Перегляд вихідного коду сторінки Велике князівство Литовське

{{Картка:Колишня країна
|native_name = 
|common_name = Велике князівство Литовське
|conventional_long_name = Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтське та ін.
|continent   = Європа
|region      = Східна Європа
|year_start  = 1236
|year_end    = 1795
|date_start  = 
|date_end    = 
|event_start = 
|event_end   = 
|s1          = Російська імперія
|flag_s1     = Flag_of_Russia.svg
|s2          = Королівство Пруссія
|flag_s2     = Flag of the Kingdom of Prussia (1750-1801).svg
|s3          = Габсбурзька монархія
|flag_s3     = Flag of the Habsburg Monarchy.svg
|image_flag  = Royal banner of the Grand Duchy of Lithuania.svg
|image_coat  = Coat of arms of the Grand Duchy of Lithuania.svg
|coa_size    = 77px
|symbol      = Герб Великого князівства Литовського
|national_anthem = [[Богородиця (гімн)|Богородиця]]
|image_map   = Grand Duchy of Lithuania 1430.png
|image_map_caption = Князівство у XV столітті
|religion    = [[язичництво]], [[православ'я]], [[католицизм]], [[греко-католицькі церкви|уніатство]], [[кальвінізм]], [[лютеранство]], [[юдаїзм]], [[караїмізм]]
|capital     = {{plainlist|
* [[Кернаве]] <small>(гіпотетична; до ~[[1279]])</small>
* [[Новогрудок|Новгородок]] <small>(гіпотетична; після ~[[1240]]<ref name="Міндовг"/>{{sfn|Грыцкевіч А.|2007|сторінки=7-33}} або [[1253]]<ref name="Гайба"/></small>
* [[Вільнюс|Вільня]] <small>(після [[1322]]/[[1323]]<ref name="Эйдинтас"/>)</small>}}
|government_type = {{plainlist|
* [[Спадкова монархія]] <small>(1236–1440/1572)</small>
* [[Виборна монархія]] <small>(1440/1572–1795)</small>}}
|legislature = [[Сейм Великого князівства Литовського|Сейм]]
|house1      = [[Рада Великого князівства Литовського|Пани-рада]]
|type_house1 = дорадчий орган
|title_leader = [[великий князь литовський]]
|leader1     = [[Міндовг]]
|year_leader1 = [[1236]]—[[1263]]
|leader2     = [[Станіслав Август Понятовський]]
|year_leader2 = [[1764]]—[[1795]]
|common_languages = Розмовні мови: [[Литовська мова|литовська]]<ref name="lietuvos"/><ref name="viduramziu"/>, [[Старобілоруська мова|старобілоруська]], [[Староукраїнська мова|староукраїнська]], [[Татарська мова|татарська]]

[[Офіційна мова|Офіційна]]: [[руська мова|руська]], [[Латинська мова|латина]], [[Польська мова|польська]] (з 1697)<ref name="SZCZEPANKOWSKA"/><ref name="bazhum"/>
<br/>
|currency    = 
|p1          = Королівство Литви
|p2          = Полоцьке князівство
|p3          = Київське князівство
|p4          = Королівство Руське
|p5          = Жемайтське князівство
|flag_p1     = Flag of the Grand Duchy of Lithuania 1792.svg
|flag_p2     = Iziaslav of Polock Seal avers.svg
|flag_p3     = Lob Moneta Kiev 1388.svg
|flag_p4     = Alex K Halych-Volhynia-flag.svg
|flag_p5     = Banner of Duchy of Samogitia (1609-1618)-1.svg
|flag        = Прапор Великого князівства Литовського
|p6          = Смоленське князівство
}}
'''Вели́ке князі́вство Лито́вське, Ру́ське, Жемайтське та ін.''' ({{lang-orv|Велїкое кнꙗзство Лїтовское, Руское, Жомойтское і їныхъ}}, {{lang-la|Magnus Ducatus Lithvaniae, Rusiae, etc.}}<ref>М. Грушевський. [http://lib.pnu.edu.ua/files/kolection/franko/sk632169.pdf Miscellanea] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210716123224/http://lib.pnu.edu.ua/files/kolection/franko/sk632169.pdf |date=16 липня 2021 }}. Примітки до тексту Галицько-Волинської рукописї, с. 7, pdf p. 45 // [[Записки Наукового товариства імені Шевченка]], том VIII, 1895, кн. 4. Львів, 1895.</ref><ref>[http://www.heraldicum.ru/lietuva/unia.htm Печать Яна III с легендой] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210126060635/http://heraldicum.ru/lietuva/unia.htm |date=26 січня 2021 }}: Ioannes III … Dux Lithvaniae Rusiae . Prussia . Samogitiae …</ref><ref>Magnvs Dvx Litvaniae, Rvssiae, Prvssiae, Samogitiae, …, etc; Magnvs Dvx Lithwaniae, Rvse, Samagithie etc / Аляксей Шаланда. Зямельныя гербы Вялікага княства Літоўскага, Рускага і Жамойцкага ў XIV–XVIII ст. // Герольд Litherland&nbsp;— навуковы геральдычны часопіс, [https://kamunikat.org/herold_litherland.html?pub_start=10 №&nbsp;2, 2001] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200903063749/http://kamunikat.org/herold_litherland.html?pub_start=10 |date=3 вересня 2020 }}, с. 52-67, посилання на s. 725: {{iw2|Marian Gumowski||pl}}. Pieczęcie książąt litewskich // {{iw2|Ateneum Wileńskie||pl}}. Wilno, 1930. Rok VII.&nbsp;— Zeszyt 3–4.&nbsp;— S. 684—725, 9 tabl.</ref>)&nbsp;— [[Монархія|монархічна]] [[держава]] у [[Східна Європа|Східній Європі]] часів [[середньовіччя]] і [[Нова історія|нової доби]]. Одна з найбільших європейських держав [[Пізнє середньовіччя|пізнього середньовіччя]], у час найбільшої могутності поширювала владу на територію сучасних [[Литва|Литовської Республіки,]] [[Білорусь|Білорусі]], більшої частини [[Україна|України]], крайньої західної частини [[Росія|Росії]], невеликих частин [[Польща|Польщі]] ([[Підляшшя]]<ref name="Підляшшя" />) та [[Молдова|Молдови]], загалом близько 1&nbsp;млн км², на якій мешкало від 3,8 до 8&nbsp;млн осіб різних етносів у різний час{{Перехід|#Населення}}. Столиця розташовувалася спочатку в Новоградку (за Міндовга) або в [[Кернаве]] (гіпотетична), а згодом у [[Вільнюс|Вільні]] (з 1322/1323)<ref name="Вільнюс"/>.

Існувала впродовж 1236—1795 років. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство постало на землях [[Балти|балтських племен]] у XIII столітті як [[Язичництво|язичницька]] держава [[Міндовг]]а{{Перехід|#Заснування}}. Вела перманентні війни із сусідами: [[Золота Орда|Золотою Ордою]] та [[Велике князівство Московське|Московією]] на сході, [[Держава Тевтонського ордену|Тевтонським орденом]] на заході, Польщею та [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинським князівством]] (Руським королівством) на південному заході. Велике князівство значно розширилося&nbsp;— від Балтики до Північного Причорномор'я&nbsp;— у XIV столітті за правління [[Гедимін]]а та [[Гедиміновичі|його нащадків]]{{Перехід|#Приєднання Русі}}. 1385 року великий князь литовський [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] уклав [[Кревська унія|Кревську унію]] з [[Королівство Польське (1385—1569)|Польським королівством]], згідно з якою обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя{{Перехід|#Зближення з Польщею}}. 1569 року, за результатами [[Люблінська унія|Люблінської унії]], Велике князівство об'єдналося із [[Корона Королівства Польського|Короною Польською]] у [[Федеративна держава|федеративну державу]] [[Річ Посполита|Річ Посполиту]]{{Перехід|#Утворення Речі Посполитої}}. До 1569 року князівство керувалося [[спадкова монархія|спадковими монархами]], що носили титул [[Список великих князів литовських|Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських]]; після 1569&nbsp;— [[виборна монархія|виборними монархами]], що мали подвійний титул [[Правителі Польщі|Королів Польських і Великих князів Литовських]]{{Перехід|#Назва}}. [[Децентралізація|Децентралізована влада]] на місцях належала [[Князь|князям]] і [[Шляхта|шляхті]] різних [[Національність|національностей]]. Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, 1772 року відбувся [[перший поділ Речі Посполитої]]. У 1792 і 1795 роках, після [[Поділи Речі Посполитої|другого й третього поділів]], терени колишнього Великого князівства були остаточно [[Анексія|анексовані]] [[Російська імперія|Російською імперією]]{{Перехід|#Занепад}}.

1387 року в князівстві було прийняте [[християнство]] за [[Римський обряд|латинським обрядом]]{{Перехід|#Релігія}}. В [[Елітарна культура|елітарній культурі]] певний час панували [[Староукраїнська мова|руська мова (староукраїнська)]] та [[Православна церква|православ'я]], які в кінці XVI—XVII століть після Люблінської унії потіснили [[польська мова]] та [[Католицька церква|католицизм]]{{Перехід|#Культура}}. Основний масив документальних джерел з історії Великого князівства зберігся у складі [[Литовська метрика|Литовської метрики]]&nbsp;— архіві литовської державної канцелярії<ref name="Литметрика"/>. З тогочасних оповідних джерел найбільший інтерес становлять [[білорусько-литовські літописи]]{{Перехід|#Література}}.

== Назва ==
* '''Велике князівство Литовське''' ({{lang-be|Вялікае Княства Літоўскае}}, {{lang-lt|Lietuvos Didžioji Kunigaikštystė}}, {{lang-rus|Великое Князство Литовъское}}, {{lang-la|Magnus Ducatus Lituaniae}}, {{lang-pl|Wielkie Księstwo Litewskie}})&nbsp;— коротка офіційна назва<ref>[Gloger, Z. Geografia historyczna ziem dawnej polski, 1900. S. 271.]</ref>; скорочено&nbsp;— '''ВКЛ'''.
* '''Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское, Руское, Жомоитъское}})&nbsp;— повна офіційна назва, з [[Литовський статут|І Литовського статуту]]<ref name="ВКЛ"/>.
* '''Велике князівство Литовське і Руське''' ({{lang-rus|Великое Князство Литовъское и Руское}})&nbsp;— коротка неофіційна назва яка часто використовується в історіографії для означення високого впливу руського елементу в історії Великого князівства.
== Історія ==

=== Утворення ===
{{main|Утворення Великого князівства Литовського і Руського}}
Починаючи з XIII століття на [[Німан|Поніманні]], у боротьбі з німецькими [[Хрестоносці|лицарями-хрестоносцями]] ([[Тевтонський орден|Тевтонський]] і [[Лівонський орден]])<ref name="Тевтон"/> та [[Галицько-Волинське князівство|галицько-волинськими князями]] формується литовська держава. Перша літописна згадка в [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинському літописі]] датується 1219 роком<ref name="ГВЛ"/>. Одне з головних завдань, задля чого утворювалось Велике князівство Литовське&nbsp;— об'єднати східно-балтські племена ([[Аукштайти|аукштайтів]], [[Жемайти|жемайтів]] (жмудь), частину [[Ятвяги|ятвягів]], [[курші]]в) та русинів{{efn|Північні русини поступово засвоїли самоназву «[[литвини]]»&nbsp;— сучасні білоруси; південні русини&nbsp;— сучасні українці.}} для захисту від зростання німецької експансії та поширення [[католицизм]]у.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Litva (Yermalovich) ru.svg|border|Кордони літописної Литви за [[Єрмолович Микола Іванович|Єрмоловичем]]
Baltic_Tribes_c_1200-uk.svg|border|Балтійські племена, 1200 рік
Teutonic state 1250.png|border|Мапа Литовського князівства, 1250 рік
Papal bull regarding Lithuanian ruler Mindaugas 1251.jpg|border|Булла Папи Римського від 1251 року
Seal of Mindaugas.jpg|border|Підроблена<ref name="Rimša">''Rimša E.'' Ar Mindaugo majestotinis antspaudas? // Lietuvos dailės muziejaus metraštis. — 2005. — 6. — P. 35-44.</ref> печатка Міндовга
Trakai-Troki.jpg|border|Тракайський замок
</gallery></small>

Засновником князівства вважають князя [[Міндовг]]а (1219—1263), який впродовж 1230-1240-тих років об'єднав частину східно-балтських племен, приєднав до Литви [[Чорна Русь|Чорну Русь]] з містами ([[Волковиськ]], [[Слонім]] і [[Новогрудок|Новгородок]])<ref name="ЮЕ"/> і був урочисто коронований 1253 року в її центральному місті Новгородку{{efn|Сучасне місто Новогрудок Гродненської області Білорусі.}}<ref name="Міндовг"/><ref name="Чорнарусь"/>. Пізніше коронації не удостоївся жоден із володарів Великого князівства, хоча питання про литовську корону активно обговорювалося, особливо за часів Вітовта<ref name="ВКЛ"/>. Міндовг приєднав до своєї держави частину [[Турово-Пинська земля|Турово-Пінської]] та [[Полоцька земля|Полоцької земель]] з містами [[Гродно]], [[Полоцьк]], [[Вітебськ]]; ходив походами на [[Смоленськ]], [[Чернігів]]<ref name="Міндовг"/><ref name="ЮЕ"/>.

=== Приєднання Русі ===
У XIV столітті литовські князі з роду [[Гедиміновичі]]в вдало скористались початком занепаду [[Золота Орда|Золотої Орди]] в процесі збирання і переділу руських земель, спустошених в середині XIII століття [[Навала Батия|навалою Батия]]<ref name="Батий"/>. Співвідношення слов'янських та власне литовських земель у складі Великого князівства 1341 року було 2,5 до 1, а 1430 року вже як 12 до 1<ref name="ВКЛ"/>. За [[Гедимін|Ґедиміна]] (1316–1341) відбулося зміцнення територіальної єдності Великого князівства (приєднались [[Мінськ]], [[Орша]], [[Берестя]], [[Пінськ]], [[Турів]], відбувалися спроби приєднати [[Київське князівство]]), утвердження спадковості князівської влади<ref name="Гедимін"/>. «[[Хроніка Литовська]]» пише, що 1322 року Гедимін захопив [[Житомир]], [[Київ]], [[Канів]], [[Черкаси]], [[Брянськ]], [[Переяслав]]. Цього року відбулась [[битва на річці Ірпінь]] за три милі від Києва, з боку Русі брали участь князь переяславський Олег, луцький князь [[Лев Юрійович | Лев]] , Роман Брянський з лицарством і військами, [[Станислав (князь Київський)|Станіслав]], князь київський, і [[татари]]. В результаті перемоги Литви Гедимін поставив старшим намісником своїм [[Міндовг Гольшанський|Міндовга Гольшанського]]<ref name="Литвин"/>. Станіслав і Роман втекли до [[Рязанське князівство|Рязані]].

1340 року литовський князь [[Любарт|Любарт Гедимінович]] (хрещений під іменем Дмитра) зайняв [[Волинь]]<ref name="Любарт"/>. Основний масив українських земель було приєднано до Литви за князювання [[Ольгерд]]а<ref name="ВКЛ"/><ref name="Ольгерд"/>. Він приєднав Чернігівсько-Сіверські (1357—1358), Подільські (1363) та Київські землі (1362—1363), завдавши поразки 1362 року [[Битва на Синіх Водах|на Синіх Водах]] татарам<ref name="Ольгерд"/>. Нові землі приєднувалися як шляхом завоювання, так і через мирні ініціативи (угоди, шлюбні і родинні союзи) з переважанням останніх. Консолідація литовських та білорусько-українських політичних сил була відносно добровільною<ref name="ЮЕ"/>. Литовські князі виступили заміною [[Рюриковичі|Рюриковичам]] у процесі об'єднання руських князівств<ref name="Рюриковичі"/>. Вони діяли за принципом ''«нового не вводимо, старого не міняємо»'', активно переймали руську культуру: право («[[Руська правда]]»), [[Староукраїнська мова|мову]], православ'я, активно укладали шлюби із руською знаттю<ref name="ВКЛ"/>. Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав [[Європа|Європи]]. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством [[Великий князь|великого князя]]<ref name="ВКЛ"/>. Наявний у такому приєднанні елемент загарбання історики іноді мінімізують антиординським спрямуванням литовської політики та її традиціоналізм. Але більш історичною є думка про договірну природу взаємин між володарями ВКЛ та Золотої Орди, наслідком чого стало створення литовсько-татарського [[Кондомініум (міжнародне право)|кондомініуму]] (сумісного володіння) земель колишньої Київської Русі<ref name="ВКЛ"/><ref name="ЗО"/>. Політичний устрій Литви у XIV столітті мав риси [[Діархія|діархії]]&nbsp;— співправління володарів, які княжили у [[Вільнюс|Вільно]] і [[Тракайський замок|Троках]]. Лише наприкінці століття за Вільно закріпився статус столичного міста<ref name="ВКЛ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Upper Castle in Vilnius (9651324175).jpg|border|Руїни замка Ґедиміна у Вільнюсі
Lutsk castle tower.jpg|border|Замок Любарта у Луцьку
Giedzimin, Kyiv. Гедзімін, Київ (1824).jpg|border|В'їзд Ґедиміна до Києва
Witold Duke of Lithuania seal.PNG|border|Печатка Вітовта з гербами Литви, Жемайтії та Русі (хрест)
Lithuanian state in 13-15th centuries.png|border|Експансія Литви на землі Русі
</gallery></small>

У 1381—1384 роках у Великому князівстві відбулася перша [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1381—1384)|громадянська війна]] за владу між потомками Гедиміна. Завершилась компромісом, який, однак, не задовільняв жодну зі сторін. 1384 року герб «[[Погоня (герб)|Погоня]]» став державним гербом.

