Дар аль-харб
Дар аль-харб (араб. دار الحرب — територія війни) або дар аль-куфр (територія невіри) — позначення територій, що межують з Дар аль-ісламом (територія ісламу), лідери яких закликають прийняти іслам. До дар аль-харб не належать території, з якими мусульмани мають договір про ненапад і мир, тобто Дар ас-сульх (Дар аль-ахд — «територія миру»). Правознавці простежують концепцію Дар аль-харб з часів пророка Мухаммада, який послав повідомлення перському, абісинському та візантійському монархам з вимогою вибору між прийняттям ісламу і війною (харб).
Після того, як лідери Дар аль-харб приймають іслам, їхня територія стає частиною Дар аль-іслам, де царює ісламський закон. На думку більшості юристів, якщо на ісламській території ісламське право замінюється немусульманським, то воно стає територією війни. Як і інші класичні правові концепції, введення поняття Дар аль-харб обумовлене низкою історичних змін. Дана концепція не має серйозного значення сьогодні [1].
У колоніальний період серед мусульманських богословів обговорювалося статус колонізованих територій. Індійські мусульмани стверджували, що Британська Індія була частиною Дар аль-харб і мусульмани зобов'язані вести джихад проти британців. Також Дар аль-харбом вважався колонізований Алжир. Серед алжирських богословів виникла дискусія про обов'язок виїзду (хіджри) в Дар аль-іслам.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Dar al-Harb. Oxford Islamic Studies Online. Архів [http: //www.oxfordislamicstudies.com/article/opr/t125/e490? _hi=1 & _pos =1 оригіналу] за 13 грудня 2013. Процитовано 13 грудня 2013.
|
Це незавершена стаття про іслам. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |