Ніко Ломоурі
Ніко Ломоурі | ||||
---|---|---|---|---|
(ნიკო ლომოური) | ||||
Псевдонім | Леван Цавелі, Ґорелі, Арбоелі | |||
Народився | 7 (19) лютого 1852 село Арбо | |||
Помер | 30 квітня 1915 (63 роки) Ґорі | |||
Громадянство | Російська імперія | |||
Національність | грузин | |||
Діяльність | прозаїк, перекладач, публіцист | |||
Alma mater | Q25538867?, ТДС і Київська духовна академія | |||
Мова творів | грузинська | |||
Роки активності | 1875–1915 | |||
Напрямок | критичний реалізм | |||
Жанр | оповідання; нарис | |||
| ||||
Ніко Ломоурі у Вікісховищі | ||||
Ні́ко Ломоу́рі (груз. ნიკო ლომოური; 7 (19) лютого 1852, село Арбо, тепер Горійського району Грузії — 30 квітня 1915, Ґорі) — грузинський письменник, перший перекладач творів Тараса Шевченка грузинською мовою.
Народився в бідній сім'ї (його батько Йосиф був священиком). Дістав освіту в Київській духовній академії, в Києві ж розпочав літературну діяльність оповіданням «Русалка» (1878), а ще до цієї публікації, 1875 року, надрукував у тбіліській газеті «Дроеба» («დროება», «Часи») серію статей «Голос із монастиря» про життя та побут мешканців Києва.
1879 року, закінчивши академію, повернувся до Грузії. Тридцять років учителював у Тбілісі, потім у Ґорі. В оповіданнях змальовував нужденне життя селян, закликав до просвіти та пробудження національної свідомості («Звідусіль», «Доля нещасних» та ін.). Окремі оповідання адресував дітям («Маленькі друзі», «Каджана»). Перекладав з англійської (Джордж Гордон Байрон), російської (Добролюбов Микола Олександрович), а в п'ятому числі грузинського журналу «Іверія» («ივერია») за 1881 рік опублікував свій переклад поеми Тараса Шевченка «Наймичка», який здійснив ще у Києві в 1875 році.
- Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. Львів: НТШ, 1994, т. 4, с. 1376; 2003, т. 11, с. 329.
- О. Н. Мушкудіані. Ломоурі Ніко (Микола) Йосифович // Українська літературна енциклопедія. Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995, т. 3, с. 227.
- А. Д. Кенчошвили. Ломоури, Нико Иосифович // Краткая литературная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1967, т. 4, стлб. 414.