=== Зближення з Польщею ===
{{main|Кревська унія}}
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією [[Тевтонський орден|Тевтонського ордену]], посилення державної влади та централізації, 14 серпня 1385 року князь [[Владислав II Ягайло|Ягайло]] уклав [[Кревська унія|Кревську унію]] з [[Польща|Польщею]]&nbsp;— шлюбний договір, за яким Ягайло прийняв католицтво і став польським королем під ім'ям Владислава II (1386—1432)<ref name="Ягайло"/><ref name="Кревська"/><ref name="ЮЕ"/>. Ягайлу не вдалося створити єдину державу, але унія визначила процес зближення Великого князівства та Польщі й поступове зменшення ролі руських елементів у державі, що стало ще помітнішим із переходом у католицтво владної верхівки князівства 1386 року<ref name="ВКЛ"/><ref name="ЮЕ"/>. Процес [[хрещення Литви]], затягнувся на довгі роки, останньою 1414 року було охрещено [[Жемайтія|Жемайтію]]<ref name="ВКЛ"/>.

Невдоволення частини литовсько-руської шляхти зближенням з Польщею призвели до початку другої [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1389—1392)|громадянської війни]]. Унаслідок [[Острівська угода|Острівської угоди]] 1392 року намісником Ягайла у Литві (з 1395 року став використовувати титул [[Список великих князів литовських|Великий князь Литовський]]) став [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]] (1392—1430), його двоюрідний брат<ref name="ВКЛ"/><ref name="Острівська"/>. Він проводив державницьку політику ''«великого княжіння на всій Руській землі»'', централізував владу, замінив удільних князів на намісників, ліквідував [[Київське князівство|Київське]], [[Подільське князівство|Подільське]], [[Новгород-Сіверське князівство|Новгород-Сіверське]] і [[Чернігівське князівство|Чернігівське князівства]]<ref name="Вітовт"/>. Наприкінці XIV століття хан [[Тохтамиш]] спеціальним [[Ярлик (грамота)|ярликом]] формально скасував режим підлеглості Орді руських земель, що перебували під владою великого князя [[Вітовт]]а<ref name="ВКЛ"/><ref name="ЮЕ"/>. Вітовт розбудовував на півдні українських земель систему опорних укріплень (в [[Брацлав]]і, [[Черкаси|Черкасах]] та ін.), ставив фортеці у південних степах ([[Дністровський лиман]]), здійснив у 1397—1398 два переможні походи проти Золотої Орди. Під час князювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Чорного моря&nbsp;— києво-руське наприкінці XIV&nbsp;— початку XV століть населення звело [[Поселення Великого князівства Литовського у Північному Причорномор'ї|кілька укріплень та замків]]: [[Маяк-Каравул|Караул]] (на [[Дністер|Дністрі]]), Чорне місто (Черн на [[Дністровський лиман|Дністровському лимані]], на лівому ([[овідіополь]]ському) березі), [[Коцюбіїв]] (Кацібей, Качибей&nbsp;— на берегах [[Одеська затока|Одеської затоки]], між двох лиманів&nbsp;— [[Хаджибейський лиман|Хаджибейського (Кацибей)]] і [[Куяльницький лиман|Куяльницького (Куганлик)]]; на місці сучасної [[Одеса|Одеси]]), кілька військових поселень на [[Південний Буг|Південному Бузі]] ([[Бужин]]?) і нижньому Дніпрі ([[Дашів (Очаків)|Дашів]] та [[Вітовтова Митниця]]).

З 1398 року Литовська держава стала називатися Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське<ref name="ВКЛ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Union of Krewo500x333.jpg|border|Кревська унія
Jogaila_of_Lithuania.Image_from_around_1475-1480.jpg|border|Коронування Ягайла
Vajna 1406 1408 created by user Zmicier P .jpg|border|Литовсько-московська війна 1406—1408 років
Facial Chronicle - b.11, p.421 - Battle at Vorskla.jpg|border|Битва на Ворсклі 1399 року
Jan Matejko, Bitwa pod Grunwaldem.jpg|border|''«Ґрюнвальдська битва»,'' Ян Матейко, 1878 рік
Facial_Chronicle_-_b.12,_p.394.gif|border|Спалення Єдигеєм Києва 1416 року
</gallery></small>

12 серпня 1399 року золотоординський темник [[Єдигей]], засновник [[Ногайська орда|Ногайської орди]] завдає нищівної поразки [[Битва на Ворсклі|у битві на Ворсклі]] литовським військам<ref name="ВКЛ"/><ref name="Ворскла"/>. Зупинилося становлення самостійної Литовсько-Руської держави, а Вітовт був змушений іти на зближення з Польщею, 1401 року була підписана [[Віленсько-радомська унія]], за якою його було визнано довічним правителем Литви, а унія з Польщею відкладалась до часу його смерті<ref name="ВКЛ"/><ref name="Віленсько-Радомська"/><ref name="ЮЕ"/>. 1408 року Вітовт [[Угрський мир|Угрським миром]] завершує [[Литовсько-московська війна (1406—1408)|литовсько-московську війну]] й встановлює кордон із [[Московське князівство|Московським князівством]] по річці [[Угра|Угрі]]. Ці події перекреслили плани Вітовта про об'єднання в межах литовської державності всієї Русі. Зближення із Польщею створило умови для перемоги над Тевтонським орденом у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] 1410 року, приєднання Жемайтії та земель за [[Німан]]ом до князівства, водночас сприяючи привласненню українських земель польським панством, поширенню в Україні польського шляхетського права та [[Фільварок|фільварково]]-[[Панщина|панщинної]] системи<ref name="Вітовт"/><ref name="Грюнвальд"/>. 1413 року Вітовт уклав [[Городельська унія|Городельську унію]] з Ягайлом, що підтверджувала політичну автономність Великого князівства незалежно від постаті її великого князя<ref name="ВКЛ"/><ref name="Городельська"/>. Водночас цей документ поклав початок уніфікації суспільно-політичних інституцій: утворення воєводств і каштеляній, поширення на литовське боярство системи польських гербів тощо<ref name="ВКЛ"/>. 1415 року в Новгородку Вітовт висвятив всупереч волі [[Вселенський патріархат|константинопольського патріарха]] київським і литовським митрополитом [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]]<ref name="Вітовт"/>. Натомість сили кочовиків на південно-східному фронтирі його держави залишались при силі, 1416 року Єдигей [[Розорення Києва (1416)|спалив Київ]], але не спромігся захопити його замок.

=== Громадянська війна ===
{{main|Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432—1438)}}

По смерті Вітовта 1430 року розгорнулась боротьба за великокняжий престол між [[Свидригайло Ольгердович|Свидригайлом Ольгердовичем]], сином Ольгерда та братом Ягайла (якого підтримали православні й промосковські бояри з князями) та [[Сигізмунд Кейстутович|Сигізмундом Кейстутовичем]] (дотримувався прозахідного вектора розвитку князівства)<ref name="Свидригайло"/><ref name="СигізмундКейстут"/>. У ніч з 31 серпня на 1 вересня 1432 року на Свидригайла було вчинено замах, його владу узурпував Сигізмунд Кейстутович. Протистояння політичних партій переросло в феодальну [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1432—1438)|громадянську війну]]<ref name="ВКЛ"/>. Протягом 3 років (1432—1435) в межах князівства фактично існувало дві держави&nbsp;— власне Литва (сьогодні Білорусь + Литва), яким володів син Кейстута та брат Вітовта&nbsp;— Сигізмунд, і [[Велике князівство Руське (1432—1435)|Велике князівство Руське]]. Остаточно перемогла партія Сигізмунда, який сам став жертвою змови 20 березня 1440 року<ref name="ВКЛ"/>. Проте Свидригайло спромігся об'єднати під своєю владою Волинь та Поділля і створити удільну державу&nbsp;— [[Волинське князівство]], яке було скасоване після його смерті 1452 року<ref name="ЮЕ"/>. 1440 року на 30 років було відновлено удільне [[Київське князівство]], на чолі якого стояли внук Ольгерда [[Олелько Володимирович]] (1443—1455), а пізніше правнук [[Семен Олелькович]] (1455—1470)<ref name="ЮЕ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Печатки Свидригайла Ольгердовича.png|border|Реконструкція печаток Свидригайла Ольгердовича
Lob Погоня Сигизмунда Кейстутовича 1437.gif|border|Печатка Сигізмунда Кейстутовича, 1437 рік
Grand Duchy of Lithuania Rus and Samogitia 1434.jpg|border|Велике князівство Литовське, 1434 рік
Pieczęć_przy_dokumencie,_w_którym_Kazimierz_IV_Jagiellończyk_król_polski_potwierdza_wszystkie_przywileje_i_wolności_miasta_Poznania..png|border|Печатка Казимира IV Ягеллончика
</gallery></small>

=== Протистояння Москви та Польщі ===
{{main|Ягеллони|Литовсько-московські війни}}
Ситуація в країні стабілізувалася з обранням великого князя [[Казимир IV Ягеллончик|Казимира IV Ягеллона]] польським королем 1447 року особиста унія перетворилася на династичну&nbsp;— через обрання великих литовських князів одночасно і польськими королями (утвердження нової династії&nbsp;— [[Ягеллони]], нащадків Ягайла, до 1572 року)<ref name="ВКЛ"/><ref name="Казимир4"/><ref name="Ягеллони"/>. Спроби литовсько-руської еліти отримати окремого від Польщі правителя не здобули успіху. Польські магнати [[Красноставський сейм|вимагали приєднання]] до Польщі Волині та Східного Поділля, але Казимир IV відхилив домагання польських феодалів<ref name="Казимир4"/>. Західні українські землі увійшли до складу Польщі як [[Руське воєводство|Руське]] і [[Подільське воєводство|Подільське воєводства]], боярам надали ті самі права, що були у польської шляхти, містам місцеве самоврядування&nbsp;— [[магдебурзьке право]]. 1452 року були остаточно ліквідовано Волинське князівство, а 1471 року&nbsp;— Київське. 1481 року князі-«самостійники» спробували утворити змову, але її було придушено у зародку.

Наприкінці XV століття у Великому князівстві відбулися певні зрушення в системі організації влади. Дорадчий орган, [[пани-рада]], фактично підпорядкував собі великокнязівську владу, стали скликатися загальношляхетські сейми<ref name="ВКЛ"/><ref name="Пани-рада"/>. Політичний та державний устрій держави формувався як станово-представницька монархія, влада в якій сконцентрувалася в руках литовської магнатсько-шляхетської верхівки. Відбулося посилення влади феодалів над селянством, оформлення їхньої особистої залежності, втрата прав на землю. Від 1468 року правова сфера регламентувалася [[Судебник Казимира IV|Судебником Казимира IV]]<ref name="ВКЛ"/>. Створені у цей час (доповнені пізніше [[Рецепція римського права|рецепцією римського права]] [[Литовські Статути|Литовськими статутами]]) правові норми зберігали свою дієвість до XIX століття<ref name="СудКазимир4"/><ref name="Литстатути"/>.

Після смерті Казимира IV персональну унію Польщі й Литви було розірвано: великим князем став його молодший син [[Олександр Казимирович]] (1492—1506), а польським королем&nbsp;— його брат [[Ян I Ольбрахт]] (1492—1501)<ref name="Ян-Ольбрахт"/>. Після смерті останнього 1501 року обидві держави знову з'єдналися, Олександр посів польський престол<ref name="ВКЛ"/><ref name="ЮЕ"/>. Пізніше польську корону разом з литовським великокняжим престолом успадкували його син Жигмонт, або [[Сигізмунд I Старий|Сигізмунд I]] (1506—1548) та онук [[Сигізмунд II Август]] (1548—1572)<ref name="Сигізмунд1"/><ref name="Сигізмунд2"/><ref name="ЮЕ"/>.

Впродовж XV—XVI століть велике князівство розбудовувалось на основі територіально-федеративного принципу, а низка тогочасних «земель» користувалася власним правом, закріпленим у спеціальних привілеях, що фіксували норми Вітовтової доби<ref name="ВКЛ"/>. У цей же час землі Литви стали об'єктом претензій з боку [[Велике князівство Московське|Великого князівства Московського]], володарі якого заявляли права на давньоруську територіальну спадщину, посилаючись на генеалогічний зв'язок із давніми київськими князями&nbsp;— Рюриковичами<ref name="Рюриковичі"/><ref name="Московія"/>. Ідеологічне протистояння переросло в [[Литовсько-московські війни|серію виснажливих війн]]. З другої половини XV століття у становищі Великого князівства відбуваються значні зміни: послаблення [[Золота Орда|Золотої Орди]]<ref name="ЗО"/>, посилюється московсько-литовський конфлікт за руські князівства, з 1480-х років починаються набіги татар [[Кримське ханство|Кримського ханства]]<ref name="ВКЛ"/><ref name="ЮЕ"/>. Одночасно відбувається асиміляція руської політичної верхівки. Останнім виступом руських князів, нащадків Рюрика, було [[Повстання Глинського|повстання]] князів [[Глинські|Глинських]] 1508 року<ref name="Глинський"/><ref name="Рюриковичі"/>. Воно було придушено, князі з частиною земель ([[Стародубщина]], [[Чернігівщина]], [[Новгород-Сіверський|Новгород-Сіверщина]]) внаслідок [[Литовсько-московська війна (1500—1503)|московсько-литовської війни]] перейшли до Московщини. 1514 року війська [[Острозький Костянтин Іванович|Костянтина Острозького]] у [[Битва під Оршею|битві під Оршею]] розбили армію [[Василій III|Василія III]] і зупинили на деякий час загарбання Москвою руських земель.

[[Nihil novi|Радомська конституція]] 1505 року визначила органи станової монархії держави&nbsp;— двопалатний [[Сейм Речі Посполитої|сейм]] (сенат, шляхетська хата), шляхетські [[сеймик]]и, що отримали право на законодавчу діяльність та деякі функції управління. В першій половині XVI століття під впливом соціально-політичних процесів у Польщі зростала активність литовської шляхти, посилилося прагнення обмежити всевладдя магнатів, розширити свої політичні права. З 1512 року шляхта почала надсилати своїх депутатів до сейму. Виняткове становище шляхти та магнатів у Великому князівстві Литовському, закріпачення селянства оформили [[Литовські Статути]] 1529, 1566, 1588<ref name="Литстатути"/>. Одночасно князівська влада здійснювала ліквідацію удільних князівств на руських землях, сприяла адміністративній централізації. За адміністративною реформою 1564–1566 Велике князівство Литовське було поділене на 13 воєводств; на українських землях було утворено [[Київське воєводство|Київське]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське]] та [[Брацлавське воєводство|Брацлавське воєводства]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
<!--Glinski's Rebellion by V. Tsemoushev.tif|border|Повстання князів Глинських-->
Дубно аверс.jpg|border|Костянтин Острозький на українській монеті
Autor_nieznany_(malarz_z_kręgu_Lukasa_Cranacha_Starszego),_Bitwa_pod_Orszą.jpg|border|Битва під Оршею, 1514 рік
Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI ст..jpg|border|Монета Олександра Ягеллона. Початок XVI століття
</gallery></small>

За вказівкою польського короля Сигізмунда I у 1506—1548 зібрано відомості про стан південних кордонів Великого князівства Литовського на південному сході України{{Джерело}}. Південно-західний кордон Литовського князівства проходив від річки [[Мурафа (річка)|Мурафа]], лівої притоки Дністра (на півдні Вінницької області), далі униз по [[Дністер|Дністру]] до Чорного моря; по чорноморському узбережжю до [[Дніпровський лиман|Дніпровського лиману]], включаючи руський Дашів (сучасний [[Очаків]]), йшов по [[Дніпро|Дніпру]] доходячи до острова [[Таванська переправа|Тавань]] (тут знаходилася переправа, котру спільно утримували литовський князь і кримський хан); далі переходив на [[Кінська|Кінські Води]]; з лівого берега Кінських Вод виходив на [[Приазовська височина|Приазовську височину]]; далі звертав на [[Воловий Брід]] (знаходився при впадінні в праву притоку [[Вовча (притока Самари)|Вовчої]] річки [[Солона (притока Вовчої)|Солона]]); далі йшов до джерел річки [[Самара (притока Дніпра)|Самара]]; далі переходив [[Сіверський Донець]] і по правому берегу [[Оскіл (річка)|Осколу]] йшов на [[Тиха Сосна|Тиху Сосну]] (права притока [[Дон]]у); далі підходив до південно-західного кордону Московського царства.

