Користувач:Mykola Swarnyk/Птахи блог
Враховуючи базову лісівничу освіту, я мав би знати птахів ще з молодих років. Але чомусь не дуже знав. Тим більше коли перелетів океан з України до Канади – можна сказати, що тутешніх птахів не знав ну зовсім. Так що моє зацікавлення почалося майже від нуля. Почав розрізняти два-три види, лише фіксуючи в голові: «– О, червоний – це видно кардинал». Багато груп – качки, чайки, горобці – зливались між собою. Часто бачив «просто якусь пташку». Орел, чи може, канюк, чи яструб, чи сокіл сів на дах сусіднього будинку, хто ж саме? Сором, сором біологу та ще й кандидату наук бути таким профаном. Тому почав фотографувати, а подарована дружиною книжка підказала перші назви. Українських відповідників майже зовсім не було, вчив латинку і називав відповідно. Першими вивчив качок і пару хижаків, став розрізняти кількох поширених співочих птахів. Зробив пару десятків, як мені здавалось, вдалих фотографій, на яких можна було виразно побачити видові ознаки. Хоча там є нюанси, але яка приємність чітко відповісти якимось перехожим – це, мовляв, отака і така качка, прилітає до нас на зимівлю з Арктики, і вона може пірнати за молюсками на 5 метрів. Правда, місцеві одразу стараються для себе в голові перевести метри в фути, але кивають і дякують. Вже щось. Написав був навіть статтю до українського журналу.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1d/Bucephala_albeola_m_Humber_Bay_diving.jpg/200px-Bucephala_albeola_m_Humber_Bay_diving.jpg)
На наступному етапі почав більше спостерігати за поведінкою. Чому цей пернатий батько годує дитинча, ледь не більше від нього самого? Чому це вся пташина дрібнота раптом почала галасувати і злетілась до одного дерева? Чому саме в цьому місці пташка не тікає, а навпаки, нападає і намагається прогнати людину? Почав більше читати, розрізняти залицяння (між птахами!), гніздову поведінку, помічати ієрархію в зграях. І це насправді дуже і дуже цікаво – цікавіше аніж просто вміти відрізнити одну пташку від другої. Довідався про гніздовий паразитизм – це було одним із найбільших відкриттів три роки тому. Виявляється, один місцевий птах, який пристосувався всюди мандрувати за стадами бізонів, мав проблеми з гніздуванням. На бізона гніздо не вчепиш… І прихитрився підкидати яйця у гнізда будь-яких птахів, які трапляться. Потім уже й бізони пропали, а птахи так призвичаїлись, що не змінили своєї поведінки. Вони не лише підкидають своїх байстрюків на вигодівлю, а й тероризують тих птахів, які не хочуть ростити чужаків, руйнуючи їх гнізда! Виникає безліч запитань – чи всі «прийомні батьки» слухняно ростять паразитів? І як це молоді підкидьки стають, умовно кажучи, не горобчиками та синичками, а повертаються до своїх мандрівних батьків? Як навчаються такої самої хитрої поведінки? Можете почитати про це у моїй давнішій статті[1].
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/be/Setophaga_magnolia_m_Sam_Smith_Park_Toronto_face.jpg/200px-Setophaga_magnolia_m_Sam_Smith_Park_Toronto_face.jpg)
Знов же, минулого року відкрив для себе піснярів. Знав, що є такі дрібні різнобарвні пташки, але відрізнити їх між собою не вмів. Знав, що є серед них «пісняр магнолієвий» і вирішив поїхати на цвітіння магнолії у Королівський ботанічний сад. День був чудовий, і дійсно, поклацав там кількох піснярів. А треба сказати, що для птахолюба зустріч з новим для себе видом вважається великим щастям. Дехто навіть перетворює це на культ, як показано у фільмі «Великий рік». Така подія називається на мові птахолюбів «лайфером», тобто «побаченим уперше в житті». Це не те саме, що перше кохання, та все ж… А найцікавіше, що насправді ти ніби й бачиш якусь «не таку» пташку, але поки не навчишся чітко відрізняти її від інших – це лише ілюзія, якої «лайфером» не назвеш. Словом, фотофіксація тут дуже помічна. Ну, і закладки у книжці, звичайно ж, і повторення назв.
