повністю розсіюється, то при формуванні кислих гірських порід він може накопичуватися в [[Мінерали постмагматичні|постмагматичних продуктах]] — [[пегматит]]ах та пневматоліто-гідротермальних родовищах (тобто родовищах, що утворилися в результаті взаємодії високотемпературних парів і розчинів з певними типами гірських порід). Постмагматичні розчини виносять берилій з [[Магма|магми]] у вигляді [[фтор]]вмісних [[Еманація (мінералогія)|еманацій]] і [[Комплексні сполуки|комплексних сполук]] в [[Асоціація молекул|асоціації]] з [[вольфрам]]ом, [[олово]]м, [[молібден]]ом і [[Літій|літієм]]. У кислих пегматитах утворення значних скупчень берилію пов'язано з процесами [[Альбітизація|альбітизації]] і [[Мусковітизація|мусковітизації]].

І лише незначна частина земного берилію сконцентрована у власних [[:Категорія:Мінерали берилію|берилієвих мінералах]]. Їх відомо більше 50 (точніше поки 54), але тільки шість з них вважаються більш-менш поширеними ([[берил]], [[хризоберил]], [[бертрандит]], [[фенакіт]], [[гельвін]], [[даналіт]]). Берилій утворює власні мінерали також і у [[пегматит]]ах, але частина його (бл. 10 %) знаходиться в [[ізоморфізм (хімія)|ізоморфній]] формі в [[Породотвірні мінерали|породотвірних]] і [[Другорядні мінерали|другорядних мінералах]] ([[мікроклін]]і, [[альбіт]]і, [[кварц]]і, [[слюда]]х, та ін.). А серйозне [[Промисловість|промислове]] значення набув поки тільки один берил, відомий людині з глибокої давнини. Берили зустрічаються в [[граніт]]них пегматитах, наявних майже у всіх країнах [[земля|земної кулі]]. Це красиві, в основному зеленуваті [[кристал]]и, що досягають іноді дуже великих розмірів. Відомі берили-гіганти вагою до [[Тонна|тонни]] і [[довжина|завдовжки]] до 9 [[метр]]ів. Деякі різновиди берилу вважаються [[Дорогоцінне каміння|дорогоцінним камінням]]: [[аквамарин]] — блакитний, зеленувато-блакитний; [[смарагд]] — густо-зелений, яскраво-зелений; [[Геліодор (мінерал)|геліодор]] — жовтий. Відомі ряд інших різновидів берилу, що розрізняються забарвленням (темно-сині, рожеві, червоні, блідо-блакитні, безбарвні та ін.), всі вони мають подібний хімічний склад&nbsp;— Be<sub>3</sub>Al<sub>2</sub>(SiO<sub>3</sub>)<sub>6</sub>, а [[колір]] їм надають домішки різних елементів. Наразі їх навчилися [[Хімічний синтез|синтезувати]] штучно.

=== Родовища ===
Берилієві поклади присутні в багатьох [[країна]]х світу. Найбільш великі [[Родовище|родовища]] його знаходяться в [[Бразилія|Бразилії]] та [[Аргентина|Аргентині]], а також у [[Африка|Африці]], [[Індія|Індії]], [[Казахстан]]і, [[Росія|Росії]] ([[Бурятія]], [[Сибір]]) та ін. На їх частку припадає приблизно 40 % видобутку берилу. Розвідані запаси приблизно 400 тис. т.

== Ізотопи ==
{{main|Ізотопи берилію}}

Представниками природних [[ізотоп]]ів берилію є: єдиний {{link-interwiki |Стабільні ізотопи |text=стабільний ізотоп |Q=Q878130}} [[Берилій-9|9Be]] (поширеність ~100%); та двоє [[Радіонукліди|радіоактивних]] [[Берилій-10|<sup>10</sup>Be]] ({{T 1-2}} — 1,36 {{e|6}} [[рік|років]]) і [[Берилій-7|<sup>7</sup>Be]] ({{T 1-2}} — 53,12 [[доба|діб]]).

Багато [[Вчений|вчених]] вважають, що на Землі ізотопи берилію <sup>10</sup>Ве і <sup>7</sup>Be утворюються не в надрах, а в [[Атмосфера Землі|атмосфері]] — в результаті впливу [[Космічні промені|космічних променів]] на ядра [[азот]]у і [[кисень|кисню]]. Незначні домішки цих ізотопів виявлені в [[дощ]]і, [[сніг]]у, [[повітря|повітрі]], в [[метеорит]]ах і [[Пелагічні відклади|морських відкладеннях]]. [[Атом]]и ізотопу <sup>10</sup>Be (період напіврозпаду близько 1,4 млн років) народжуючись в атмосфері, на висоті приблизно 25 км, разом з [[Атмосферні опади|опадами]] потрапляють в [[океан]] і осідають на дні. Берилій-10 акумулюється у морських [[мул]]ах і викопних кістках (кістки сорбують берилій з природних вод). Прогнозують якщо зібрати воєдино весь <sup>10</sup>Ве, що знаходиться в атмосфері, водних басейнах, [[ґрунт]]і і на дні океану, то вийде досить значна цифра — близько 800 т. Життя іншого радіоізотопу — берилію-7 — значно коротше: його [[період напіврозпаду]] дорівнює всього 53 дням. Тому не дивно, що кількість його на [[Земля|Землі]] вимірюється [[грам]]ами. Ізотоп <sup>7</sup>Be може бути отриманий і в [[циклотрон]]і, але це дорого обійдеться. Окрім цих відомі ще 9 радіоактивних ізотопів берилію з масовими числами від <sup>5</sup>Be до <sup>16</sup>Be.

Цікаво, що берилій — єдиний елемент періодичної системи, що має при парному номері всього один стабільний ізотоп.

