Перегляд вихідного коду сторінки Болохівська земля

[[Файл:Bolohoveni land from A.V. Boldur description.PNG|міні|праворуч|200пкс|Приблизна територія Болохівської землі за версією історика [[Болдур Олександр|Олександа Болдура]]]]
{{Otheruses|Болохівська земля (УНР)}}

'''Болохівська земля (Болоховська земля, Болохівщина)'''&nbsp;— давньоруська історико-географічна область [[12 століття|XII]]&nbsp;— [[13 століття|XIII]] століть. Межувала з [[Галицьке князівство|Галицьким]], [[Волинське князівство|Волинським]] і [[Київське князівство|Київським]] князівствами.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 315, 317. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

== Історіографія ==
Вперше на Болохівську землю звернув увагу російський історик [[Карамзін Микола Михайлович|М.&nbsp;М.&nbsp;Карамзін]] ([[1766]]–[[1826]]). Проаналізувавши відомі на той час письмові джерела, він вказав на її ймовірне розташування між сучасною [[Волинь|Волинню]] та [[Пониззя]]м (з [[14 століття|XIV&nbsp;ст.]] [[Поділля]]м)&nbsp;— у давньоруський час прикордонних територій [[Київське князівство|Київського]] та [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]]. Послідовники М. Карамзіна, які зацікавились минулим краю&nbsp;— [[Молчановський Никандр Васильович|Н.&nbsp;В.&nbsp;Молчановський]] ([[1852]]–[[1906]]), [[Андріяшев Олександр Михайлович|О.&nbsp;М.&nbsp;Андріяшев]] ([[1868]]–[[1939]]), [[Біляшівський Микола Федотович|М.&nbsp;Ф.&nbsp;Біляшівський]] ([[1867]]–[[1926]]), [[Дашкевич Микола Павлович|М.&nbsp;П.&nbsp;Дашкевич]] ([[1852]]–[[1908]]), [[Линниченко Іван Андрійович|І.&nbsp;А.&nbsp;Линниченко]] ([[1882]]–[[1926]]), [[Грушевський Михайло Сергійович|М.&nbsp;С.&nbsp;Грушевський]] ([[1866]]–[[1934]]), які систематизували відомі їм пам'ятки, відзначали Болохівщину як цілісний масив з власними соціально-політичними, економічними, правовими, адміністративними та культурними рисами. Вони окреслили економічні засади та соціальний устрій цього краю, звернувши увагу на характерні риси політичної суверенності, значну роль місцевої знаті, активну внутрішню та зовнішню торговельно-економічну практику, мобільну посередницьку торгівлю, боротьбу з представниками офіційної влади, в тому числі [[Романовичі|Романовичами]].<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 315 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Ґрунтовно дослідив питання про [[болохівці]]в київський учений [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]] своєю працею «Болоховская земля» у [[1878]]&nbsp;р. і цілим рядом пізніших його статей на цю тему, у яких стверджував про існування болохівських міст&nbsp;— Божська, Болохова, Губина, Деревича, Кудина, Межибоже. Таке відкриття спонукало іншого київського професора [[Антонович Володимир Боніфатійович|В.&nbsp;Б.&nbsp;Антоновича]] дослідити ці об'єкти на місцях. Зокрема, він здійснив археологічну розвідку літописного Губина на річці [[Случ (притока Горині)|Случ]], підтвердивши думку М. Дашкевича про Губин як одне із центральних міст Болохівського князівства. Результати його подальших дослідів міст та [[Городище (археологія)|городищ]] Болохівської землі увійшли до розгорнутої праці «Археологическая карта Волынской губернии», приурочену до XI археологічного з'їзду у [[Київ|Києві]]. Щодо [[Подільська губернія|Подільської губернії]], таку саму роботу показав [[Сіцінський Юхим Йосипович|Ю.&nbsp;Й.&nbsp;Сіцінський]].<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 315–316. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref> Значний внесок у дослідження історії Болохівської землі, зокрема, скарбів, виявлених у процесі археологічних розкопок, зробив автор книги «Скарби Болохівської землі» В. Якубовський.

У [[1984]] році вийшла у світ перша фундаментальна монографія з історії [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] під авторством [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевича]], в якій автор приділив увагу й Болохівській землі.<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv02.htm |title=Крип'якевич І. ''Галицько-волинське князівство''. Київ, 1984. — С.10-13. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=30 вересня 2007 |archive-url=https://web.archive.org/web/20070930183005/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv02.htm }}</ref>

== Географічне розташування та територія ==

Болохівщина розташовувалася у верхів'ях річок [[Південний Буг|Південного Бугу]] (горішнє [[Прибужжя|Побожжя]]), [[Случ (притока Горині)|Случі]], [[Тетерів|Тетерева]], фактично лежала на межі південно-східної частини [[Волинь|Волині]] з північною частиною [[Поділля]].
Чітких кордонів Болохівської землі історикам-дослідникам встановити не вдалося. Із заходу літопис називає такі прикордонні міста (які знаходились за межами Болохівської землі):
# [[Волинське князівство|Волинського князівства]] (землі [[Погорина|Погорини]])&nbsp;— [[Вигошев]], [[Шумськ]] на території сучасної [[Тернопільська область|Тернопільської області]]; [[Тихомль]], Гнійниця (тепер&nbsp;— с. [[Поліське (Ізяславський район)|Поліське]]), Ізяславль (тепер&nbsp;— м. [[Ізяслав]]) на території сучасної [[Хмельницька область|Хмельницької області]]; [[Острог]], [[Дорогобуж (село)|Дорогобуж]], Сапогинь (тепер&nbsp;— с. [[Сапожин]]) та Корчеськ (тепер&nbsp;— м. [[Корець]]) на території сучасної [[Рівненська область|Рівненської області]];
# [[Галицьке князівство|Галицького князівства]] ([[Теребовлянське князівство|Теребовлянська]] земля&nbsp;— [[Збараж]], Микулин (тепер&nbsp;— смт [[Микулинці]]), Теребовль (тепер&nbsp;— м. [[Теребовля]]), [[Моклеков]], Звенигород (тепер&nbsp;— с. [[Дзвенигород]]; за іншими міркуваннями&nbsp;— с. [[Звенигород (Бучацький район)|Звенигород]]) на території сучасної [[Тернопільська область|Тернопільської області]].

Дослідник [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]] називає північно-західним кордоном Болохівщини річку [[Хомора|Хомору]], де Болохівщина межувала з [[Погорина|Погориною]]<ref>М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в XIII і XIV століттях.&nbsp;— К., 1876.&nbsp;— с. 8-9, 12. {{ref-ru}}</ref>

На Півночі ймовірним кордоном Болохівських земель був літописний Чортів ліс&nbsp;— лісовий масив між правобережжям середньої течії р. [[Случ (притока Горині)|Случі]] і лівобережжям верхнього [[Тетерів|Тетерева]] (нині&nbsp;— ліси у [[Звягельський район|Звягельському]], [[Хорошівський район|Хорошівському]], [[Баранівський район|Баранівському]], [[Романівський район|Романівському]], [[Чуднівський район|Чуднівському]], [[Пулинський район|Пулинському]]<ref name="Ліс">[[Пулини]] (Житомирська область)&nbsp;— вперше згадується у літописах в середині XII&nbsp;ст. під назвою '''Чортоліси'''. Деякі дослідники виводять назву ще з язичницьких часів, коли слов'яни всяке зло пов'язували з [[Чорнобог]]ом (від злого, чорного; можливо, від того й чорт). ''[[Юрій Кругляк|Кругляк Ю. М]]''. [[Ім'я вашого міста]]. Київ: Наукова думка, 1978. стор. 137.</ref> і [[Житомирський район|Житомирському]] районах [[Житомирська область|Житомирської області]]).<ref name="ReferenceB">[http://izbornyk.org.ua/litop/lit33.htm Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця.&nbsp;— К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130513144007/http://izbornyk.org.ua/litop/lit33.htm|date=13 травня 2013}} ISBN 5-308-00052-2</ref>

На південь Болохівська земля тягнулася вздовж [[Південний Буг|Південного Бугу]] і по притоках обидвох його сторін до повороту його на південь і межувала з областями [[Прибужжя|Побожжя]] (частково займала Верхнє Побожжя) і [[Пониззя]]. Із порубіжних міст [[Галицьке князівство|Галицького князівства]] в літописі згадуються Каліус (тепер&nbsp;— с. [[Калюсик]]), [[Бакота]] та Ушиця (тепер&nbsp;— смт [[Стара Ушиця]]) на території сучасної [[Хмельницька область|Хмельницької області]].

На сході межі Болохівщини обмежувалися верхів'ям р. [[Тетерів|Тетерева]] до впадіння в неї р. [[Гнилоп'ять|Гнилоп'яті]].<ref>М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в XIII і XIV століттях.&nbsp;— К., 1876.&nbsp;— с. 19. {{ref-ru}}</ref>

== Адміністративно-територіальний устрій ==

[[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]] свого часу визначав Болохівщину як автономне утворення, яке спочатку було складовою частиною [[Київське князівство|Київського князівства]], потім лише формально відносилось до [[Волинське князівство|Волинського князівства]], а згодом і до [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської Русі]]. Сучасні дослідники відносять її до нової територіально-політичної спільності із центром у '''Болохові''', яку очолили літописні «болохівські князі», котрі не визнавали над собою влади сусідніх князів, в тому числі [[Данило Галицький|Данила Романовича]].