=== Утворення Речі Посполитої ===
{{main|Річ Посполита|Люблінська унія}}
Неспроможність протистояти тискові Московії в [[Лівонська війна|Лівонській війні]] (1558—1583)<ref name="Лівонська"/>, а також прагнення шляхти обмежити магнатів, зрівняти права з польською шляхтою дали поштовх до підписання 1 липня [[Люблінська унія|Люблінської унії]] на сеймі що тривав з 10 січня по 12 серпня 1569 року<ref name="Люблінська"/><ref name="ВКЛ"/>.

Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтське утворило з Королівством Польським єдину федеративну державу&nbsp;— [[Річ Посполита|Річ Посполиту]] (Республіку)<ref name="ВКЛ"/><ref name="РП"/>. Держава керувалась обраним королем, що коронувався у Кракові як польський король і великий князь литовський<ref name="РП"/>. Сейми тепер могли скликатись лише спільні. Зовнішня політика концентрувалась в одних руках. У складі Речі Посполитої Велике князівство Литовське зберегло певну автономію: свої органи адміністративного управління, військо, фінанси (карбувалась власна монета&nbsp;— [[пенязь]]), судочинство, що велося на основі [[Литовські Статути|Литовських Статутів]], державну («руську») мову<ref name="ВКЛ"/>. Одночасно пришвидшилось спольщення та окатоличення еліти Великого князівства Литовського&nbsp;— переселення поляків, поширення польської мови та католицької релігії, домінування польської культури.

Також за умовами унії ВКЛ втрачало майже всі українські землі&nbsp;— [[Київське воєводство|Київське]], [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинське]] і [[Брацлавське воєводство|Брацлавське]] воєводства на користь Польської Корони. У межах Великого князівства Литовського залишились тільки північно-західні руські землі&nbsp;— [[Берестейщина]] й [[Пінщина]]. У загарбанні українських земель польська владна верхівка разом із ополяченими руськими боярами використовувала антитезу московській ідеї збирання земель Рюриковичів<ref name="ВКЛ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Lublin Union 1569.PNG|border|''«Люблінська унія»'', Ян Матейко, 1869 рік
Unia Lubelska 1569 r..jpg|border|Люблінська унія
Žygimont Aŭgust, Pahonia. Жыгімонт Аўгуст, Пагоня crop.png|border|Герб Речі Посполитої
Atlas Cosmographicae (Mercator) 102.jpg|border|Карта князівства з підписом «Литва», 1596 рік
Irp1569.jpg|border|Карта Речі Посполитої, 1569 рік
1613_Magni_Ducatus_Lithuaniae_Caeterarumque_Regionum_Illi_Adjacentium_._._._Anno_1613_(I).jpg|border|Карта Великого князівства Литовського та інших прилеглих до нього регіонів у 1613 році
</gallery></small>Внутрішню й зовнішню політику Речі Посполитої визначала Польща, але провідна роль магнатів у Великому князівстві Литовському зумовила посилення їхньої ролі в Речі Посполитій. Розорення дрібної та середньої шляхти з кінця XVI-го століття сприяло підпорядкуванню її магнатам та домінуванню магнатської верхівки в соціально-політичному житті держави. На початку XVII-го століття шляхта спробувала посилити свої позиції, використавши [[Реформація|Реформацію]] та [[Секуляризація (історія)|конфіскацію церковних земель]]. Але в 1606–1607 роках [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунд ІІІ]] розгромив [[Рокош Зебжидовського|рокош]]&nbsp;— масовий збройний виступ шляхти.

=== Козацтво ===
{{main|Українське козацтво}}
Супроти татарських набігів на північній межі [[Дике Поле|Дикого Поля]] з селян, що рятувались від закріпачення на великих фільварках формуються козацькі ватаги. Своєрідними «дверима» в Поле з боку густо заселеного Середнього Подніпров'я були [[пороги Дніпра]], а за порогами починався Низ. Річище тут було засіяне безліччю островів, a Дніпро розділявся на рукави, утворюючи чисельні озера, затоки й протоки&nbsp;— [[Великий Луг]]. Слово «[[козак]]» [[Тюркські мови|тюркського]] походження й означає «вільну людину». «Козакування» полягало й у землеробстві, рибальстві, тваринництві й полюванні, час від часу вони супроводжували східні каравани. Перша писемна згадка про козаків датується 1492 роком, що напали на турецький корабель у [[Дніпровське гирло|Дніпровому гирлі]]. Магнати спочатку переважно прихильно ставились до козацтва, як до вільних служилих людей нижчих прошарків; тут давалися взнаки прагнення зняти соціальну напругу, що виникала під час ревізій, а також необхідність оборони південних кордонів Великого князівства. В умовах турецько-татарської агресії в державі фактично не було створено систему оборони, яка система вимагала постійної армії, великих податків, що могло посилити владу великого князя і призвести до втрати станових привілеїв магнатів і шляхти. Шляхта Великого князівства Литовського, що одночасно виступала й державцями на місцевому рівні, розглядала козаків як союзників та як постійну силу, що вела боротьбу проти татар і турків.

Зростання чисельності козацьких ватаг та їхні набіги на землі Кримського ханства створювали постійну напругу у відносинах між литовськими князями і ханом (пізніше [[Османська імперія|Османською імперією]]). 1556 року магнат [[Дмитро Байда Вишневецький]] заради боротьби з кочовиками засновує першу [[Запорозька Січ|козацьку січ]], дерев'яну укріплену залогу, за [[Пороги Дніпра|порогами Дніпра]] на острові [[Мала Хортиця]]. Перша документальна згадка про січ зустрічається у ''«[[Всесвітня хроніка|Всесвітній хроніці]]»'' [[Мартин Бельський|Мартина Бельського]]. 1559 року, перебуваючи на службі московського царя [[Іван Грозний|Івана Грозного]] воює [[Азов (місто)|Азов]] у пониззі Дону, а 1570 року запорожці тут засновують [[Старочеркаська|Черкаський городок]], першу столицю [[Донські козаки|Дінського козацтва]]. Робив також походи на Молдову, був схоплений османами і страчений через підвішування на гаку 1562 року. За свої діяння став популярним героєм усної народної творчості.

[[Запорізькі козаки|Запорожці]] мали військово-демократичний устрій політичного життя, усі питання вирішували на [[Козацька рада|загальних радах]] шляхом одностайного прийняття, керівні органи були виборними&nbsp;— [[отаман]]и та [[козацька старшина]]. З часом внаслідок поступового майнового розшарування старшина все більше перебирала на себе владні важелі, відбувалось розшарування й віддалення від бідної частини&nbsp;— голоти, [[сірома|сіроми]]. Переважна більшість козаків з руських людей, також траплялися татари, московити, поляки, угорці і німці. Князь Василь-Костянтин Острозький з метою приборкання козацтва обрав інший шлях й першим почав їх винаймати за платню як прикордонників. Уряд Великого князівства Литовського і гетьман [[Григорій Ходкевич]] використовували їх як гарнізони фортець, для розвідки, охорони. Козацькі загони підпорядковувались великому князю литовському.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Археологічний комплекс "Острів Байда".jpg|border|Острів Мала Хортиця
Dmytro Vyshnevetsky (Baida).png|border|Дмитро Байда Вишневецький
Kozak-bandyryst (18th century).jpg|border|Козак Мамай
Techtimerov.JPG|border|Трахтемирів, гравюра 1687 року
Repin Cossacks.jpg|border|''«Запорожці пишуть листа турецькому султану»'', Ілля Рєпін, 1880 рік
</gallery></small>Польський король [[Сигізмунд II Август]] 1572 року прийняв на державну службу 300 [[Реєстрові козаки|реєстрових козаків]] під проводом [[Ян Бадовський|Яна Бадовського]], а 1578 року інший король, [[Стефан Баторій]] розширив загін до 500 найманців із базою в [[Трахтемирів|Трахтемирові]]. Реєстровцям надали ряд привілеїв: самоуправління, власний виборний [[гетьман]] ([[Ян Оришевський]]), право володіти землею. Запорозькі ж козаки перебували на нелегальному становищі.

Під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] війська Великого князівства брали участь у боротьбі проти [[Гетьманщина|української козацької держави]]. Литовський гетьман [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януш Радзивілл]] (1612—1655) керував каральними походами в Україну, розправою над населенням у захопленому в 1651 році Києві. У 1654 році його війська розгромлені українськими козаками в Білорусі.

=== Занепад ===
Із середини XVII століття спроби Великого князівства Литовського зберегти свою широку автономію в Речі Посполитій закінчилися невдачею. Цьому сприяла шляхетська [[анархія]], політика литовських магнатів, які прагнули задовольнити власні амбіції, а також зовнішні фактори. Поступово Велике князівство втратило риси державності та перетворилося на звичайну провінцію Польщі. З другої половини XVII століття не збиралися окремі сейми Великого князівства Литовського; його представників у сеймі Речі Посполитої було менше третини. В кінці XVII століття серед великолитовських магнатів розпочалась [[Громадянська війна у Великому князівстві Литовському (1696—1702)|громадянська війна]] між впливовими магнатськими родами спричинена надмірним посиленням шляхетського роду [[Сапіги|Сапіг]]. А події [[Велика Північна війна|Північної війни]] 1700–1721 років, воєнні дії на території Великого князівства, інтервенція Швеції та Росії&nbsp;— призвели до економічного хаосу, загибелі ⅓ населення. Рішеннями сейму в 1788–1792 роках було ліквідовано залишки автономії&nbsp;— створено єдині для Речі Посполитої органи виконавчої влади, військо, фінанси. 1795 року більша частина Великого князівства за [[Третій поділ Речі Посполитої|третім поділом Речі Посполитої]] увійшла до складу Російської імперії.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Great Northern War Part1.png|border|Театр бойових дій Великої Північної війни
Partitions of Poland.png|border|Поділи Речі Посполитої
Vialikaje Kniastva Litoŭskaje. Вялікае Княства Літоўскае (T. Lotter, 1770).jpg|border|Карта князівства в праці Тобіаса Лоттера, 1740 рік
</gallery></small>У XIX столітті історичну назву Литва, яка до того часу використовувалася стосовно сучасних білоруських, українських і литовських територій, успадкувала сучасна [[Литва|Литовська республіка]], яка проголосила незалежність 1918 року. У 1940 та 1944 роках Литву було двічі [[Радянська окупація балтійських країн (1940)|окуповано]] й [[Радянська окупація балтійських країн (1944)|анексовано]] СРСР. 1991 року Литва відновила незалежність.

== Державний лад ==
Державний лад у Великому князівстві був синтезом давньоруських і польських державотворчих традицій, з домінуванням останніх<ref name="ЮЕ"/>. Синтез ранньофеодальних інститутів литовських племен з розвиненими інститутами пізньофеодального ладу Західної Русі, сприйняття Литвою руської культури і традицій, дають можливість трактувати Велике князівство Литовське правонаступником [[Київська Русь|Київської Русі]]<ref name="ЮЕ"/>.

=== Великий князь ===
{{main|Список великих князів литовських}}
Найвища влада у Великому князівстві належала великому князеві («господарю»)<ref name="ЮЕ"/>. Характер цієї влади змінювався впродовж століть від повновладного господаря над литовськими землями і контрагента у відносинах з удільними князями, через єдинодержавне правління, до гаранта суверенітету литовського панства в Речі Посполитій<ref name="ЮЕ"/>. [[Спадкова монархія|Династичний]] принцип визнання князя поступово змінився [[Виборна монархія|виборним]] правом шляхти.

=== Пани-рада ===
{{main|Пани-рада}}
Поступово у державі авторитету набрала господарська рада, або [[пани-рада]], яка перетворилась з дорадчого органу при великому князеві (на зразок [[Боярська дума|боярських дум]]) на вищий управлінський апарат&nbsp;— державний уряд<ref name="Пани-рада"/>. До складу пани-ради входили [[Маршалок великий литовський|маршалок]], [[канцлер]], [[підскарбій]], [[Великий гетьман Литовський|гетьман]], [[Воєвода|воєводи]], [[каштелян]]и, [[Староста|старости]], [[єпископ]]и та ситуативно великі землевласники (магнати)<ref name="ЮЕ"/>. Юридично функції пани-ради були оформлені привілеєм 1482 року, який уперше санкціонував її законодавчу роль, а привілей 1506 року [[Литовські статути]] законодавчо закріпили фактично набуті нею права<ref name="ЮЕ"/>. Незважаючи на визнання за великим князем литовським владних прерогатив, їхнім факт, носієм стала рада. Коли на початку XVI століття впливовим загальнодержавним представницьким органом стає Сейм, із загального ряду членів пани-ради виокремлюється вузьке коло найвпливовіших державних мужів, що утворюють таємну раду<ref name="ЮЕ"/>.

=== Місцеве самоврядування ===
Місцеве [[самоврядування]] на руських землях спершу здійснювалося удільними князями. Найбільша централізація влади у Великому князівстві відбувається за князювання Вітовта, коли уділи поступово замінюють на воєводства. 1413 року було утворено перші великі воєводства&nbsp;— [[Віленське воєводство|Віленське]] і [[Трокське воєводство|Трокське]]<ref name="ЮЕ"/>. Під час адміністративної реформи 1564–1566 років всю територію Великого князівства було поділено на воєводства і повіти. На чолі воєводств стояли призначені князем воєводи, а повітів&nbsp;— старости. У самоврядних громадах нижчого щабля діяли виборні представники: старці, сотники, десяцькі, сорочники<ref name="ЮЕ"/>. У містах, які отримали магдебурзьке право, співіснувала адміністрація старост і міського магістрату, ратуші<ref name="ЮЕ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
|border|
|border|
Podział administracyjny I RP.png|border|Адміністративний поділ Речі Посполитої, 1619 рік
Lithuania in the 17th century.png|border|Адміністративний поділ Великого князівства у XVII столітті
</gallery></small>

=== Сейм ===
{{main|Сейм Великого князівства Литовського}}
Перше засідання [[Сейм Великого князівства Литовського|Сейму]] відбулося 1507 року у [[Вільнюс|Вільні]]. До сейму входили великий князь, члени пани-ради, земські та двірні урядовці. 1512 року була затверджена норма представництва&nbsp;— по 2 депутати від кожного повіту<ref name="ЮЕ"/>. На сеймах обирали великого князя, оголошували війну чи мир, скликали ополчення, вирішували питання оподаткування тощо. 1560 року було проведено реформу, внесено зміни до представництва, засновано інститут місцевих [[повітовий сеймик|повітових сеймиків]], які стали першою інстанцією для вирішення локальних питань<ref name="ЮЕ"/>. Після [[Люблінська унія|Люблінської унії]] литовський сейм злився з польським. Верховна влада у Великому князівстві перейшла до двірного уряду господаря, адміністрування виконувала пани-рада<ref name="ЮЕ"/>.

=== Судочинство ===
Традиційно право Великого князівства трактують як литовсько-руське право. Київська школа істориків початку XX століття аргументувала концепцію «західноруського права», за якою право Великого князівства слід включити до історії [[Руське право|руського права]] поряд зі «східноруським» (московським), бо воно ґрунтується на давньоруському і логічно продовжує його в пізньому середньовіччі&nbsp;— ранньомодерному часі<ref name="ЮЕ"/>.

Судоустрій у Великому князівстві характеризувався співіснуванням недержавних ([[Сімейне право|сімейного]], [[Вотчинний суд|вотчинного]], громадського, [[Церковний суд|церковного]]) і державних судів. Система державних судів складалась із судів окремої компетенції: великокняжих (надвірний, комісарський), замкових («гродський»), земських та підкоморських судів. Система доменіальних феодальних судів над підданими складалась з: церковних (духовні, доменіальні) та магістратських, ратушних і цехових судів у містах. Для кожного суспільного стану були свої станові суди<ref name="ЮЕ"/>.

У Великому князівстві введення виборних судів сталося майже на століття раніше, ніж в інших країнах Європи. 1581 року, в результаті судової реформи, було утворено [[Головний литовський трибунал]], як основну інстанцію для [[Апеляція|апеляцій]]. Особливе місце відводилося [[Копний суд|копному суду]], повноваження якого поширювалися на всіх жителів копного округу<ref name="Копний"/>. Поступово шляхта виводилась з-під його юрисдикції<ref name="ЮЕ"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Metryka litewska.jpg|border|Литовська метрика 1511-1518 років
Belarus-Minsk-Maksim Bahdanovich Museum 3.jpg|border|Литовський статут 1588 року і слуцький пояс
Privilege, confirming Magdeburg Law and CoA for Birzai.jpg|border|Магдебурзьке право литовському місту Біржай
Coin of Ukraine Magdeburg r.jpg|border|Українська монета на честь 500-річчя магдебурзького права Києва
|border|
</gallery></small>

Впродовж XIV—XV століть джерелом литовського права були джерела [[Руське право|руського права]]: звичаєве, «[[Руська Правда]]», церковні статути [[Володимир Святославич|Володимира]] та [[Ярослав Мудрий|Ярослава]]<ref name="ЮЕ"/>. Згодом їх замінюють литовські великокняжі акти (листи, статутні грамоти, привілеї). [[Шляхетські привілеї]] видавались у 1387, 1413, 1432, 1434, 1438, 1447, 1457, 1492, 1522, 1566 роках<ref name="ЮЕ"/>. 1557 року видано «[[Статут на волоки]]». Серед кодифікованих зводів законів першим був [[Судебник Казимира Ягеллончика]] 1468 року. У XVI столітті з [[Рецепція римського права|рецепцією римського права]] його замінили три редакції [[Литовські Статути|Литовських статутів]] 1529, 1566 і 1588 років. У вільних містах застосовувалося [[магдебурзьке право]] в польських переробках<ref name="ЮЕ"/>.

Окремо групою джерел права були різноманітні угоди між князями («ряди», «докінчання»), різні унії між Великим князівством Литовським і королівством Польським<ref name="ЮЕ"/>.

== Військо ==
{{main|Військо Великого князівства Литовського|Переписи війська литовського}}

== Населення ==
{{main|Литвини}}
Велике князівство в добу найбільшої своєї могутності (1430 року) охоплювало територію близько 930 тис. км²{{sfn|Letukienė, N.|2003|с=182}}. 1493 року на землях Великого князівства (850 тис. км²) і Польського королівства мешкало до 7,5&nbsp;млн осіб, з яких 3,75&nbsp;млн були [[Русини|русинами]] (предками сучасних [[українці]]в і [[Білоруси|білорусів]]), 3,25 млн [[Поляки|поляків]] та 0,5&nbsp;млн власне [[литовці]]в; на землях князівства проживало до 3,8&nbsp;млн осіб{{sfn|Letukienė, N.|2003|с=182}}{{sfn|Pogonowski, Iwo|1989|с=92}}.

Населення у Великому князівстві поділялось на дві великі суспільні групи: [[Феодалізм|феодали]] ([[шляхта]]) і залежні від них люди (простий стан).

=== Шляхта ===
Шляхта, або благородний люд, складав панівну верхівку литовського суспільства, До нього належали: [[Князь|князі]], [[магнат]]и, [[пани]] та дрібні шляхтичі<ref name="ЮЕ"/>. У межах групи феодалів існувало значне майнове розшарування, що зумовлювалося розмірами земельних володінь. Окрім того, належність до шляхти визначала участь в радах, місцевих та загальнодержавних. Шляхтичі постійно прагнули до власної автономності, звільнення з-під земської підсудності та самоуправління. Шляхта, за походженням прав, поділялась на: родову, новопожалувану та служилу<ref name="ЮЕ"/>.

=== Духівництво ===
Духівництво посідало особливе місце у соціальній ієрархії суспільства. Панівне положення займало католицьке, яке володіло широкою системою [[Імунітет (право)|імунітетів]], [[Бенефіція|бенефіціїв]] і маєтностей, стало потужним чинником полонізації населення<ref name="ЮЕ"/>.

=== Містяни ===
Правове становище населення литовських міст залежало від категорії міста, майнового стану і роду занять<ref name="ЮЕ"/>. Міста у Великому князівстві поділялися на великокняжі (господарські), самоврядні (що керувались [[Магдебурзьке право|магдебурзьким правом]]) та приватновласницькі, життя в яких було найважчим. За соціальним станом розрізняли такі групи містян<ref name="ЮЕ"/>:
* заможна купецько-ремісницька верхівка;
* повноправні міщани, середньовічний середній клас;
* міські низи з дрібних торгівців та незаможних ремісників.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Vilnius 1576.jpg|План Вільни, 1576 рік
Horadnia. Горадня (1575).jpg|border|План Гродно, 1575 рік
Polatsk XVI.jpg|border|План Полоцьку, XVI століття
|border|
</gallery></small>

За умов фактичного виключення міст з політичного життя країни можливості міського самоврядування, надані магдебурзьким правом, значно обмежувалися<ref name="ЮЕ"/>.

=== Селянство ===
Тогочасне сільське населення називалось ''«волосними людьми, людом, підданими»''. Законодавчо особисті та майнові права селян були оформлені [[Литовські статути|Литовським статутом]] 1529 року і [[Статут на волоки|Статутом на волоки]] 1557 року. Селяни ділились на кілька груп.

За видом господарської діяльності<ref name="ЮЕ"/>:
* хлібороби;
* ремісники.

За правовим становищем<ref name="ЮЕ"/>:
* господарські (великокняжі), чиї загальнодержавні повинності регламентувалися спеціальними листами, інвентарями.
* приватновласницькі, чиї різноманітні повинності регулювалися безпосередньо землевласником.

За ступенем залежності від феодалів селяни поділялись на<ref name="ЮЕ"/>:
* вільних, які не залежали від феодала після виконання своїх зобов'язань;
* залежних, що мали право покинути пана за умов відмови власника від своїх прав (свідоцтво про звільнення, заповіт), позбавлення владних прав судом, законом, дією магдебурзького права;
* покріпачених, або ''«челядь, люди непохожі»''.

== Економіка ==
{{main|Економіка у Великому князівстві Литовському}}
У XIII—XV століттях грошовою одиницею Великого князівства була [[литовська гривня]], напівкруглі стрижні срібла довжиною близько 13&nbsp;см і вагою від 100 до 110 г. Зливки були витіснені карбованими монетами в середині XV століття<ref name="Duksa"/>.

З XVI століття Європу наповнює золото й срібло з [[Відкриття Америки|відкритої Америки]], підживлюючи [[інфляція|інфляцію]], одночасно відбувається міграція робочої сили в зворотному напрямку та руйнація феодального [[Натуральне господарство|натурального господарства]], що спричинює стрімкий ріст цін на зерно. [[Магнати Польщі та Литви|Польські й литовські магнати]] вирішують задовольнити цей попит на ринку шляхом створення великих товарних сільськогосподарських підприємств&nbsp;— [[Фільварок|фільварків]], задля роботи на яких закріпачується вільне населення<ref name="ЮЕ"/>. Найбільше землі в своїх руках сконцентрували такі роди як [[Острозькі]], [[Вишневецькі]], [[Чорторийські]], [[Дашкевичі]], [[Радзивіли]], [[Замойські]], [[Збаразькі]], [[Заславські (Рюриковичі)|Заславські]]. Невдоволена й [[Пасіонарій|пасіонарна]] частина населення якого втікає на необжиті простори [[Дике Поле|Дикого Поля]] на південний схід. Князі з роду Острозьких та Вишневецьких на Волині очолюють цей стихійний процес, одночасно з реколонізацією лісостепових і [[Колонізація Степової України в XVI—XVIII століттях|колонізацією степових земель]], створюючи укріплені міста за течією Дніпра та на Лівому березі ([[Гадяч]], [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]], [[Лохвиця]], [[Лубни]], [[Пирятин]], [[Прилуки]], [[Ромни]], [[Чигирин]] та інші), надаючи переселенцям певні пільги й послаблення. Так вони ставали ще заможнішими й могутнішими.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Posiadlosci magnaterii w XVI-XVII w.svg|border|Магнатські володіння XVI-XVII століть
2016_Folwark_w_Łomnicy.jpg|border|Фільваркова будівля у Ломниці
Z. Vogel. Castle of Ostroh.jpg|border|''«Руїна Острозького замку»'', Зігмунт Фогель, 1796 рік
Збаразький замок DSC7849.jpg|border|Збаразький замок
</gallery></small>

== Культура ==
{{main|Культура у Великому князівстві Литовському}}

=== Мистецтво ===

==== Архітектура ====
{{main|Архітектура Великого князівства Литовського}}

==== Музика ====
Музичне мистецтво Великого князівства Литовського розвивалося в рамках народної і високої культури. Спочатку найбільший вплив мала народна, а згодом і [[церковна музика]], в XVII столітті почався активний розвиток світського музичного мистецтва, що вилилося у створення приватних оркестрів та капел. Перший оперно-балетний театр європейського класу з'явився в [[Несвіж]]і 1724<ref>[http://lupa.by/istoriya/nesvizh.-stolitsa-radzivillov.html Несвіж. Столиця Радзивіллів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120716210206/http://lupa.by/istoriya/nesvizh.-stolitsa-radzivillov.html |date=16 липня 2012 }}{{ref-ru}}</ref>. П'єси для театру писала дружина [[Михайло Казимир Радзивілл (Рибонька)|Михайла Казимира Радзивілла]]&nbsp;— [[Радзивілл Франциска Урсула|Франциска Урсула]]. У придворній [[Капела (колектив)|капелі]] [[Кароль Станіслав Радзивілл|Карла Станіслава Радзивілла]] служив капельмейстером відомий німецький композитор [[Ян Давид Голанд]]. У XVIII столітті в театрі ставилися класичні твори зарубіжних та місцевих авторів.

==== Театр ====
{{main|Театр у Великому князівстві Литовському}}
Початок [[Театр у Великому князівстві Литовському|театрального мистецтва Великого князівства Литовського]] лежить в народному театрі з його обрядовими піснями і танцями, де були присутні елементи ігрової дії й театрального перевтілення. Елементи театралізованого дійства є в багатьох календарних і родинно-побутових обрядах. Першими акторами були [[скоморохи]], виступи яких, насичені народними піснями, танцями, прислів'ями та приказками, жартами і трюками, ставали подією будь-якого свята. Пізніше, у XVII&nbsp;— XVIII століттях, мистецтво скоморохів перетворилося в балагани, мистецтво лялькових театрів&nbsp;— у [[Вертепна драма|вертепи]]. Іноді скоморохи виступали з ведмедями, дресованими в спеціальних школах, найвідомішою з яких була [[Сморгонська ведмежа академія]]. Школа мотузяних стрибунів існувала в Семежеві поблизу [[Копиль|Копили]].

=== Освіта ===
{{main|Освіта у Великому князівстві Литовському}}
У XIII столітті [[писемність]] стала поширюватися серед містян, купців та ремісників. У XIV і особливо в XV столітті в великих маєтках створювалися школи. Розширилося навчання дітей мандрівними вчителями-самоучками («майстрами грамоти»). Курс навчання обмежувався елементарною грамотою. У XVI столітті в містах і містечках Великого князівства Литовського виникли кальвіністські школи, пізніше школи різних [[Католицький орден|католицьких орденів]]: [[Єзуїти|єзуїтів]], [[Василіяни|василіан]], [[Аріани|аріан]]. У XVI—XVII століттях важливу роль в організації освіти зіграли [[братські школи]].

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Album Wilenskie. 1845-1875 (5553003) (cropped).jpg|border|Велике подвір'я Віленського університету
Połacak. Полацак (1828).jpg|border|Полоцький єзуїтський колегіум
Jesuit College in Miensk.jpg|border|Мінський єзуїтський колегіум
Catholic Church of St. Joseph and the Monastery of Jesuits in Viciebsk (1865, fragment).jpg|border|Вітебський єзуїтський колегіум
Piarists Convent in Lubiašoŭ.jpg|border|Любешівський колегіум
</gallery></small>

==== Католицька освіта ====
Проникаючи в Литву, [[католики]] також засновували свої училища. Однією з перших була [[Колегіум|колегія]], заснована [[Ядвіга Анжуйська|королевою Ядвігою]] для 12 литовців при [[Празька академія образотворчих мистецтв|Празькій академії]]; потім була заснована [[Краківська академія]], де закінчили курс чимало литовських бояр. Однак і католицькі училища викладали спочатку тодішньою [[староукраїнська мова|руською літературною мовою]]. Так, 1454 року було засновано при віленському св. Станіслава катедральному соборі училище для підготовки духовенства. У цьому училищі навчалися і представники світських професій, однак значна частина його випускників призначалася для духовної служби в костелі. В цьому училищі від заснування і до початку XVII століття науки викладалися на латині та староукраїнською мовою. Викладали в костьольних школах не тільки в Литві, але і [[Жемайтія|Жемайтії]] аж до кінця XVII століття<ref>Козловский И. Судьбы русского языка в Литве и на Жмуди. // «Вестн. Зап. России»&nbsp;— 1869.&nbsp;— Т. IV, Кн. 10, Отд. II, С. 1−16; Кн. 11, С. 45−63; Кн. 12, С. 85−111.</ref>.

==== Протестантська освіта ====

===== Кальвіністські школи =====
Впродовж 1550-х років у [[Вільні]], [[Берестя|Бересті]], [[Кедайняй|Кейданах]], [[Несвіж]]і, [[Біржай|Біржаї]], [[Клецьк]]у, [[Дубинки|Дубинках]]{{яких}} виникли кальвіністські громади. До 1560-х років [[кальвінізм]] прийняли більшість [[Магнат|маґнатів]] Великого князівства, число громад ширилося. При громадах почали зводити храми, засновуватися школи. У другій половині XVI&nbsp;— на початку XVII століття кальвіністські школи існували в [[Шилув]]у, [[Вітебськ]]у, [[Новогрудок|Новогрудку]], [[Орші]], [[Ів'є (Білорусь)|Ів'ї]], [[Сморгонь|Сморгоні]], [[Заславль|Заславлі]], [[Ковно|Ковні]], [[Мінськ]]у, [[Копилів|Копилові]], [[Плунге]], [[Кайданово|Койданові]]{{джерело}}, [[Любча (Білорусь)|Любчі]], [[Івенець|Івенці]], [[Ретавас]]і і інших місцях.

Особлива увага в школах приділялася релігійному вихованню, проте значне місце приділялося і світським наукам: вивчалися [[богослов'я]], різні мови, [[риторика]], [[історія]], [[математика]], антична поезія, церковний спів. Вчилися 6–10 років. Випускники окремих шкіл отримували знання достатні для вступу до університетів.

===== Аріанські школи =====
[[Аріанство]], як [[протестант]]ська течія в християнстві, з'явилося на початку IV століття в [[Римська імперія|Римській імперії]]. У XVI столітті ідеї аріанства відродилися у вигляді вчення [[Социніанство|социніан]], прийшли вони і до Великого князівства. Найзначніші социніанські громади були в Новогрудку, Ів'ї, [[Несвіж]]і. При громадах відкривалися школи, найвідоміші в Ів'ї ([[Ян Ліциній Намисловський]] був її ректором впродовж 1585–1593 років), [[Любча (Білорусь)|Любчі]], [[Клецьк]]у, {{не перекладено|Лоськ (Воложинський район)|Лоську|ru|Лоск (Воложинский район)}}, Несвіжі.

Школи мали 3–5 класів. Крім богослов'я в них вивчалися праці стародавніх філософів, [[грецька мова|грецьку]], [[Латина|латинську]], [[польська мова|польську]] та [[Білоруська мова|білоруську]] мови, [[риторика]], [[етика]], [[музика]], [[арифметика]] й ін. Вчилися діти не тільки социніан, а й католики та православні.

==== Православна освіта ====
{{main|Братські школи|Києво-Могилянська колегія}}

[[Церковні братства|Православні братства]] зазвичай створювалися при православних церквах і монастирях. Одним із багатьох завдань братств було гуртування [[Православна церква|православних]] умів, щоб видавати [[Полемічна література|полемічну літературу]] проти [[Берестейська унія|Берестейської унії.]] [[Львівська братська школа]] була відкрита 1586 року, в [[Берестя|Бересті]] (1591), [[Могильов]]і (1590–1592), Мінську (1612), у [[Київська братська школа|Києві]]&nbsp;— у 1615 році (на Подолі). У 1632 році Київська братська школа об'єдналась із лаврською школою, заснованою 1631 року [[Петро Могила|Петром Могилою]], і почала існувати як [[Києво-Могилянська колегія]]<ref>{{Cite web|title=Загарбання українських земель сусідніми державами. Довідник школяра&nbsp;— кращі шкільні уроки по всім предметам|url=http://lessons.com.ua/zagarbannya-ukraїnskix-zemel-susidnimi-derzhavami/|website=lessons.com.ua|accessdate=2019-02-27|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190228065827/http://lessons.com.ua/zagarbannya-ukraїnskix-zemel-susidnimi-derzhavami/|archivedate=2019-02-28|deadurl=no}}</ref>.

На чолі школи стояв [[ректор]], вчителі обиралися на зборах братства. Школи об'єднували учнів різних станів, мали 3–5 класів. У них вивчали різні мови, риторику, праці античних мислителів, музику. Давали і деякі пізнання в арифметиці, [[Географія|географії]], [[Астрономія|астрономії]].

==== Вища освіта ====
{{main|Вільнюський університет}}
26 липня 1400 року король [[Ягайло]] відновив діяльність [[Ягеллонський університет|Краківського університету]], що мало особливе значення не тільки для Польщі, але й для Великого князівства. Допоки не були засновані [[Кенігсберзький університет|Кенігсберзький]] (1544) та [[Вільнюський університет|Віленський університети]] (1579), Краківський університет був головною вищою школою для литовської молоді. Ягайло надавав підтримку литовцям, що навчалися в університеті: в 1409 році він доручив виділити будинок для розміщення бідних студентів, особливо тих, які ''«прибули з Литви і Русі»''.

==== Книгодрукування ====
Започаткував книгодрукування на території Великого князівства Литовського доктор медицини [[Франциск Скорина]] з [[Полоцьк]]а. Почав роботу в 1517 році, коли надрукував псалтир у [[Прага|Празі]], потім 22 священні книги в перекладі білоруським ізводом церковнослов'янської мови (також існує інша версія, що церковним стилем давньоукраїнської мови). Згодом переніс свою діяльність до міста [[Вільно]], де надрукував 1526 року [[Апостол (книга)|«Апостол»]] і «[[Псалтир]]».

У Литві свою роботу друкарів після втечі з Москви продовжили і відомі першодрукарі [[Іван Федоров]]ич і [[Петро Мстиславець]]. Вони працювали у гетьмана [[Григорій Ходкевич|Григорія Ходкевича]], який заснував друкарню у своєму маєтку в [[Заблудів|Заблудові]]. Першою їхньою книгою було «[[Учительні євангелія]]» 1568 року&nbsp;— збірка бесід і повчань з тлумаченням євангельських текстів. 1570 року Іван Федоров видав «Псалтир» і «[[Часословець]]», який широко використовувався також і для навчання грамоти.

Першу книгу литовською мовою склав і видав в [[Кенігсберг|Кенігсберзі]] 1547 року [[Мартінас Мажвідас]]&nbsp;— «[[Прості слова катехізису]]». Книга мала, крім катехізису, віршовану передмову, одинадцять церковних піснеспівів з нотами і перший литовський буквар. У Вільно впродовж XVI—XVII століть діяли будинок друку писаря [[Меркеліс Пяткявічюс|Меркеліса Пяткявічюса]] і уродженця міста [[Йокубас Моркунас|Йокубаса Моркунаса]]. Пяткявічюс у своєму будинку друку в 1598 році видав першу протестантську книгу литовською мовою у Великому князівстві<ref name="Petkevičius"/>. Моркунасом в 1600 році за підтримки воєводи Христофора Радзивілла Перуна видана «[[Postilla lietuviška…]]»&nbsp;— найбільший здобуток литовською мовою XVI століття<ref name="Lukšaitė"/>.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Printing machine of Johanes Gutenbrg2.JPG|border|Друкарський верстат Скорини
Biblia Ruska.jpg|border|''«Библия руска»'' Франциска Скорини, 1517 рік
Konstanty Szyrwid.PNG|border|Константінас Сірвідас
Mazvydo katekizmas.jpg|border|''«Катехізис»'' Мартінаса Мажвідаса, 1547 рік
NBUV Vernadskogo 2015 27.JPG|border|''«Апостол»'' — перша друкована українська книга
</gallery></small>

1629 року професор [[Віленський університет|Віленського університету]] [[Константінас Сірвідас]] підготував перший польсько-латинсько-литовський словник&nbsp;— «[[Dictionarium trium linquarum]]» («Словник трьох мов»). Словник неодноразово перевидавався: 1629, 1631, 1642, 1677, 1713. Словник призначався для студентів, які вивчають поетику і риторику; містив близько 14 тис. слів. До середини XIX століття він був єдиним друкованим словником у Великому князівстві (словники литовської мови видавалися також у [[Пруссія (королівство)|Пруссії]]). Сірвідас також видав збірку проповідей (точніше&nbsp;— конспектів або короткого змісту проповідей) «[[Punktai sakymų]]» литовською і польською мовами (перше видання 1629, друге 1644 року). Видав коментарі до [[Пісня над піснями|«Пісні над піснями»]] і «[[Послання апостола Павла до ефесян]]» («Explanationes in Cantica Canticorum Salomonis et in epistolam D. Pavli ad Ephesios»). 1629 або 1630 року Констанітнас Сірвідас підготував і видав першу граматику литовської мови «[[Ключ до литовської мови]]» («Clavis linguae lituanicae»; «Lietuvių kalbos raktas»), але це видання не збереглося. 1737 року у Віленському університеті невідомим автором була видана граматика литовської мови «[[Граматика головної говірки Литовського Князівства]]» («Universitas lingvarum Litvaniae in principali ducatus ejusde [m] dialecto grammaticis legibus circumscripta …»).

У XVII столітті важливим видавничим центром Великого Князівства Литовського стають [[Кедайняй]]. Тут поруч із заснованою 1625 року реформатською школою, з ініціативи [[Януш Радзивілл (1612—1655)|Януша Радзивілла]] 1651 року відкривається видавничий дім. 1653 року в цьому домі уродженцем і [[бургомістр]]ом міста (1631—1666) [[Степонас Яугеліс-Воз|Степонасом Яугелісом-Возом]] за допомогою Януша Радзивілла литовською мовою тиражем в 500 екземплярів видається «[[Knygą nabožnystės krikščioniškos]]». Книга має першу віршовану [[дедикація|дедикацію]] литовською мовою зі зверненням до Янушу Радзівіллу ''«Мілостной прийняти цю працю, слухатися Слова Господнього, молиться до Бога, співати милосердно»''. Це найбільше кальвіністське видання у Великому князівстві. Крім цього видання будинок уславився виданням творів [[Самуеліс Мінвідас|Самуеліса Мінвідаса]], Йонасів Божімовскісів ([[Йонас Божімовскіс старший|старшого]] і [[Йонас Божімовскіс молодший|молодшого]]), [[Самуеліс Тамашаускас|Самуеліса Тамашаускаса]], [[Адам Расіус|Адама Расіуса]] (про політику і права в торгівлі).

=== Релігія ===
{{Main|Релігія у Великому князівстві Литовському|Конфесійна історія Білорусі}}
Слов'янське населення у великому князівстві не зазнавало значних утисків на релігійному ґрунті, литовські володарі були толерантними до [[Православна церква|православної віри]]<ref name="ВКЛ"/>. Утім при переході на бік Москви князі [[Шем'ячичі]] і [[Можайські]] (1500), [[Глинські]] (1508) посилались і на релігійні утиски з боку [[Католицизм|католиків]]<ref name="ВКЛ"/>. Також тоді ширились чутки про намагання шляхти насильно покатоличити холопське населення, що не витримує історичної критики<ref name="ВКЛ"/>. Темпи поширення католицизму на руських землях були досить незначні, а утвердження [[Флорентійська церковна унія|Флорентійської церковної унії]] 1439 року було певною мірою формальне<ref name="ВКЛ"/><ref name="Флорентійська"/>. Втім ця унія спровокувала розкол у [[Київська митрополія (1458—1596)|Київській митрополії]] 1460 року<ref name="ВКЛ"/>. Новостворена митрополія, що об'єднувала литовсько-руські й галицькі єпископії, з 1467 року знову опинилася під контролем [[Константинопольський патріархат|Константинопольського патріархату]]<ref name="КП"/>. Особливістю релігійного життя у Великому князівстві було широке втручання світських осіб у життя православної церкви (право патронату)<ref name="ВКЛ"/>.

Князя [[Ольгерд]]а називали в Константинополі ''«великим королем вогнепоклонників»'', бо він лишався поганином. Але православ'я поширилося серед литовців і навіть у княжій родині. Брат Ольгерда [[Любарт-Дмитро|Любарт]] приймає православне хрещення з іменем Дмитро. Після смерті [[Юрій-Болеслав Тройденович|Юрія ІІ Болеслава]] волинські бояри 1340 року обрали Любарта на князя Волині й Галичини (1340—1386). Тим часом Галичину, Холмщину й Західну Волинь завоював польський король Казимир. Любарт зберіг Луцьку землю, він спорудив мурований замок у Луцьку, збудував храми. За його правління Волинь цілком зберігала український характер.

1352&nbsp;року тирновський патріярх [[Феодосій ІІ]] поставив для Києва митрополита [[Феодорит (митрополит Київський)|Феодорита]], мотивуючи це переходом митрополита [[Феогност (митрополит Київський)|Феогноста]] до Москви. Але Константинополь домігся скасування такого рішення через неканонічність втручання [[Болгарська православна церква|Болгарської церкви]] до внутрішніх справ чужої юрисдикції.

Князь Ольгерд клопотався про поставлення свого родича ченця [[Роман (митрополит Литовський)|Романа]] на митрополита Київського. Але в Царгороді згодилися лише на поставлення його митрополитом Литви й Волині з 1354 року, а Київським митрополитом з другою кафедрою в Москві призначили 1353 року володимирського єпископа [[Олексій Бяконт|Олексія Бяконта]]. Митрополит Роман (1354—1361) боровся за поширення свого впливу на всю територію України, Білорусі та Литви. Він мав кафедру в [[Новогрудок|Новогрудку]], але згодом оселився в Києві. Підлягали митрополитові Романові [[Полоцька єпархія|Полоцька]] й [[Туровська єпархія|Туровська єпархії]], а згодом і митрополія «Малої Росії», тобто Галичини. Після смерті Романа його митрополія перейшла під владу митрополита Олексія. Який активно підтримував процес консолідації російських земель довкола Москви, а за союз з Литвою відлучив від церкви князів Тверського й Смоленського.

Великий князь литовський знов звернувся до Константинополя, погрожуючи переходом України й Білорусії до католицизму, якщо для них не буде висвячено окремого митрополита. Вселенський патріярх 2 грудня 1375 року висвятив кандидатуру Ольгерда, болгарського ієромонаха [[Кипріан (митрополит Київський)|Кипріяна]] на кафедру Київського митрополита. Той прибув до Великого князівства 1373 року як представник Константинопольського патріарха і деякий час жив в Україні. Він був високоосвіченою людиною, залишив кілька послань, а також переписаних власною рукою книг. Митрополит перекладав церковнослов'янською мовою твори Отців церкви, виправив переклад [[Псалтир]]я, дбав про унормування перекладів богослужбових книг. Кипріян запровадив в Україні літургійну реформу [[Філофей (патріарх Константинопольський)|патріярха Філофея]], внаслідок чого в Україні з'явився переклад константинопольської редакції [[Єрусалимський устав|Єрусалимського уставу]] й відповідний комплекс богослужбових книг<ref name="Пентковский"/>. Нова редакція тексту Святої Літургії з'явилася в Греції в другій половині ХІІІ століття. Філофей у другій половині XIV&nbsp;століття прийняв цю редакцію в тому вигляді, як її вживали на [[Афон]]і, узгодив зі звичаями Константинопольської патріяршої церкви й запровадив відповідний служебник до використання. Переклавши служебник патріярха Філофея церковнослов'янською мовою, митрополит Кипріян не заборонив і попередніх церковних книг. Тому протягом тривалого часу співіснували дві відмінні редакції літургії.

Юрисдикція митрополита Кипріяна поширювалася на територію Великого князівства Литовського, після смерті ж митрополита Олексія 1378 року і на Московську державу. Щоправда, перша поява митрополита Кипріяна в Москві була невдалою: московський великий князь [[Дмитро Донський|Дмитро]] мав власного кандидата на зміну, свого духівника [[Михаїл Митяй|Михаїла Митяя]]. Тому митрополита Кипріяна москвини заарештували, протримали в ув'язненні, а потім вигнали геть. Однак дорогою до Константинополя російський кандидат у митрополити раптово помер. Тому на митрополита Київського і Великої Русі 1380 року було висвячено архимандрита [[Пимен (митрополит Київський)|Пимена]], що їхав у супроводі кандидата. Його несподівану появу в Москві зустріли неоднозначно, а патріярший собор засудив Пимена й визнав Кипріяна єдиним митрополитом Русі. І вже 1389 року митрополит Кипріян поєднав під своєю владою всю територію історичної Київської митрополії. Російська частина Київської митрополії прийняла Кипріяна за свого митрополита, але водночас митрополит Кипріян опинився під впливом великого князя Московського.

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Baptism of Lithuania.PNG|border|''«Хрещення Литви»'', Ян Матейко, 1889 рік
Mitropolitan Alexis by G.Zinovyev (1690s, GTG).jpg|border|Митрополит Олексій Бяконт
Кіпрыян,_мітрапаліт_Кіеўскі.jpg|border|Митрополит Кипріян
Photius, Theognostus and Cyprian.jpg|border|Митрополити Фотій, Феогност і Кипріян
Gregory Tsamblak.jpg|border|Григорій Цамблак на Констанцькому соборі
|border|
</gallery></small>Тим часом 14 серпня 1385 року [[Кревський замок|Кревському]] замку{{efn|Тепер село [[Сморгонський район|Сморгонського району]] [[Гродненська область|Ґродненської області]] [[Білорусь|Білорусі]].}} була укладена [[Кревська унія]]. Польське королівство й Велике князівство Литовське об'єдналися в спільну державу через шлюб великого князя [[Владислав II Ягайло|Ягайла]] з польською королевою [[Ядвіга Анжуйська|Ядвігою]]. Ягайло прийняв [[Католицька церква|католицизм]], був коронований на короля об'єднаної держави й зобов'язався поширювати в ній католицьку віру. Управління Великим князівством лишалось до його смерті за Вітовтом, людиною досить індиферентною релігійно. Сам Вітовт спершу був [[Православна церква|православним]], але 1386 року був навернутий у католицтво, потім повернувся до православ'я, але помер католиком. Він відмовлявся насаджувати католицизм, але прагнув політично унезалежнити Київську митрополію від впливу Московського князівства, з яким доходить до війни.

Після смерті Кипріяна 1406 року князь Вітовт посилає до Константинополя полоцького єпископа [[Фотій (митрополит Київський)|Фотія]], грека, для поставлення в митрополити, який поставляється 1407 року на кафедру митрополита Київського і всієї Русі з поширенням юрисдикції на Москву. Вітовт прийняв митрополита Фотія лише за умови, що він житиме в Києві та дбатиме про Православну Церкву в Литві. Але Фотій не додержав свого слова й пробув у Литві не більше місяця, потім же переселився до Москви. Тоді Вітовт 1414 року посилає до Царгорода посольство з проханням поставити на Київську митрополію вченого ієромонаха [[Григорій Цамблак|Григорія Цамблака]], болгарина, племінника митрополита Кипріяна. Під впливом Москви патріярх не тільки не виконав прохання князя, але й позбавив ієромонаха Григорія священничого сану й [[Анафема|анафемував]] його. Тоді князь Вітовт скликав 1415 року в [[Новогрудок|Новогрудку]] помісний собор, де зібралися єпископи полоцький, смоленський, чернігівський, луцький, володимир-волинський, турівський, перемиський та холмський, православні князі й бояри. Собор, посилаючись на прецедент з обранням митрополита [[Климент Смолятич|Климента Смолятича]] 1147 року, обрав на митрополичий престол Григорія Цамблака (1415—1419/1420). Григорій на той час перебував у Тирново, центрі болгарської церкви, котра ще в 1185 році за часів [[Друге Болгарське царство|Другого Болгарського царства]] відновила свою незалежність від Константинополя.

Після публікації 31 жовтня 1517 року [[Мартін Лютер|Мартином Лютером]] своїх ''«[[95 тез]]»'' Європою прокотилась хвиля [[Реформація|Реформації]]. Православні ієрархи мало відрізнялись від розкритикованих католицьких, тому популярність [[протестантизм]]у сильно зростала на теренах України, разом із поширенням гуманістичної культури [[Відродження|епохи Відродження]]. У католицькій Польщі в цей час розгорнули свою діяльність контрреформістський [[орден єзуїтів]] [[Ігнатій Лойола|Ігнатія Лойоли]]. Головною їхньою діяльністю було [[просвітництво]], вони засновували численні [[колегіум]]и&nbsp;— релігійні навчальні заклади. Після початку правління [[Сигізмунд II Август|Сигізмунда II Августа]] в Польщі настала повна релігійна терпимість. За його правління панівною релігією у Великому князівстві Литовському став [[кальвінізм]], верхівка захоплювала костели, церкви, які перетворювала у [[кальвінський збір|кальвінські збори]]<ref name="О90"/>. 1573 року була укладена [[Варшавська конфедерація (1573)|Варшавська конфедерація]], що визначила засади релігійної терпимості в державі. З боку православ'я просвітителем виступив князь [[Костянтин Василь Острозький]], який запросив з Москви друкаря [[Іван Федоров|Івана Федорова]] до Львова, за зразком єзуїтських колегіумів у [[Острог|Острозі]] засновує [[Острозька академія|слов'яно-греко-латинську школу]], першим ректором якої став [[Герасим Смотрицький]]. 1586 року [[Львівське братство|братство]] руських ремісників і купців Львова отримало автономію (ставропігію), 1586 року відкрило власну [[Львівська братська школа|школу]] й викупило [[Друкарня Ставропігійського інституту|друкарню Федорова]]. Релігійні питання спричинили бум [[Полемічна література|полемічної літератури]] (Герасим та [[Мелетій Смотрицький|Мелетій Смотрицькі]], [[Іван Вишенський]], [[Петро Скарґа]], [[Іпатій Потій]]). 1527 роком датується перша згадка про [[Почаївська Успенська лавра|Почаївську Успенську лавру]]&nbsp;— православний чоловічий [[монастир]] у [[Почаїв|Почаєві]] зі статусом [[лавра|лаври]], найбільша православна святиня [[Волинь|Волині]], друга, після [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]], України, тривалий час&nbsp;— [[василіяни|василіянська]] обитель. Меценаткою й фундаторкою лаври, засновницею [[друкарня|друкарні]] була [[Ганна Гостська]], [[Дошлюбне та шлюбне прізвище|до шлюбу]] [[Козинські|Козинська]] (невід.&nbsp;— 1617).

