Карлос Ромуло

Карлос Ромуло
Карлос Ромуло
Голова Генеральної Асамблеї ООН
20 вересня 1949 — 19 вересня 1950
Попередник	Герберт Вір Еватт
Наступник	Насролла Ентезам
Міністр закордонних справ Філіппін
1950 — 1952
Попередник	Хоакін Мігель Елісальде
Наступник	Хоакін Мігель Елісальде
Міністр закордонних справ Філіппін
1968 — 1984
Попередник	Нарсісо Рамос
Наступник	Мануель Коллантес
Народилася	14 січня 1899(1899-01-14) Camilingd, Тарлак, Центральний Лусон, Філіппіни або Маніла, Філіппіни
Померла	15 грудня 1985(1985-12-15) (86 років) Маніла, Філіппіни
Похована	Libingan ng mga Bayanid
Відома як	дипломат, журналіст, політик
Громадянство	Філіппіни
Alma mater	Університет Філіппін, Колумбійський університет і Manila High Schoold
Батько	Gregorio Romulod
У шлюбі з	Virginia Romulod
Діти	Roberto Romulod
Професія	дипломат
Нагороди	National Artist of the Philippinesd Пулітцерівська премія за кореспонденціюd United Nations Peace Medald (1981) Почесний доктор Мадридського університету Комплутенсеd (1964) James Cardinal Gibbons Medald Q126416245? (1981)
Медіафайли у Вікісховищі

Карлос Пен'я Ромуло (14 січня 1899, Камілінг, Тарлак, Філіппіни — 15 грудня 1985, Маніла, Філіппіни) — філіппінський політик і дипломат, міністр закордонних справ Філіппін (1968—1984).

Біографія

У 1918 році закінчив Філіппінський університет, отримавши ступінь бакалавра мистецтв, у 1921 р. — Колумбійський університет, отримавши ступінь магістра мистецтв в області педагогіки, в 1935 р. захистив почесний ступінь доктора юридичних наук в університеті Нотр-Дам, штат Індіана; у 1946 р. — почесний ступінь доктора літератури в коледжі Роллінс, Флорида; у 1948 р. — почесний ступінь доктора філософії в Афінському університеті, Греція; і в квітні 1949 р. — почесний ступінь доктора права у Філіппінському університеті.

З 1931 р. на журналістській роботі. У 1937—1941 рр. — видавець газет в Манілі. у 1943—1944 рр. — секретар із питань інформації і громадських зв'язків в адміністрації президента Мануеля Кесона. У 1944—1946 рр. — комісар-резидент Філіппін в Сполучених Штатах Америки. У 1944—1945 рр. — виконувач обов'язків міністра державної просвіти.

Під час Другої Світової війни: особистий ад'ютант генерала Макартура. У вересні 1944 р. стає бригадним генералом. Брав участь у висадці в Лейті і звільненні Маніли.

Глава делегації Філіппін на першій сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй в Лондоні (січень-лютий 1946 рік) і на усіх подальших сесіях. В ході третьої чергової сесії в Парижі у вересні-грудні 1948 року і в Нью-Йорку в квітні 1949 року обирався головою спеціальних комітетів з політичних питань і питань безпеки. Обирався Головою четвертої чергової сесії, яка відкрилася 20 жовтня 1949 року в Нью-Йорку; підписав від Філіппін Бреттон-вудське угоду в 1945 році.

Делегат від Філіппін на Конференції Адміністрації Організації Об'єднаних Націй з питань допомоги і післявоєнного відновлення, що відбулася у березні 1940 року в Атлантик-Сіті; у 1946 році — глава делегації Філіппін на Лондонській конференції із зруйнованих районів. У березні-квітні 1948 року — глава делегації Філіппін і Голова Конференції Організації Об'єднаних Націй з питання про свободу інформації, Женева. У січні 1949 року делегат від Філіппін на Конференції, що відбулася в Делі, з Індонезії.

У 1950—1952 рр. — міністр закордонних справ Філіппін.

У 1952—1953 рр. — посол в США і постійний представник при ООН. У 1953 р. пішов з поста постійного представника в ООН і посла, щоб виставити свою кандидатуру на виборах президента країни, але зняв її на користь Рамона Магсайсая.

У 1954 р. призначений особистим послом президента Магсайсая у Вашингтоні і залишився на цій посаді при президентові Карлосі Гарсії. Велику частину того ж періоду був постійним представником Філіппін при ООН.

У 1962—1968 рр. — президент Філіппінського університету.

У 1968—1984 рр. — міністр закордонних справ Філіппін.

Політична публіцистика

Автор театральних п'єс і підручників англійської мови. Основні твори:

• «Припливи і віпдливи на Далекому Сході» (Changing Tides in the Far East, 1928);
• «Реалістична переоцінка філіппінської проблеми» (A Realistic Re — examination of the Philippine Problem, 1934);
• «Я бачив падіння Філіппін» (I Saw the Fall of the Philippines, 1942);
• «Мати Америка» (Mother America, 1943);
• «Мої брати американці» (My Brother Americans, 1946);
• «Дивіться, як підіймаються Філіппіни» (See the Philippines Rise, 1946);
• «Єдині» (The United, 1951);
• «Розповідь про Магсайсає» (The Magsaysay Story, 1956);
• «Місія в Азії» (Mission to Asia, 1964).

У 1942 р. отримав Пулітцерівську премію в області журналістики за серію статей про передвоєнну поїздку по країнах Далекого Сходу.

Література

• В. І. Головченко. Ромуло Карлос Пенья // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

• Карлос Ромуло [Архівовано 6 вересня 2011 у Wayback Machine.]
• Extensive biography [Архівовано 22 квітня 2009 у Wayback Machine.]