Судячи з літописних посилань, а також археологічних матеріалів, головним дорадчим органом на Болохівських землях було [[віче]], похідне від традиційних племінних зібрань [[слов'яни|слов'ян]], на яких шляхом обговорення («віщування») вирішували громадські справи. Відомо, що за феодальної роздробленості роль [[віче|віча]] посилилась у політичному та економічному житті городян, а постійні згадки у літопису про болохівських князів&nbsp;— про пріоритетні позиції в таких процесах представників колишньої племінної верхівки, очільників «старих родоводів», які не залишались носіями традицій додержавного часу, сформованих у надрах [[Племінний союз|племінних союзів]]. На думку дослідників, напередодні утворення [[Київська Русь|Київської Русі]], могутній та авторитетний [[Волиняни|волинсько]]-[[Дуліби|дулібсько]]-[[Бужани|бужанський]] союз охоплював землі майбутньої Болохівщини, а у певних ареалах відчутними були впливи об'єднань [[Деревляни|деревлян]], [[уличі]]в та [[тиверці]]в. Патріархальна місцева знать відігравала тут суттєву, якщо не провідну роль, яку поширювала не лише на політичні, а й економічні ділянки тогочасного права.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 317. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Через Болохівську землю проходили важливі шляхи, які сполучували [[Київ]] із західними землями, і болохівські міста, очевидно, мали користь від торгівлі, яка йшла по тих дорогах. З [[Галич]]а до [[Київ|Києва]] йшов шлях на [[Бовшів|Болшів]], [[Теребовля|Теребовлю]], через болохівські міста '''Межибоже''', '''Божський''', '''Болохово'''; далі він йшов на '''Мунарів''', [[Володарка|Володарів]] та [[Васильків|Василів]].<ref>{{Cite web |url=http://izbornyk.org.ua/krypgvol/krypgv05.htm |title=Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=13 травня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130513131116/http://izbornyk.org.ua/krypgvol/krypgv05.htm }}</ref> Під [[1170]]&nbsp;р. князь [[Мстислав II Ізяславич]] через '''Болохів''' втікав з [[Київ|Києва]] до [[Володимир-Волинський|Володимира (Волинського)]].<ref>{{Cite web |url=http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/14742#sel=3:151,3:154 |title=Стаття «Болохівська земля» в «Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона» |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=5 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160305045138/http://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/14742#sel=3:151,3:154 }}</ref>

Вигідне розташування Болохівщини на одній із центральних міжнародних магістралей [[Середньовіччя]] сприяло одержанню колосальних торговельних прибутків та [[мито|мита]], вона була частиною загальноєвропейської торговельно-економічної системи. Не випадково її землі відзначені на знаменитій карті торговельних та стратегічних пунктів [[Європа|Європи]] та Сходу [[Ідрісі]], датованій [[1154]]&nbsp;р. Болохівці мали розвинуті зв'язки з економічними центрами [[Візантія|Візантії]], спілкувалися з польськими, чеськими, угорськими королями, вміли домовитися з татарськими ханами. Про такі ділові і дипломатичні якості болохівців неодноразово згадували й літописці. Відтак, коли на багатих і залюднених землях Болохівщини зійшлися територіальні, політичні та економічні інтереси [[Київське князівство|Київського]], [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського]] та [[Чернігівське князівство|Чернігівського князівств]], такі обставини зробили ці землі об'єктом приватновласницьких бажань та претензій нових князівських династій й іноземних загарбників.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 317–318. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Ймовірно, що на болохівських землях зберігалися і давній адміністративно-господарчий поділ, система військової оборони разом із [[Дружина (військо)|дружинними]] формуваннями, налагоджений зв'язок, та усталена податкова служба. Укорінені на місцях, вони були використані князями нової правлячої верхівки, яку з [[10 століття|X ст.]] уособлювали київські зверхники. Отже протистояння відбувалось між галицько-волинськими, київськими та чернігівськими князями, представниками місцевих династій та зарубіжних загарбників. На тлі прагнень придушити всілякі спроби місцевої незалежності з боку офіційної влади відбувались процеси розкладу общини, світоглядно-релігійних змін, зрушень традиційного укладу.<ref name="ReferenceA">{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 318. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

== Населення Болохівської землі та його господарство ==
{{Докладніше1|[[Болохівці]]}}

Щодо етнічного складу населення Болохівської землі серед істориків з самого початку виникли розбіжності. Так, [[Петрушевич Антоній Степанович|А. Петрушевич]] та [[Томашівський Степан Теодорович|С. Томашівський]] вважали болохівців за [[Волохи|волохів]]. З ними був згоден [[Болдур Олександр|О. Болдур]], котрий в [[1942]]&nbsp;р. висунув свою теорію романського (волоського) походження болохівців. [[Зубрицький Денис Іванович|Д. Зубрицький]], [[Шараневич Ісидор|І. Шараневич]] та [[Молчановський Никандр Васильович|Н. Молчановський]] вважали болохівців за зрущених [[половці]]в і взагалі за плем'я тюркське.<ref>Д. Дорошенко. Нарис історії України.&nbsp;— К., 1991.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— с. 90-91 ISBN 5-7707-1419-0</ref> Є навіть думка, що болохівці&nbsp;— це група [[Меоти|меото]]-казарських ([[Хозари|хозарських]] (?), [[болгари|болхарських]] (?)) [[Слов'яни|слов'ян]], які прорвалися з тривожного степу після першого нашестя монголо-татар в [[1223]] р.<ref>{{Cite web |url=http://kazak.academic.ru/184/БОЛОГОВЦЫ |title=Казачий словарь-справочник. — Сан. Ансельмо, Калифорния, С. Ш. А.. Составитель словаря Г. В. Губарев, редактор — издатель А. И. Скрылов. 1966–1970. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=15 листопада 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20121115010151/http://kazak.academic.ru/184/БОЛОГОВЦЫ }}</ref> На думку [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевича]], яку поділяли [[Антонович Володимир Боніфатійович|В. Антонович]], [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевський]] та [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]], [[болоховці]]&nbsp;— це було якесь руське плем'я з певною домішкою [[Тюрки|тюркського]] ([[Чорні клобуки|чорноклобуцького]], [[Торки|торкського]]) елементу (наприклад [[полочани]], сх.-слов'янське плем'я [[Поляни (східні)|полян]]; див. [[Полоцьке князівство]] (м. Полоцьк (Полотеськ)), [[Куявія]]). Однак приналежність половців, торків, клобуків та куманів до тюркського етносу, -недоведена і лишається лише гіпотезою, на противагу іншій версії, про автохтонно-слов'янський елемент цих літописних народів.

Сучасні матеріали додають ґрунтовності до висловлених [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевичем]] міркувань. Серед археологічних знахідок у болохівських землях знайдено багато речей, пов'язаних з [[Язичницькі вірування давніх слов'ян|язичницькими віруваннями слов'ян]]. Це у свою чергу, дає підстави для розгляду тематики «волховання», «[[Волхви|волхвів]]», як ймовірного виду діяльності представницького прошарку місцевих спільнот Болохівщини. Узагальнено така «регіональна» назва могла вживатися як соціально-визначальна щодо болохівських князів, по суті племінних вождів, які зазвичай виконували жрецькі функції. Про переважання слов'янських елементів та самоідентифікацію болохівського населення із слов'янсько-давньоруською спільнотою свідчать предмети побутового вжитку, набори ювелірних прикрас. Риси матеріальної та духовної культури у [[12 століття|XII]]&nbsp;— [[13 століття|XIII ст.]] характеризують населення болохівських земель як спадкоємців [[Волиняни|волинян]], які в давнину населяли її північну частину&nbsp;— верхів'я річок [[Горинь|Горині]] та [[Тетерів|Тетерева]], в той час як південну&nbsp;— нащадки [[уличі]]в. Їх спільноти на певному етапі пережили процеси злиття та зрощення. Ювелірні прикраси з болохівських територій свідчать про початкове переважання у них елементів, характерних для [[Дуліби|дулібсько]]-[[Волиняни|волинянської]] спільності.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 324 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Частину населення цих земель, в силу активних міграційних процесів на шляхових магістралях, складали інші народи. На тлі слов'янського цементуючого етнічного ядра, діяли [[тюрки]], [[германці]], народи Балтії, [[євреї]]. На їх присутність вказують відповідні знахідки речей, а також топонімічні назви. Ці етнічні прошарки мали власні соціально-політичні та економічні «ніші». Їх кількісний відсоток серед населення, напевно, за певних обставин коливався, однак в цілому був відносно невеликий і не порушував монолітності всього соціокультурного масиву. [[Тюрки|Тюркські]] етноси, на думку деяких дослідників, відігравали тут суттєву роль. Їх складали в цей час [[половці]] та [[чорні клобуки]], [[торки]], [[кумани]]. Роль та впливи перших полягала у причетності до військово-охоронної справи, яка для кочівників була і професією, і способом життя. Їх войовничі здібності використовували і болохівські князі, і [[Данило Романович]], і його чернігівські та київські суперники. В ряду тюркомовних народів сприймали також представників Сходу та [[Закавказзя]], які представляли інші етнічні культури та традиції, однак мали відношення до виготовлення та зберігання зброї, тобто узагальнено, військової справи. В такий спосіб вони дійсно могли впливати на ситуацію та події в краї. Частину населення становили [[бродники]], [[берладник]]и і так звані галицькі вигнанці, які у соціально-політичному плані формували єдиний конгломерат. Вони мешкали за державними рубежами, не підкоряючись ні одному з правителів і представляли достатньо значну військову силу.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 325 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

[[Болохівці]] жили у наземних житлах зі стінами, каркас яких складали [[Стовп (архітектура)|стовпи]], всередині яких знаходилась ґрунтова долівка з глинобитною піччю, характерною для більшості поселень Давньої Русі. Відкриті також великі, двоповерхові, зрубні будівлі, де верхня частина служила житлом, а нижня призначалась для прислуги та зберігання продуктів. Вважають, що такий тип жител належав заможним болохівцям, представникам місцевої знаті.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 318–319. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Населення Болохівської землі займалося в-основному [[рільництво]]м, але зберігало деякі кочівницькі риси&nbsp;— брали участь у степових «промислах»&nbsp;— [[Мисливство|мисливстві]], [[Рибальство|рибальстві]], [[Скотарство|скотарстві]]. Господарство населення, яке мешкало на цих теренах, колишніх членів племен [[Дуліби|дулібів]], [[Волиняни|волинян]], [[Бужани|бужан]], судячи з археологічного матеріалу, базувалося на вирощуванні злакових&nbsp;— хлібних та технічних культур&nbsp;— пшениці, жита, проса, гречки, льону, коноплі. Істотну роль відігравало сільське господарство, яке вели окремими дворами, та [[скотарство]]. В індивідуальному господарстві та водночас у торговельних обмінах використовували мисливську здобич&nbsp;— дичину, адже значну частину тогочасних територій Болохівщини займали густі ліси.<ref name="ReferenceA"/>