<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Akt Konfederacji Warszawskiej.jpg|border|Акт Варшавської конфедерації
KOstrogski.jpg|border|Василь-Костянтин Острозький
Near Caves.jpg|border|Києво-Печерський монастир
Hipacy Pociej.png|border|Іпатій Потій
Marka2.jpg|border|Українська марка до 350-річчя Берестейської унії
Jazep_Rucki._Язэп_Руцкі.jpg|border|Йосиф Рутський
</gallery></small>1582 року папа римський [[Григорій XIII]] наказав виправити [[юліанський календар]]. За новим [[григоріанський календар|григоріанським]] пропускалось 10 днів, через що між католиками й православними виникла розбіжність у відмічанні релігійних свят й поглибило розкол. На шляху православного просвітництва з миру стали церковні ієрархи [[Іпатій (Потій)|Іпатій Потій]] та [[Кирило (Терлецький)|Кирило Терлецький]], що очолили тих, хто заради особистої вигоди вирішив шукати союзу із католицькою церквою. 1596 року була підписана церковна [[Берестейська унія]], що утворила [[Українська греко-католицька церква|греко-католицьку церкву]] (католицькі догмати, православні обряди, влада [[папа римський|папи римського]]) й розколола [[Київська митрополія (1458—1596)|Київську митрополію]], православні в державі залишились поза законом. 1599 року Іпатій Потій став першим греко-католицьким митрополитом, відкрив семінарію в Бересті. Того ж року у [[Вільнюс|Вільно]] православна та протестантська шляхта уклали договір про спільну боротьбу. 1613 року предстоятелем греко-католиків став [[Йосиф (Велямин Рутський)|Йосиф Рутський]], який урівняв в статусі руські школи та єзуїтські колегіуми, реорганізував чернецтво, створив [[Василіяни|орден святого Василія]].

== Спроби відновлення ==
{{main|Велике князівство Литовсько-Білоруське (проєкт 1918 року)|Балто-Чорноморська вісь}}
Велике князівство Литовське намагалися відновити після його зникнення кілька разів.
Ідею створення спеціальної провінції із західних провінцій Росії висловив сенатор [[Міхал Клеофас Огінський|М.&nbsp;Огінський]] у квітні 1811 року. Планувалося зробити об'єднання на території восьми губерній Російської імперії: Вільнюської, Волинської, Гродненської, Вітебської, Могилівської, Мінської, Київської, Подільської губернії, а також Білостоцької області і Тарнопольського повіту. Метою російського імператора Олександра I було нейтралізувати профранцузький вплив у колишніх «польських провінціях». Подібні плани були і з французького боку. [[Велике князівство Литовське (1812)|Велике князівство Литовське]]&nbsp;— держава, що була створена 1812 року, після звільнення території Литви та Білорусі від Російської імперії військами Наполеона І.<ref>Лукашевич А.&nbsp;М.&nbsp;Проекты восстановления Речи Посполитой и Великого Княжества Литовского и их место в военно-стратегическом планировании Российской империи (1810—1812 гг.) // Внешняя политика Беларуси в исторической ретроспективе: Материалы международной научной конференции.&nbsp;— Минск: «Адукацыя і выхаванне», 2002.&nbsp;— С. 46—59.</ref> Французькі війська 28 червня 1812&nbsp;р. вступили до Вільно. Першим в місто під біло-червоно-білим прапором увійшов уланський полк князя [[Домінік Єронім Радзивілл|Домініка Радзивілла]]. У Вільно 1 липня 1812 Наполеон підписав декрет про відновлення Великого князівства Литовського в межах Мінської, Віленської, Гродненської губерній і Білостоцького округу. За декретом була створено Тимчасовий уряд ВКЛ. Ліквідовано у тому ж 1812 році після поразки Наполеона.<ref>Януш Івашкевіч, Litwa w roku 1812, Варшава, 1912</ref>

До Революції в Російській імперії на території Білорусі та Литви поширилася ідеологія крайовців ([[Крайовці|Крайовци]]). Вона була патріотичним прагненням значної частини місцевих дворян та інтелігенції протистояти перетворенню своєї землі у звичайне передмістя Росії чи Польщі, була спробою зламати провінціалізацію литовсько-білоруських губерній (колишніх земель ВКЛ)&nbsp;— спробою перетворити їх на незалежний політично та культурно край, спроба протистояти русифікації. Після революції у 1918 році розроблявся проєкт Великого князівства Литовського та Білоруського консервативними політичними силами Білорусі на чолі з [[Едвард Войнілович|Едвардом Войніловичем]].<ref>''Казакевіч, А.'' Вялікае Княства Літоўскае як ідэалагічная рэальнасць.</ref>

Ідея об'єднаної Литви, Білорусі та України політично чи ідеологічно не зникла і у новітні часи. Існують проєкти, що фактично збігаються з кордонами ВКЛ, такі як [[Балто-Чорноморська вісь]]. Перший прем'єр-міністр Литовської Республіки, [[Казимира Прунскене|Казиміра Прунскене]]: «''Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс&nbsp;— не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі''».<ref>{{Cite web|title=Балто-Чорноморський Союз: перспективи реалізації (частина 1)|url=http://bintel.com.ua/uk/article/volodich-balto/|website=bintel.com.ua|accessdate=2020-08-18|archive-date=28 січня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200128220625/http://bintel.com.ua/uk/article/volodich-balto}}</ref>

Вона розцінюється проросійськими силами, як спроба створити буферного «санітарного» поясу між Росією та Європою. Наприклад, президент Білорусі Лукашенко під час [[Протести в Білорусі 2020|протестів 2020 року]] заявив про намагання активістами створити живий ланцюг від Вільнюса до Києва. ''«Я це вже проходив після розпаду Радянського Союзу, коли була спроба створення Балто-Чорноморського регіону&nbsp;— санітарної зони: три балтійські держави, Білорусь, Україна, щоб відокремити Росію від Заходу»''.<ref>{{Cite web|title=Лукашенко доручив силовикам не допустити створення «живого ланцюга» від Вільнюса до Києва|url=https://www.unian.ua/world/protesti-v-bilorusi-lukashenko-doruchiv-ne-dopustiti-zhiviy-lancyug-vid-vilnyusa-do-kiyeva-novini-svitu-11113835.html|website=www.unian.ua|accessdate=2020-08-16|language=uk|archive-date=28 травня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210528205841/https://www.unian.ua/world/protesti-v-bilorusi-lukashenko-doruchiv-ne-dopustiti-zhiviy-lancyug-vid-vilnyusa-do-kiyeva-novini-svitu-11113835.html}}</ref>

== Див. також ==
* [[Історія Білорусі]]
* [[Історія Литви]]
* [[Історія України]]
* [[Разбор шляхти]]

== Примітки ==
{{Notelist}}

== Джерела ==
{{reflist|2|refs=
<ref name="ВКЛ">{{ЕІУ|1||стаття=Велике князівство Литовське|автор=Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_Kniazivstvo_Lytovske}}</ref>

<ref name="Батий">{{ЕІУ|1||стаття=Батий |автор=Плахонін А. Г. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Batyj}}</ref>

<ref name="Ворскла">{{ЕІУ|1||стаття=Битва на Ворсклі 1399|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vorskla_bytva}}</ref>

<ref name="Віленсько-Радомська">{{ЕІУ|1||стаття=Віленсько-Радомська унія 1401|автор= Шабульдо Ф. М.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vilensko_Radomska_1401}}</ref>

<ref name="Вільнюс">{{ЕІУ|1||стаття=Вільнюс|автор=Кяупа Зигмантас |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vilnius_mst}}</ref>

<ref name="Вітовт">{{ЕІУ|1||стаття=Вітовт (Вітаутас)|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Vitovt }}</ref>

<ref name="ГВЛ">{{ЕІУ|2||стаття=Галицько-Волинський літопис|автор=Котляр М. Ф. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Galycko_Volynskij_litopys}}</ref>

<ref name="Гедимін">{{ЕІУ|2||стаття=Гедимін|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Gedymin}}</ref>

<ref name="Глинський">{{ЕІУ|2||стаття=Глинський Михайло Львович|автор= Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Glynsky_M}}</ref>

<ref name="Городельська">{{ЕІУ|2||стаття=Городельська унія 1413|автор= Шабульдо Ф. М.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Gorodelska_uniya_1413}}</ref>

<ref name="Грюнвальд">{{ЕІУ|2||стаття=Грюнвальдська битва 1410|автор= Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Gryunvaldska_bytva_1410}}</ref>

<ref name="ЗО">{{ЕІУ|3||стаття=Золота Орда|автор=Галенко О. І. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Zolota_orda}}</ref>

<ref name="КП">{{ЕІУ|5||стаття=Константинопольський патріархат|автор= Яроцький П. Л.|посилання= http://www.history.org.ua/?termin=Konstantinopolskii_Patriarhat}}</ref>

<ref name="Казимир4">{{ЕІУ|4||стаття=Казимир IV Ягеллончик|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Kazymyr_IV}}</ref>

<ref name="Копний">{{ЕІУ|5|131|стаття=Копний суд|автор=Гурбик А. О.|посилання=http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kopnii_Sud}}</ref>

<!--<ref name="Крона">{{ЕІУ|5||стаття=Корона, крона|автор=Шуст Р. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Korona_Polska}}</ref>-->

<ref name="Кревська">{{ЕІУ|5||стаття=Кревська унія 1385|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Krevska_Uniya_1385 }}</ref>

<ref name="Литметрика">{{ЕІУ|6||стаття=Литовська метрика|автор= Блануца А. В., Ващук Д. П.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Litovska_metryka}}</ref>

<ref name="Литстатути">{{ЕІУ|9||стаття=Статути Великого князівства Литовського|автор=Гурбик А. О. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Statuty_V }}</ref>

<ref name="Люблінська">{{ЕІУ|6||стаття=Люблінська унія 1569|автор=Мицик Ю. А., Хинчевська-Геннель Т.  |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Lyublinska_uniya_1569}}</ref>

<ref name="Лівонська">{{ЕІУ|6||стаття=Лівонська війна 1558–1583|автор= Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Livonska_viyna_1558_1583}}</ref>

<ref name="Любарт">{{ЕІУ|6||стаття=Любарт|автор=Шабульдо Ф. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Lyubart_D_G}}</ref>

<ref name="Московія">{{ЕІУ|2||стаття=Велике князівство Московське|автор=Кучкин В. А. |посилання= http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_kniazivstvo_Moskovske}}</ref>

<ref name="Міндовг">{{ЕІУ|6||стаття=Міндовг|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Mindovg}}</ref>

<ref name="Ольгерд">{{ЕІУ|7||стаття=Ольгерд|автор= Шабульдо Ф. М., Вортман Д. Я.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Olherd}}</ref>

<ref name="Острівська">{{ЕІУ|7||стаття=Острівська угода 1392|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Ostrivska_uhoda_1392}}</ref>

<ref name="Пани-рада">{{ЕІУ|8||стаття=Пани-рада|автор= |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Pany_rada}}</ref>

<ref name="Підляшшя">{{ЕІУ|8||стаття=Підляшшя|автор= Ясь О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Pidliashshia}}</ref>

<ref name="Рюриковичі">{{ЕІУ|9||стаття=Рюриковичі|автор=Плахонін А. Г. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Riurykovychi}}</ref>

<ref name="РП">{{ЕІУ|9||стаття=Річ Посполита|автор=Вінниченко О. О. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Rich_Pospolyta}}</ref>

<ref name="Свидригайло">{{ЕІУ|9||стаття=Свидригайло|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Svydryhajlo_O }}</ref>

<ref name="Сигізмунд1">{{ЕІУ|9||стаття=Сигізмунд I Старий|автор= Ващук Д. П.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Syhizmund_I}}</ref>

<ref name="Сигізмунд2">{{ЕІУ|9||стаття=Сигізмунд ІІ Август|автор=Блануца А. В. |посилання= http://www.history.org.ua/?termin=Syhizmund_II}}</ref>

<ref name="СигізмундКейстут">{{ЕІУ|9||стаття=Сигізмунд Кейстутович|автор=Русина О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Syhizmund_L}}</ref>

<ref name="СудКазимир4">{{ЕІУ|9||стаття=Судебник Казимира IV 1468|автор=Гурбик А. О. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Sudebnyk_K}}</ref>

<ref name="Тевтон">{{ЕІУ|10||стаття=Тевтонський Орден|автор= Котляр М. Ф.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Tevtonskyj_orden}}</ref>

<ref name="Флорентійська">{{ЕІУ|10||стаття=Флорентійська церковна унія 1439|автор= Зема В. Є.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Florentijska_tserkovna}}</ref>

<ref name="Чорнарусь">{{ЕІУ|10||стаття=Чорна Русь|автор=Ясь О. В. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Chorna_Rus}}</ref>

<ref name="Ягайло">{{ЕІУ|10||стаття=Ягайло |автор=Михайловський В. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Yahajlo}}</ref>

<ref name="Ягеллони">{{ЕІУ|10||стаття=Ягеллони|автор= Михайловський В. М.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Yahellony}}</ref>

<ref name="Ян-Ольбрахт">{{ЕІУ|10||стаття=Ян-Ольбрахт|автор=Михайловський В. М. |посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Yan_O}}</ref>

<ref name="Литвин">[http://zhistory.org.ua/histryd/il_gl9.htm Ігор Литвин. «Загублений світ. Окремі сторінки білоруської історії» (редакція 2013) Литва і Русь.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151222133514/http://zhistory.org.ua/histryd/il_gl9.htm |date=22 грудня 2015 }}</ref>

<ref name="Пентковский">''Пентковский А. М.'' Об особенностях некоторых подходов к реформированию богослужения // Православное богословие на пороге третьего тысячелетия / Материалы Богословской конференции Русской Православной Церкви (Москва, 7–9 февраля 2000 года).&nbsp;— М., 2000.&nbsp;— С. 331—332.</ref>

<ref name="О90">''Огієнко І.'' Українська церква.— К.: Україна, 1993.— 284 с.— C. 90-92. ISBN 5-319-01166-0</ref>

<ref name="Duksa">{{Ref-lt}} ''Duksa Zenonas'', [http://www.lad.lt/data/com_ladlibrary/1014/83-129.pdf Pinigai ir jų apyvarta] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160305130103/http://www.lad.lt/data/com_ladlibrary/1014/83-129.pdf |date=5 березня 2016 }}. // Volkaitė-Kulikauskienė, Regina. Lietuvių materialinė kultūra IX—XIII amžiuje.&nbsp;— [[Вільнюс|Vilnius]]: Mokslas, [[1981]].&nbsp;— P.107, 121.</ref>

<ref name="ЮЕ">{{ЮЕ|1|автор= {{nobr|Т. І. Бондарук}}, [[Усенко Ігор Борисович|{{nobr|I. Б. Усенко}}]]. |гасло= Велике князівство Литовське |посилання= https://cyclop.com.ua/content/view/988/58/1/9/#17733}}</ref>

<ref name="Petkevičius">Petkevičius, Merkelis. 1598 metų Merkelio Petkevičiaus katekizmas.&nbsp;— Kaunas, 1939.</ref>

<ref name="Lukšaitė">Ingė Lukšaitė. Jokūbas Morkūnas. Visuotinė lietuvių enciklopedija&nbsp;— T. XV (Mezas-Nagurskiai).&nbsp;— Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2009.&nbsp;— 493 psl.</ref>

<ref name="Гайба ">''Гайба М.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-985-11-0394-8/978-985-11-0394-8.pdf Новагародак] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200206225810/http://history.org.ua/LiberUA/978-985-11-0394-8/978-985-11-0394-8.pdf |date=6 лютого 2020 }} // [[Велике князівство Литовське (енциклопедія)|Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя.]] У 2 т. / рэд. Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў і інш.&nbsp;— Мінск: БелЭн, 2007.&nbsp;— Т. 2 (К&nbsp;— Я)&nbsp;— С. З57&nbsp;— ISBN 978-985-11-0394-8</ref>

<ref name="Эйдинтас">''Эйдинтас А., Бумблаускас А., Кулакаускас А., Тамошайтис М.'' [https://vdocuments.site/download/-55cf9d56550346d033ad2f02 История Литвы.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200219200422/https://vdocuments.site/download/-55cf9d56550346d033ad2f02 |date=19 лютого 2020 }} Вильнюс: Eugrimas, 2013.&nbsp;— С. 22&nbsp;— ISBN 978-609-437-207-0]</ref>

