Джо Бассард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джо Бассард
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження11 липня 1936(1936-07-11)
Місце народженняФредерік, Мериленд, США
Дата смерті26 вересня 2022(2022-09-26) (86 років)
Причина смертірак підшлункової залози
Роки активності1951–2022
ГромадянствоСША
Професіїмузикознавець
ЛейблиFonotone
У шлюбі зЕстер Мей Кіт (1965-1999)

Джозеф Едвард Бассард-молодший (нар. 11 липня 1936(1936липня11) — пом. 26 вересня 2022) — американський колекціонер платівок зі швидкістю 78 об/хв[1]. Відомо, що на момент смерті він володів понад 15 000 записів, переважно з 1920-х і 1930-х років.

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Бассард народився у Фредеріку, штат Меріленд, 11 липня 1936 року[2][3]. Його батько керував сімейним сільськогосподарським бізнесом, а мати, Віола (Каллер), була домогосподаркою. Бассард почав колекціонувати, коли йому було сім чи вісім років, починаючи з записів Джина Отрі[2]. У підлітковому віці він з двоюрідним братом збирали все: від рідкісних монет до вуликів і пташиних гнізд. Він відвідував середню школу Фредеріка, але залишив її в одинадцятому класі, не закінчивши[3]. Спочатку він працював у сімейному бізнесі та супермаркеті, але з кінця 1950-х років залишився без роботи[2].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

За своє життя Бассард зібрав колекцію з 15 000 до 25 000 платівок, переважно американського фолку, госпелу, джазу та блюзу 1920-1930-х років[1]. З 1956 до 1970 року Бассард керував останнім лейблом звукозапису 78 обертів на хвилину, Fonotone, який займався випуском нових записів старовинної музики. Серед них були записи сотень виконавців, зокрема перші композиції гітариста Джона Феї. У 2005 році Dust-to-Digital випустила антологію релізів Fonotone, яка складалася з 5 компакт-дисків[4]. У 2006 році його номінували на премію «Греммі» за найкращу упаковку коробкової або спеціальної обмеженої версії[2][5].

Про Бассара зняли документальний фільм «Блюз самотнього чоловіка» (2003)[6], а його колекцію використали для збірки «Down in the Basement», яка вийшла на CD[2]. Він також написав власну статтю в «Енциклопедії предметів колекціонування», яка вийшла друком у 1978 році[3]. Він поділився своєю колекцією, яка містила багато відомих копій платівок у єдиному екземплярі, найвідоміших копій і численні перевидані лейбли, а також працював з людьми, для яких він записував зі своєї колекції за символічну суму протягом десятиліть[7]. Його донька підрахувала, щонайменше 150 людей відвідували їхній дім щороку, щоб послухати його виконання пісень і розповіді про те, як він отримав свої записи[3].

Бассард займався продюсуванням щотижневої музичної програми «Класика кантрі» на радіостанції WREK Atlanta Технологічного інституту Джорджії[8]. Він був ведучим радіопрограми й на інших станціях: зокрема WPAQ-AM 740 у Маунт-Ейрі, штат Північна Кароліна, та WDVX у Ноксвіллі, штат Теннессі[9], WTHU Термонт, (Меріленд)[10]. Він не любив місто Нешвілл, штат Теннессі, яке іноді називають «музичним містом», називаючи його «Трешвілл»[11]. Його неприязнь до сучасної музики, особливо хіп-хопу та рок-н-ролу, добре задокументована[12].

У інтерв'ю 2022 року Бассард назвав «Dark Was the Night, Cold Was the Ground» Сліпого Віллі Джонсона одним із найкращих записів усіх часів[9]. Він побував на блошиному ринку в Еммітсбурзі, штат Меріленд, за місяць до своєї смерті, у пошуках платівок, але пішов з нього з порожніми руками[2].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Бассард одружився з Естер Мей Кіт у 1965 році[13]. Вона працювала перукарем і косметологом, щоб прогодувати сім'ю. Вони прожили в шлюбі 34 роки до її смерті у 1999 році. У них є дочка[2][3].

Бассард помер 26 вересня 2022 року у своєму будинку у Фредеріку під час перебування на лікуванні в госпісі. Йому було 86 років, і за два роки до смерті йому діагностували рак підшлункової залози[2][3][14][4][15][16].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Heim, Joe (5 червня 2022). A savior of abandoned American music contemplates his collection. The Washington Post. Процитовано 5 червня 2022.
  2. ↑ а б в г д е ж и Sandomir, Richard (30 вересня 2022). Joe Bussard, Obsessive Collector of Rare Records, Dies at 86. The New York Times. Процитовано 1 жовтня 2022.
  3. ↑ а б в г д е Heim, Joe (29 вересня 2022). Joe Bussard, who built a basement temple for music worshipers, dies at 86. The Washington Post. Процитовано 1 жовтня 2022.
  4. ↑ а б Hussey, Allison (27 вересня 2022). Joe Bussard, Record Collector Who Preserved Early American Blues and More, Dies at 86. Pitchfork. Процитовано 2 жовтня 2022.
  5. ↑ 2006 Grammy Winners. The Recording Academy. Процитовано 1 жовтня 2022.
  6. ↑ Desperate Man Blues (2003) - The Screen Guide - Screen Australia. www.screenaustralia.gov.au. Процитовано 5 жовтня 2022.
  7. ↑ Reichert, H. Stereophile, December 2020 (https://www.stereophile.com/content/gramophone-dreams-43-first-watt-f8-power-amplifier)
  8. ↑ Country Classics. WREK. 19 серпня 2011. Архів оригіналу за 27 вересня 2022. Процитовано 27 вересня 2022.
  9. ↑ а б A savior of abandoned American music contemplates his collection. Washington Post. Процитовано 27 вересня 2022.
  10. ↑ Dean, Eddie (12 лютого 1999). Desperate Man Blues. Washington City Paper (амер.). Процитовано 5 жовтня 2022.
  11. ↑ Records. The Jackson Sun. Jackson, Tennessee. 19 серпня 2001. с. 21. Процитовано 7 квітня 2018. Nashville?" he'll spit. "More like Trashville.
  12. ↑ Desperate Man Blues: Discovering the Roots of American Music. Dir. Edward Gillan. 2006. DVD. Cube Media/Dust-to-Digital.
  13. ↑ "Miss Esther Keith Weds Joseph E. Bussard Jr. ", The News, Frederick, Maryland, June 18, 1965, p.14
  14. ↑ Gotrich, Lars (27 вересня 2022). Joe Bussard, the collector who preserved early American recordings, has died at 86. NPR (англ.). Процитовано 2 жовтня 2022.
  15. ↑ Sinnenberg, Jackson (30 вересня 2022). Joe Bussard, who built a pre-war sound trove to rival the Library of Congress, dies at 86. KTUL (англ.). Процитовано 2 жовтня 2022.
  16. ↑ Pescovitz, David (28 вересня 2022). Joe Bussard, historian of old-timey music and legendary 78 RPM record collector, RIP. Boing Boing. Процитовано 2 жовтня 2022.

Додаткова література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джо_Бассард&oldid=43034129