Населення болохівських земель займалися багатьма різновидами [[Ремесло|ремесел]], про що свідчать ремісницькі вироби [[12 століття|XII]]&nbsp;— [[13 століття|XIII ст.]] Так, зокрема, в групі металевих виробів, крім знарядь праці, інтерес представляють різноманітні прикраси&nbsp;— срібні [[браслет]]и, скроневі кільця, [[колти]], [[рясна]], медальйони, прикрашені черню, позолотою, ажурною [[Філігрань|філігранню]]. Вони є художніми витворами, характерними саме для слов'янського вжитку. Традиційні технічні та технологічні прийоми, які застосовували у виготовленні таких прикрас, можна простежити на давньоруських теренах [[Волинь|Волині]] та [[Поділля]] від [[9 століття|IX]] до [[13 століття|XIII ст.]], а за межами давньоруського часу&nbsp;— як південно-західну художню традицію&nbsp;— аж до [[15 століття|XV ст.]] В прямому зв'язку з ювелірним ремеслом розвивалось зброярство, центри якого також існували на Болохівщині. В мирний час [[болохівці]] були будівельниками і землеробами, ремісниками і торгівцями, мисливцями і рибалками, у часи військової загрози вони перетворювалися на воїнів, які стіною ставали на захист своїх домівок. Військо [[болохівці]]в, як показують археологічні знахідки, мало [[Піхота|піхоту]] і [[Кіннота|кінноту]]. А зважаючи на те, що за доби [[Середньовіччя]] кінська збруя та спорядження вершника коштувало дорого, можна судити й про високий рівень достатків болохівських військовиків. Археологічні матеріали та спостереження краєзнавців дають можливість говорити і про деякі подробиці їх військових буднів. Так, на думку дослідників, походи [[Дружина (військо)|дружин]] відбувались взимку, тому що тільки по кризі можна було перейти річки та озера, болота та хащі лісу. Поранених, як свідчать археологічні знахідки, лікували, та, навіть, оперували: в нашаруваннях [[12 століття|XII]]&nbsp;— [[13 століття|XIII ст.]] знаходили залізні пінцети, [[Скальпель|скальпелі]], [[Гачок|гачки]], затискачі. Вони предметно ілюструють медично-[[Знахарство|знахарську]] обізнаність і досконалу лікувальну справу [[болохівці]]в, у якій навіть вбачають ймовірне існування польової [[Хірургія|хірургії]].<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 319. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref><ref>Можна з великою мірою вірогідності допустити, що [[болохівці]]&nbsp;— це ті самі майбутні ''характерники'' на Січі:<br/> [http://history.franko.lviv.ua/IIIh.htm Історія України (Характерник (''химостик''))] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200223221923/http://history.franko.lviv.ua/IIIh.htm |date=23 лютого 2020 }}</ref>

== Болохівські міста ==
Всього в межах Болохівщини та суміжних областях зафіксовано та описано 27 городищ, 51 селище і 23 могильники. В Послуччі виявлено 23 міста, на [[Південний Буг|Південному Бузі]]&nbsp;— 20, в [[Погорина|Погоринні]]&nbsp;— 10.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 314 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Болохівські міста, як пише [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]], мусили мати упорядкований вигляд. Вони забудовувалися дерев'яними будівлями, укріплювалися [[гребля]]ми, тобто [[Рів (оборонна споруда)|ровами]] та [[насип]]ами (валами).<ref>М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в XIII і XIV століттях.&nbsp;— К., 1876.&nbsp;— с. 24.</ref> Археологічні дослідження, які проводили в [[Райківці|Райківцях]], [[Колодяжне (Романівський район)|Колодяжному]], [[Городище (Шепетівський район)|Городищі]] під [[Шепетівка|Шепетівкою]], [[Городище (Деражнянський район)|Городищі]] на р. [[Згар (річка)|Згар]], [[Полонне|Полонному]], Кобуді, [[Губин (Старокостянтинівський район)|Губині]], [[Меджибіж|Меджибожі]], свідчать про потужну, розумно продуману і сплановану фортифікаційну систему болохівських міст, возведення якої потребувало знань, умінь та залізної організації. Оборонно-захисні споруди мали літописні гради&nbsp;— '''Губин''', '''Ікобудь''', '''Дядьків''', '''Меджибіж (Межибож'є)''', '''Деревич''', '''Божськ''', '''Городець''' та '''Болохів'''.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 316 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

З міст Болохівської землі у літописах згадуються:

* '''Білобережжя'''&nbsp;— В літературі щодо цього існують різні думки, припускається, що міст з такою назвою могло бути два. Про перше з них, згадане під [[1233]]&nbsp;р., в Літописі говориться: «А боярин Володислав Юрійович їхав у сторожі од [[Данило Галицький|Данила]] з [[Київ|Києва]] і стрів він рать у '''''Білобережжі''''', і билися вони через ріку [[Случ (притока Горині)|Случ]], однак зазнали поразки і гонили [угри] їх до ріки Деревної ([[Деревичка|Деревички]]). Із лісу Чортового<ref name="Ліс" /><!-- Це не тільки, і не стільки ліс, а насамперед, перш за все літописне місто! Чортів Ліс --> прийшла вість до Києва Володимиру і Данилові од Володислава…»<ref name="ReferenceC">[http://izbornyk.org.ua/litop/lit23.htm Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця.&nbsp;— К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130513130439/http://izbornyk.org.ua/litop/lit23.htm|date=13 травня 2013}} ISBN 5-308-00052-2</ref> Виходячи з цього уривку, літописне '''Білобережжя''' мало б лежати на річці [[Случ (притока Горині)|Случ]], причому десь південніше Чортового лісу та річки [[Деревичка|Деревички]] (наприклад, можливо&nbsp;— це давньоруське городище (XII—XIII ст.) на території с. [[Старий Остропіль]] [[Старокостянтинівський район|Старокостянтинівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]; при впадінні [[Білка (притока Случі)|р. Білка]] в Случ<!-- http://mapm35.narod.ru/map1/im35-080.html -->). Друге, згадане під [[1257]] р.,&nbsp;— можливо, городище, вал, рів в урочищі Замчисько на лівому березі р. [[Бужок (річка)|Бужка]] за 1&nbsp;км на захід від с. [[Берегелі (Красилівський район)|Берегелі]] [[Красилівський район|Красилівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької обл.]]<ref name="ReferenceC"/><!-- там два с. Берегелі http://mapm35.narod.ru/map1/im35-091.html
див. там же урочище Чорний Ліс -->

* '''Божський''' (Бозький, Бузський, Бужзький, Бузький<ref>Слід відрізняти його від літописного м. Бужеськ ([[Буськ]]) на Західному Бузі.<br/> див. також ''[[Юрій Кругляк|Кругляк Ю. М]]''. [[Ім'я вашого міста]]. Київ: Наукова думка, 1978. стор. 21-22.</ref>)&nbsp;— вперше згадується під [[1146]] р. Нині&nbsp;— можливо, городище в с. [[Суслівці]] [[Летичівський район|Летичівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]].<ref name="ReferenceC"/>; також можливо городище в урочищі Город Богів біля с. [[Божиківці]] [[Деражнянський район|Деражнянського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]].<ref>[http://www.hislan.com.ua/index.php?id=50&all_stor=2&stor=1 Скарби болохівських князів]{{Недоступне посилання|date=лютий 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>
* '''Болохів''' (Болехів<!--<ref>Житомирская область // ''Ивченко А. С''. Вся Украина.&nbsp;— К.: ГНПП «Картографія», 2005.&nbsp;— С. 32-52 ('''46''')&nbsp;— 656 с. ISBN 966-631-618-8 {{ref-ru}}</ref> -->)&nbsp;— літописне місто вперше згадується [[Київський літопис|Київським літописом]] під [[1150]]&nbsp;р. в розповіді про війну поміж [[Ізяслав Мстиславич|Ізяславом Мстиславичем]] і його дядьком [[Юрій Долгорукий|Юрієм Долгоруким]] за київський великокнязівський стіл;<!-- без припущень «швидше за все»&nbsp;— --> локалізується як городище на мисі лівого берега р. [[Случ (притока Горині)|Случ]] в межах<!-- у передмісті (?) --> сучасного смт [[Любар]] і с. [[Старий Любар]] [[Житомирська область|Житомирської області]].<ref name="ReferenceC"/>
<!-- на лівому [нині] березі знаходиться чотири села Стрижівської сільради (у їх числі с. Старий Любар, с. Громада, с. Іванківці, і с. Стрижівка), на правому&nbsp;— Любарська селищна рада (с.м.т. Любар, с. Новий Любар, с. Юрівка). На лівому березі мабуть (?) нема адм. підпорядкувань (вулиць, житломасивів…) смт Любара&nbsp;— можливо тільки ГЕС (на карті її дуже погано видно)&nbsp;— http://mapm35.narod.ru/map1/im35-080.html &nbsp;— див. також [[Малі]] ГЕС України
Можливо, нині с. Старий Любар (або якесь із чотирьох сіл) підпорядкований селищній раді смт Любар (?).