<ref name="SZCZEPANKOWSKA">{{Cite web |url=https://repozytorium.amu.edu.pl/bitstream/10593/14325/1/CL_03_2010_11%20Irena%20SZCZEPANKOWSKA%20%28Polska%29%2C%20Języki%20prawa%20w%20państwie%20polskolitewskim%20%28od%20XVI%20do%20XVIII%20wieku%29%20z%20perspektywy%20komunikacji%20międzykulturowej%20i%20praktyk%20translatorskich.pdf |title=Irena SZCZEPANKOWSKA (Polska), Języki prawa w państwie polskolitewskim (od XVI do XVIII wieku) z perspektywy komunikacji
międzykulturowej i praktyk translatorskich |accessdate= |archive-date=14 грудня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20211214080123/https://repozytorium.amu.edu.pl/bitstream/10593/14325/1/CL_03_2010_11%20Irena%20SZCZEPANKOWSKA%20(Polska)%2C%20J%C4%99zyki%20prawa%20w%20pa%C5%84stwie%20polskolitewskim%20(od%20XVI%20do%20XVIII%20wieku)%20z%20perspektywy%20komunikacji%20mi%C4%99dzykulturowej%20i%20praktyk%20translatorskich.pdf }}</ref>

<ref name="bazhum">{{Cite web |url=http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237.pdf |title=Архівована копія |accessdate=6 листопада 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20181106171847/http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237/Studia_z_Dziejow_Panstwa_i_Prawa_Polskiego-r2006-t9-n1-s227-237.pdf |archivedate=6 November 2018 |deadurl=no }}</ref>

<ref name="lietuvos">{{Cite web |url=http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm |title=О языке великих князей литовских и знати ВКЛ до XV в. и дальнейших судьбах литовского языка |accessdate=19 грудня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151221014512/http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm |archivedate=21 December 2015 |deadurl=no }}</ref>

<ref name="viduramziu">{{Cite web |url=http://viduramziu.istorija.net/socium/dubonis2002.htm |title=Lietuvių kalba: Poreikis ir vartojimo mastai(XV a. antra pusė — XVI a. pirma pusė) |accessdate=19 грудня 2015 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160303171411/http://viduramziu.istorija.net/socium/dubonis2002.htm |archivedate=3 March 2016 |deadurl=no }}</ref>
}}

== Література ==

=== Загальні праці ===
<div class="reflist4" style="height: 250px; overflow: auto; padding: 3px" >
* {{ЕІУ|1|460|стаття=Велике князівство Литовське|автор=Русина О. В.|посилання=http://www.history.org.ua/?termin=Velyke_Kniazivstvo_Lytovske}}
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/second_book/part2.pdf Литовсько-Руська держава] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200914210737/http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/second_book/part2.pdf |date=14 вересня 2020 }} // {{УМЕ7|сторінки=838}}
* {{ref-be}} {{книга |автор=Грыцкевіч А.  |частина=Вялікае княства Літоўскае  |посилання частина=  |заголовок= Энцыклапедыя гісторыі Беларусі У 2 т. |посилання=  |том=Т. 1 : А&nbsp;— К  |відповідальний=рэд. Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў і ін  |місце= {{comment|М.|Мінськ}} |видавництво=БелЭн |рік=2007 |сторінок= |серія= |тираж= |isbn= 978-985-11-0393-1 |ref=Грыцкевіч А.}}
* [[Україна: литовська доба 1320—1569]] К.: Балтія-Друк, 2008, ISBN 966-8137-30-2
* История Европы.&nbsp;— Т. 3.&nbsp;— М., 1993
* История Литовской ССР.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— Вильнюс, 1978
* ''Пичета В. И.'' Белоруссия и Литва в XV—XVI&nbsp;вв.&nbsp;— М., 1961
* Україна&nbsp;— Польща: історична спадщина і суспільна свідомість.&nbsp;— К., 1993
* {{МСІУ}}
* Розділ про південно-західний кордон Литовського князівства у 16 ст.: Скальковский А.&nbsp;А.&nbsp;Опыт статистического описания.&nbsp;— Ч.1. С.10; Jablonowski A. Pisma.&nbsp;— T.3.&nbsp;— S.81; Житецкий И. Смена народностей в Южной России // Киев. старина.&nbsp;— 1884.&nbsp;— Т.10.&nbsp;— С.8-12.; История СССР с древнейших времен до наших дней. В 12 т.&nbsp;— М., 1966.&nbsp;— Т.2.&nbsp;— С.409.
* Wolff J. Kniaziowie Litewsko-Ruscy od końca czternastego wieku / J. Wolff.&nbsp;— Warszawa, 1895.&nbsp;— 698 s.
* [http://nobhist.narod.ru/lithuania.html Історія титулів литовських володарів] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120111111315/http://nobhist.narod.ru/lithuania.html |date=11 січня 2012 }}
* ''Шаланда Аляксей''. [https://issuu.com/andrejjanuskevic/docs/_______________-____________________d099b1b14fc4a0  «Таямнічы свет беларускіх гербаў»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160923032732/https://issuu.com/andrejjanuskevic/docs/_______________-____________________d099b1b14fc4a0 |date=23 вересня 2016 }}.
* Василенко Н. Литовско-Русское государство // Энц. словарь Брокгауза и Ефрона.&nbsp;— СПб., 1896.&nbsp;— Т. XVII.&nbsp;— С. 818—827;
* [[Гуслистий Кость Григорович|Гуслистий К.]] Нариси з історії України. Випуск ІІ. Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею.&nbsp;— К.: Вид-во АН УРСР, 1939.&nbsp;— 198 с.;
* Русина О.&nbsp;В.&nbsp;Україна під татарами і Литвою. К., 1998.
* Україна і Литва в XIV—XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. Смолій В. А.; авт. кол.: Берковський В. Г., Блануца А. В., Ващук Д. П., Гурбик А. О., Черкас Б. В.&nbsp;— Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011.&nbsp;— 256 с.;
* Уривалкін О.&nbsp;М.&nbsp;Історія України (середина ХІІІ&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.): Навчальний посібник.&nbsp;— К., 2005;
* Заруба В.&nbsp;М.&nbsp;Історія держави і права України: Навчальний посібник.&nbsp;— К.: Істина, 2006;
* {{ref-ru}} {{книга |автор=[[Рибаков Борис Олександрович|Рыбаков Б. А.]]  |частина=Великое княжество Литовское, Украина, Белоруссия  |посилання частина=http://www.rusempire.ru/istoriya-rossiyskogo-gosudarstva/velikoe-knyazhestvo-litovskoe-ukraina-belorussiya.html  |заголовок=История СССР с древнейших времен до конца XVIII века  |посилання=  |відповідальний=  |місце= {{М.}} |видавництво=Высшая школа |рік=1975 |сторінок= |тираж= |ref= Рыбаков Б. А. }}
* Бычкова М.&nbsp;Е.&nbsp;Русское государство и Великое княжество Литовское с конца XV&nbsp;в. до 1569 г.: Опыт сравнительно-исторического изучения политического строя. М., 1996;
* Кромм М.&nbsp;М.&nbsp;Меж Русью и Литвой: пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XIV&nbsp;— первой трети XVI.&nbsp;— Изд. 2-е, испр. и доп.&nbsp;— М.: Квадрига, 2010.&nbsp;— 318 с.;
* Яблонскис К. История государства и права Литвы.&nbsp;— Вильнюс, 1972;
* Гудавичюс Э. История Литвы. Т.1. С древнейших времен до 1569 года. Пер. с литовского Г.&nbsp;И.&nbsp;Ефремова. М.: Фонд им. И.&nbsp;Д.&nbsp;Сытина. Baltrus, 2005.&nbsp;— 680 с.;
* Ермаловіч М. Беларуская дзяржава Вялікае княства Літоўскае / М. Ермаловіч.&nbsp;— Мн.: Беллітфонд, 2000.&nbsp;— 448 с.;
* Дземидович О. Велике князівство Литовське під час інтервенції Речі Посполитої в Російську державу 1609—1618&nbsp;рр. // Український історичний збірник.&nbsp;— К., 2010.&nbsp;— Випуск 13.&nbsp;— С. 68—83;
* Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. У 2 т.&nbsp;— 2-ге выд.&nbsp;— Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2007.&nbsp;— Т. 1—2;
* Вялікае княства Літоўскае: энцыклапэдыя. Т. 3. Дадатак (А&nbsp;— Я).&nbsp;— Мн.: БелЭн (Бэларуская Энцыклапэдыя імя Петруся Броўкі), 2010;
* Василенко В.&nbsp;О.&nbsp;Політична історія Великого князівства Литовського (до 1569&nbsp;р.) в східнослов'янських історіографіях ХІХ&nbsp;— першої третини ХХ ст.: Монографія.&nbsp;— Д.: НГУ, 2006.&nbsp;— 659 с.;
* Бондарук Т.&nbsp;І.&nbsp;Західноруське право: дослідники і дослідження (Київська історико-юридична школа).&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— 158 с.
* Михальченко С.&nbsp;И.&nbsp;Киевская школа в российской историографии (В.&nbsp;Б.&nbsp;Антонович, М.&nbsp;В.&nbsp;Довнар-Запольский и их ученики). М.; Брянск, 1997.
* Столяров А.&nbsp;М.&nbsp;История Великого княжества Литовского в отечественной историографии ХІХ&nbsp;— начала ХХ века. Автореферат дисс. …. к.и.н. по специальности 07.00.09 «историография, источниковедение и методы исторического исследования».&nbsp;— Казань: Казанский гос. ун-т, 2008.&nbsp;— 24 с.
* Кириченко К. Історія Великого князівства Литовського в українській історіографії 1991—2003/4: основні тенденції // Ruthenica.&nbsp;— 2005.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 215—229.
* Маложон О.&nbsp;І.&nbsp;Історіографія та джерела дослідження правової культури литовсько-польського періоду (XIV—XVI&nbsp;ст.) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 212—216;
* Дячок О. Право Великого Князівства Литовського та українських земель у його складі на сторінках українських юридичних видань (1991—2007) // UKRAINA LITHUANICA.&nbsp;— 2009.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 176—196.
* Błachowska K. Wiele historii jednego państwa. Obraz dziejów Wielkiego Księstwa Litewskiego do 1569 roku w ujęciu historyków polskich, rosyjskich, ukraińskich, litewskich i białoruskich w XIX wieku / K. Błachowska.&nbsp;— Warszawa: Neriton, 2009.&nbsp;— 410 s. (Блаховська К. «Багато історії однієї держави. Образ минулого Великого князівства Литовського до 1569&nbsp;р. у трактуванні польських, російських, українських, литовських і білоруських істориків XIX&nbsp;ст.»&nbsp;— Варшава: Neriton, 2009.&nbsp;— 410 с.);
* Руда Оксана. Інтерпретація історії Великого князівства Литовського у слов'янській історіографічній традиції XIX&nbsp;ст. // Україна-Польща: історична спадщина і суспільна свідомість&nbsp;— С. 331—338.
* {{ref-lt}} {{книга |автор=Letukienė, Nijolė; Gineika, Petras |заголовок=Istorija, Politologija: Kurso santrauka istorijos egzaminui  |посилання=  |відповідальний=  |місце= {{comment|Vilnius|Вільнюс}} |видавництво= Alma littera |рік=2004 |сторінок=343 |isbn=9789955084648 |ref=Letukienė, N. }}
* {{ref-en}} {{книга |автор=Pogonowski, Iwo  |заголовок= Poland: A Historical Atlas |посилання=  |відповідальний=  |місце= {{comment|NY|Нью-Йорк}} |видавництво=Dorset House Publishing |рік=1989 |сторінок= |isbn=978-0-88029-394-5 |ref=Pogonowski, Iwo }}
</div>

=== Державний механізм та суспільний устрій ===
<div class="reflist4" style="height: 250px; overflow: auto; padding: 3px" >
* {{книга |автор=Баранович О. І. |частина=Нариси магнатського господарства на півдні Волині у XVIII ст. |заголовок= Студії з історії України |посилання= |том=1 |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= |рік=1926 |сторінок= |isbn= |ref=Баранович }}
* {{книга |автор=Барвінський О. |заголовок= Історія Руси. Частина ІІІ. Русь під пануванням Литви і Польщі, аж до сполучення тих держав під володінням Ягайлонів |посилання= |відповідальний= |місце= {{Льв.}} |видавництво= |рік=1880 |сторінок=84 |isbn= |ref=Барвінський О. }}
* {{книга |автор=Барвінський Б. |заголовок= Жиґимонт Кейстутович, великий князь литовсько-руський. (1432—1440). Історична монографія |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Жовква|Жовква}} |видавництво= |рік=1905 |ref=Барвінський Б. }}
* {{книга |автор=Білецька О. В. |заголовок= Поділля на зламі XIV—XV ст. : до витоків формування історичної області |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|О.|Одеса}} |видавництво= |рік=2004 |сторінок=416 |isbn= |ref= Білецька О. В. }}
* {{книга |автор=Столбуненко М. М. |заголовок= Державний лад українських земель у складі Литви та Польщі / В кн.: Історія державності на землях України: Експериментальний підручник// За загальн. ред. Бандурки О. М., Ярмиша О. Н. |посилання= |відповідальний= |місце= {{Х.}} |видавництво= ТОВ «Одіссей» |рік= 2004 |сторінок= |сторінки= 99—142 |isbn= |ref= Столбуненко М. М. }}
* {{книга |автор=Черкас Б. В. |заголовок= Політико-адміністративний устрій Великого князівства Литовського й українських васальних князівств // В кн.: Історія державної служби в Україні |посилання= |том=1 |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= |рік=2009 |сторінок= |сторіки=73—94 |isbn= |ref= Черкас Б. В. }}
* {{книга |автор=[[Яковенко Наталя Миколаївна|Яковенко Н. М.]] |заголовок= Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центр. Україна) |посилання= |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво=Наукова думка |рік=1993 |сторінок=411 |isbn= |ref=Яковенко Н. М. }}

* {{ref-ru}} {{книга |автор=Антоновичъ В. Б. |заголовок= Очеркъ исторіи Великаго княжества Литовскаго до половины XV столетія |випуск=І |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= |рік=1878 |сторінок= |ref=Антоновичъ В. Б. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Барбашев А. |заголовок= Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы (1410) |відповідальний= |місце= {{comment|СПб|Санкт-Петербург}} |видавництво= |рік= 1885 |сторінок= |ref=Барбашев А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Барбашев А. |заголовок= Очерк литовско-русской истории: Витовт — последние двадцать лет княжения (1410—1430) |відповідальний= |місце= {{comment|СПб|Санкт-Петербург}} |видавництво= |рік=1891 |сторінок= |ref=Барбашев А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Беднов В. А. |заголовок=Православная церковь в Польше и Литве. (По Volumina legum) |посилання= |відповідальний= |місце= {{comment|Екатеринослав|Дніпро}} |видавництво= |рік=1908 |сторінок=511 |ref=Беднов В. А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Брянцев П. Д. |заголовок= История Литовского государства с древнейших времен |відповідальний= |місце= {{comment|Вильна|Вільнюс}} |видавництво= |рік=1889 |сторінок=659 |ref= Брянцев П. Д. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Брянцев П. Д. |заголовок= Очерк древней Литвы и Западной России |відповідальний= |місце= {{comment|Вильна|Вільнюс}} |видавництво= |рік=1891 |сторінок=150 |ref= Брянцев П. Д. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Дашкевич Н. |заголовок= Заметки по истории Литовско-Русского государства |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= |рік=1885 |сторінок=192 |ref= }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Дворниченко А. Ю. |заголовок= Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI века) : Очерки истории общины, сословий, государственности |відповідальний= |місце= {{comment|СПб|Санкт-Петербург}} |видавництво= |рік=1993 |сторінок= |ref=Дашкевич Н. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Клепатский П. Г. |заголовок= Очерки по истории Киевской земли. — Т. 1. — Литовский период |відповідальний= |місце= {{comment|О.|Одеса}} |видавництво= |рік=Типография «Техник», 1912 |сторінок=599 |ref=Клепатский П. Г. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=[[Лаппо Іван Іванович|Лаппо И. И.]] |заголовок= Великое княжество Литовское во второй половине 16 столетия : Литовско-русский повет и его сеймик |відповідальний= |місце= {{comment|Юрьев|Тарту}} |видавництво= |рік=1911 |сторінок= |ref=Лаппо И. И. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Леонтович Ф. И. |заголовок=Очерки истории литовско-русского права : Образование территории Литовского государства |відповідальний= |місце= {{comment|СПб|Санкт-Петербург}} |видавництво= |рік=1894 |сторінок= |ref= Леонтович Ф. И. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Любавский М. К. |заголовок= Литовско-русский сейм |відповідальний= |місце= {{М.}} |видавництво= |рік=1900 |сторінок= |ref= Любавский М. К. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Любавский М. К. |заголовок= Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовского Статута |відповідальний= |місце= {{М.}} |видавництво= |рік=1892 |сторінок= |ref= Любавский М. К. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Любавский М. К. |заголовок= Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно |відповідальний= |місце= {{М.}} |видавництво= |рік=1910 |сторінок= |ref= Любавский М. К. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Максимейко Н. А. |заголовок= Сеймы Литовско-Русского государства до Люблинской унии 1569 г |відповідальний= |місце= {{Х.}} |видавництво= |рік=1902 |сторінок= |ref=Максимейко Н. А. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Пашуто В. Т. |заголовок= Образование Литовского государства |відповідальний= |місце= {{М.}} |видавництво= |рік=1959 |сторінок= |ref= Пашуто В. Т. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Пичета В. И. |заголовок= История Литовского государства до Люблинской унии |відповідальний= |місце= {{comment|Вильно|Вільнюс}} |видавництво= |рік=1920 |сторінок= |ref=Пичета В. И. }}
* {{Стаття |автор= Пичета В. И. |назва=Феодальное поместье в XV—XVI в. в Великом княжестве Литовском |посилання= |archiveurl= |archivedate= |відповідальний= |видання=Ученые записки Института славяноведения |тип= |місце = {{М.}} |видавництво = |рік=1951 |місяць= |том=4 |випуск= |номер= |сторінки=242—326 |issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= |ref=Пичета В. И. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Смирнов М. |заголовок= Ягелло-Яков-Владислав и первое соединение Литвы с Польшею |відповідальний= |місце= {{comment|О.|Одеса}} |видавництво= |рік=1868 |сторінок=259 |ref= Смирнов М. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Шабульдо Ф. М. |заголовок= Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского |відповідальний= |місце= {{К.}} |видавництво= |рік=1987 |сторінок= |ref= Шабульдо Ф. М. }}
* {{ref-ru}} {{книга |автор=Ярушевич А. |заголовок= Ревнитель православия, князь Константин Иванович Острожский (1461—1530) и православная литовская Русь в его время |відповідальний= |місце= {{comment|Смоленск|Смоленськ}} |видавництво= |рік=1896 |сторінок=249 |ref= Ярушевич А. }}
</div>

=== Економіка ===
* Довнар-Запольский М.&nbsp;В.&nbsp;Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 1901;
* Пичета В.&nbsp;И.&nbsp;Аграрная реформа Сигизмунда&nbsp;— Августа в Литовско-Русском государстве.&nbsp;— М.: Изд -во АН СССР, 1958.&nbsp;— 548 с.;
* Клименко Ф. Западно-русские цехи XVI—XVIII&nbsp;вв.&nbsp;— К., 1914;
* Клименко Ф. Цехи на Україні.&nbsp;— К., 1929.