Ще скажу кілька слів про «магнолієвого пісняра». Цю ліричну назву дав йому сільський вчитель — поет і мрійник Александер Вілсон, вперше побачивши пташку на квітучій магнолії. І хоча цей конкретно пісняр екологічно прив'язаний до хвойних порід і свій репродуктивний період проводить у густих темнохвойних лісах Канади, більше подібних на тайгу, аніж на пишні тропічні сади, англійська вернакулярна назва так і залишилась англ. Magnolia warbler. Сам Вілсон, якого вважають «батьком американської орнітології», за 7 років підготував до друку і видав на кошти передплатників 9 томів з описом 268 птахів з власноручними малюнками. Як і більшість орнітологів усіх часів, ніяких матеріальних вигод від своєї праці не отримав і помер «від дизентерії, перетрудження і тривалих злиднів» у віці 47 років. Не можу собі навіть уявити, як можна було з блокнотом у руці робити докладні замальовки такої потайної пташки, за однією з яких я тиждень день-у-день повзав на колінах попід густими кущами задля одного фото з сучасною професійною камерою! Неймовірно! Замальовував пташку, що промайнула між листям, у блокнот! І помер у злиднях, трохи недокінчивши останнього тому капітальної праці свого життя! Гарний приклад ! Що, загітував вас прилучитись до орнітології?
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c9/Wilsonia_pusilla_m_Sam_Smith_Park_Toronto.jpg/200px-Wilsonia_pusilla_m_Sam_Smith_Park_Toronto.jpg)
Так от, після магнолієвого пісняра трапилась подія, яка наповнила мене особисто великим азартом. Одного разу, в прикрий, задушливий, дощовий день, коли комашня роїться хмарами, я раптом побачив на безлистому дереві в місцевому парку одночасно десь із півдюжини різних піснярів. Ці пташини навесні мігрують з Мексики та Карибів аж у північну Канаду і на перельоті мусять терміново підзарядити свої батарейки для завершення місії. То ж при такому надлишку поживи можуть забувати про обачність, похапцем збираючи комашню з гілочок, мов виноград. Цей випадок був для мене якимось фотографічно-орнітологічним бенкетом! Правда пізніше ще кілька тижнів зайняло розшифровування видової приналежності і статі зазнимкованих особин, але це було справжнє «побачення»!
Слід сказати, що позаминулого року в Україні сталася подія, яка також вплинула на мою мотивацію. Київський орнітолог Геннадій Фесенко титанічним зусиллям назвав українською мовою і опублікував номенклатуру всіх птахів світу[2], то ж англомовно-латиномовні місцеві птасюні в один момент набули українських імен, і одразу стало якось веселіше писати про них у Вікіпедію. А цьогорічне несподіване оголошення конкурсу птахів у червні місяці стимулювало написати два десятки орнітологічних статей. Мій підхід тепер такий: намагаюсь зробити знімок конкретної пташки настільки якісний, щоб дорівнятися або перевершити за якістю вже завантажені іншими людьми на Вікісховище. Тоді я маю повне право повісити своє фото в новостворену статтю. Стараюсь іще вловити якусь характерну позу чи зафіксувати специфічну поведінку – може це політ, харчування, залицяння, той же паразитизм, линька, сезонне забарвлення самців і самиць, при умові що вони відрізняються на вигляд. Добре знайти і зазнимкувати гніздо, як птахи його будують чи потім уже як піклуються про пташенят. І самих пташенят цікаво мати на фото – правда розрізнити їх може бути надзвичайно важко, але якщо комусь цікаво – можете поглянути, як заповнюється ґратка моїх птахів на особистій сторінці та користуватись на здоров'я.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/0d/Perisoreus_canadensis_Lake_Opeongo7.jpg/200px-Perisoreus_canadensis_Lake_Opeongo7.jpg)
Наступним кроком до досконалості було би впевнено пізнавати птахів за їхньою пісенькою і йти на сигнал, але це ціле нове мистецтво. До речі, в Вікіпедії є спеціальні шаблони для програвання файлів. Я ще не пробував вантажити звукозаписи птахів у Вікіпедію, але думаю варто спробувати. Дуже помагає також знати, де пташка звичайно пурхає – по верхах, по стовбурах чи порпається в підстилці – і відповідно її шукати. Також добре мати уявлення, наскільки пташка полохлива і відповідно настроюватись – чи можна підкрадатись ближче, чи пташка неодмінно втече. Про деяких птахів зауважено, що вони дуже чутливі до турбування, і можуть навіть покинути кладку яєць. З цими загроженими видами, раз уже вам вдалось побачити таку рідкість, краще не надуживати, як би не хотілось мати гарне фото. Тут принцип «не нашкодь!» є головним.