Використано літературу: Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій: на 1 січня 1972 року. / В.&nbsp;І.&nbsp;Кирненко, В.&nbsp;І.&nbsp;Стадник (відповідальні ред.), Д.&nbsp;О.&nbsp;Шелягин (упорядник) та ін.&nbsp;— К.: Голов. ред. УРЕ [ПолітВидав України], 1973.<!--
Є, тобто повинна бути, в бібліотеках та (така) ж сама книга за 1987 рік (остання редакція радянського періоду), але нажаль нам її знайти не вдалося (в каталозі є, а в наявності нема&nbsp;— хтось прихватизував).-->

У часи Київської Русі літописний город Болехів існував на лівому березі ріки; зруйнований татарами у XIII&nbsp;ст. Десь у середині XIV&nbsp;ст. князь [[Любарт]] на протилежному (правому) березі заснував укріплення і поселення '''Любар'''тов&nbsp;— більше століття було центром удільного князівства у складі Литви…
Відтоді і донині воно відомо на ПРАВОМУ березі… а арх. руїни відповідно&nbsp;— на лівому березі (там де воно&nbsp;— місто&nbsp;— і було з літописних часів)… -->

* '''Городець'''&nbsp;— вперше згадується під [[1241]] р. Можливо, це городище на лівому березі верхнього [[Згар (річка)|Згару]] в межах с. [[Городище (Деражнянський район)|Городище]] [[Деражнянський район|Деражнянського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]].<ref name="ReferenceC"/>;
* '''Губин'''&nbsp;— вперше згадується під [[1241]] р. Розміщувалося на правому березі р. [[Случ (притока Горині)|Случі]], коло лівого берега гирла р. Ладижки; нині&nbsp;— с. [[Губин (Старокостянтинівський район)|Губин]] (городище Замок) [[Старокостянтинівський район|Старокостянтинівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької обл.]].<ref name="ReferenceC"/>
* '''Деревич'''&nbsp;— вперше згадується під [[1241]] р. Центр [[уділ]]ьного князівства, нині&nbsp;— с. [[Великі Деревичі]] (городище в урочищі Замчисько-Замчище на лівому березі р. Деревної ([[Деревичка|Деревички]])) [[Любарський район|Любарського району]] [[Житомирська область|Житомирської області]].<ref name="ReferenceC"/>
* '''Дядьків'''&nbsp;— вперше згадується під [[1241]] р. Ймовірно, це городище на лівому березі р. [[Згарок (річка)|Згарка]] в межах с. [[Дяківці (Літинський район)|Дяківці]] [[Літинський район|Літинського району]] [[Вінницька область|Вінницької області]].<ref name="ReferenceC"/>
* '''(І)Кобуд(ь)'''&nbsp;— вперше згадується під [[1241]] р. Нині&nbsp;— ймовірно городище під руїнами замку на лівому березі р. [[Случ (притока Горині)|Случі]], біля правого берегу гирла р. [[Ікопоть|Ікопоті]]) в межах м. [[Старокостянтинів]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]].<ref name="ReferenceC"/>;
* '''Кудин'''&nbsp;— вперше згадується під [[1241]] р. Нині&nbsp;— городище Вали на околиці с. [[Кудинка]] [[Летичівський район|Летичівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницкої області]].<ref name="ReferenceC"/>
* '''Межибоже'''&nbsp;— вперше згадується під [[1146]] р. Центр [[уділ]]ьного князівства, городище на лівому березі [[Південний Буг|Південного Бугу]] біля правого берега гирла [[Бужок (річка)|Бужка]] в межах смт [[Меджибіж]] [[Летичівський район|Летичівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької обл.]] Нарівні з '''Бозьким''' було одним з головних міст у верхньому [[Прибужжя|Побожжі]].<ref name="ReferenceB"/>
* '''Микулин'''&nbsp;— вперше згадується під [[1167]] р. Нині&nbsp;— поселення в с. [[Микулин (Полонський район)|Микулин]] [[Полонський район|Полонського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької обл.]]<ref name="ReferenceB"/>;
* '''Чернятин'''&nbsp;— вперше згадується під [[1252]] р. Городище Замчисько на лівому березі р. [[Ікопоть|Ікопоті]] в межах с. [[Великий Чернятин]] [[Старокостянтинівський район|Старокостянтинівського району]] [[Хмельницька область|Хмельницької обл.]]<ref name="ReferenceB"/> [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]] вважав, що землі чернятинців (м. '''Чернятин''') та білобережців (м. '''Білобережжя''') були окремими округами Болохівщини.<ref>М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в XIII і XIV століттях.&nbsp;— К., 1876.&nbsp;— с. 12.</ref>

[[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]], окрім вищезгаданих, називає ще такі болохівські «городи»:

* '''[[Колодяжин]]'''&nbsp;— вперше згадується під [[1240]] р. Городище, укріплений замок на правому березі [[Случ (притока Горині)|Случі]] біля с. [[Колодяжне (Романівський район)|Колодяжного]] [[Романівський район|Романівського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]. Його в [[1241]] р. облягав [[Батий]], який, поставивши 12 пороків, не міг розбити стіни і лише хитрощами оволодів містом.<ref name="ReferenceC"/> Належність міста до Болохівщини припускається його географічним положенням&nbsp;— воно лежало на р. [[Случ (притока Горині)|Случ]], східніше '''Полоного''', '''Микулина''', біля '''Деревича''';
* '''Городеськ'''&nbsp;— вперше згадується під [[1252]] р. Нині&nbsp;— три городища на лівому березі [[Тетерів|Тетерева]] в с. [[Городське]] [[Коростишівський район|Коростишівського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]].<ref name="ReferenceC"/><ref>{{книга
 |автор             = 
 |частина           = Городск (Городеск)
 |посилання частина = 
 |заголовок         = Украинская Советская энциклопедия
 |оригінал          = 
 |посилання         = 
 |відповідальний    = М. П. Бажан (гл. ред., предс. редколлегии)
 |видання           = 
 |місце             = К.
 |видавництво       = Гл. ред. УСЭ
 |рік               = 1980
 |том               = III
 |сторінки          = 117
 |сторінок          = 544<!-- сторінки чомусь не відображаються -->
 |стовпці           =
 |серія             = 
 |тираж             = 
 |isbn              = 
 |doi               = 
 |bibcode           = 
 |pmid              = 
 |archiveurl        = 
 |archivedate       =
 |ref               =
}} {{ref-ru}}</ref> Якщо давнє місто '''Городеськ''' дійсно лежало біля теперішнього села [[Городське]], то віднесення його до Болохівщини є дуже сумнівним у географічному плані, адже воно досить віддалене від Болохівської землі.

* '''Мунарів''' (Мунарев)&nbsp;— вперше згадується під [[1150]] р. Городище на валу на лівому березі верхньої [[Унава|Унави]]; нині&nbsp;— с. [[Городище (Андрушівський район)|Городище]] [[Андрушівський район|Андрушівського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceB"/> Місто лежало на шляху з [[Галич]]а до [[Київ|Києва]], між '''Болоховом''' та [[Володарка|Володаревом]]. Віднесення його [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевичем]] до Болохівської землі є досить сумнівним, та й в географічному плані воно лежало досить віддалене від можливих її східних кордонів;
* '''Прилук'''&nbsp;— вперше згадується під [[1146]] р. Городище, мабуть, під пізнішими укріпленнями&nbsp;— «буртами» на лівому березі р. [[Десна (притока Південного Бугу)|Десни]]; нині&nbsp;— с. [[Стара Прилука]] [[Липовецький район|Липовецького району]] [[Вінницька область|Вінницької обл.]]<ref name="ReferenceB"/>;
* '''Сімоць'''&nbsp;— вперше згадується під [[1169]] р. Городище біля с. [[Суємці]]в [[Баранівський район|Баранівського р-ну]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceB"/>
* '''[[Возвягль (археологічна пам'ятка)|Возвягль]]''' (Взвягль, Звягель)&nbsp;— вперше згадується під [[1256]] р. Городище на лівому березі р. [[Случ (притока Горині)|Случ]], біля лівого берега гирла р. [[Смілка (річка)|Смілки]] в межах сучасного м. Звягель [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceC"/>
* '''Городок'''&nbsp;— вперше згадується під [[1252]] р. Городище на правому березі р. [[Церем]]у в межах с. [[Городище (Новоград-Волинський район)|Городище]] [[Звягельський район|Звягельського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceC"/>

Щодо входження вищевказаних останніх трьох міст до Болохівщини, то до неї відносить їх лише [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]]. У літописі вони згадуються як городи [[Київська земля|Київської землі]], що піддалися татарам і які [[Данило Галицький|Данило]] звоював після болохівських городів у [[1252]] р. ('''Возвягль''' ще й у [[1256]] р.). Швидше за все, на ці міста поширився так званий [[болохівський рух]] і Данило пішов на них походом для його придушення. Ще одним аргументом проти входження цих городів до Болохівської землі є те, що вони лежать на північ від літописного Чортового лісу, який був ніби природним північним кордоном Болохівщини.

