Користувач:Mykola Swarnyk

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Falco columbarius Tachycineta bicolor Sam Smith Park.jpg

Галицизми[ред. | ред. код]

« The letter Ґ

Among the ways the Soviet orthography of 1933 aligned the two languages was by eliminated the letter “ґ” since it was an original feature of the Ukrainian language. And while this letter was resurrected in Ukraine in 1999, to this day it is rarely used in the country. On the other hand, the “ґ” was always used in the diaspora and so it can be found in many words, which in Ukraine are said with a “г” such as ґудзик, ґітара, ґазета, балаґан, ориґінально.Арета Ковальська. The Vanishing Galician Lexicon and How It Lingers in the Diaspora//Forgotten Galicia, August 14, 2017

«

Пісня волі/Рушничок[ред. | ред. код]

Звільніть Караванського[1] і Чорновола, звільніть Шухевича, звільніть Кандибу!

Боротьба за мову[ред. | ред. код]

Вилучення літери «Ґ»[ред. | ред. код]

у 1933 році українців вбивали не лише Голодом, але й нищенням мови, зокрема вилученням літери «Ґ»:

« "Вона як недолугий новотвір останніх років, що штучно застосовується лише у десятці слів, може затримати розвиток сучасної мови нової Радянської України" «

, - щиро вважає Наум Каганович.

Він не хоче врахувати, що українська мова бере свій початок у мові праслов'янській, у якій всі слова вимовлялися з Ґ, не є для Наума Кагановича авторитетними ані пам'ятки староукраїнської мови, зокрема Пересопницьке євангеліє XVI ст., в яких уживається літера Ґ, ані Мелетій Смотрицький зі своєю "Граматикою" (1619), ані Олексій Павловський та його перша граматика живої української мови (1818), ані Борис Грінченко, який у Словарі української мови (1907–1909) наводить близько 300 слів з літерою Ґ. Що вже казати про Маркіяна Шашкевича - галицького письменника та поета, який у брошурі "Азбука і абецадло" 1836 р. наводить літеру Ґ як приклад багатства української кирилиці!

« "Викресливши непотрібну букву, до речі, недоладно подібну до шибениці, нам довелося піти навіть на те, що у братських російському та українському алфавітах не буде рівної кількості літер (33 та 32 відповідно), проте Україна як менша сестра Росії та її прямий мовний нащадок має розуміти подібний крок" «

, - пише Наум Каганович. І викинули!

Аж у травні 1945-го тодішній нарком освіти Павло Тичина на чолі групи інтелігенції обстоює повернення безпідставно вилученої літери до абетки та відмовляється підписувати нову редакцію правопису.

« "І тільки після того, як президент АН УРСР Богомолець сказав йому: "Щодо букви Ґ є пряма вказівка Сталіна", Тичина перестав чинити опір і підписав "Український правопис", який став чинним із 1946 року" «

, - свідчить Василь Німчук[2].

ПРАВОПИСНА КОМІСІЯ 1938 року[ред. | ред. код]

У травні 1938 року Рада Народних Комісарів УРСР затвердила Державну Правописну комісію. Перед комісією ставили завдання “ліквідувати націоналістичні перекручення” у чинному правописі. За три роки роботи комісії було опрацьовано чотири проекти українського правопису, кожен наступний дедалі більше зближувався з російським. Паралельно укладали Російсько-український словник. У роботі Правописної та Редакційної словникової комісії постійно виникали гострі суперечки. Про те, в яких умовах антиукраїнського і антинаукового мракобісся працювалося над правописом і згаданим словником, свідчить лист Агатангела Кримського до заступника голови Ради Народних Комісарів УРСР Ф. А. Редька від 4 травня 1941 року:

« “…складено його (Російсько-український словник. — Г. Д.) із свідомим напрямом систематично покалічити нашу мову, спотворити й перекрутити її структуру.(…) Я весь хвилювався і тремтів, слухаючи войовничі наступи діячів українського мовного калічення, а як вернув додому тяжко заслаб”. Академік зі світовим ім’ям обурювався, що українську лексику намагалися “збагатити” такими покручами, як “гравіровка”, “ізящний”, “нравственний” та ін. «

[3]

Про Правопис-90[ред. | ред. код]

Святослав Караванський опублікував уже в часи свободи численні розвідки про знущання над українською мовою, в тому числі над Правописом, які надзвичайно актуально звучать і сьогодні, адже й сьогодні зі змінним успіхом точиться боротьба на мовному фронті. Ось що Караванський пише про Правопис-90:

« Зміни, допущені Правописом-90, радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови.