== Фізичні властивості ==
Берилій — легкий (в півтора рази легше [[Алюміній|алюмінію]]), твердий (один із найтвердіших металів у чистому вигляді (5,5 балів за [[Шкала Мооса|Моосом]]) (поступається тільки [[Іридій|іридію]], [[Осмій|осмію]], [[вольфрам]]у і [[Уран (хімічний елемент)|урану]]) (їм можна різати [[скло]])), відносно міцний (модуль пружності — 300 ГПа (у сталей — 200–210 ГПа)), але водночас доволі крихкий (ударна в'язкість 10–50 {{Дріб|кДж|м2}} (0,1–0,5 {{Дріб|кгс·м|см2}})) [[метал]] сріблясто-сірого кольору. В берилії дуже добре поширюються [[звук]]ові хвилі — 12 600 {{М на с}}, що в 2–3 рази більше, ніж в інших металах. До температури 1277 {{Гр.C}} існує стійкий α-Ве ([[гексагональна|гексагональна-щільноупакована]] [[кристалічна ґратка|ґратка]] з [[період кристалічної ґратки|параметрами]] а = 0,22855 нм, с = 0,35833 нм), а при [[температура]]х, що передують [[Плавлення|плавленню]] металу (1277–1287&nbsp;°C) переходить в β-Be з [[кубічна сингонія|кубічною ґраткою]]. Берилій володіє найвищою зі всіх металів [[Теплоємність|теплоємністю]], 1,80 {{Дріб|кДж|(кг·К)}} (0,43 {{Дріб|ккал|(кг·°С)}}), високою [[теплопровідність|теплопровідністю]], 178 {{Дріб|Вт|(м·К)}} (0,45 {{Дріб|кал|(см·сек·°С)}}) при 50 °С, низьким [[Електроопір|електроопором]], 3,6–4,5 мкОм·см при 20 °С; [[Теплове розширення|коефіцієнт лінійного розширення]] 10,3–131 (25–100 °С); межа міцності берилію при розтягуванні 200–550 {{Дріб|Мн|м2}} (20–55 {{Дріб|кгс|мм2}}), подовження 0,2–2 %. Ці властивості залежать від якості і структури металу і помітно змінюються з температурою. [[Механічні властивості матеріалу|Механічні властивості]] берилію залежать від чистоти металу, величини зерна і текстури, яка визначається характером обробки. Обробка [[тиск]]ом приводить до певної орієнтації [[кристал]]ів берилію, виникає [[анізотропія]], і стає можливе  поліпшення властивостей. При цьому межа міцності у напрямі витяжки доходить до 400–800 {{Дріб|Мн|м2}} (40–80 {{Дріб|кгс|мм2}}), межа плинності 250–600 {{Дріб|Мн|м2}} (25–60 {{Дріб|кгс|мм2}}), а відносне подовження до 4–12 %. Механічні властивості в напрямку, [[Перпендикулярність|перпендикулярному]] витяжці, майже не змінюються. Температура переходу берилію з [[Крихкість|крихкого]] стану в [[Пластичність|пластичний]] 200–400 °С. Виходить що берилій володіє одночасно і легкістю, і міцністю, і теплостійкістю.

З'ясовано, що його відрізняє малий перетин захоплення нейтронів і великий перетин їх розсіювання. Іншими словами, берилій (а також його [[Оксид берилію|окис]]) розсіює нейтрони, змінює напрямок їх руху і уповільнює їх швидкість до таких величин, при яких ланцюгова реакція може протікати більш ефективно. На всіх цих властивостях ґрунтується застосування берилію в атомній техніці — він один із найнеобхідніших їй елементів.

== Хімічні властивості ==
Берилій&nbsp;— типовий [[амфотерність|амфотерний елемент]] (тобто має властивості і [[метал]]у, і [[неметал]]у, однак металічні все ж переважають), в хімічних сполуках характерна тільки одна [[ступінь окиснення]] +2 (конфігурація зовнішніх електронів 2s<sup>2</sup>), та володіє високою хімічною активністю. За багатьма хімічними властивостями берилій більше схожий на [[алюміній]], ніж на [[магній]], що знаходиться безпосередньо під ним  (прояв «{{link-interwiki |Діагональна схожість |text=«діагональної подібності» |Q=Q386039}}»).

Водночас металічний берилій при [[кімнатна температура|кімнатній температурі]] відносно мало реакційноздатний (компактний берилій дуже стійкий проти [[Корозія|корозії]]), і тому при кімнатній температурі берилій реагує помітно тільки з [[фтор]]ом, а при невеличкому нагріванні і з [[хлор]]ом, утворюючи {{link-interwiki |Фторид берилію |text=фторид |Q=Q416310}} та {{link-interwiki |Хлорид берилію |text=хлорид |Q=Q265407}} відповідно:
: <math>\mathrm{Be + F_2 \longrightarrow BeF_2}</math>
: <math>\mathrm{Be + Cl_2 \longrightarrow BeCl_2}</math>

Він, як і [[алюміній]], покривається при взаємодії з [[повітря]]м тонкою та міцною оксидною (ВеО) плівкою, що захищає метал від дії [[Кисень|кисню]] навіть при високих температурах ([[пасивація]]).  Лише за порогом 600&nbsp;°C починає швидко [[Окиснення|окислюватися]], а при температурі 1200&nbsp;°C металічний берилій [[Горіння|згоряє]] яскравим [[полум'я]]м, перетворюючись у [[Оксид берилію|оксид BeO]] (білий [[порошок]]) та {{link-interwiki |Нітрид берилію |text=нітрид Be3N2 |Q=Q3271346}}:
: <math>\mathrm{2Be + O_2 \longrightarrow 2BeO}</math>

: <math>\mathrm{3Be + N_2 \longrightarrow Be_3N_2}</math>

Теж саме стосується і [[Вода|води]], з якою та водяною парою берилій у компактному вигляді завдяки оксидній плівці не реагує навіть при температурі червоного розжарювання, хоча знаходиться в ряду стандартних потенціалів значно лівіше [[Водень|водню]], з яким берилій також практично не реагує навіть при нагріванні до 1000&nbsp;°C. Через це [[гідрид берилію]] (полімер, стійкий до 240 °С) доводиться отримувати непрямим шляхом, наприклад при розкладанні [[берилійорганічні сполуки|берилійорганічних сполук]], чи наприклад за реакцією (проведеної в ефірному розчині):
: <math>\mathrm{BeCl_2 + 2LiH \longrightarrow BeH_2 + 2LiCl}</math>

Відповідний {{link-interwiki |Гідроксид берилію |text=гідроксид |Q=Q419729}} Be(OH)<sub>2</sub> — [[полімер]]на, нерозчинна у воді, амфотерна сполука, причому як основні (з утворенням Be<sup>2+</sup>), так і кислотні (з утворенням [Be(OH)<sub>4</sub>]<sup>2-</sup>) властивості виражені слабо:
: <math>\mathrm{Be(OH)_2 + 2HCl \longrightarrow BeCl_2 + 2H_2O}</math>

: <math>\mathrm{Be(OH)_2 + 2KOH \longrightarrow K_2[Be(OH)_4]}</math>

Дією на {{link-interwiki |гідроксид берилію |Q=Q419729}} розчинами [[Карбонові кислоти|карбонових кислот]] або при упарюванні розчинів їх берилієвих солей отримують [[оксисолі]] берилію, наприклад, {{link-interwiki |Оксиацетат берилію |text=оксиацетат |Q=Q3788373}} Be<sub>4</sub>O(CH<sub>3</sub>COO)<sub>6</sub>. Ці сполуки містять тетраедричне угруповання Be<sub>4</sub>O, по шести ребрах цього [[тетраедр]]у розташовуються [[ацетат]]ні групи. Такі сполуки відіграють велику роль у процесах очищення берилію, так як вони не розчиняються у воді, але добре розчиняються в органічних [[розчинник]]ах і легко [[Сублімація (фізика)|сублімуються]] у [[вакуум]]і.