Вищезгадані '''Деревич''', '''Губин''' та '''Кобуд''' [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]] називає менш знаними поселеннями, '''Кудин''', '''Городець''', '''Дядьків''', '''Болохово''', '''Мунарів''' і '''Прилук'''&nbsp;— менш укріпленими.<ref name="ReferenceD">{{Cite web |url=http://izbornyk.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem4 |title=Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=13 травня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130513135117/http://izbornyk.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem4 }}</ref>

Існують також згадки в літопису про «городи», які за своїм географічним розташуванням могли входити до Болохівської землі, проте про це прямо не вказано:

* '''Гольсько'''&nbsp;— вперше згадується під [[1150]] р. Городище на правому березі р. [[Случ (притока Горині)|Случі]]; нині&nbsp;— біля с. [[Гульськ]]а [[Звягельський район|Звягельського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceC"/> Місто '''Гольсько''' могло входити до Болохівщини, якщо прийняти думку [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевича]] про входження до останньої міст '''Возвягля''' та '''Сімоця''', з якими воно географічно тісно пов'язане.
* '''Жедечев'''&nbsp;— вперше згадується під [[1252]] р. Можливо, городище на правому березі верхньої Глибокої Канави (ліва притока [[Гнилоп'ять|Гнилоп'яті]]); нині&nbsp;— ймовірно, на околиці с. [[Райгородок (Бердичівський район)|Райгородка]] (за 7&nbsp;— 9&nbsp;км на південний захід від с. Жидівців<ref>До {{lang-pl|żyd}} літописний Жедечев немає ніякого відношення (оскільки на ту пору їх скоріш за все тут не було, хіба що хозарські єврейські племена&nbsp;— караїми). А назва ймовірніше пов'язана від {{lang-orv|«жиди»}} (лісові біси, лісні чорти; лісовик-лєший-ляхой), або «'''желд'''ак» ('''солд'''ат, воїн, ратник, найманець, дружинник&nbsp;— як приклад с. [[Желдець]] на Львівщині)<br/> Див. {{нп|словник Фасмера||ru|Этимологический словарь русского языка М. Фасмера}} {{ref-ru}}: II, 53 ({{lang-ru|«жиди»}}, жіді), а також ''[[Юрій Кругляк|Кругляк Ю. М]]''. [[Ім'я вашого міста]]. Київ: Наукова думка, 1978. стор. 49 («[[Жидачів]]», від якого можливо і пішла назва).</ref>, нині&nbsp;— с. [[Романівка (Бердичівський район)|Романівки]]) [[Бердичівський район|Бердичівського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceC"/> Місто '''Жедечев''' могло входити до Болохівської землі, адже як її східний кордон називається річка [[Тетерів]] при впадінні до неї річки [[Гнилоп'ять]], та й сама [[Гнилоп'ять]], а вищевказане місто лежало на її лівій притоці, тобто, було західніше від названого східного кордону.
* '''[[Кам'янець (літописне місто, Волинь)|Кам'янець]]'''&nbsp;— вперше згадується під [[1196]] р. Городище, центр удільного князівства, на лівому березі р. [[Случ (притока Горині)|Случі]]; нині&nbsp;— біля смт [[Миропіль (смт)|Мирополя]] [[Романівський район|Романівського району]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]<ref name="ReferenceC"/> '''[[Кам'янець (літописне місто, Волинь)|Кам'янець]]''' багатьма дослідниками, в тому числі й [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевичем]], пов'язується із сусідньою історичною областю [[Погорина|Погориною]] [[Волинське князівство|Волинського князівства]]. Хоча, якщо вважати за давній '''[[Кам'янець (літописне місто, Волинь)|Кам'янець]]''' саме вищевказане сучасне смт [[Миропіль (смт)|Миропіль]], то він не повинен був належати до Болохівщини, адже в 1235 році болохівські князьки ходили «воювати» на Кам'янець.
* '''[[Полонне в літописах Київської Русі|Полоний]]'''&nbsp;— вперше згадується під [[996]] р. Городище-замок на правому березі р. [[Хомора|Хомори]] (тепер м. [[Полонне]] [[Хмельницька область|Хмельницької обл.]])&nbsp;— його [[Крип'якевич Іван Петрович|І. Крип'якевич]] вважає головним містом Болохівської землі в області [[Случ (притока Горині)|Случі]], яке належало київській [[Десятинна церква|Десятинній церкві]]. Незрозуміло, чим він керувався при цьому, тому що в [[Полонне в літописах Київської Русі|літописах Полонне]] жодного разу не згадане як болохівське місто. В [[1195]]–[[1196]] рр. воно перейшло до володінь [[Роман Мстиславич|Романа Мстиславича]] і з того часу лишилося за [[Волинь|Волинню]]. Більше того, в 1235 році ми маємо свідчення того, що болохівські князі повоювали землю Данила «по [[Хомора|Хомору]]», однак Полонного взяти не змогли і пішли до [[Кам'янець (літописне місто, Волинь)|Кам'янця]].<ref name="ReferenceB"/>

Також, до Болохівщини ймовірно належить [[Райковецьке городище]] біля сучасного с. [[Райки (Бердичівський район)]] Житомирської області; та/або імовірно Райковецьке городище біля с. [[Райківці]] [[Хмельницький район|Хмельницького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]] (у верхів'ях [[Смотрич (річка)|р. Смотрич]]){{джерело}}.

Ймовірно до Болохівської землі належали також:

* '''[[Житомир]]''' (Житомель, Житомль, Житомер)&nbsp;— уперше згадується в літописах [[1240]]&nbsp;р.<!-- Український радянський енциклопедичний словник. 1966. Т. 1. стор. 724 --><!-- Якщо не сюди, то в прикордонні міста (=Географічне розташування та територія=) точно підходить --> За чеським славістом Я. Шафариком, виникло поселення в VIII—IX сторіччях<ref>Згідно з легендою місто було засноване одним з дружинників київських князів, що поселилися в 884 році на високому березі р. Кам'янка (при впадінні її в р. Тетерів). Перша ж письмова згадка [одна із перших] про Житомир датується 1305&nbsp;р.
''Ивченко А. С''. Вся Украина.&nbsp;— К.: ГНПП «Картографія», 2005.&nbsp;— 656 с., 1097 ил. ISBN 966-631-618-8 {{ref-ru}}<br />
 Див. також Житомирські кургани XI–XII століть:<br />
 Український радянський енциклопедичний словник.&nbsp;— К. Гол. редакція УРЕ, 1966. Т. 1. стор. 724</ref> як центр одного з племен [[деревляни|деревлян]]-житичів [південних деревлян (подільських, побужзьких)<!-- , а також трохи волинян і дулібів (?); див. також с. [[Житинці]] див. також карту (це село) http://mapm35.narod.ru/map1/im35-080.html -->]. Назва його, очевидно, означає&nbsp;— «мир (місто, ''громада'') житичів». А за легендою, місто засновано радником (радомислом) і улюбленцем київських князів [[Аскольд]]а й [[Дір]]а&nbsp;— Житомиром (старослов'янське ім'я, на кшалт [[Жизномир]]), який після вбивства їх не захотів служити Олегові, а пішов зі своєю дружиною в ліси землі деревлянської й заснував поселення (общинне місто, громаду), назвавши його своїм іменем
[за припущенням багатьох дослідників, в ці ліси, так званий Чортів ліс, зтікалися русичі із Київської Русі (язичники-слов'яни; т.&nbsp;зв. [[уходники]], літописні «[[бродники]]», майбутній прошарок козацтва<ref>Українські козаки (православні християни) втікали [в піздніші часи] від тотального окатоличення Річчю Посполитою.</ref>&nbsp;— етнічної української державності) від насадження православного християнства, та від татарської навали; див. також [[Збручанський культовий центр]], [[Збручський ідол]]<!-- і Збручський ідол, і Збручський культовий центр&nbsp;— мають пряме відношення до цієї статті -->].

* городище (археологічні руїни)&nbsp;— залишки давньоруського міста-фортеці (середина XII ст.) на східній околиці с. [[Городище (Шепетівський район)]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]]. Російський радянський археолог М.&nbsp;К.&nbsp;Каргер безпідставно вважав його за літописний [[Ізяслав]]ль.<ref name="ReferenceC"/>
* [[Гриців]]&nbsp;— смт. Хмельницької області ([[Шепетівський район]]; при впадінні р. Білка у [[Хомора|Хомору]]<!-- http://mapm35.narod.ru/map1/im35-079.html
можливо, колишнє Білобережжя (?) -->). Припускають, що Гриців існував ще за часів Київської Русі. Назву виводять від імені Григорій (Гриць), яке мав князь Теребов'янський&nbsp;— володар села наприкінці XI&nbsp;— на початку XII&nbsp;ст. Імовірніше за все, що назва виникла від імені першого поселенця.<ref>
''[[Юрій Кругляк|Кругляк Ю. М]]''. [[Ім'я вашого міста]]. Київ: Наукова думка, 1978. стор. 39.</ref>

== Болохівські князі ==

Навколо проблеми походження болохівських князів і досі триває дискусія. Літописець розповідає про них як про рід збіднілих, васально залежних князів, яких у [[1235]] р. [[Михайло Всеволодович]] Чернігівський та [[Ізяслав Мстиславич]] звільняли з полону [[Данило Галицький|Данила]], називаючи «братами». Науковці вважають їх:

* туземними князями на зразок Кондувдия, асимільованими [[Половці|половцями]] (версія [[Зубрицький Денис Іванович|Д. Зубрицького]], підтримана [[Шараневич Ісидор|І. Шараневичем]], [[Молчановський Никандр Васильович|Н. Молчановським]] та ін.);
* [[Бояри|боярами]], які виступали проти об'єднавчої політики [[Данило Галицький|Данила Романовича]] (версія [[Котляр Микола Федорович|М. Котляра]]);
* сільськими князями-суддями, аналогічними підкарпатським у селах на [[Волоське право|волоському праві]] (версія [[Петрушевич Антоній Степанович|А. Петрушевича]], як і попередня не зовсім узгоджується з джерелами, адже [[Болеслав V Сором'язливий|Болеслав]] прямо звернувся до [[Данило Галицький|Данила]]: «це не твої воїни, вони є окремими князями»<ref name="ReferenceE">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv06.htm |title=Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984. |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=27 вересня 2007 |archive-url=https://web.archive.org/web/20070927200704/http://litopys.org.ua/krypgvol/krypgv06.htm }}</ref> , «братією» називав їх і київський князь [[Ізяслав Мстиславич]], крім того літописці ніколи не плутали бояр з князями, а у пом'яниках титул «[[князь]]» іноді переписаний сотні раз);
* нащадками [[Олег-Михайло Святославич|Олега-Михаїла Святославича]] Чернігівського, [[Рюриковичі|Рюриковичами]], двоюрідними братами [[Михайло Всеволодович|Михайла Всеволодовича]] з роду [[Ольговичі]]в (Андрій, Іван, його син Василь та Гаврило Мстиславич), які вціліли тут після трагедії [[1211]] р. ([[Карамзін Микола Михайлович|М. Карамзін]], [[Арцибашев Михайло Петрович|М. Арцибашев]], М. Квашнін-Самарін, Р. Зотов). Помилка останніх полягала у тому, що вони вважали князя [[Ізяслав Мстиславич|Ізяслава Мстиславича]], який у [[1235]] р. захопив [[Київ]] і вимагав у [[Данило Галицький|Данила Романовича]] повернути свою «братію»&nbsp;— болохівських князів, [[Ольговичі|Ольговичем]], тоді як цей князь був Смоленським [[Мономаховичі|Мономаховичем]];
* [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]] свого часу стверджував, що вони були виборними князями, старого, до-рюриковського типу, які залежали від бояр і приймали важливі рішення колегіально, громадою;
* Враховуючи цей факт, М. Баумгартен справедливо вважав болохівських князів нащадками [[Інгвар Ярославич|Інгвара Ярославича]], які зберегли тільки цю частину його володінь. Справді, Волинські [[Мономаховичі]] були «братією» для Смоленських [[Мономаховичі]]в. Вважаючи, що їх права на [[Луцьк]] і Східну [[Волинь]] вагоміші від прав [[Данило Галицький|Данила Романовича]], ці князі і їх нащадки могли бути в опозиції до Данила Галицького. Крім того безпосереднє сусідство з ординцями змушувало їх до співпраці з ними. Болохівські князі, як і вважав М. Баумгартен, були братами або нащадками князя Бориса Ярославича.<ref name="history.vn.ua">[http://www.history.vn.ua/article1/rbqpt.html Князівські династії Східної Європи (кінець IX&nbsp;— початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль.]</ref>

