Перегляд вихідного коду сторінки Врангель Петро Миколайович

{{Військовик
| ім'я = Врангель Петро Миколайович
| оригінал імені      = Врангель Пётр Николаевич
| портрет = File:Wrangel Pyotr 5.jpg
| розмір = 230px
| підпис =
| ім'я при народженні = 
| дата народження = 27.8.1878(15)
| місце народження = [[Зарасай|Новоолександрівськ]], [[Ковенська губернія]], [[Російська імперія]]
| дата смерті = 25.4.1928
| місце смерті = [[Брюссель]], [[Бельгія]]
| прізвисько = ''Чорний барон''
| приналежність =
| країна = {{RUSold}}
| рід військ =
| роки служби = [[1901]]—[[1928]]
| звання = [[генерал-лейтенант]]
| підрозділ =
| командування =
| битви = [[Російсько-японська війна]], [[Перша світова війна]], [[Громадянська війна в Росії]]
| нагороди           = {{ряд2|{{Орден Святого Георгія 4 ступеня}}|{{Орден Святого Володимира 3 ступеня з мечами}}|{{Орден Святого Володимира 4 ступеня з мечами та бантом}}}}
{{ряд2|{{Орден Святої Анни 3 ступеня}}|{{Орден Святої Анни 4 ступеня}}|{{Орден Святого Станіслава 2 ступеня}}}}
{{ряд2|{{Орден Святого Станіслава 3 ступеня}}|{{Медаль «У пам'ять 300-річчя царювання дому Романових»}}}}
|рід=Врангелі|відносини=Врангер Микола Єгорович (батько)</br>Врангель Микола Миколайович (брат)</br>Врангель Ольга Михайлівна (дружина)|діти=Олена, Петро, Наталія, Олексій}}
{{Однофамільці|Врангель (значення){{!}}Врангель}}

'''Вра́нгель&nbsp;Петро́ Микола́йович''' ({{lang-ru|Врангель Пётр Николаевич}}; {{ДН2|27|8|1878|15}}, [[Зарасай|Новоолександрівськ]], [[Ковенська губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— {{ДС|25|4|1928}}, [[Брюссель]], [[Бельгія]])&nbsp;— російський [[воєначальник]], [[генерал-лейтенант]] [[російська імператорська армія|російської імператорської армії]]. Учасник [[російсько-японська війна|російсько-японської]] та [[Перша світова війна|Першої світової воєн]], один з головних керівників [[Білий рух|Білого руху]] в роки [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]]. [[Головнокомандувач]] [[Російська армія (Врангель)|Російської армії]] в [[Крим|Криму]] і [[Польща|Польщі]] (1920).

== Життєпис ==
Народився в м. Ново-Олександрівськ [[Ковенська губернія|Ковенської губернії]] (нині м. [[Зарасай]], [[Литва]]). Закінчив [[Санкт-Петербурзький державний гірничий університет|Гірничий інститут]] ([[1901]], [[Санкт-Петербург]]), склав іспит на офіцерський чин при [[Миколаївське імператорське кавалерійське училище|Миколаївському імператорському кавалерійському училищі]] ([[1902]]), закінчив [[Академія Генерального штабу (Російська імперія)|Імператорську військову академію]] ([[1910]]).

Один з головних провідників армії «[[Біла армія|білих]]», яка боролася з більшовиками, учасник [[російсько-японська війна|російсько-японської війни]] [[1905]] року і Першої світової війни. [[Головнокомандувач]] [[Російська імператорська армія|Російської Армії]] в Криму і Польщі (1920). [[Орден Святого Георгія|Георгіївський кавалер]].

=== Громадянська війна ===
Один з провідників Білого руху. Відхилив пропозицію гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] очолити [[Збройні сили України|українські збройні сили]]. Від серпня [[1918]]&nbsp;— у [[Добровольча армія|Добровольчій армії]], начальник кінної [[Дивізія|дивізії]], командир [[Кавалерійський корпус|кінного корпусу]]. Підвищений в чині до [[генерал-лейтенант]]а.