Вище 600&nbsp;°C берилій реагує з іншими [[Галогени|галогенами]] та [[сірководень|сірководнем]], взаємодіє з [[азот]]ом при температурі вище 650 °С та [[аміак]]ом при вище 1200&nbsp;°C, з якими утворює {{link-interwiki |Нітрид берилію |text=нітрид |Q=Q3271346}} Be<sub>3</sub>N<sub>2</sub>, а при температурі вище 1700 °С з [[Вуглець|вуглецем]], утворюючи {{link-interwiki |Карбід берилію |text=карбід |Q=Q411605}} Ве<sub>2</sub>С:
: <math>\mathrm{2Be + C \longrightarrow Be_2C}</math>

[[Дисперсність|Дрібнодисперсний]] порошок берилію може згоряти в [[пара]]х [[сірка|сірки]], [[селен]]у, [[телур]]у:
: <math>\mathrm{Be + S \longrightarrow BeS}</math>

Всі ці реакції супроводжуються виділенням великої кількості [[тепло]]ти, тому що міцність [[Кристалічна ґратка|кристалічних ґраток]] утворюваних сполук (BeO, BeS, Be<sub>3</sub>N<sub>2</sub>, BeCl<sub>2</sub> та ін.) доволі велика. При високих температурах берилій взаємодіє з більшістю металів, утворюючи [[бериліди]], з алюмінієм і кремнієм дає [[Евтектика|евтектичні]] сплави.

Берилій легко розчиняється [[Плавикова кислота|плавиковою]], [[соляна кислота|соляною]], розбавленою [[Сірчана кислота|сірчаною]] [[кислота]]ми, слабо реагує з концентрованою сірчаною і розведеною [[Азотна кислота|азотною]] кислотами і як це не дивно, не реагує з концентрованою азотною (від неї як і від кисню, берилій захищений окисидною плівкою ([[пасивація]])):
: <math>\mathrm{Be + 2HCl \longrightarrow BeCl_2 + H_2 \uparrow}</math>

Реакція берилію з водними розчинами [[Луги (хімія)|лугів]] супроводжується виділенням водню і утворенням [[гідроксоберилат]]ів:
: <math>\mathrm{Be + 2NaOH + 2H_2O \longrightarrow Na_2[Be(OH)_4] + H_2 \uparrow}</math>

При проведенні реакції з [[розплав]]ами лугів при 400–500&nbsp;°C утворюються солі-[[берилат]]и ([[діоксоберилати]]), подібні [[Алюмінати|алюмінатам]] (багато з яких мають [[Солодкий смак|солодкуватий]] смак (завдяки [[іон]]ам [Be(OH)<sub>4</sub>]<sup>2-</sup> та [Be(OH<sub>2</sub>)<sub>4</sub>]<sup>2+</sup>, що утворюються під час гідролізу), але куштувати на [[смак]] їх не можна — майже всі берилати [[Отрути|отруйні]]):
:: <math>\mathrm{Be + 2NaOH \longrightarrow Na_2BeO_2 + H_2 \uparrow}</math>

Солі берилію сильно [[Гігроскопічність|гігроскопічні]] і за невеликим винятком (фосфат, карбонат) добре розчиняються у воді, їх водні розчини внаслідок [[гідроліз]]у мають кислу реакцію. У більшості сполук берилій проявляє координаційне число 4. Так, у структурі твердого BeCl<sub>2</sub> є ланцюжки з містковими [[атом]]ами [[хлор]]у. За рахунок утворення міцних [[тетраедр]]ичних [[аніон]]ів багато сполук берилію вступають у реакції з солями інших металів. Наприклад фторид BeF<sub>2</sub> з [[фторид]]ами [[Лужні метали|лужних металів]] і [[амоній|амонію]] утворює [[фторберилат]]и (які мають велике промислове значення) (наприклад K<sub>2</sub>BeF<sub>4</sub>):
: <math>\mathrm{BeF_2 + 2KF \longrightarrow K_2[BeF_4]}</math>

Розчинність домішкових елементів в берилії надзвичайно мала. [[Розплав]]лений берилій дуже реакційноздатний, він взаємодіє з більшістю [[оксид]]ів, [[нітрид]]ів, [[сульфід]]ів і [[карбід]]ів. І тому поки єдино придатним матеріалом на [[Тигель|тиглі]] для плавки берилію слугує [[оксид берилію]]. Окис берилію (BeO) володіє і іншими цінними властивостями і в деяких випадках конкурує з самим берилієм. Відомий ряд складних берилійорганічних сполук, гідроліз і окислення деяких з них протікають з [[вибух]]ом. Деякі сполуки берилію служать [[каталізатор]]ами [[Хімічна реакція|хімічних реакцій]].

== Отримання ==
Добування берилію з його природних [[мінерал]]ів (в основному [[берил]]у) включає декілька стадій, при цьому особливо важливо відокремити берилій від схожого за властивостями супутника в мінералах — [[Алюміній|алюмінію]].