В [[12 століття|XII]]&nbsp;— [[13 століття|XIII ст.]] міста '''Божський''' та '''Межибоже''' бували столицями окремої волості другорядних князів:

* '''[[Давид Ігорович|Давида Ігоровича]]''' ([[1110]]);
* '''[[Святослав Всеволодович|Святослава Всеволодовича]]''' ([[1146]]–[[1147]]);
* '''Ростислава Юрійовича''' ([[1148]])<ref name="ReferenceD"/>;

Болохівські князі як окремі, незалежні, вперше в літописах згадуються в першій чверті [[13 століття|XIII ст.]] Відомі наступні болохівські князі:

* '''Борис Ярославич [Інґваревич ?]''' (?&nbsp;— після [[1234]]), княжив у '''Меджибожі''';
* '''Дмитро''' (?&nbsp;— [[1368]])&nbsp;— подільський князь, який разом з Хаджибеєм і Кутлубугом (Котлубеєм) зазнали поразки у [[Битва на Синіх Водах|битві на Синіх водах]] у [[1362]] р.;
* '''Федір Дмитрович''' (близько [[1363]])<ref name="ReferenceG">{{Cite web |url=http://izbornyk.org.ua/istkult2/ikult251.htm |title=Історія української культури. У п'яти томах. Том 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть). Київ, «Наукова думка», 2001 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=13 травня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130513055216/http://izbornyk.org.ua/istkult2/ikult251.htm }}</ref>

До можливих нащадків болохівських князів також відносять:
* '''Бориса Звягольського (Звягельського)''' (початок [[15 століття|XV ст.]])&nbsp;— представника князівської родини, яка володіла невеликим уділом з центром у [[Новоград-Волинський|Звягелі]] на краю Болохівської землі. До цієї родини відносяться також князі:

# '''Іван Борисович''' (?&nbsp;— після [[1461]]),
# '''Семен Борисович''' (?&nbsp;— після [[1446]]),
# '''Андрій Семенович''' (?&nbsp;— до [[1499]]),
# '''Василь Семенович''', (?&nbsp;— до [[1499]])<ref name="ReferenceG"/>;

* '''Дмитра Деревинського (Деревицького)''' (початок [[15 століття|XV ст.]]). Прізвище цих князів могло походити від м. '''Деревича''', які теж могли бути нащадками болохівських князів. Зрозуміло, що це тільки гіпотеза і походження даних князів залишається не встановленим.<ref name="history.vn.ua"/>

== Історія Болохівської землі ==
Територія між річками Гориною ([[Горинь|Горинню]]), Богом ([[Південний Буг|Південним Бугом]]) і [[Тетерів|Тетеревом]] відзначається відносно пізнім освоєнням. Це підтверджується археологічними джерелами: лише одиниці з відомих на сьогодні давньоруських пам'яток мають культурний шар, датований [[10 століття|Х]]&nbsp;— поч. [[11 століття|XI ст.]], переважна ж їх більшість виникають не раніше сер. [[12 століття|XII]]&nbsp;— [[13 століття|XIII ст.]]<ref name="ReferenceH">{{Cite web |url=http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Local/Zaslav/AncientVolyn/VolynKyivBorder.html |title=Сергій Демидко. Волино-Київське порубіжжя ХІ — ХІІІ ст. за «Літописом Руським» |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=6 березня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140306131354/http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Local/Zaslav/AncientVolyn/VolynKyivBorder.html }}</ref>

Болохівська земля дістала свою назву від міста '''Болохова'''&nbsp;— вперше згадується в [[Іпатіївський літопис|Іпатіївському літописі]] під [[1150]] роком:
{{text|У той же час рушив [[Володимирко Володарович|Володимир [Володаревич]]] із [[Галич]]а до [[Київ|Києва]] сватові своєму Юрієві на поміч проти Ізяслава. І прийшла Ізяславу вість, що Володимир уже перейшов '''Болохів''' [і] йде мимо [города] '''Мунарева''' до [города] Володарева.<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit16.htm Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130513133215/http://izbornyk.org.ua/litop/lit16.htm |date=13 травня 2013 }} ISBN 5-308-00052-2</ref>}}

У середині [[12 століття|XII ст.]] Болохівщина належала київським князям, її територія відносилася до порубіжних [[уділ]]ьних князівств [[Київська земля|Київської землі]]. Тоді ж виділилася так звана '''Божська волость''' (з центром у м. Божському). Київський князь [[Ізяслав Мстиславич]] у [[1146]] р. надав князю [[Святослав Всеволодович|Святославу Всеволодовичу]] п'ять міст, в тому числі '''Божський''' та '''Межибоже'''. У [[1148]]&nbsp;— [[1149|49]] рр. волость тримає Ростислав Юрійович, син постійного суперника Ізяслава Мстиславича&nbsp;— [[Юрій Долгорукий|Юрія Володимировича Довгорукого]]:
{{text|«У той же час прийшов був Юрійович найстарший, Ростислав, розсварився із отцем своїм, бо отець йому волості не дав у Суздальській землі і прийшов він до Ізяслава в Київ… Ізяслав тоді сказав йому: «…Нині ж, коли отець тобі волості не дав, то я тобі даю». І дав він йому Божський, Межибоже, Котельницю й інші два городи»<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit15.htm Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140203165235/http://izbornyk.org.ua/litop/lit15.htm |date=3 лютого 2014 }} ISBN 5-308-00052-2</ref>}}. Але він правив менше року.

З кінця [[12 століття|XII ст.]] у літописах фігурує місто '''[[Полонне в літописах Київської Русі|Полоний]]'''. Запис [[1171]] року (дата коментатора&nbsp;— [[1170]] р.) називає ім'я полонського князя [[Володимир Мстиславович|Володимира Мстиславовича]].<ref name="ReferenceI">[http://izbornyk.org.ua/litop/lit19.htm Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця.&nbsp;— К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130513145050/http://izbornyk.org.ua/litop/lit19.htm |date=13 травня 2013 }} ISBN 5-308-00052-2</ref> Запис наступного, [[1172]] року (дата коментатора&nbsp;— [[1169]] р.) розповідає про похід [[половці]]в на Русь. Вони рухалися двома крилами по обох берегах [[Дніпро (річка)|Дніпра]]. Київський князь [[Гліб Юрійович]], не маючи сил для боротьби одночасно з двома загонами, вирішив замиритись&nbsp;— спочатку з лівобережним, потім&nbsp;— з правобережним. Проте правобережні половці, не чекаючи на послів від руського князя, вирушили у набіг.
{{text|«І поїхали вони за Київ пустошили, і приїхали до '''Полоного''', до города (церкви) святої Богородиці Десятинної, і до (города) '''Сімця''', і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками, і коні, і скот, і овець погнали вони в Половці»<ref name="ReferenceI"/>.}}