У [[Збройні Сили Півдня Росії|Збройних силах Півдня Росії]] (ЗСПР)&nbsp;— командувач Кавказькою добровольчою армією (січень&nbsp;— травень [[1919]]), Кавказькою армією (травень&nbsp;— грудень 1919), [[Добровольча армія|Добровольчою армією]] (грудень 1919&nbsp;— січень [[1920]]).

З квітня 1920 року головнокомандувач [[Збройні Сили Півдня Росії|Збройних сил Півдня Росії]], засновник [[уряд Півдня Росії|уряду Півдня Росії]]. Був одним з найвидатніших білих провідників громадянської війни&nbsp;— в червні 1919 року здобув Царицин ([[Волгоград]]). Його ім'я було пострахом для більшовиків, котрі називали його «чорним бароном» (з огляду на його ненависть до більшовиків). Врангель був реформатором [[Біла армія|«білого» руху]], його уряд був єдиним що провів на підконтрольних теренах земельну реформу, в ході якої віддано землю селянам (Крим і так звана Північна Таврида). Петро Врангель першим відступив від ідеї «єдиної і неподільної Росії», за яку намертво трималися [[Олександр Колчак]] та [[Антон Денікін]]. 9 квітня 1920 в одному із своїх перших інтерв'ю представникам преси він розкритикував політику, котру впроваджував його попередник, заявивши, що «стратегія була принесена в жертву політиці, а політика нікуди не годилась»; підкреслив, що «замість того, щоб об'єднати всі сили, котрі поставили собі за мету боротьбу з більшовиками і комуною…, учасники Добровольчої армії бились і з більшовиками, і з українцями, і з [[Грузія|Грузією]] і з [[Азербайджан]]ом, і лише трохи не вистачило, щоб почати битися з козаками, які складали половину нашої армії».

Невдачі, з якими постійно зіштовхувався А. Денікін у боротьбі з українським селянським рухом, спонукали П. Врангеля одразу визначити своє ставлення до нього. 13 червня Головнокомандуючий ЗСПР видав наказ за №&nbsp;31/30, в якому вимагав від своїх командирів «рахуватися з повстанськими загонами Махна» й у випадку зустрічей з антирадянськими силами не застосовувати військової сили. Врангель сподівався таким чином схилити його до співпраці на основі спільності ворогів і завдань&nbsp;— боротьби за інтереси народу проти «комуни». В липні 1920 року з допомогою селян виступив із Криму і зайняв донецький [[степ]]. Десантами пробував опанувати [[Кубань]]. У вересні повернувся у [[Крим]].

З успіхом обороняв [[Крим]] від [[Червона Армія|Червоної Армії]] з квітня до листопада [[1920]] року, використавши її максимальну завантаженість у [[Польсько-російська війна 1920|польсько-більшовицькій війні]].

20 вересня під час зустрічі з однією з численних українських делегацій Врангель заявив, що в основі його політики лежить федералізм, на його думку, це декларування повинно було розширювати коло потенційних прибічників режиму П. Врангеля серед інших народностей.

У війні з більшовиками хотів використати [[Махновський рух|Повстанську армію]] [[Нестор Махно|Нестора Махна]]. Але переговори не мали успіху.

Після [[російсько-польського перемир'я]] (котре було за Врангелем зрадою зі сторони Польщі воюючих у Криму білогвардійців) піддався під тиском переважаючих сил Червоної армії і евакуювався із більшістю офіцерських кадрів до [[Константинополь|Константинополя]]. Представник [[Антанта|Антанти]] де Мартель після наполягань Врангеля погодився прийняти всіх, хто залишав Крим, під заступництво Франції. 14 листопада о 2 годині 40 хвилин, коли на кораблі піднялися всі (у цій операції взяли участь 120 кораблів), на борт останнього крейсера «Генерал Корнілов» зайшов барон Врангель. До Константинополя було вивезено 145 000 осіб, серед яких військових&nbsp;— близько 70 тисяч. За винятком міноносця «Живой», який затонув, усі інші кораблі прибули до місця призначення.

