Блюз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Блюз
Стилістичні походження
Походження
початок 20-го сторіччя, південь США
Типові інструменти
Популярність Блюзові акордові послідовності та блюзовий лад широко використовуються у більшості популярних музичних стилів 20го сторіччя в США. Вельми впливовий музичний жанр
Похідні жанри Блюграс · Джаз · R&B · Рок-н-рол
Піджанри
Буґі-вуґі · Класичний жіночий блюз · Кантрі-блюз · Дельта-блюз · Електричний блюз · Файф-н-драм блюз · Джамп-блюз · Фортепіанний блюз
Споріднені жанри
Блюз-рок · Джаз-блюз · Панк-блюз · Соул-блюз
Регіональні сцени
Африканський блюз · Атлантський блюз · Британський блюз · Канадський блюз · Чиказький блюз · Детройтський блюз · Блюз Східного Узбережжя · Канзас-Сіті блюз · Луїзіанський блюз · Мемфіський блюз · Новоорлеанський блюз · П'ємонтський блюз · Сентлуїський блюз · Свомп-блюз · Техаський блюз · Блюз Західного Узбережжя
Інші теми
Жанри блюзу · Блюзові музиканти · Блюзовий лад · Джаг-бенд · Походження

Блюз (англ. blues — скорочено від blue devils — меланхолія, нудьга) — жанр вокального та інструментального музичного мистецтва, що належить головним чином до джазу.

Особливості[ред.ред. код]

Поштова марка США на честь «батька блюзу» Вільяма Генді

Характерною особливістю блюзу є використання блюзового ладу, що включає в себе знижені V і VII щаблі (так звані «блюзові ноти»). Часто музика будується за структурою «питання — відповідь», виражена як у ліричному наповненні композиції, так і в музичному, часто побудованому на діалозі інструментів між собою. Блюз є імпровізаційною формою музичного жанру, де в композиціях часто використовують тільки основний опорний «каркас», який обіграють сольні інструменти. Споконвічна блюзова тематика будується на чуттєвій соціальній складовій життя афроамериканського населення, його труднощах і перешкодах, що виникають на шляху кожної чорношкірої людини.

Історія[ред.ред. код]

Спочатку світська сольна народна пісня з характерним настроєм, що розвинулася серед афроамериканців, які мешкали уздовж річки Міссісіпі. Він виконувався в супроводі банджо, гітари, пізніше — фортепіано або інструментального ансамблю. Згодом блюз об'єднався з народною музикою білих поселенців (яка, у свою чергу, іде коріннями в кельтську музику) та іншими стилями, і сам поділився на кілька чітко оформлених напрямків.

На початку XX століття сформувався так званий класичний, або міський блюз. Типова форма класичного блюзу — дванадцятитактовий період з трьох фраз по чотири такти кожна (AAB); перші 4 такти — на тонічній гармоніці, по два на субдомінанті й тоніці, і по два — на домінанті й тоніці. Проте зустрічаються й інші форми. Для мелодики блюзу характерні респонсорна структура й використання блюзового ладу. У ліричних текстах безлічі блюзів знайшла відбиття тема соціального й расового гноблення.

Становленню блюзу як напрямку сприяла творчість «чорного» композитора Вільяма Генді («Мемфіс-блюз», 1912; «Сент-Луїс-блюз», 1914). Виконавцями класичних блюзів були Ма Рейні, Берта Хілл, Бессі Сміт та інші.

Блюз вплинув на формування джазу й поп-музики. Елементи блюзу використали композитори XX століття.

Часто блюз сприймається в музичному середовищі як примітивна форма джазу, стилю, який розвивався практично паралельно. Довоєнний акустичний блюз був складовою частиною негритянського фольклору, тому ставлення до нього білого населення було вельми зневажливим. До кінця сорокових років XX століття в блюзі остаточно утвердилася електрогітара. Важко сказати, що підштовхнуло багатьох блюзменів перейти зі звичної акустичної гітари на електричну, але блюз відтоді дуже сильно змінився. Найчастіше з електричним блюзом пов'язують імена Мадді Вотерса, Бі Бі Кінга, Ті-Боуна Вокера,Альберта Коллінза і Альберта Кінга. Ці музиканти досягли небувалого рівня майстерності в електричному блюзі, і часто їх музика безпосередньо межує з роком, тому багато рок-музикантів називають їх своїми натхненниками. Але, незважаючи на все це, більшість білих американців поліпшила своє ставлення до блюзу лише в шістдесятих роках XX століття, що пов'язано в основному з виникненням блюз-року.

Піджанри[ред.ред. код]

  • Кантрі-блюз — найраніша форма блюзу, що з'явилася у 1890-х роках. На відміну від класичного блюзу, що мав переважно міське побутування, кантрі-блюз заснований на сільському музичному фольклорі чорношкірого населення США.
  • Дельта-блюз — один з найбільш ранніх стилів блюзу. Його назва походить від дельти річки Міссісіпі. Гітара (зокрема славетна гітара з сигарної коробки), губна гармоніка і слайд-гітара є домінуючими інструментами і відмітною ознакою стилю. Вокальні стилі коливаються від самозаглиблених і сентиментальних до пристрасних і запальних.
  • Електрик-блюз[en] — форма, для якої характерне використання підсилювачів звуку.
  • Файф-н-драм блюз[en] — форма блюза, що вийшла з кантрі-блюза, військової музики і африканської ритмічної барабанної музики. Зазвичай, групи, що грають в цьому стилі, складаються з дудкаря і кількох барабанщиків.[1].
  • Джамп-блюз[en] — швидкий блюз, виконавці якого використовують саксофон та мідні духові.
  • Піано-блюз[en] — загальна назва для всіх піджанрів блюзу, що використовують піаніно. Одним з найвідоміших прикладів цього стилю є бугі-вугі — імпровізаційна форма у джазі, один з найбільш ранніх видів негритянського блюзу на фортепіано. Буґі-вуґі властиві остинатні басові фігури в ритмі восьмих або восьмих з крапкою та шістнадцятих в октавному русі, двадцятитактовий блюзовий квадрат, моторна ритміка, швидкий темп.
  • Класичний жіночий блюз[en] — рання форма блюзу, популярна в 1920-х. В класичному варіанті, представлений виконавицями-жінками, яким акомпанує паніст, або невеликий джазовий ансамбль.

Музичні приклади[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Послухати в мережі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.