=== Правова система ===
<div class="reflist4" style="height: 250px; overflow: auto; padding: 3px" >
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т.&nbsp;І.&nbsp;Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2002.&nbsp;— 464 с.
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т. ІІ. Статут Великого князівства Литовського 1566 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2003.&nbsp;— 560 с.
* Статути Великого князівства Литовського: У 3 т.&nbsp;— Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року. У 2 кн.&nbsp;— Кн. 2 / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова.&nbsp;— Одеса, 2004.&nbsp;— 568 с.
* Судебник Казимира (1468) / Отв. ред. А. Тила.&nbsp;— Вильнюс, 1967.&nbsp;— 32 с.
* Законодательные акты Великого княжества Литовского XV—XVI&nbsp;вв. : [Сб. материалов] / Ленинград. Гос. ун‐т им. А.&nbsp;С.&nbsp;Бубнова. Ист. фак.; Подгот. к печати и предисл. И.&nbsp;И.&nbsp;Яковкина.&nbsp;— Л. : Гос. соц.‐экон. изд‐во. Ленинград. отд‐ние, 1936.&nbsp;— 152, [3] с.
* Демченко Г.&nbsp;В.&nbsp;Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— К., 1894.
* Ковальова С.&nbsp;Г.&nbsp;Судоустрій і судочинство на українських землях Великого князівства Литовського: Монографія.&nbsp;— Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2008.&nbsp;— 200 с.
* Гурбик А.&nbsp;О.&nbsp;Луцький трибунал // В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 317;
* [[Сас Петро Михайлович|Сас П. М.]] Коронний трибунал// В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 5.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— С. 178—179;
* Гурбик А.&nbsp;О.&nbsp;Люблінський трибунал // В кн.: ЕІУ.&nbsp;— Т. 6.&nbsp;— К., 2009.&nbsp;— С. 382;
* Коваленко Л. Право Великого князівства Литовського та його вплив на становлення українського права // Юридична Україна.&nbsp;— 2004.&nbsp;— №&nbsp;2 (14).&nbsp;— С. 91-95.
* Лаппо И. Земский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1897.&nbsp;— Июнь.
* Лаппо И. Подкоморский суд в Великом княжестве Литовском в конце XVI века и начале XVII века // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1899.&nbsp;— Август.
* Лаппо И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1908.&nbsp;— Январь.
* Лаппо И. Великое княжество Литовское во второй пол. XVI столетия. Литовско-русский повет и его сеймик.&nbsp;— Юрьев, 1911.&nbsp;— 624 с.
* Лащенко Р. Лекції по історії українського права.&nbsp;— Ч. ІІ. Литовсько-польська доба.&nbsp;— Вип. 1. Пам'ятники права.&nbsp;— Прага, 1924. (перевидання: К.: Україна, 1998)
* Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России.&nbsp;— Ч. 1. Боярская дума Древней России.&nbsp;— Томск, 1903.
* Малиновский И. Рада Великого княжества Литовского в связи с Боярской думой Древней России.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— Рада Великого княжества Литовского.&nbsp;— Томск, 1912.
* Падох Я. Суди і судовий процес старої України: нарис історії.&nbsp;— Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка.&nbsp;— Львів, 1990.
* Попов Г. Луцький Трибунал 1578&nbsp;р. // Праці комісії для виучування західньо-руського та вкраїнського права.&nbsp;— Вип. І.&nbsp;— К., 1925.
* Сердюк В. Найвищий судовий орган в українських землях за часів їх перебування у складі Литви, Польщі та Речі Посполитої (XIV&nbsp;— середина XVII&nbsp;ст.) // Право України.&nbsp;— 2006.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 124—126.
* Спрогис И. Земские суды Великого княжества Литовского // Акты, изданные Виленскою Археографическою комиссией.&nbsp;— Т. XVII. Вступит. статья.&nbsp;— Вильна, 1890.
* Сокальська О.&nbsp;В.&nbsp;Становлення підкоморського суду в Україні (друга половина XVI&nbsp;ст.) // Держава і право.&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— Вип. 15.&nbsp;— С. 78-85.
* Сурилов А.&nbsp;В.&nbsp;Общественно-политический строй и право Великого княжества Литовского.&nbsp;— Кишинёв, 1961.
* Юхо И.&nbsp;А.&nbsp;Основные черты судоустройства и судопроизводства по Статуту Великого княжества Литовского 1529 года / Юхо И. А. // Первый *Литовский Статут 1529 года.&nbsp;— Вильнюс, 1982.
* Ясинский М. Материалы для истории судоустройсва и судопроизводства в Литовско-Русском государстве. Акты о копных и панских судах.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— К., 1897.&nbsp;— 703 с.
* Ясинский М. Очерки по истории судоустройства в Литовско-Русском государстве. Главный Литовский Трибунал. Его происхождение, организация и компетенция.&nbsp;— Вып. 1.&nbsp;— К., 1901. −253 с.
* Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства.&nbsp;— К., 1894.&nbsp;— 207 с.
</div>

==== Магдебурзьке право ====
<div class="reflist4" style="height: 250px; overflow: auto; padding: 3px" >
* Багалій Д. Магдебурзьке право в Лівобережній Україні.&nbsp;— Львів, 1990;
* Владимирський-Буданов М.&nbsp;Ф.&nbsp;Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения.&nbsp;— 1868.&nbsp;— Ч. СХХХІХ.&nbsp;— С. 467—554, 720—806; Ч. CXL.&nbsp;— С. 519—586; Його ж. Німецьке право в Польщі й Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV—XVIII&nbsp;в.&nbsp;— Львів, 1904.&nbsp;— Ч. 2.&nbsp;— С. 3-308;
* Гошко Т.&nbsp;Д.&nbsp;Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI&nbsp;— початок XVII&nbsp;ст.).&nbsp;— Львів, 2002.&nbsp;— 255 с.
* Грицкевич А.&nbsp;П.&nbsp;Частновладельческие города Белоруссии в XVI—XVIII&nbsp;вв. (социально-экономическое исследование истории городов). Мн., «Наука и техника», 1975.&nbsp;— 248 с.;
* Каманин И. Из истории городского самоуправления по магдебургскому праву// Университетские известия.&nbsp;— 1885.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 52-64.
* Кобилецький М.&nbsp;М.&nbsp;Магдебурзьке право в Україні: (XVI&nbsp;— перша половина XIX&nbsp;ст.): іст.-прав. дослідження / М.&nbsp;М.&nbsp;Кобилецький.&nbsp;— Л.: ПАІС, 2008.&nbsp;— 405 с.;
* Кобилецький М. Магдебурзьке право і його застосування в Україні (XIV&nbsp;— перша половина XIX&nbsp;ст.).&nbsp;— Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук.&nbsp;— Львів, 2010.&nbsp;— 40 с.
* Кистяковский А. Ф. К вопросу о Магдебургском праве// Права, по которым судится малороссийский народ 1743.&nbsp;— К., 1879.&nbsp;— С. 83-110;
* Резніков А.&nbsp;В.&nbsp;Магдебурзьке право: українські варіації на тему європейських традицій (історико-правовий нарис).&nbsp;— Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2007.&nbsp;— 208 с.
* Тарановский Ф.&nbsp;В.&nbsp;Обзор памятников Магдебургского права западно-русских городов литовской эпохи. Историко-юридическое исследование / Тарановский Ф. В.&nbsp;— Варшава, 1897.
* Білоус Н. Київ наприкінці XV&nbsp;— у першій половині XVII століття. Міська влада і само- врядування.&nbsp;— К., 2008.&nbsp;— 360 с.
* Верменич Я., Дмитрук В., Архипова С. Міська історія України: проблема початкового датування. Науково-довідкове видання.&nbsp;— К., 2010.
* Вовк О.&nbsp;Й.&nbsp;Уставні земські грамоти&nbsp;— джерело українського міського права XIV століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки.&nbsp;— 2011.&nbsp;— Випуск №&nbsp;88.&nbsp;— С. 19—23.
* Гошко Т.&nbsp;Д.&nbsp;Штрихи до сучасної української історіографії історії міст на маґдебурзькому праві в Україні // Історіографічні дослідження в Україні.&nbsp;— К.: НАН України. Інститут історії України, 2011.&nbsp;— Вип. 21.&nbsp;— С. 124—165 (продовження&nbsp;— Випуск 22).
</div>

==== Кримінальне право ====
<div class="reflist4" style="height: 250px; overflow: auto; padding: 3px" >
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Источники уголовных законов Литовского Статута.&nbsp;— К., 1894;
* Максимейко Н.&nbsp;А.&nbsp;Русская правда и литовско-русское право.&nbsp;— К., 1904;
* Малиновский И.&nbsp;О.&nbsp;Учение о преступлении по Литовскому Статуту.&nbsp;— К., 1894;
* Демченко Г.&nbsp;В.&nbsp;Наказание по Литовскому Статуту в его трёх редакциях.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— К., 1894;
* Mikalauskas, Antanas. Das Strafrecht der drei Litauischen Statute von 1529, 1566 und 1588.&nbsp;— Kaunas: Verlag J.Karvelio Prekybos Namai, 1937.
* Андрюлис В. Уголовное право и процесс в Литве XV&nbsp;ст. //Socialistinė teisė.&nbsp;— 1974.&nbsp;— №&nbsp;4;
* Довнар Т. И., Шелкопляс В.&nbsp;А.&nbsp;Уголовное право феодальной Беларуси (XV—XVI вв)/ Учебн. Пособие.&nbsp;— Мн., 1995;
* Терлюк І.&nbsp;Я.&nbsp;Огляд історії кримінального права України: Навчальний посібник.&nbsp;— Львів: Ліга&nbsp;— Пресс, 2007.&nbsp;— 92 с.;
* Слуцька Т. Розбій, грабіж та крадіжка за трьома редакціями Литовського статуту // Юридична Україна.&nbsp;— 2006.&nbsp;— №&nbsp;8.&nbsp;— С. 23-25.
* Сеньків Ю.&nbsp;В.&nbsp;Кримінальна відповідальність за злочини проти особи на українських землях у законодавстві Великого князівства Литовського // Юридична Україна. Щомісячний правовий часопис.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 15—20;
* Сеньків Ю.&nbsp;В.&nbsp;Регулювання кримінально-правових відносин у єврейських громадах на українських землях в складі Великого князівства Литовського// Держава і право.&nbsp;— Випуск 45.&nbsp;— Юридичні та політичні науки.&nbsp;— С. 171 −177;
* Сеньків Ю.&nbsp;В.&nbsp;Поняття та види злочинів у праві Великого князівства Литовського // Часопис Київського університету права.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 77—82;
* Макаренко О.&nbsp;В.&nbsp;Види злочинів за Литовським Статутом 1588&nbsp;р. // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПСУ. Серія: Право та державне управління.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 38—43.
* Коваль Т.&nbsp;Ф.&nbsp;Система майнових покарань Литовського Статуту 1529&nbsp;р. та Судебника 1550&nbsp;р.: порівняльно-правове дослідження // Держава і право.&nbsp;— 2010.&nbsp;— Випуск 50.&nbsp;— С. 128—134;
* Марисюк К.&nbsp;Б.&nbsp;Головщина як вид майнових покарань за Литовськими статутами 1529, 1566, 1588&nbsp;рр. // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 19-24;
* Марисюк К.&nbsp;Б.&nbsp;Нав'язка як вид майнового покарання за Литовськими статутами// Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ.&nbsp;— 2010.&nbsp;— №&nbsp;3.&nbsp;— С. 30-36;
* Шаломєєв Є.&nbsp;В.&nbsp;Розвиток поняття злочину у кримінальному праві України (Х&nbsp;— кінець XVII&nbsp;ст.) // Держава і право.&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— Вип. 16.&nbsp;— С. 62-64;
* Ященко О. Розвиток інституту співучасті в деяких «державних злочинах» у період від «Руської Правди» до Литовських статутів // Підприємництво, господарство і право.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;9.&nbsp;— С. 135—139;
* Пальченкова В.&nbsp;М.&nbsp;Еволюція тюремного ув'язнення в трьох редакціях литовських статутів // Держава та регіони. Серія «Право».&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 17-23;
* Єпур М.&nbsp;В.&nbsp;Загальні принципи призначення покарання у писаному литовсько-руському праві XVI&nbsp;ст. // Держава і право.&nbsp;— Випуск 53.&nbsp;— Юридичні та політичні науки.&nbsp;— С. 158—163;
* Ковальова С. Г. [http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/12295/Kovalova%20S.%20H.%20The%20criminal%20offence%E2%80%99s%20evolution%20on%20Ukrainian.pdf?sequence=1&isAllowed=y {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210520192103/http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/12295/Kovalova%20S.%20H.%20The%20criminal%20offence%E2%80%99s%20evolution%20on%20Ukrainian.pdf?sequence=1&isAllowed=y |date=20 травня 2021 }} Еволюція інституту злочину на українських землях Великого князівства Литовського (друга половина XIV&nbsp;— XVI ст.)] // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. Вип. 82 .&nbsp;— Одеса: Гельветика, 2019.&nbsp;— С. 91-97.
</div >

== Посилання ==
{{commonscat|Grand Duchy of Lithuania}}
* {{cite web|title = Гербы шляхты ВКЛ|url = http://www.lyczkowski.net/ru/gerby-belorusskoj-shljahty/predislovie.html|accessdate = 6 грудня 2017|archive-date = 10 грудня 2017|archive-url = https://web.archive.org/web/20171210153229/http://www.lyczkowski.net/ru/gerby-belorusskoj-shljahty/predislovie.html}} {{ref-ru}}
* Административная {{cite web|title=Карта ВКЛ|url=http://www.lyczkowski.net/ru/karta/velikoe-knjazhestvo-litovskoe.html|accessdate=6 грудня 2017|archive-date=7 грудня 2017|archive-url=https://web.archive.org/web/20171207013045/http://www.lyczkowski.net/ru/karta/velikoe-knjazhestvo-litovskoe.html}}
* [https://web.archive.org/web/20141031210118/http://dokumentika.org/slavyan/istoriya-gerba-knyazhestva-litovskogo «История Герба&nbsp;— Княжества Литовского»: В.&nbsp;И.&nbsp;Семененко, Л.&nbsp;А.&nbsp;Радченко, «История Украины»&nbsp;— г. Харьков, 2003 г.] {{ref-ru}}
* [http://litvin.by/ Игорь Литвин. «Затерянный мир. Некоторые страницы белорусской истории»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20141129024259/http://litvin.by/ |date=29 листопада 2014 }}{{ref-ru}}
* [http://litviny.blogspot.com/2011/10/blog-post_09.html Што такое Вялікае княства Літоўскае?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150402105914/http://litviny.blogspot.com/2011/10/blog-post_09.html |date=2 квітня 2015 }}{{ref-be}}

{{Бібліоінформація}}

{{Адміністративно-територіальний поділ Великого князівства Литовського}}
{{Історія України}}
{{Портали|Білорусь|Литва|Історія України|Історія}}

[[Категорія:Велике князівство Литовське| ]]
[[Категорія:Середньовічна Литва]]
[[Категорія:Новоісторична Білорусь]]
[[Категорія:Центральна Європа]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Колишні імперії Європи]]
[[Категорія:Держави і території, засновані 1236]]
[[Категорія:засновані в Європі 1236]]
[[Категорія:Держави і території, зникли 1795]]