Розреклямована реабілітація літери Ґ насправді мильна бульбашка. Літеру Ґ допущено до вживання у яких двох-трьох десятках переважно маловживаних слів. Правопис декларує "У власних назвах іншомовного походження етимологічний звук Ґ у вимові й на письмі передаватиметься традиційним (?) Г, проте збереження Ґ у вимові не вважатиметься порушенням ортоепічної норми". Іншими словами, літеру Ґ запроваджено косметично, для показухи. Щождо географічних назов і прізвищ, то там має й далі писатися Г: Біг Бен, а не Біґ Бен, Грімм, а не Ґрімм, Гданськ, а не Ґданськ. Постає питання навіщо літера Ґ в українській абетці? Щоб її й далі не використовувати? На мою думку, укладачі Правопису-90, а вірніше їхні високі зверхники з ЦК КПУ, погодилися на запровадження літери Ґ для заспокоєння громадськости в Україні та діяспорі, і заразом зробили все, щоб написання імен та географічних назов ув українському правописі нічим не відрізнялося від російського написання. Запровадження літери Ґ в українському правописі мало б повернути належне місце й літері Г, яку досі у багатьох словах замінювано на літеру X: Хельсінкі замість Гельсінкі, Хаммер замість Гаммер, Ханна замість Ганна. Аж ні. Правопис-90 зберіг проімперську практику перекладу іншомовного "Н" як X. Слова Гельсінкі, Гантер, Гофман і далі писатимуться Хельсінкі, Хантер, Хофман. Комісія подбала, щоб у написанні власних імен не було жодних розбіжностей з російським правописом. 2. Ряд інших змін — цс усунення правописних розбіжностей, а не правописного погрому 30-х років. 3. Усунувши деякі малоістотні розбіжності, Правопис-90 не зачепив кричущих перекручень погромних часів

«

[4].

Вони чи ми?[ред. | ред. код]

« Вони мають гроші, грубі гроші, Вони мають владу. В Їхній владі сотні, коли не тисячі, колишніх стукачів КҐБ, колишніх каґебістів, колишніх високих цабе, колишніх катів. В Їхній владі десятки загреб-хабарників, умочених у мокрі діла – убивства, отруєння. Їхню владу підтримує криваве царство, засилає на поміч Їм політкомісара-попа, який їздить по Наших городах і селах і закликає Нас стати вічними рабами імперії Неволі та Брехні. Їхній владі служать за гроші десятки і сотні продажних писак, готових паплюжити Правду і ширити Неправду. Їхній владі служать за гроші наймерзенніші майстри ”мокрих діл”. До Їхньої влади переходять, знову таки за гроші, безхребетні хамелеони, які вдавали Наших друзів, а в душі були продажними курвами. Під Їхньою рукою тисячі озброєних “блюстителів порядку”, різні “Беркути”, “Альфи” тощо, готові сповняти найгидкіші доручення своїх зверхників.

Ми ж нічого того не маємо. Єдине, що Ми маємо - це Слово Правди, і з ним виходимо на бій.

«

[1]

Історія повторюється (2009)[ред. | ред. код]

« Сьогодні ситуація повторюється. Але місце Гітлера і гітлерівців посіли царики Російської Федерації. Іде відверта підготівля до війни, a холодна війна, спрямована на жертв агресії, вже почалася. Очевидно, не забариться й гаряча. «

[1]

Проблеми перекладу[ред. | ред. код]

Богдан Сорока згадує[1] свою розмову з Данилом Струком, співавтором 5-томної Encyclopedia of Ukraine:

« Говорили про мову, про проблему перекладу на англійську. Данило обурювався, що офіційний переклад у нас є запрограмований в російській транскрипції. У моєму закордонному паспорті написано «Bogdan Soroka», хоча має бути «Bohdan Soroka», бо так звучить українською мовою. Ну так, я є Bohdan, а не Bogdan. Росіяни не мають букви «г», але що то нас має обходити? Так само перекладають Galina, а має бути Halyna. У нас пишуть «хот-дог», а повинні писати «гот-дог» і т. д. Я мусив визнати рацію Данила, і коли виробляв новий закордонний паспорт, то подав заяву, що моє ім’я треба писати Bohdan. «

Чи всі українці завжди мали по-батькові[ред. | ред. код]

Д-р Іван Німчук, потрапивши у 1939 р. зі Львова у тюрму в Москві, пише у своїх спогадах[1]:

« ...сторож-чекіст спитав притишеним голосом: «Хто тут на букву Н?» Я виступив і назвав своє прізвище. Тоді він далі: «Ваші ініціяли?» Я відповів І.К., себто Іван Кузьмич. (В СССР, подібно як то було і в царській Росії, кожна людина має не тільки прізвище й ім'я, але обовязково ще й додаток по батькові: Іванович, Павлович, Степанович — з наголосом на третім складі ззаду). Енкаведист, поглянувши на карточку, сказав: «Собірайтєсь на допрос!» І вийшов. «
  1. Д-р. І. Німчук. 595 днів совєтським вязнем. — Торонто, Онт., 1950. — С. 106.

Перейменувати[ред. | ред. код]

там мало б бути більше включень, враховуючи шаблони і перехресні посилання.