Основним методом [[Виробництво|виробництва]] берилію є відновлення його {{li|Фторид берилію|text=фториду|Q=Q416310}} металевим [[магній|магнієм]] при 900–1300&nbsp;°С:

: <math>\mathrm{BeF_2 + Mg \longrightarrow Be + MgF_2}</math>

При цьому фторид отримують з {{li|Гідроксид берилію|text=гідроксиду|Q=Q419729}}, а гідроксид з берилієвого концентрату. Вже перший прогін цих технологічних сходів складається з декількох ступенів: [[концентрат]] піддають термообробці, подрібненню, потім на нього послідовно діють [[сірчана кислота|сірчаною кислотою]], водою, розчинами [[аміак]]у і [[їдкий натр|їдкого натру]], спеціальними [[Комплексні сполуки|комплексноутворювачами]]. Одержаний [[берилат натрію]] [[гідроліз]]ують, і на [[Центрифуга|центрифузі]] відокремлюють гідроокис. Гідроокис перетворюється на фторид теж лише після кількох операцій, кожна з яких досить складна і трудомістка. [[Відновлення]] магнієм йде при температурі 900&nbsp;°C, хід процесу ретельно контролюється. Важлива деталь: тепло, що виділяється в реакції, поглинається з тією ж швидкістю, що і виділяється. Отриманий рідкий метал виливають у [[графіт]]ові [[Виливниця|виливниці]], але він забруднений шлаком, і тому його ще раз переплавляють у [[вакуум]]і.

За іншим методом можна також, наприклад, сплавити [[берил]] з [[Гексафторосилікат натрію|гексафторосилікатом натрію]] Na<sub>2</sub>SiF<sub>6</sub>:
: <math>\mathrm{Be_3Al_2(SiO_3)_6 + 12Na_2SiF_6 \longrightarrow 6Na_2SiO_3 + 2Na_3AlF_6 + 3Na_2[BeF_4] + 12SiF_4}</math>

В результаті сплаву утворюються [[кріоліт]] Na<sub>3</sub>AlF<sub>6</sub>&nbsp;— погано розчинна у воді [[Хімічна сполука|сполука]], а також розчинний у воді [[флуороберилат натрію]] Na<sub>2</sub>[BeF<sub>4</sub>]. Його далі [[вилуговування|вилуговують]] водою. Для глибшого очищення берилію від алюмінію застосовують обробку отриманого [[розчин]]у, [[карбонат амонію|карбонатом амонію]] (NH<sub>4</sub>)<sub>2</sub>CO<sub>3</sub>. При цьому алюміній [[осад|осідає]] у вигляді [[гідроксид алюмінію|гідроксиду]] Al(OH)<sub>3</sub>, а берилій залишається в розчині у вигляді розчинного комплексу (NH<sub>4</sub>)<sub>2</sub>[Be(CO<sub>3</sub>)<sub>2</sub>]. Цей комплекс потім розкладають до [[оксид берилію|оксиду берилію]] ВеО при прожаренні:
:<math>\mathrm{(NH_4)_2[Be(CO_3)_2] \longrightarrow BeO + H_2O + 2NH_3 \uparrow  + 2CO_2 \uparrow}</math>

Інший метод очищення берилію від алюмінію базується на тому, що {{li|оксиацетат берилію|Q=Q3788373}} Be<sub>4</sub>O(CH<sub>3</sub>COO)<sub>6</sub>, на відміну від [[оксиацетат алюмінію|оксиацетату алюмінію]] [Al<sub>3</sub>O(CH<sub>3</sub>COO]<sup>+</sup>CH<sub>3</sub>COO<sup>−</sup>, має [[Молекула|молекулярну]] будову і легко [[Сублімація (фізика)|сублімується]] при нагріванні.

Відомий також спосіб переробки берилу, в якому спочатку берил обробляють концентрованою [[сульфатна кислота|сірчаною кислотою]] при температурі 300&nbsp;°C, а потім сплав вилуговують водою. [[Сульфат]]и [[сульфат алюмінію|алюмінію]] і [[сульфат берилію|берилію]] при цьому переходять в розчин. Після додавання до розчину [[сульфат калію|сульфату калію]] K<sub>2</sub>SO<sub>4</sub> алюміній видаляють з розчину у вигляді [[алюмокалієвий галун|алюмокалієвого галуну]] KAl(SO<sub>4</sub>)<sub>2</sub>·12H<sub>2</sub>O. Подальше очищення берилію від алюмінію проводять так само, як і в попередньому методі.

Існує й такий спосіб переробки берилу. Роздрібнений берил змішують з вуглецем (сажею) і прожарюють у струмені хлору (при цьому леткі хлориди кремнію та алюмінію вилітають, а берилію хлорид залишається):
: <math>\mathrm{Be_3Al_2(SiO_3)_6 + 18C + 18Cl_2 \longrightarrow 3BeCl_2 + Al_2Cl_6 \uparrow + 6SiCl_4 \uparrow + 18CO \uparrow}</math>

Нарешті, відомий і такий спосіб переробки берилу. Вихідний мінерал спочатку сплавляють з [[поташ]]ем K<sub>2</sub>CO<sub>3</sub>. При цьому утворюються [[берилат калію|берилат]] K<sub>2</sub>BeO<sub>2</sub> і {{li|алюмінат калію|Q=Q636634}} KAlO<sub>2</sub>:
: <math>\mathrm{Be_3Al_2(SiO_3)_6 + 10K_2CO_3 \longrightarrow 3K_2BeO_2 + 2KAlO_2 + 6K_2SiO_3 + 10CO_2 \uparrow}</math>

Після вилуговування водою отриманий розчин підкислюють сірчаною кислотою. В результаті в [[осад]] випадає [[кремнієва кислота]]. З фільтрату далі вилучають алюмокалієвий галун, після чого в розчині з [[катіон]]ів залишаються тільки іони Ве<sup>2+</sup>.

З отриманого тим або іншим способом оксиду берилію ВеО потім отримують {{li|Флуорид берилію|text=флуорид|Q=Q416310}}, з якого магнійтермічним методом відновлюють металевий берилій:
: <math>\mathrm{BeF_2 + Mg \longrightarrow MgF_2 + Be}</math>

Металевий берилій можна отримати також електролізом розплаву [[Хлорид берилію|BeCl<sub>2</sub>]] і [[Хлорид натрію|NaCl]] при температурах близько 350&nbsp;°C. Вихідні солі берилію виділяють при переробці [[Берилієві руди|берилієвої руди]]. Отриманий метал переплавляють у вакуумі.

Металевий берилій надвисокої чистоти (необхідний для новітньої техніки й особливо для ядерної енергетики) отримують різними методами. Найосновніші з них: [[Вакуумна дистиляція|дистиляція у вакуумі]], [[зонне плавлення]] в електронно-променевих печах, [[Рафінування металів#Електролітичне рафінування|анодне (електролітичне) рафінування]].