=== Еміграція ===
[[Файл:Government of South Russia 1920 cropped.JPG|300px|thumb|right|22 липня 1920, Севастополь. Сидять (зліва направо): начальник штабу Шатилов, Астраханський отаман Ляхов, Терський отаман Вдовенко, Донський отаман [[Богаєвський Африкан Петрович|Африкан Богаєвський]], Головнокомандувач [[Врангель Петро Миколайович|Петро Врангель]], Кубанський отаман [[Іванис Василь Миколайович|Василь Іванис]], голова уряду [[Кривошеїн Олександр Васильович|Олександр Кривошеїн]], в.о. голови Донського уряду Корженевський]]
У [[Еміграція (значення)|еміграції]] став на чолі Російського Загальновійськового Об'єднання. Помер [[25 квітня]] [[1928]] року в Брюсселі, похований у [[Белград]]і, у церкві Святої Трійці. Причина смерті невідома, за офіційною версією помер від [[туберкульоз]]у, однак досі тривають дискусії щодо цього. Та теза, що причиною смерті Врангеля була радянська розвідка, виникла на основі тверджень особистого лікаря Врангеля, [[Професор|проф.]] Алексінського, котрий твердив, що його [[пацієнт]] захворів на туберкульоз кілька років раніше, що призвело до виснаження організму і передчасної його смерті.

== Погляди ==
Петро Врангель вважав, що майбутня Росія повинна бути добровільною федерацією народів колишньої імперії царів. Визнав право на [[незалежність]] [[Польща|Польщі]] та [[Україна|України]]. Не хотів самостійності [[Кримські татари|кримських татар]] та [[Козаки|козаків]] [[Дон]]у, [[Кубань|Кубані]], [[Терек]]у і [[Астрахань|Астрахані]].

=== Ставлення до України ===
Позиція Врангеля до українського національного руху різко відрізнялася від позиції Денікіна. Вона була продемонстрована у «Відозві Головнокомандуючого до українців» 25 серпня 1920 року. Хоча нагадувала денікінську «<nowiki/>[[До населення Малоросії]]<nowiki/>», проте значно відрізнялася від останньої. Врангель не став звинувачувати український національний рух у «зрадництві та розкольництві», а наголошував на спільності завдань обох рухів: боротьбі «за щастя, свободу і велич Батьківщини» проти ворогів, які «утискають віру, народність і надбання». Вказуючи на «братерський союз» з козацтвами Дону, Кубані, Тереку та Астрахані, барон закликав до єднання й українців, в якому вбачав порятунок обох рухів. На відміну від офіційного вжитку назви «Малоросія» щодо української території, котру впроваджував Денікін, П. Врангель, знявши його заборону, використовував назву «Україна». Врангель визнавав право українського уряду боротися за «рідну Україну» і не протиставляв її «єдиній Росії».

== Джерела ==
* ''Бикова&nbsp;Т.&nbsp;Б.'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Bykova_T/Stvorennia_Krymskoi_ASRR_19171921_rr/ Створення Кримської АСРР (1917—1921&nbsp;рр.).] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161220152116/http://chtyvo.org.ua/authors/Bykova_T/Stvorennia_Krymskoi_ASRR_19171921_rr/ |date=20 грудня 2016 }}&nbsp;— {{К.}}&nbsp;: Ін-т історії України НАН України, 2011.&nbsp;— 247 с.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-02-5992-8.}}
* ''Бортневский В.'' Загадка смерти генерала Врангеля.&nbsp;— СПб., 1996. {{ref-ru}}
* ''Буравченков А. О.'' [http://history.org.ua/?termin=Vranhel_P Врангель Петро Миколайович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160604025934/http://history.org.ua/?termin=Vranhel_P |date=4 червня 2016 }} // {{ЕІУ|1|640}}
* ''Венков А.'' В. Врангель. В кн.: Белые генералы.&nbsp;— Ростов-на-Дону, 1998. {{ref-ru}}

{{бібліоінформація}}

[[Категорія:Російські військовики]]
[[Категорія:Випускники Військової академії Генштабу]]
[[Категорія:Учасники російсько-японської війни]]
[[Категорія:Російські військовики Першої світової війни]]
[[Категорія:Учасники Громадянської війни в Росії]]
[[Категорія:Російська еміграція часів революції і громадянської війни]]
[[Категорія:Кавалери ордена Святого Георгія]]
[[Категорія:Уродженці Зарасая]]
[[Категорія:Померли у Брюсселі]]
[[Категорія:Балтійські німці]]
[[Категорія:Уряд Півдня Росії]]