Я радий, що перший конкурс статей про птахів цьогоріч захопив кількох нових птахолюбів чи просто енциклопедистів-універсалів. Він і мене спонукав зібратись із силами та впорядкувати кілька десятків фотографій і наповнити статті необхідними словами та джерелами. В один момент я навіть спробував грати на двох барабанах – зробив коротенький стаб і про пташку, і про Австралію, конкурс якої був оголошений одночасно. Ні, в Австралію не літав – далеко , але знайшов у себе австралійську пташину з зоопарку-авіаріуму. Минулого року мав нагоду відвідати цей пташиний рай разом з другом-птахолюбом, а в миру журналістом Вахтангом Кіпіані. І згадати приємно, і стаття до Вікіпедії.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/bd/Kipiani_Lophura_nycthemera_Niagara_Bird_Kingdom.jpg/200px-Kipiani_Lophura_nycthemera_Niagara_Bird_Kingdom.jpg)
Зараз тривожна ситуація з цим коронавірусом, але пташине життя триває. Люди більше порпаються на присадибних ділянках. За словами моєї покійної баби Уляни, «…- Як дасть бог, живі будем (як не поздихаєм), то посадим отут помідорчики, а отам картопельку». Від себе додам: І хай пташки прилітають хапати хробаків з-під лопати, ми їх відганяти не будем. А будем знимкувати, вантажити у Вікіпедію та описувати у нових статтях.
Як вікіпедист, я чуюся пов’язаним з українським інформаційним полем, яке формується більше поза Вікіпедією. А як зацікавленим птахолюбам приєднатись до середовища? Знаю, що є дуже активна фейсбук-група, яку веде наш вікіпедист, професійний орнітолог Максим Гаврилюк, де ентузіасти жваво обмінюються актуальною інформацією. Є ще інші осередки, зокрема в моєму рідному Львові, де можна приєднатись до групи досвідчених аматорів для птахоспоглядання. Мені цікаво, як люди вивчають птахів, якою літературою користуються? Трохи прикро, що єдиний в Україні польовий визначник птахів [3] став бібліографічною рідкістю, а фундаментальна номенклатура Фесенка взагалі видана вскладчину (як і орнітологія Вілсона). Так, є онлайн-визначники, але вони не локалізовані. Навіть не знаю, чим користуються сучасні студенти!
Отже, виходить, що наповнення Вікіпедії якісною орнітологічною інформацією є хоч якоюсь альтернативою тому морю незнання і дикості, яке спадає на думку від деяких новин. Як вплинути на браконьєрів, які стріляють червонокнижного підорлика просто з помсти за якихось міфічних курчат і навіть хваляться своїм «геройством»? Що робити з випалювачами трави та цілих масивів очерету, які нібито «удобрюють ґрунт» і «знищують шкідників», насправді шкодячи родючості та вбиваючи все живе, включно з пташенятами у гніздах? Як змиритись із масованим вирубуванням лісів, що не лише збільшує інтенсивність повеней, але й позбавляє птахів місць для гніздування? Можливо, чим більше люди знатимуть про птахів і про природу загалом, тим більша ймовірність, що вдасться залишити нащадкам якісь куточки природи, які надихали і наших предків, і нас самих. У нас є альтернатива – знати, любити природу й черпати від неї натхнення – або палити траву, вирубувати ліси і викидати сміття в річку. Яку Україну ми залишимо онукам – залежить від кожного з нас.
- ↑ «Моя стаття» — це голосно сказано. Насправді всі статті у Вікіпедії може дописувати і правити кожен бажаючий.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України (польовий визначник). - К., 2002. – 414 c.