Через труднощі одержання якісних [[Виливок|виливків]], [[Заготовка деталі|заготовки]] для виробів з берилію готують методами [[Порошкова металургія|порошкової металургії]]. Берилій подрібнюють в [[порошок]] і піддають гарячому [[Пресування|пресуванню]] у вакуумі при 1140–1180&nbsp;°С. [[Пруток|Прутки]], [[Труба (техніка)|труби]] та інші [[Профіль (виріб)|профілі]] отримують витискуванням при 800–1050&nbsp;°С (гаряче витискування) або при 400–500&nbsp;°С (тепле витискування). [[Лист (матеріал)|Листи]] з берилію отримують прокаткою гарячепресованих заготовок або видавлених смуг при 760–840&nbsp;°С. Застосовують і інші види обробки — [[кування]], [[штампування]], [[волочіння]]. При механічній обробці берилію користуються твердосплавним інструментом.

У вигляді [[проста речовина|простої речовини]] в XIX столітті берилій отримували дією [[калій|калію]] на безводний [[хлорид берилію]]:
: <math>\mathrm{BeCl_2 + 2K \longrightarrow Be + 2KCl}</math>

А трохи пізніше — електролізом розплаву [[Флуороберилат барію|флуороберилату барію]] Ba[BeF<sub>4</sub>]:
: <math>\mathrm{Ba[BeF_4] \longrightarrow BaF_2 + Be + F_2 \uparrow}</math>

=== Виробництво ===
Станом на 2000 рік основними [[країна]]ми-виробниками берилію були: [[Сполучені Штати Америки|США]] (з великим відривом)([[Brush Wellman Inc.]]&nbsp;— компанія у [[Сполучені Штати Америки|США]], основний виробник берилію у [[світ]]і), а також [[Китай]] та [[Казахстан]]. На частку інших країн припадало менше 1&nbsp;% світового видобутку<ref>[http://www.rusimpex.ru/Content/Economics/Conjuncture/00_11011.htm Состояние и перспективы мирового рынка бериллия] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071230062606/https://www.rusimpex.ru/Content/Economics/Conjuncture/00_11011.htm |date=30 грудня 2007 }}{{ref-ru}}</ref>.

== Застосування ==
Широке виробництво чистого берилію почалося після [[друга світова війна|2-ї світової війни]]. Завдяки поєднанню його цінних властивостей, іноді, здавалося б протилежно взаємовиключних, він знайшов застосування у багатьох напрямах:

=== Металургія ===
[[Файл:Оксид бериллия 99,9 %.jpg|thumb|Вогнетривкий виріб з [[Оксид берилію|оксиду берилію]] (99,9&nbsp;%)]]
* Берилій додається до багатьох [[сплав]]ів, бо легко утворює сплави з багатьма металами, надаючи їм більшу [[твердість]], [[міцність]], [[жаротривкість]] та [[корозієстійкість]]. Добавки берилію облагороджують сплави на основі алюмінію і магнію. Лише невеличкі кількості берилію (досить 0,005&nbsp;%) набагато зменшують втрати магнієвих сплавів від горіння і окиснення при плавці і литті. Одночасно поліпшується якість [[Виливок|виливків]], значно спрощується [[технологія]] тощо.
* Окрім як вводячи берилій в ті чи інші сплави, для запобігання швидкого зносу деталей, їх іноді [[Берилізація|берилізують]] — насичують їх поверхню берилієм шляхом дифузії. Робиться це так: сталеву деталь опускають у берилієвий порошок і витримують у ньому при 900—1100&nbsp;°C протягом 10—15 годин. Поверхня деталі покривається твердою хімічною сполукою берилію з залізом і вуглецем. Цей міцний панцир товщиною всього 0,15–0,4 мм надає деталям жаростійкість і стійкість до [[морська вода|морської води]] і [[азотна кислота|азотної кислоти]].
{{Фотоколонка|Beryllium Copper Adjustable Wrench.jpg|CuBe Tool.jpg|ш=220|текст= [[Гайковий ключ]] та [[плоскогубці]] з берилієвої бронзи (не створюють [[Іскра|іскр]])}}
* [[Берилієва бронза]] — один зі [[сплав]]ів берилію — це [[матеріал]], що дозволив вирішити багато складних технічних завдань. З неї роблять [[Пружина|пружини]], [[Ресора|ресори]], [[амортизатор]]и, [[підшипник]]и, [[Шестерня|шестерні]] і багато інших виробів, від яких потрібні велика міцність, хороша опірність втомі і [[Корозія|корозії]], збереження [[Пружність|пружності]] в широкому інтервалі температур, високі електро- та теплопровідні характеристики. Берилієвими [[бронза]]ми називають [[сплав]]и [[Мідь|міді]] з 0,2–4 % берилієм. На відміну від чистого берилію вони добре піддаються механічній обробці, з них можна, наприклад, виготовити стрічки товщиною всього 0,1 мм. Розривна міцність цих бронз більша, ніж у багатьох [[Легована сталь|легованих сталей]]. Ще одна примітна деталь: з плином часу більшість матеріалів, в тому числі і метали, «втомлюються» і втрачають міцність. Берилієві бронзи — навпаки. При старінні їхня міцність зростає. Вони [[Магнетизм|немагнітні]]. Крім того, вони не [[Іскра|іскрять]] при ударі.
* Оксид берилію застосовується як дуже важливий [[Вогнетриви|вогнетривкий матеріал]] (вважається одним з найкращих вогнетривких матеріалів) в спеціальних випадках. Висока [[тугоплавкість]] ([[температура плавлення]] 2570&nbsp;°C), значна хімічна стійкість і велика [[теплопровідність]] (найтеплопровідніший з усіх оксидів) якого, дозволяють застосовувати його в багатьох галузях [[Техніка|техніки]], зокрема для [[Футерування (термоізоляція)|футерування]] безсердечникових індукційних печей і тиглів для плавки різних металів та сплавів. Цікаво, що окис берилію абсолютно інертний по відношенню до металевого берилію, і тому є поки єдиним матеріалом, з якого виготовляють [[Тигель|тиглі]] для плавки берилію у [[вакуум]]і.
* [[Галогеніди]] а саме [[фторид берилію|фторид]] і [[хлорид берилію]] використовуються і мають велике значення в процесі переробки [[Берилієві руди|берилієвих руд]].