У [[1195]] році [[Рюрик Ростиславич (князь київський)|Рюрик Ростиславович]] садить свого зятя [[Роман Мстиславич|Романа Мстиславовича]] (майбутній князь галицько-волинський і великий князь київський) у '''Полоному''' і половині области Корсунської. Роман, який отримав фактично другорядні, та ще й розташовані на значній відстані одна від одної волості, переходить в опозицію до Києва й укладає договір з чернігівськими [[Ольговичі|Ольговичами]] про спільну боротьбу проти Рюрика та його союзників. Як наслідок, у [[1196]] р.<ref>{{Cite web |url=http://history.franko.lviv.ua/IIIr_1.htm |title=Історія України (Роман Мстиславич) |accessdate=10 липня 2012 |archive-date=12 квітня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180412092310/http://history.franko.lviv.ua/IIIr_1.htm }}</ref> {{text|«Роман увіслав людей своїх у '''Полоний''' і звіти повелів їм, їздячи, пустошити… волость Рюрикову і Давидову, помагаючи Ольговичам…»<ref name="izbornyk.org.ua">[http://izbornyk.org.ua/litop/lit22.htm#page361 Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120130044118/http://izbornyk.org.ua/litop/lit22.htm#page361 |date=30 січня 2012 }} ISBN 5-308-00052-2</ref>}}. З цього часу, ймовірно, '''Полоний''' (як і загалом землі по [[Случ (притока Горині)|Случі]] та [[Південний Буг|Південному Бугу]]) остаточно виходить з-під влади Києва (у [[1234]] році [[Данило Галицький|Данило Романович]] захопив поблизу міста «в лузі Хоморському» Олександра Всеволодовича&nbsp;— свого двоюрідного брата, союзника галицьких бояр.
Стосовно [[болохівці]]в літопис у 1235 році зазначає {{text|« У той же час прийшли галичани на Кам'янець і всі болохівські князі з ними. І спустошили вони по [ріку] [[Хомора|Хомору]], і пішли до Кам'янця. Взявши здобич велику, вони пішли [звідти]. У той же час послав був Володимир [Рюрикович] Данилові підмогу — торків і [воєводу] Данила Нажировича. Тоді Данилові бояри, виїхавши з Кам'янця [і] з’єднавшися з торками, настигли їх. І переможені були невірні галичани, і всі князі болохівські схоплені були, і привели їх у Володимир до князя Данила»<ref name="izbornyk.org.ua"/>}}. З тексту літопису зрозуміло, що Полонне, яке є єдино відомим згідно з літописам містом на [[Хомора|Хоморі]], не було взято військами антиданилової коаліції і [[Полонська фортеця]] відіграла свою оборонну роль та прикрила східний кордон Галицько-Волинського князівства.<br/>
Статті літопису [[1262]] і [[1268]] рр. засвідчують існування у '''Полоному''' [[Полонський монастир|православного монастиря]]. З ним пов'язаний епізод із життя [[Великий князь Литовський|великого князя литовського]] [[Войшелк Міндовгович|Войшелка]]. Після хрещення він вирішив прийняти схиму: {{text|«пішов він у город '''Полоний''', до ігумена Григорія у монастир і постригся в ченці, і пробував у монастирі в Григорія три роки»<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit25.htm Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — К., 1989.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130513135325/http://izbornyk.org.ua/litop/lit25.htm |date=13 травня 2013 }} ISBN 5-308-00052-2</ref>}}

'''Межибоже''' відокремлюється від '''Божської волости''' й стає центром самостійного [[уділ]]у значно пізніше&nbsp;— у першій третині [[13 століття|XIII ст.]] Це засвідчують записи [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинського літопису]] [[1227]] року: {{text|«А потім же ([[Данило Галицький|Данило]] й [[Василько Романович|Василько]]) відпустили [[Ярослав Інґварович|Ярослава (Інгваревича)]] і дали йому Перемиль, а згодом '''Межибоже'''»,}} і [[1234]] року, де наведено ім'я ще одного межибожського князя&nbsp;— Бориса.<ref name="ReferenceH"/>

Болохівщина зберегла до певної міри свою автономію, а у другій чверті [[13 століття|XIII ст.]] виділилася у окремий княжий [[уділ]]<ref>Історія Української РСР.&nbsp;— К., 1981.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— с. 370.</ref> внаслідок боротьби руських князів за галицький престол. Причину її відокремлення [[Дашкевич Микола Павлович|М. Дашкевич]] бачить в общинному побуті [[болохівці]]в, які управлялися виборними людьми та прагнули до незалежності. Болохівські князі вели боротьбу проти спроб [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] приєднати їхні землі. {{main|Болохівський рух}}

Небажання княжого літописця подати докладніші відомості про [[болохівці]]в можна пояснити вкрай неґативним ставленням [[Романовичі]]в та їх оточення до дрібних князів, що відзначались відвертим сепаратизмом. Протиріччя між [[Володимир-Волинський|Володимиром]] і Болоховом досягли крайньої межі на початку 40-х років [[13 століття|XIII ст.]]&nbsp;— під час [[Монголо-татарська навала|нашестя монголо-татар]] на південноруські землі.

[[Болохівці]] визначалися своїм опозиційним настроєм супроти своїх зверхників&nbsp;— галицько-волинських князів. Запис [[1231]] р. (дата коментатора&nbsp;— [[1233]] р.) розповідає про війну угорсько-галицької коаліції проти [[Романовичі]]в. Захопивши значну частину Галицько-Волинської Руси, {{text|«двинув рать [[Андрій II]]-королевич на [[Данило Галицький|Данила]] і пішов до (города) '''Білобережжя'''. А боярин Володислав Юрійович їхав у сторожі од Данила з [[Київ|Києва]] і стрів він рать у '''Білобережжі''', і билися вони через ріку [[Случ (притока Горині)|Случ]], однак зазнали поразки і гонили ([[угорці]]) їх до ріки Деревної [Нині – р. [[Деревичка]]»].}} Дізнавшись про поразку військ свого воєводи, [[Данило Галицький|Данило]], заручившись підтримкою свого брата [[Василько Романович|Василька]], вирушив проти угрів. А болохівські князі спочатку були на боці королевича [[Андрій ІІ|Андрія]], а коли королевич починає зазнавати поразки, вони переходять у табір [[Данило Галицький|Данила Галицького]].<ref name="ReferenceC"/>

Літописець зазначає, що союзниками угрів, крім галицьких бояр, були «князі болохівські». Фактично це перше повідомлення, що свідчить про існування нового територіяльного утворення&nbsp;— '''Болохівської землі'''. Формування його почалось, можливо, ще у другій половині [[12 століття|XII ст.]] з поступового об'єднання дрібних володінь межиріччя [[Случ (притока Горині)|Случі]]-[[Південний Буг|Бугу]], у тому числі тих, що входили до складу '''Божської''' і '''Межибожської волостей'''. Літописець при висвітленні подій вживає переважно загальні терміни: «князі болохівські», «болохівські міста», майже не наводячи конкретних даних. Насамперед це стосується правителів землі, жодного разу не названих на ім'я або поодинці. Це може свідчити або про існування певних родинних зв'язків між ними, або, скоріше, про конфедеративний характер цього державного (?) утворення.<ref name="ReferenceH"/>

У [[1235]]&nbsp;— [[1236|36]] рр. вони також підтримували крамольних галицьких бояр в їхній боротьбі проти [[Данило Галицький|Данила Галицького]].<ref>Історія Української РСР.&nbsp;— К., 1982.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— c. 17</ref> У травні цього року разом з галицькими боярами вони повоювали землі по р. [[Хомора|Хомору]], притоці Случі та облягали [[Кам'янець (літописне місто, Волинь)|Кам'янець]] (Волинський).<ref name="ReferenceE"/> Данилові бояри забрали їх «усіх» і відвезли до [[Володимир-Волинський|Володимира]]. Проте вони, мабуть, помирилися з [[Романовичі|Романовичами]], бо потім, коли болохівські князі «вошли» в [[Мазовія|мазовецькі землі]] і [[Болеслав V Сором'язливий|Болєслав]] мазовецький хотів їх «розграбити», то [[Романовичі]] за них заступились, і [[Василько Романович|Василько]] упрохав Болєслава відпустити їх. Очевидно, вони мусили піддатися під зверхність [[Романовичі]]в. Із другого боку, Болєслав, за літописом, каже, що вони не були простими боярами Данила, але самостійними князями: {{text|"не суть вої твої, но суть особнии князи".<ref>[http://nation.org.ua/articles/articles12605.html Роман Ревчук. Як Данило Галицький воював із «татарськими людьми» з міст Болохівських]{{Недоступне посилання}}</ref>}} Об'єднані війська зазнали поразки від [[Данило Галицький|Данила Галицького]], болохівські князі потрапили в полон.

Під час [[Монголо-татарська навала|монголо-татарської навали]] Болоховська земля у [[1241]] році визнала зверхність монголо-татар: коли руські князі розтікалися куди видко, болохівські князі, чи їх городи пішли на зустріч монголо-татарському війську піддалися добровільно татарам і за те були ними помилувані&nbsp;— «залишили» (помилували) … татарове, да им орють пшеницю и проса" ([[Іпатіївський літопис]]), лише '''[[Колодяжин]]''' та '''[[Кам'янець (літописне місто, Волинь)|Кам'янець]]''' були зруйновані. Вони й далі залишалися в монгольській протекції, виплачуючи данину, а до [[Данило Галицький|Данила Галицького]] ставилися вороже. Монголи не втручалися у внутрішнє життя підвладного їм населення. [[Болохівці]] піддалися монголам сподіваючись зберегти свої землі від спустошення і втримати своє незалежне становище.<ref>М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в XIII і XIV століттях.&nbsp;— К., 1876.&nbsp;— с. 54.</ref>

[[Болохівці]]в називали «татарськими людьми» У Болохівській землі виникла одна з так званих «буферних зон» між [[Золота Орда|Золотою Ордою]] і володіннями руських князів. Болохівські князі не обмежились спокійним господарюванням на своїх землях, а опираючися на татарську протекцію потім з іще більшим завзятям виступали проти [[Данило Галицький|Данила]] та його [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської держави.]] Так, у [[1241]] році болохівські князі ще перед поворотом татар з [[Угорщина|Угорщини]] взяли участь у поході суперника [[Данило Галицький|Данила Галицького]] в боротьбі за [[Галицьке князівство]]&nbsp;— чернігівського князя [[Ростислав Михайлович|Ростислава Михайловича]] в Галицьке [[Пониззя]], у невдалій облозі [[Бакота|Бакоти]]. У зв'язку з цим, [[Данило Галицький|Данило Романович Галицький]] в [[1241]] р. помстився болохівським князям за змову з Ростиславом і за ганебну підтримку монголів, попалив і поруйнував болохівські міста Деревич, Губин, Кобуд, Городець, Божський, Дядьків. В [[Іпатіївський літопис|Іпатіївському літописі]] про це сказано так: {{text|«Слышав же Даниил приход Ростиславль со князя Болоховьскими (виступили на боці Ростислава) на Бакоту, абъе устромися на грады их огневи предасть и гребля их рас копа… Даниил же на не (болохівських князів) болшую вражьду держа, яко от татар болшую надежду [они] имеаху».<ref>Історія Української РСР. — К., 1982. — Т. 2. — с. 18-19.</ref>}} Розгром більшості міст, проте, не дав бажаних наслідків: «зоставлені татарами» князі не підкорилися [[Романовичі|Романовичам]], хоч і змушені були на деякий час припинити втручання в міжусобну боротьбу. Протягом наступних 14 років літописець жодного разу не згадує [[болохівці]]в.<ref name="ReferenceH"/>