=== Авіаційна та аерокосмічна техніка ===
* Одним із споживачів берилієвої бронзи є [[авіаційна промисловість]]. Стверджують, що в сучасному важкому [[літак]]у налічується більше тисячі [[Деталь машини|деталей]] з берилієвої бронзи. У виробництві [[Гальма|гальм]] для аерокосмічної техніки, [[Тепловий екран|теплових екранів]] і [[Система наведення|систем наведення]] з нею не може конкурувати практично жоден [[Конструкційні матеріали|конструкційний матеріал]].
* [[Бериліди]] ([[Інтерметаліди|інтерметалічні]] сполуки берилію з [[тантал]]ом, [[Ніобій|ніобієм]], [[Цирконій|цирконієм]] та іншими [[Тугоплавкі метали|тугоплавкими металами]]) застосовуються як конструкційні матеріали для [[двигун]]ів і [[Фюзеляж|обшивки]] ракет та літаків, а також в атомній техніці, бо мають виняткову твердість і стійкість проти окислення, а найкращою технічною характеристикою берилідів слугує той факт, що вони можуть пропрацювати більше 10 [[Година|годин]] при температурі 1650&nbsp;°C.
* Велика теплопровідність (в 4 рази вище, ніж у сталі), велика теплоємність і жаростійкість дозволяють використовувати сплави берилію в теплозахисних конструкціях [[космічний корабель|космічних кораблів]]. Так наприклад, з берилію був зроблений зовнішній тепловий захист [[капсула|капсули]] космічного кораблю [[Меркурій-Атлас-6|«Френдшип-7»]], на якому [[Джон Гленн]] першим з американських космонавтів здійснив (після [[Гагарін Юрій Олексійович|Юрія Гагаріна]] і [[Титов Герман Степанович|Германа Титова]]) [[орбіта]]льний політ.
* Зокрема, завдяки здатності зберігати високу точність і стабільність розмірів берилієві деталі використовують в [[гіроскоп]]ах — приладах, що входять в систему орієнтації та стабілізації [[Ракета-носій|ракет]], космічних кораблів і [[Штучний супутник|штучних супутників Землі]].
[[Файл:CANDU fuel bundles.jpg|thumb|Два [[Тепловидільний елемент|твели]] зі сплаву на основі [[Оксид берилію|оксиду берилію]]]]

=== Ядерна енергетика ===
[[Файл:Beryllium target.jpg|thumb|Берилієва мішень, призначення якої "перетворювати" пучок [[протон]]ів на пучок [[нейтрон]]ів.]]
* Поєднання малого перетину [[Нейтронний захват|захоплення]] теплових [[нейтрон]]ів (0,009 [[барн]] на [[атом]]), малої [[Атомна маса|атомної маси]] і задовільної стійкості в умовах [[Радіоактивність|радіації]] що зберігається і при дуже високій температурі, робить берилій одним з найкращих матеріалів для виготовлення [[Сповільнювач нейтронів|сповільнювачів]] (з усіх твердих матеріалів берилій вважається найкращим сповільнювачем нейтронів) і [[Відбивач нейтронів|відбивачів]] нейтронів (що дозволяє міняти їх напрямок, повертати нейтрони в [[Активна зона|активну зону реактора]], протидіяти їх витоку) в [[атомний реактор|атомних реакторах]]. Це використання дозволяє набагато зменшити розміри активної зони реакторів, збільшити робочу температуру і ефективніше використовувати [[ядерне паливо]]. Тому, незважаючи на високу вартість берилію, його використання вважають економічно виправданим, особливо в невеликих енергетичних реакторах для [[літак]]ів і [[Судно|морських суден]].
* Також матеріалом для сповільнювачів та відбивачів нейтронів може слугувати [[оксид берилію]], в деяких напрямах як більш ефективний, ніж чистий берилій.
* [[Оксид берилію]] став важливим матеріалом для виготовлення оболонок [[Тепловидільний елемент|тепловиділяючих елементів]] (твелів) атомних реакторів. У твелах особливо велика щільність нейтронного потоку, в них — найвища температура, найбільші напруги і всі умови для [[Корозія|корозії]]. Оскільки [[Уран (хімічний елемент)|уран]] корозійно нестійкий і недостатньо міцний, його доводиться захищати спеціальними оболонками, як правило, з BeO.
* Також оксид берилію в суміші з окисом [[уран (хімічний елемент)|урану]] застосовується як дуже ефективне [[ядерне пальне]].
* [[Берилій-9|9Be]] у сумішах із деякими [[Радіоактивність|α-радіоактивними]] [[нуклід]]ами використовують у ампульних [[Джерело нейтронів|нейтронних джерелах]], так як при взаємодії ядер берилію-9 і [[Альфа-частинки|α-частинок]] виникають [[нейтрон]]и:
: <math>\mathrm{{}^{9}_4 Be + {}^{4}_2 \alpha \to {}^{1}{}^{2}_6 C + {}^{1}_0 n}</math>
* Сплав фториду берилію з {{li|Фторид літію|text=фторидом літію|Q=Q409319}} застосовується як [[теплоносій]] і [[розчинник]] солей [[Уран (хімічний елемент)|урану]], [[Плутоній|плутонію]], [[Торій|торію]] у високотемпературних рідиносольових атомних реакторах.
* [[Фторид берилію]] використовується в атомній техніці для [[зварювання]] скла, вживаного для регулювання невеликих потоків нейтронів. Найтехнологічніший і якісний склад такого [[Скло|скла]] — ([[Фторид берилію|BeF<sub>2</sub>]] — 60&nbsp;%, {{li|Тетрафторид плутонію|text=PuF4|Q=Q411484}} — 4&nbsp;%, {{li|Трифторид алюмінію|text=AlF3|Q=Q409057}} — 10&nbsp;%, {{li|Фторид магнію|text=MgF2|Q=Q411752}} — 10&nbsp;%, [[Фторид кальцію|CaF<sub>2</sub>]] — 16&nbsp;%).

=== Рентгенотехніка ===
[[Файл:Be foil square.jpg|thumb|Віконце з берилієвої [[Фольга|фольги]], вмонтоване в [[Сталь|сталевий]] корпус [[Рентгенівський апарат|рентгенівського апарату]], яке призначене для пропускання [[Рентгенівське випромінювання|рентгенівських променів]]]]
* Завдяки малій атомній вазі берилій пропускає в 17 разів більше м'яких [[рентгенівське випромінювання|рентгенівських променів]], ніж алюміній такої ж товщини, тобто небажане поглинання випромінювання набагато менше, і тому з  нього виготовляють віконця [[Рентгенівська трубка|рентгенівських трубок]] (через які випромінювання виходить назовні) і віконця рентгенівських та широкодіапазонних [[гама детектор|гама-детекторів]], через які випромінювання проникає в [[детектор]].

=== Електроніка ===
* [[Кераміка]] на основі окису берилію стала матеріалом корпусів так званих [[Лампа біжної хвилі|ламп біжної хвилі]] — дуже ефективних [[Електровакуумна лампа|радіоламп]], що не втратили свого значення навіть під потужним натиском [[напівпровідник]]ів.

=== Оптичні прилади ===
* Знайшов застосування і [[алюмінат берилію]], з якого виготовляють твердотільні випромінювачі (стрижні, пластини) для [[лазерна техніка|лазерної техніки]].
* За допомогою окису берилію створюють спеціальні типи скла, що мають велику [[Прозорість середовища|прозорість]] для [[Ультрафіолетове випромінювання|ультрафіолетових]] і [[інфрачервоне випромінювання|інфрачервоних променів]].
* Берилієві [[Дзеркало|дзеркала]] становлять особливий інтерес. Велика площа дзеркал, часто зі стільниковою структурою підтримки, які використовуються, наприклад, у [[Метеорологічний супутник|метеорологічних супутниках]], де мала вага і довгострокова стабільність розмірів мають вирішальне значення. Менші берилієві дзеркала використовують в оптичних системах наведення і управління вогнем, наприклад, у бойових [[танк]]ах німецького виробництва [[Leopard 1]] і [[Leopard 2]].

=== Вибухові речовини ===
* [[Оксиліквіт]] на основі берилію — одна з найпотужніших [[Вибухові речовини|вибухових речовин]], відомих на сьогоднішній день. Може застосовується при [[вибухова технологія|вибухових роботах]] в [[гірнича справа|гірничій справі]].

=== Різне ===
* З нікель-берилієвих сплавів (вміст Be не перевищує 1,5%) виготовляють [[Хірургічний інструментарій|хірургічні інструменти]], [[Голка|голки]] для підшкірних [[Ін'єкція (медицина)|ін'єкцій]], литі [[Зубний імплантат|зубні імплантати]].
* Зі сплаву «[[елінвар]]» ([[нікель]], берилій, вольфрам) у [[Швейцарія|Швейцарії]] роблять [[Пружина|пружини]] для [[годинник]]ів.
* Мідно-берилієвий сплав в [[Сполучені Штати Америки|США]] використовують для виготовлення [[Втулка|втулок]] пишучого механізму [[кулькова ручка|кулькових ручок]].
* [[Берилій-7]] використовують іноді для [[Прогноз погоди|прогнозування погоди]]. Він виконує роль своєрідної «мітки» повітряних шарів: спостерігаючи зміну концентрації <sup>7</sup>Ве, можна визначити проміжок часу від початку руху повітряних мас. Ще рідше застосовують <sup>7</sup>Be в інших [[дослідження]]х: [[хімік]]и — як радіоактивний [[індикатор]]; [[біолог]]и — для вивчення можливостей боротьби з [[токсини|токсичністю]] самого берилію.
* Ізотоп [[Берилій-10|<sup>10</sup>Be]] становить винятковий інтерес для [[Геохімія|геохімії]] та [[ядерна метеорологія|ядерної метеорології]]. А саме знаючи концентрацію <sup>10</sup>Ве у взятій з дна пробі і [[період напіврозпаду]] цього ізотопу, можна обчислити вік будь-якого  шару на дні [[океан]]у. У зв'язку з цим виникло припущення про можливість визначення віку органічних залишків по <sup>10</sup>Be. Тим саме справа ще в тому, що досить широко освоєний [[Радіовуглецеве датування|радіовуглецевий метод]] непридатний для визначення віку зразків в інтервалі 10<sup>5</sup>–10<sup>8</sup> років (через велику різницю між періодами напіврозпаду [[Вуглець-14|<sup>14</sup>С]] і довгоживучих ізотопів [[Калій-40|<sup>40</sup>K]], {{li|Рубідій-82|text=82Rb|Q=Q2860122}}, [[Торій-232|<sup>232</sup>Th]], [[Уран-235|<sup>235</sup>U]] і [[Уран-238|<sup>238</sup>U]]). Ізотоп <sup>10</sup>Be якраз «заповнює» цей розрив.
* При [[Горіння|горінні]] берилію виділяється багато [[Тепло|тепла]] — 15тис. Ккал/кг, тому він може бути компонентом високоенергетичного [[ракетне паливо|ракетного пального]]. Варто відзначити високу [[токсичність]] і високу [[вартість]] металевого берилію, і в зв'язку з цим докладено значних зусиль для виявлення берилієвмісних [[Паливо|палив]], що мають значно меншу загальну токсичність і вартість. Однією з таких сполук берилію може бути [[гідрид берилію]].
* [[Скловолокно]], до складу якого входить окис берилію, може знайти застосування в конструкціях ракет і [[Підводний човен|підводних човнів]].
* Металевий берилій може слугувати [[надпровідник]]ом. Будучи [[Конденсація|сконденсований]] у вигляді тонкої плівки на холодну підкладку, він стає надпровідником при температурі близько 8 К.
* Теплоізоляційні властивості окису берилію можуть стати в пригоді і під час дослідження земних глибин. Так, існує проект взяття проб із [[Мантія Землі|мантії Землі]] з глибин до 32 км за допомогою так званої [[атомна голка|атомної голки]]. Це мініатюрний [[атомний реактор]] діаметром всього 60 см. Реактор повинен бути укладений у теплоізоляційний футляр з окису берилію з важким [[вольфрам]]овим наконечником. Принцип дії атомної голки такий: високі температури, створювані в реакторі (понад 1100&nbsp;°C), викличуть плавлення скельних порід і просування реактора до центру [[Земля|Землі]]. На глибині приблизно 32 км важке вольфрамове вістря повинно відокремитися, а реактор, ставши більш легким, ніж навколишні його породи, візьме проби з недосяжних поки глибин і «спливе» на поверхню.

== Біологічна роль ==
Берилій виявлений у [[рослина]]х, які ростуть на берилієвмістих [[ґрунт]]ах, а також в [[Тканина (біологія)|тканинах]] і [[кістка]]х [[Тварини|тварин]]. Вміст берилію в ґрунтах коливається від 2 {{e|-4}} до 1 {{e|-3}} %, в [[зола|золі]] рослин близько 2 {{e|-4}} %. У тварин берилій розподіляється у всіх органах і тканинах, в золі кісток міститься від 5 {{e|-4}} до 7 {{e|-3}} % берилію. Його вміст в [[організм]]і середньої людини (маса тіла 70 кг) становить 0,036 мг, щоденне надходження з їжею — близько 0,01 мг. Близько 50 % засвоєного твариною берилію виділяється з [[Сеча|сечею]], близько 30 % поглинається кістками, 8 % виявлено в [[Печінка|печінці]] та [[Нирки|нирках]].