В середині [[13 століття|XIII ст.]] почав наростати конфлікт [[Данило Галицький|Данила Галицького]] з монголо-татарами через «татарських людей»&nbsp;— [[болохівці]]в. Мати цих «татарських людей» у себе під боком здавалося Данилу дуже небезпечним. Він пішов на [[болохівці]]в походом, поруйнував і попалив їхні городи, «розкопав їхні греблі», як і зазначає літописець, узяв багатьох людей у неволю. І таких репресій Данилові доводилося вживати ще не раз, бо [[болоховці]] вперто трималися своєї монголо-татарської орієнтації. За прикладом [[болоховці]]в і деякі громади у [[Київська земля|Київській землі]] й на [[Поділля|Поділлі]] стали виходити з-під княжої влади й переходити під монгольську зверхність, воліючи платити легку данину ординцям, ніж нести всі тягарі, пов'язані з послухом князю, якому доводилося вічно воювати й напружувати всі сили своєї держави для її оборони. Можна здогадатися, що, в тому числі, боротьба Данила з «татарськими людьми» спричинила нову інтервенцію монгольського воєводи [[Куремса|Куремси]]. В [[1252]] р. [[Куремса]] на короткий час захопив [[Пониззя]]. У [[1254]] р. [[Куремса]] вторгся на [[Волинь]], однак не мав військового успіху і відійшов у Болохівську землю. В кінці [[1254]] галицько-волинське військо виступило проти [[Куремса|Куремси]]. Весною [[1255]] року, порадившися з братом ([[Василько Романович|Васильком]]) і з сином ([[Лев Данилович|Львом]]), послав він (Данило) [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] '''Межибоже'''. А потім Данилові-таки люди і Василькові пустошили '''Болохів''', а Львові&nbsp;— [[Прибужжя|Побожжя]] і людей татарських". Були зруйновані «все городы, седлщие за татары», а більшість місцевих князів та бояр, щоб зберегти своє привілейоване становище та землі, пішли служити Данилу.<ref>Історія Української РСР.&nbsp;— К., 1982.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— с. 26-27.</ref> Весною наступного, [[1256]] р., [[Шварно Данилович]] вирушив на "всі городи, що піддались татарам… Шварно прийшов [назад], узявши городи всі.<ref name="ReferenceH"/>

Захопивши болохівські городи, Данило полонив і попалив землю Болоховську та приєднав її до [[галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]] (підкорив і обклав данню). Князі поступово завоювали всі центри «болохівців»&nbsp;— на [[Південний Буг|Бозі]], [[Случ (притока Горині)|Случі]] і [[Тетерів|Тетереві]]. Болохівську землю було примушено підкоритися: {{text|«прийшли білобережці, чернятинці і всі болохівці до Данила...»}} Останній здався '''Возвягль'''. Місто було спалено, а жителів Данило наказав вивести з міста і роздав на поділ князів.<ref name="ReferenceE"/>

При цьому, Данило ставив за основну мету знищити громади, які спирались на монголо-татар і виступили проти нього, а потім іти далі й визволити від завойовників [[Подніпров'я]] разом з [[Київ|Києвом]]… Однак, зайнявши землі вздовж [[Случ (притока Горині)|Случі]] й [[Тетерів|Тетерева]], військо Данила змушене було зупинитися через зраду союзника Данила литовського князя [[Міндовг]]а.<ref>Житомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. А.&nbsp;Б.&nbsp;Войтенко, О.&nbsp;М.&nbsp;Іващенко, О.&nbsp;С.&nbsp;Кузьмін та ін.&nbsp;— Житомир, 2008.&nbsp;— с. 39 ISBN 978-966-655-368-6</ref>

В [[1257]] році Болоховська земля востаннє згадується в літописах:
{{text|После уничтожения древнего Болохова, жители сего града попрятались в лесах. И организовали поселение. Жили скрытно. Когда их встречали путники и спрашивали - "Чьи вы?", отвечали -"Болоховские". Поселение это осталось сейчас на картах под названием [[Борушківці|Борушковцы]], в 7 км, от современного [[Любар]]а, бывшего Болохова.}}

Відтоді з літописів зникають згадки про Болохівську землю. Очевидно, вона перестала існувати як автономна політично-територіальна одиниця після вторгнення до [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинської Русі]] полчищ [[Бурундай|Бурундая]] в [[1259]] році.<ref>Стаття [http://www.history.org.ua/index.php?termin=Bolokhovska_zemlia «Болохівська земля»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131219061628/http://www.history.org.ua/index.php?termin=Bolokhovska_zemlia |date=19 грудня 2013 }} у «Енциклопедії історії України»</ref> Оскільки в подальших записах Болохівська земля більше не згадується, можна припустити, що або&nbsp;— протягом наступних 35 років [Остання стаття [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинського літопису]] датована [[1293]] р. (дата коментатора&nbsp;— зима [[1289]]/[[1290|90]] р.).] місцеве населення визнавало зверхність галицько-волинських князів, або їхня територія була винищена в найкращих традиціях громадянських воєн.<ref name="ReferenceH"/> Існує версія, що болохівці переселились у межі [[Галицьке князівство|Галицького князівства]], про що свідчать співзвучні назви населених пунктів [[Болехів]] ([[Івано-Франківська область|Івано-Франківської обл.]]) та [[Болехівці]] ([[Львівська область|Львівської обл.]]).

Ймовірно також, що після вторгнення татаро-монголів в [[1259]] році, болохівці, які зуміли врятуватись, відступали на [[Полісся]] і осіли у важкодоступних землях сусіднього [[Турово-Пінське князівство|Турово-Пінського князівства]] ([[Дубровиця (Ровенська область)|Дубровицькі]] землі Турівського князівства&nbsp;— [[Балаховичі]] та [[Балашівка (Ровенська область)|Балашівка]] (на [[Ровенська область|Ровенщині]]); див. також [[Балахівка]] і [[Полохівка]] (на [[Кіровоградська область|Кіровоградщині]])). До середини [[14 століття|XIV ст.]] ми не маємо про болохівців ніяких відомостей. Однак, пізні середньовічні джерела починають їх знову згадувати. Як виявилось, вони зберегли не тільки свою ідентичність, а й бойову дієздатність. В описі [[1552]] р. [[Вінниця|Вінницького]] замку йдеться про '''«болаховцев»''', які складають його охорону. У розповіді про м. [[Лисянка (смт)|Лисянку]] [[1622]] р. їх змальовують як майстерних мисливців і рибалок, а у оповіді про козаків [[Ніжинський полк|Ніжинського]], [[Полтавський полк|Полтавського]], [[Прилуцький полк|Прилуцького]], [[Чернігівський полк|Чернігівського]] полків [[1640]] р. '''«болохівців»''' знову-таки виділяють серед всього загалу. На [[Запорозька Січ|Запорозькій Січі]] '''«болоховник»'''&nbsp;— це обізнаний на секретах звіриних ловів, спритний вмілий козак, який користується повагою товаришів-вояків. Можна припустити, що у [[14 століття|XIV]]&nbsp;— [[17 століття|XVII&nbsp;ст.]] в час, коли болохівці стали переселятись з [[Полісся]] по всіх кутах [[Україна|України]], певні прошарки серед них обрали військову діяльність. Іншим було важливо повернутися на старі землі, щоб вирощувати хліб.<ref>{{Cite web |url=http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf |title=Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Збірник наукових праць. — 2008. — Вип. 5. — с. 326 |accessdate=11 червня 2012 |archive-date=14 лютого 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210214171326/http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRNSoc_Gum%2Fkhud_kult%2F2008_5%2FPDF%2FHK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf }}</ref>

Пізніше між істориками виникла так звана '''''«болохівська» версія походження козацтва'''''. Вона говорить, що саме від болохівців [[13 століття|XIII ст.]] походять українські козаки, перші згадки про яких на Дніпрових порогах з'являються в кінці [[15 століття|XV ст.]]<ref>[http://www.history.vn.ua/book/history1/17.html Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX&nbsp;— початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження.&nbsp;— Львів, 2000.&nbsp;— 649 с.] ISBN 966-02-1683-1</ref>, тим більше, що в [[17 століття|XVII ст.]], '''«болохівцями»''' називали степових «добичників».<ref name="ReferenceE"/>

== Див. також ==
* [[Болоховці]]
* [[Болохівський рух]]
* [[Болохівська земля (УНР)]]
* [[Уличі]]
* [[Губинський скарб]]
* [[Райковецьке городище]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
* ''Гайдай Л.'' Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— [[Луцьк]]&nbsp;: Вежа, 2000.
* {{ЕУ}}
* ''Котляр М. Ф''. [http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Bolokhovska_zemlia Болоховська земля] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160507223100/http://www.history.org.ua/index.php?encyclop&termin=Bolokhovska_zemlia |date=7 травня 2016 }} // {{ЕІУ|1|333}}
* Літописні звістки про Болоховців XIII в.&nbsp;— Іпат.&nbsp;— С.&nbsp;511, 516, 526—5277.
* {{МСІУ}}
* [[Повість врем'яних літ|Літопис Руський]].&nbsp;— К. : Дніпро, 1989.&nbsp;— 591 с.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2.
* Рад. енциклопедія історії України.&nbsp;— К., 1969.&nbsp;— Т. 1.
* {{УРЕ}}

{{DEFAULTSORT:Болохівська земля}}
[[Категорія:Історичні землі України]]
[[Категорія:Південний Буг]]
[[Категорія:Случ]]
[[Категорія:Болохівська земля|*]]
[[Категорія:Волинь]]
[[Категорія:Західна Україна]]
[[Категорія:Галицько-Волинське князівство]]
[[Категорія:Київське князівство]]
[[Категорія:Літописні топоніми Південної Русі]]