Біологічне значення берилію мало з'ясовано. Воно визначається його участю в обміні [[Магній|Mg]] і [[Фосфор|Р]] в кістковій тканині. І якщо для рослини берилій відносно нешкідливий, то для тварин багато летючих та розчинних сполук берилію, а також [[пил]], що містить берилій і його сполуки, дуже токсичні. Так при надлишку в [[раціон]]і [[Солі (хімія)|солей]] берилію відбувається зв'язування в [[кишечник]]у [[іон]]ів [[фосфорна кислота|фосфорної кислоти]] в розчинний {{li|фосфат берилію|Q=Q4492112}}. Активність деяких [[фермент]]ів ([[Лужна фосфатаза|лужної фосфатази]], [[аденозинтрифосфатаза|аденозинтрифосфатази]]) починає гальмуватись вже при малих концентраціях берилію. Таким чином постійно «викрадаючи» [[фосфати]], берилій тим самим сприяє ослабленню [[Кісткова тканина|кісткової тканини]] — що призводить до нестачі [[фосфор]]у та може спровокувати не виліковну [[Вітамін D|вітаміном D]] [[Хвороба|хворобу]] — «[[берилієвий рахіт]]». Зустрічається він в основному у тварин в [[Біогеохімічна провінція|біогеохімічних провінціях]], багатих берилієм.

Берилій також заміщає у [[фермент]]ах [[магній]] і володіє яскраво вираженою [[Алергія|алергічною]] і [[канцероген]]ною дією. В[[дихання]] його, та його багатьох сполук з атмосферного повітря може призвести до запальних процесів на [[шкіра|шкірі]] та/або важкого [[захворювання]] [[Дихальна система|органів дихання]], як [[бериліоз]]. При короткочасному вдиханні великих концентрацій розчинних сполук берилію виникає гострий бериліоз, що представляє собою подразнення дихальних шляхів, іноді супроводжується набряком [[легені]]в і [[Асфіксія|задухою]]. Є і хронічний різновид бериліозу, для якого характерні менш різкі [[симптоми]], але більш великі порушення у функціях всього організму. Слід зазначити, що ці захворювання можуть виникнути через 10-15 років після припинення контакту з берилієм, і тому за таку підступну й згубну дію на живі організми берилій деколи називають «повзучою смертю». Для лікування [[бериліоз]]у застосовують найчастіше [[хімічні сполуки]], що зв'язують [[іон]]и берилію і сприяють їх виведенню з [[організм]]у.

Для [[повітря]] [[Гранично допустима концентрація|ГДК]] дуже мала, і в перерахунку на берилій становить всього 0,001 мг/м3. Це значно менше допустимих норм для більшості [[метал]]ів, навіть таких токсичних, як [[свинець]].

== Цікаві факти ==
* Під час [[Друга світова війна|Другої Світової війни]] німецька промисловість була відрізана від основних джерел берилієвої сировини. Виробництво берилієвої бронзи, яка була потрібна для виготовлення пружин швидкострільних авіаційних [[кулемет]]ів, практично повністю перебувала під контролем [[Сполучені Штати Америки|США]]. Тоді німецькі промисловці вирішили використовувати нейтральну [[Швейцарія|Швейцарію]] для контрабандного ввезення берилієвої бронзи — американські фірми отримали від нібито швейцарських [[годинникар]]ів замовлення на таку її кількість, якої вистачило б на [[годинник]]ові пружини всьому світу на кілька століть вперед. Німецький план був розгаданий, але протягом всієї війни до [[Німеччина|Німеччини]] іноді просочувалися поставки цієї стратегічної сировини.
* У [[1964]] році група [[СРСР|радянських]] [[хімік]]ів на чолі з віце-президентом Академії наук [[Таджицька РСР|Таджицької РСР]], [[Доктор наук|доктором хімічних наук]] К.&nbsp;Т.&nbsp;Порошином, провела [[хімічний аналіз]] стародавнього цілющого засобу «[[мумійо]]». Виявилося, що ця [[речовина]] складного складу, а в числі багатьох елементів, що містяться в ній, є і берилій.

== Див. також ==
{{Вікіпосилання |Вікісховище= Берилій |Вікісловник= берилій}}
* {{c|Сполуки берилію}}
* [[Берилієві руди]]
* [[Ресурси і запаси берилію]]
* [[Берилізація]]
* [[Сплави берилію]]

== Примітки ==
{{Примітки|2}}

== Посилання ==
*[http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1893/berilij Берилій.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160310165511/http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1893/berilij |date=10 березня 2016 }}  [[Фармацевтична енциклопедія]]
* [http://n-t.ru/ri/ps/pb004.htm Популярная библиотека химических элементов. Раритетные издания. Наука и техника] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150418013330/http://n-t.ru/ri/ps/pb004.htm |date=18 квітня 2015 }} {{ref-ru}}
* [http://www.webelements.narod.ru/elements/Be.htm webelements.narod.ru Be - Бериллий] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150418031439/http://www.webelements.narod.ru/elements/Be.htm |date=18 квітня 2015 }} {{ref-ru}}
* [http://chem100.ru/elem.php?n=4#m0 Бериллий - Свойства химических элементов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150418015022/http://chem100.ru/elem.php?n=4#m0 |date=18 квітня 2015 }} {{ref-ru}}

== Література ==
* Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л.&nbsp;М.&nbsp;Литвиненка НАН України, Донецький національний університет&nbsp;— Донецьк: «Вебер», 2008.&nbsp;— 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
* {{МГЕ|nocat=1}}
* [https://pubs.usgs.gov/periodicals/mcs2020/mcs2020.pdf U.S. Geological Survey, 2020, Mineral commodity summaries 2020: U.S. Geological Survey, 200 p.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200807012725/https://pubs.usgs.gov/periodicals/mcs2020/mcs2020.pdf |date=7 серпня 2020 }}, https://doi.org/10.3133/mcs2020.
{{Періодична система хімічних елементів}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Відновники]]
[[Категорія:Сповільнювачі нейтронів]]
[[Категорія:Ядерні матеріали]]
[[Категорія:Елементи, значення атомних мас яких були виправлені Д.І. Менделєєвим]]
[[Категорія:Рідкісні метали]]